30 вересня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/15605/25
номер провадження: 22-ц/824/11298/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мажара Олександра Євгеновича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2025 року у складі судді Савчук Ю.Н., у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти Івана Миколайовича про надання дозволу про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 ,
У квітні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І.М. (далі - приватний виконавець) звернувся до суду із поданням про надання дозволу про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Подання мотивовано тим, що ОСОБА_1 є боржником відповідно до виконавчого листа №752/1095/21 від 24 грудня 2024 року. 19 березня 2025 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4, згідно з якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно і попереджено його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Вказував, що ним були здійснені виходи за адресою: АДРЕСА_1 , однак було виявлено, що за вказаною адресою знаходиться офісне приміщення, яке перебуває у користуванні ТОВ «Face Lab», та складається із переобладнаних квартир АДРЕСА_2 , площею 48,3 кв.м, які поєднано між собою шляхом демонтажу несучої стіни. Зазначав, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а доступ до квартири АДРЕСА_4 здійснюється через вхідні двері квартири АДРЕСА_3 .
Під час проведення виконавчих дій представником ОСОБА_1 - адвокатом Мажарою О.Є. повідомлено приватного виконавця про те, що боржник не надає згоди на проведення виконавчих дій щодо складення акту опису та арешту квартири без ухвали суду про примусове проникнення до житла, про що складено відповідний акт виконавця.
З урахуванням наведеного, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванюта І.М. просив надати йому дозвіл на примусове проникнення до квартири АДРЕСА_5 , яка належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2025 року подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І.М. задоволено.
Надано приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Іванюті І.М. та іншим учасникам виконавчого провадження, залученим приватним виконавцем у встановленому законом порядку, дозвіл на примусове проникнення до житла, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1803310980000, з метою проведення опису та арешту нерухомого майна та виявлення рухомого майна, яке належить боржнику та підлягає опису та арешту.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приватним виконавцем були вжиті всі передбачені законом заходи для виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі № 752/1095/21, однак боржник ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про відкриття виконавчого провадження, ухиляється від виконання рішення суду, не подає декларацію про доходи й майно, не з'являється за викликами виконавця та чинить перешкоди у доступі до належної йому квартири, що унеможливлює проведення виконавчих дій. Суд першої інстанції дійшов висновку, що виконавець дотримався встановленої законом черговості звернення стягнення, належно підтвердив відсутність у боржника коштів, доходів та іншого майна, достатнього для задоволення вимог стягувача, а звернення стягнення на заставлені транспортні засоби чи мінімальні частки в товариствах не забезпечить виконання рішення. За цих обставин суд визнав подання обґрунтованим і дійшов висновку, що примусове проникнення до житла боржника є необхідним та пропорційним заходом, який відповідає вимогам закону, оскільки є єдиним ефективним способом забезпечення виконання рішення суду і не порушує прав інших осіб.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мажара О.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити приватному виконавцю у задоволенні подання про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 01 травня 2025 року представник боржника - адвокат Мажара О.Є. дізнався із сайту «Судова влада України» про звернення виконавця до суду з поданням про надання дозволу про примусове проникнення до житла боржника, у зв'язку з чим звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи. В порушення приписів ст.ст. 7, 8, 15, 43 ЦПК України клопотання представника боржника було залишено судом без задоволення, а матеріали справи для ознайомлення надані не були. У цей же день представник боржника - адвокат Мажара О.Є. прибув до суду з метою участі в судовому засіданні, однак не був допущений судом в зал судового засідання ані в статусі представника боржника, ані в статусі вільного слухача, що позбавило боржника права надати пояснення та заперечення по суті справи.
Вказує, що про виконавче провадження НОМЕР_4 боржник дізнався лише у квітні 2025 року від свого представника, жодних документів, в тому числі постанови про відкриття виконавчого провадження, боржник не отримував, оскільки перебуває на лікуванні за межами України.
Зазначає, що приватним виконавцем не надано суду належних доказів повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, ухилення боржника від виконання судового рішення, перешкоджання боржником у здійсненні виконавчих дій, вичерпання можливості виконавцем виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, у зв'язку з чим відсутні достатні підстави для задоволення подання приватного виконавця про примусове проникнення до житла боржника.
