24 вересня 2025 року
справа № 361/160/23
провадження № 22-ц/824/6672/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Київського квартирно-експлуатаційного управління - Горбаня Романа Олексійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2024 року, постановлене під головуванням судді Радзівіл А.Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - ККЕУ), та просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який був зареєстрований 17 лютого 2007 року виконавчим комітетом Хоцьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, актовий запис № 2.
Під час перебування у шлюбі, а саме 24 травня 2014 року, ККЕУ Міністерства оборони України, позивачу як власнику особового рахунку (наймачу) було видано ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_2 ( 1 кімнату житловою площею 18,6 метрів, і загальною площею 31,40 метрів), розташовану в АДРЕСА_3 , на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік (позивач, колишня дружина/відповідач ОСОБА_2 , їх донька ОСОБА_3 ).
З 25 червня 2014 року вони всі були зареєстровані за цією адресою і там проживали.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року у справі № 361/3993/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб розірвано.
Позивач зазначив, що після розірвання шлюбу колишня дружина забрала всі свої речі і виїхала з квартири. З того часу вона жодного разу в ній не з'являлась, комунальні послуги за себе не сплачувала.
Всі витрати з утримання квартири та комунальних послуг несе позивач, що підтверджується квитанціями.
Позивач зазначає, що відповідач припинила виконувати свої обов'язки як члена сім'ї, передбачені ст. 64 ЖК України, пов'язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг.
Згідно з довідкою від 29 листопада 2022 року № 1.12.3.-15/8107, відповідач зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 .
Однак самостійно знятися з реєстрації місця проживання з цієї квартири відповідач відмовляється.
Актом обстеження житлово-побутових умов від 01 грудня 2022 року, складеним у присутності свідків депутатом Броварської міської ради Київської області встановлено, що відповідач дійсно зареєстрована на спірній житловій площі, але з 2019 року та до сьогодні там не проживає.
Позивач наголосив, що відповідач майже 3 роки відсутня та не проживає за місцем своєї реєстрації.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ККЕУ - Горбань Р.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що будинок за адресою: АДРЕСА_4 має статус гуртожитку, що підтверджується технічним паспортом на гуртожиток, витягом з рішення Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 08 листопада 2011 року № 573, копією ордера на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_2 .
Спірна житлова площа надавалася позивачу як військовослужбовцю чинному на той час і на сьогодні.
Відповідач не надала жодних доказів того, що вимушена винаймати іншу квартиру, платити кошти за піднайом квартири та мешкати в найманій квартирі з донькою. Суд не встановив, чи зверталася відповідачка з рапортом до командира щодо забезпечення її службовим житлом.
Судом не встановлено обставин оренди відповідачкою житла, отримання нею компенсації за піднайм (найм) жилого приміщення.
Оскільки будинок має статус гуртожитку, слід застосовувати норми законодавства, що стосуються гуртожитків. Судом взято до уваги норми житлового законодавства, які стосуються користування службовими жилими приміщеннями (статті 122, 123 ЖК України). Також застосовано статтю 64 ЖК України про права та обов'язки членів сім'ї наймача. Однак, ця стаття застосовується коли укладено договір найму відповідно до статті 63 ЖК України, однак договір найму не укладався.
Суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач має повне право на спірне житло та не врахував, що після розірвання шлюбу відповідач не є членом сім'ї позивача та не проживає у спірному житловому приміщенні тривалий час, оплату комунальних послуг не здійснює, про що сама не заперечувала.
Відповідач зазначила, що їй чиняться перешкоди в користуванні майном, оскільки у квартирі змінені замки, про що позивач не заперечував. Однак такий висновок не підтверджений належними доказами. Відповідач більше ніж чотири роки не проживає у спірному житловому приміщенні.
23 вересня 2025 року у системі «Електронний суд» представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 сформував додаткові пояснення, у яких заперечив проти апеляційної скарги та вважав, що вона не підлягає задоволенню, мотивуючи це тим, що апеляційна скарга третьої особи фактично зводиться до повної незгоди із судовим рішенням суду першої інстанції.
Наголосив, що 12 вересня 2024 року ОСОБА_5 самостійно змінила офіційно зареєстроване місце проживання на інше, а саме: АДРЕСА_5 . Водночас відповідач не подавала цей доказ до суду першої інстанції, оскільки була повністю згодна зі своєю попередньою позицією про те, що підстав для зняття її з зареєстрованого місця проживання немає.