Крім того, наголошує на тому, що примусове проникнення до житла боржника є крайнім заходом при проведенні виконавчих дій, і може застосовуватися лише у тих обставинах, коли приватний виконавець вичерпав усі можливі шляхи для забезпечення виконання судового рішення, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а також у зв'язку із спором відносно права власності на квартиру.
09 вересня 2025 року в канцелярії Київського апеляційного суду було зареєстроване клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мажара О.Є. від 08 вересня 2025 року про зупинення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07 серпня 2025 року у справі №910/7608/25 відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , а тому просить зупинити провадження у даній справі до закриття провадження у справі №910/7608/25 на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Це положення означає, що апеляційний суд оцінює судове рішення виключно з точки зору його законності на момент ухвалення, тобто з урахуванням норм права, що діяли на той час, та доказів, наданих у суді першої інстанції. Зміни в законодавстві, нові докази чи обставини, які з'явилися після винесення рішення, не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції і не враховуються під час перевірки законності рішення в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мажара О.Є., відмовлено з тих підстав, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника була постановлена 02 травня 2025 року, тобто до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (07 серпня 2025 року), а відповідно до ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність судового рішення лише на момент його ухвалення, без урахування нових обставин, що виникли пізніше, клопотання про зупинення розгляду справи не може бути задоволене.
Крім того, згідно з вимогами п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Оскільки розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника здійснюється в порядку ст. 439 ЦПК України як окреме процесуальне звернення в межах Розділу VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» і не є вирішенням спору у позовному чи іншому провадженні, то в даному випадку положення п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України не підлягають застосуванню як правова підстава для зупинення провадження у даній справі.
Учасники справи не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.
Згідно із ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.
Відповідно до ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.
Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян.
Як зазначено у ст.30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Статтею 311 ЦК України передбачено право на недоторканість житла.
У ч.ч.1, 2 ст. 311 ЦК України зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.
Зазначені міжнародні акти згідно з ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п.1 ст.17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
Відповідно до п.2 ст.29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.
Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.
Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.
Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів.
Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №757/41727/19-ц, приватний (державний) виконавець може звернутися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи у разі, якщо боржник чинить перешкоди його вільному доступу до цього житла чи іншого володіння. Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 678/282/16-ц, право виконавця на звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим документом зобов'язань. При цьому, відповідно до діючого законодавства у поданні про примусове проникнення до житла особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, повинні бути зазначені достовірні дані про наявність такого майна у приміщенні, до якого потрібно здійснити примусове проникнення.
Виходячи з викладеного, для надання дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння боржника суду мають бути надані переконливі докази того, що виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до майна, проте це не дало результатів.
Так, відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до приписів ст.79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст.89 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі № 752/1095/21, яке набрало законної сили та є чиним, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7 464 000 грн 00 коп. заборгованості за договором позики; 3% річних у розмірі 412 871 грн 67 коп.; інфляційні втрати в сумі 1 007 640 грн 14 коп. та 10 510 грн 00 коп. судового збору.
На примусове виконання вказаного рішення суду, 24 грудня 2024 року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 752/1095/21.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І.М. від 19 березня 2025 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа суду № 752/1095/21.
Того ж дня, тобто 19 березня 2025 року, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Також 19 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Іванютою І.М. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди.
Крім того, 19 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Іванютою І.М. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника.
Установлено, що публічне обтяження у вигляді арешту рухомого майна було зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна згідно Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 96366534 від 21 грудня 2025 року.
Копії вказаних постанов було направлено приватним виконавцем на адресу боржника цінним листом, що підтверджується описом вкладення від 19 березня 2025 року з відміткою відділення № 115 АТ «Укрпошта», накладною № 0311510900095 від 19 березня 2025 року, фіскальним чеком № 03115109000133 від 19 березня 2025 року.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванютою І.М. від 21 березня 2025 року накладено арешт на належні боржнику частки у статутних капіталах господарських товариств, а саме: ТОВ «ЛЕКС ЕНД ЛО», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ХАРКІВ», ТОВ «ФРІРАЙД ПРОМ ЮА», ТОВ «ФЕЙСЛАБ ЮА», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ЕЙЧ АР», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ КОСМЕТИКС», ТОВ «ФЛ Київ Деп».
З вказаної постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І.М. від 21 березня 2025 року (пункт 2) вбачається, що копії постанови направлено на виконання до юридичних осіб, частки у статутних капіталах яких належать боржнику.
У відповідності до наданих суду для огляду у судовому засіданні оригіналів конвертів з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, вони повернулися приватному виконавцю із відміткою відділення зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І.М. від 21 березня 2025 року оголошено розшук майна боржника - автомобіль MITSUBISHI, модель OUTLANDER, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
21 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Іванютою І.М. на адреси банківських установ було надіслано запит №544 щодо наявності рахунків, відкритих на ім'я боржника та залишків на них, договорів про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфу.
У відповідь на запит банківські установи листами № 250297/0507-3 від 25 березня 2025 року, №0025800/8428-25 від 25 березня 2025 року, № 406-інфо від 24 березня 2025 року, №487/0/2-25 від 24 березня 2025 року, № 173 від 27 березня 2025 року, №10/1/02-14/4-845 від 21 березня 2025 року, № 176 від 27 березня 2025 року, № 3729/03-III від 21 березня 2025 року, №08-1/17/1380 від 24 березня 2025 року, № 23-01-03/564-БТ від 24 березня 2025 року, № 1-06/556 від 24 березня 2025 року, № 20.1.0.0.0/7-2-250321/223 від 21 березня 2025 року, № 0326-10/4-БТ від 26 березня 2025 року, №008-017/004-269 від 25 березня 2025 року, № 02-04/1263 від 25 березня 2025 року, № 116/3603/19 від 24 березня 2025 року, № 20-2427 від 24 березня 2025 року, № 965/25-БТ від 31 березня 2025 року, № 138-02/424 від 27 березня 2025 року, № 2206-1/10-15/2025 від 24 березня 2025 року, № 15610/881 від 24 березня 2025 року повідомили про відсутність у боржника відкритих рахунків або коштів на рахунках, відсутність укладених договорів про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфу.
Також 02 квітня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Іванютою І.М. надіслано виклик № 717 на адресу боржника, у якому було вказано про необхідність з'явитися до виконавця 09 квітня 2025 року на 12 год 00 хв. та зобов'язано його надати документи згідно з переліком та випробовувану інформацію.
Крім того, 02 квітня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Іванютою І.М. винесено постанову про призначення виконавчих дій щодо опису та арешту належної на праві приватної власності боржнику квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Копію виклику, постанови та супровідного листа від 02 квітня 2025 року було направлено на адресу боржника цінним листом, що підтверджується описом вкладення від 02 квітня 2025 року з відміткою відділення № 115 АТ «Укрпошта», накладною № 0311511141961 від 02 квітня 2025 року, фіскальним чеком №0311511141961 від 02 квітня 2025 року.
Приватним виконавцем 08 квітня 2025 року були здійснені виходи за адресою: АДРЕСА_1 , однак було виявлено, що за вказаною адресою знаходиться офісне приміщення, яке перебуває у користуванні ТОВ «Face Lab», та складається із переобладнаних квартир АДРЕСА_2 , площею 48,3 кв.м, які поєднано між собою шляхом демонтажу несучої стіни. Квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Доступ до квартири АДРЕСА_4 здійснюється через вхідні двері квартири АДРЕСА_3 . Під час проведення виконавчих дій представником ОСОБА_1 - адвокатом Мажарою О.Є. повідомлено виконавця про те, що боржник не надає згоди на проведення виконавчих дій щодо складення акту опису та арешту квартири без ухвали суду про примусове проникнення до житла, про що складено відповідний акт виконавця за участі представника боржника - Мажари О.Є. , представника стягувача - Софіщенко В.А. та працівника СОГ ВП № 3 - ОСОБА_10.
Так, пунктом 8 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що акт є документом, що підтверджує певні встановлені факти або події.
Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.