Враховуючи той факт, що вона вже знята з попередньо місця проживання, предмет спору відсутній, оскільки вимога позивача фактично виконана, що є підставою для закриття провадження у справі.
В судовому засіданні представник третьої особи апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Інші учасники справи судове засідання не з'явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами наявності обставин, на які він посилається у позовній заяві.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом.
Згідно із статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Правила, які регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання, визначені у постанові ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» (далі - Правила).
Відповідно до пункту 64 Правил (у редакції, чинній на час розгляду справи та на час виникнення правовідносин) громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), відносно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності).
У надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення, що передбачено у пункті 66 Правил.
Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу. Однак при наявності поважних причин пропуску 30-денного строку він може бути продовжений виконкомом органу місцевого самоврядування, що його видав.
Відповідно до виданого ордера в передбачене в ньому житлове приміщення вселяються як громадянин, що одержав ордер, так і члени його сім'ї, зазначені в ордері.
Згідно із пунктом 72 Правил (у редакції, чинній на час розгляду справи та на час виникнення спірних правовідносин) при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який був зареєстрований 17 лютого 2007 року Виконавчим комітетом Хоцьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, актовий запис № 2.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року у справі № 361/3993/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб розірвано.
Під час перебування у шлюбі 27 травня 2014 року ККЕУ Міністерства оборони України видав позивачу як власнику особового рахунку ордер на житлову площу в гуртожитку № НОМЕР_2 ( 1 кімнату житловою площею 18,6 метрів, і загальною площею 31,40 метрів), розташовану в АДРЕСА_3 , на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік ( ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ).
Згідно з довідкою від 29 листопада 2022 року № 1.12.3.-15/8107 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
Актом обстеження житлово-побутових умов від 01 грудня 2022 року, складеним депутатом Броварської міської ради Київської області у присутності двох свідків, встановлено, що відповідач зареєстрована на спірній житловій площі, але з 2019 року та до сьогодні там не проживає.
Позивач надав квитанцію від 01 грудня 2022 року № 47/460 на оплату комунальних послуг - вивезення ТПВ за період 01 березня - 01 квітня 2022 року, оплату електроенергії за лічильником за період 01 березня - 01 квітня 2022 року, послуги з управління багатоквартирним будинком за період 01 березня - 01 квітня 2022 року, всього на суму 1 995,63 грн; квитанцію від 01 грудня 2022 року № 113/789 на оплату комунальних послуг період 01 березня - 01 квітня 2021 року всього на суму 4 219,37 грн; квитанцію від 01 грудня 2022 року № 193/2258 на оплату комунальних послуг період 01 грудня 2021 року - 01 січня 2022 року всього на суму 2 035,64 грн; квитанцію від 29 жовтня 2022 року № 16/110 на оплату комунальних послуг період 01 вересня - 01 жовтня 2022 року всього на суму 1 075,04 грн.
Відповідач ОСОБА_5 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 виданого 08 липня 2020 року.
У листі КНЕУ від 10 травня 2024 року зазначено, що за наявною інформацією в ККЕУ станом на 10 травня 2024 року капітан ОСОБА_1 перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в гарнізоні міста Київ по об'єднаній житловій комісії військових частин НОМЕР_4 і НОМЕР_5 в загальній черзі з 26 серпня 2010 року та в списках на першочергове отримання житла, як учасник бойових дій з 07 жовтня 2015 зі складом сім'ї 3 (три) особи (він, дружина ОСОБА_4 , 1987 року народження, донька ОСОБА_3 , 2007 року народження).
ОСОБА_1 надано житлову площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , житловою площею 18,60 кв. м, та загальною площею 31,40 кв. м на склад сім'ї три особи (він, дружина 1987 року народження, донька 2007 року народження), що підтверджується ордером від 27 травня 2014 року № 110.
Облікова справа військовослужбовця ОСОБА_1 не оновлювалася з 2014 року.
Приміщення в будинку АДРЕСА_4 має статус гуртожитку та перебуває на балансі Міністерства оборони України ККЕУ, що підтверджується наданою копією технічного паспорту.
Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 122 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.
Згідно з положеннями статті 123 ЖК України, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
Положеннями статті 64 ЖК України визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 на підставі ордера вселилася у спірне службове житлове приміщення як член сім'ї наймача цього житлового приміщення, і яка, як і позивач, проходить військову службу у Збройних Силах України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач на законних підставах набула право користування спірним житлом та не втратила це право у зв'язку із розірванням шлюбу, а тому відсутні правові підстави для зняття її з реєстрації за вказаною адресою, виходячи із положень