Зі змісту акту від 08 квітня 2024 року вбачається, що його підписано представником боржника - Мажарою О.Є., представником стягувача - Софіщенко В.А. та працівником СОГ ВП № 3 - ОСОБА_10., які були присутні під час його складення.
До вчинення вказаних виконавчих дій поняті приватним виконавцем не залучалися.
При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» присутність понятих є обов'язковою у випадку, передбаченому ч.3 ст. 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов'язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.
Згідно з ч.3 ст.53 Закону України «Про виконавче провадження» готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих.
Отже, враховуючи, що при проведенні виконавчої дії був присутній представник боржника - Мажара О.Є. , а готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб приватним виконавцем не вилучалися, то всупереч доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що присутність понятих під час такої виконавчої дії відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» не була обов'язковою.
09 квітня 2025 року приватним виконавцем було складено акт про те, що боржник ОСОБА_1 не з'явився 09 квітня 2025 року за викликом від 02 квітня 2025 року на 12 год 00 хв., пояснень щодо невиконання рішення суду та витребуваних документів не надав.
В матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 березня 2025 року, відповідно до якої власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .
Таким чином, наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв'язку свідчать про те що під час примусового виконання судового рішення приватний виконавець вживав передбачені законом заходи для виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі № 752/1095/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в сумі 7 464 000 грн 00 коп.; 3% річних у розмірі 412 871 грн 67 коп.; інфляційні втрати в сумі 1 007 640 грн 14 коп. та 10 510 грн 00 коп. судового збору.
Це рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі № 752/1095/21 боржником ОСОБА_1 ні в добровільному порядку, ні в рамках відкритого виконавчого провадження, не виконується.
Згідно з п.9 ч.1 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Встановлено, що ОСОБА_1 , будучи обізнаний про відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього заборгованості за договором позики, добровільно рішення суду не виконує, офіційних доходів в Україні не має.
У відповідності до ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
У відповідності до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Відсутність коштів на рахунках у боржника підтверджується відповідями банківських установ на запити приватного виконавця, які наявні в матеріалах справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження представника боржника про те, що приватним виконавцем, у порушення вимог закону, не зверталося стягнення на заробітну плату боржника, оскільки пунктом 2 постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванюти І.М. від 19 березня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 було зобов'язано боржника подати виконавцю протягом п'яти днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно за формою, встановленою Міністерством юстиції та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації.
Однак вказана вимога приватного виконавця була залишена боржником без відповідного реагування.
Як вбачається із відповіді МВС від 19 березня 2025 року на запит приватного виконавця № 258084543 від 19 березня 2025 року, за ОСОБА_1 зареєстровані транспортні засоби: легковий автомобіль марки MITSUBISHI, модель OUTLANDER, 2013 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 ; причіп марки АВТОБАН, модель VT2130, 2012 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 ; причіп марки АВТОБАН, модель VT2130, 2012 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_3 .
21 березня 2025 року приватним виконавцем було оголошено у розшук легковий автомобіль марки MITSUBISHI, модель OUTLANDER, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Однак згідно з даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вказаний автомобіль перебуває в заставі ПАТ «Ідея Банк», що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 01 травня 2025 року № 97032553, розмір зобов'язань перед банком складає 223 584 грн 00 коп., строк дії обтяження встановлено до 03 березня 2028 року.
Статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; наявна письмова згода заставодержателя.
Таким чином, суд першої інстанції правильно виснував, що в межах цього виконавчого провадження № НОМЕР_5 звернення стягнення на автомобіль, що перебуває у заставі банку, є неможливим.
Заперечуючи проти подання, представник боржника вказував на можливість звернення стягнення на належні боржникові частки у статутних капіталах господарських товариств, а саме: ТОВ «ЛЕКС ЕНД ЛО», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ХАРКІВ», ТОВ «ФРІРАЙД ПРОМ ЮА», ТОВ «ФЕЙСЛАБ ЮА», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ЕЙЧ АР», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ КОСМЕТИКС», ТОВ «ФЛ Київ Деп».
Так, відповідно до ст.22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку боржника або майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи, або відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку учасника товариства, що передбачений договором застави частки у статутному капіталі товариства та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, встановленим Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». У разі звернення стягнення на частку у статутному капіталі товариства на підставі виконавчого документа виконавець повідомляє товариство про намір звернути стягнення на частку учасника товариства (боржника) та надсилає постанову про накладення арешту на частку. Товариство повинне протягом 30 днів з дня одержання такого повідомлення надати відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника відповідно до частини четвертої цієї статті. З дня одержання повідомлення, передбаченого частиною другою цієї статті, товариство зобов'язане надавати виконавцю та боржнику доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника. Протягом 15 днів з дня закінчення строку, визначеного частиною другою цієї статті, суб'єкт оціночної діяльності, якого залучає виконавець на підставі своєї постанови або виконавець здійснює розрахунок вартості частки боржника відповідно до частини восьмої статті 24 цього Закону станом на день, що передував накладенню арешту на частку. Виконавець пропонує іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону. Покупець повинен сплатити вартість частки протягом 10 днів з дня укладення договору купівлі-продажу. Виконавець передає частку покупцю протягом 10 днів з дня надходження оплати. Якщо оплата, передбачена частиною шостою цієї статті, не буде здійснена у встановлений строк, договір купівлі-продажу вважається розірваним. Якщо товариство не виконає обов'язків відповідно до частини другої чи третьої цієї статті, або учасники товариства чи заставодержатель не скористаються правом на придбання частки, або якщо договір купівлі-продажу вважатиметься розірваним відповідно до частини сьомої цієї статті, частка передається на реалізацію на аукціоні в загальному порядку.
Водночас механізм реалізації та порядок реалізації частки у статутних капіталах юридичних осіб на аукціонах законом не встановлено.
У справі встановлено, що у суді першої інстанції приватним виконавцем подавалися для огляду оригінали поштових конвертів з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, зі змісту яких вбачається, що копія постанови про накладення арешту на частки у статутних капіталах надсилалася приватним виконавцем на адреси відповідних юридичних осіб, проте вказані документи повернулися приватному виконавцю із відміткою відділення зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Установлено, що ТОВ «ЛЕКС ЕНД ЛО», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ХАРКІВ», ТОВ «ФРІРАЙД ПРОМ ЮА», ТОВ «ФЕЙСЛАБ ЮА», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ЕЙЧ АР», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ КОСМЕТИКС», ТОВ «ФЛ Київ Деп» у встановлений законом тридцятиденний строк не надали приватному виконавцю відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника.
Крім того, судом правильно враховано, що відповідно до даних, які містяться в офіційному Реєстрі «Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», у статутних капіталах ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ХАРКІВ», ТОВ «ФЕЙСЛАБ ЮА», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ЕЙЧ АР», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ КОСМЕТИКС», ТОВ «ФЛ Київ Деп», боржнику ОСОБА_1 належить лише по 1 %, а 99% належить його дружині ОСОБА_5 .
У статутному капіталі ТОВ «ФРІРАЙД ПРОМ ЮА боржнику також належить лише 1 %, а власником частки у розмірі 99% є компанія Екпресхолд Корпорейшн.
У статутному капіталі ТОВ «ЛЕКС ЕНД ЛО» боржнику належить частка у розмірі 90 %, а 10 % належить ОСОБА_6 .
Зі змісту постанови приватного виконавця від 21 березня 2025 року про арешт майна боржника видно, що вартість частки боржника у статутних капіталах: ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ХАРКІВ» становить 500 грн 00 коп., ТОВ «ФЕЙСЛАБ ЮА» - 500 грн 00 коп., ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ЕЙЧ АР» - 10 грн 00 коп., ТОВ «ФЕЙС ЛАБ КОСМЕТИКС» - 1 000 грн 00 коп., ТОВ «ФЛ Київ Деп» - 500 грн 00 коп., ТОВ «ЛЕКС ЕНД ЛО» - 900 грн 00 коп.
У той же час, сума боргу за виконавчим документом є неспіврозмірно більшою та складає 8 884 611 грн 81 коп., а відтак суми коштів, виручених від продажу таких часток у разі можливості такої реалізації не було б достатньо для повного погашення суми заборгованості боржника перед стягувачем.
Також відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 березня 2025 року, право власності на земельні ділянки чи інше нерухоме майно, окрім спірної квартири, за боржником не зареєстровано.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виснував, що за встановлених у цій справі обставин, звернути стягнення на належне боржникові ОСОБА_1 майно наразі не вбачається можливим та таким, що не призведене до ефективного виконання рішення суду.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження представника боржника про те, що в провадженні Бородянського районного суду Київської області перебуває справа № 939/65/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру, а відтак вважає, що вчинення виконавчих дій щодо квартири порушить права ОСОБА_7 як власника, виходячи із такого.
Так дійсно, у провадженні Бородянського районного суду Київської області перебуває справа № 939/65/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру.
Однак в даній справі вирішується питання лише про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника. Тому у разі задоволення позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру, приватним виконавцем може бути внесено до суду подання про визначення частки майна боржника, яким він спільно володіє з іншими особами відповідно до ст.443 ЦПК України, або ж він вправі звернутися до суду із позовом у разі наявності спору.
Відтак вчинення виконавчих дій щодо даної квартири не порушить прав колишньої дружини боржника ОСОБА_7 .
Також встановлено, що під час виїзду приватним виконавцем було виявлено, що за адресою квартири знаходиться офісне приміщення, яке перебуває у користуванні «Face Lab» та складається із переобладнаних квартир АДРЕСА_2 , площею 48,3 кв.м, які поєднано між собою шляхом демонтажу несучої стіни. Квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а доступ до квартири АДРЕСА_4 здійснюється через вхідні двері квартири АДРЕСА_3 .
Оскільки боржник ОСОБА_8 згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є співзасновником ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ХАРКІВ», ТОВ «ФЕЙСЛАБ ЮА», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ ЕЙЧ АР», ТОВ «ФЕЙС ЛАБ КОСМЕТИКС», які використовують торгову марку «Face Lab», права вказаних юридичних осіб при проникненні до квартири порушені не будуть.
Отже, установивши, що приватним виконавцем вжито всі передбачені законом заходи для забезпечення виконання судового рішення, однак добровільне виконання боржником зобов'язань відсутнє, а також що боржник перешкоджає доступу до належного йому майна, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для задоволення подання й надання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Іванюті І.М. та іншим учасникам виконавчого провадження, залученим приватним виконавцем у встановленому законом порядку, дозвіл на примусове проникнення до житла, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1803310980000, з метою проведення опису та арешту нерухомого майна та виявлення рухомого майна, яке належить боржнику та підлягає опису та арешту.
Таке примусове проникнення є необхідним, співмірним, доцільним заходом у межах виконавчого провадження та відповідає меті забезпечення принципу обов'язковості виконання судових рішень, що є складовою права на справедливий суд, гарантованого Конституцією та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи апеляційної скарги про те, що про виконавче провадження НОМЕР_4 боржник дізнався лише у квітні 2025 року від свого представника та жодних документів, в тому числі постанови про відкриття виконавчого провадження, боржник не отримував, не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
Як зазначалося вище копії постанов приватного виконавця від 19 березня 2025 року, у тому числі постанови про відкриття виконавчого провадження, було направлено приватним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_9 на його офіційну адресу місця проживання ( АДРЕСА_1 ,) цінним листом, що підтверджується описом вкладення від 19 березня 2025 року з відміткою відділення № 115 АТ «Укрпошта», накладною № 0311510900095 від 19 березня 2025 року, фіскальним чеком № 03115109000133 від 19 березня 2025 року.
Таке направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку приватного виконавця (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, той факт, що згідно акту від 08 квітня 2024 року його підписано, зокрема, представником боржника - Мажарою О.Є., який був присутній під час його складення, спростовує доводи апеляційної скарги про те, що про виконавче провадження НОМЕР_4 боржник дізнався лише у квітні 2025 року від свого представника, оскільки за змістом ч.3 ст. 44 та ст. 58 ЦПК України, всі процесуальні дії або бездіяльність адвоката прирівнюються до дій самої особи, а тому ризик їх наслідків (у т.ч. ненадання інформації) несе сам учасник справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мажара Олександра Євгеновича залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 02 травня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: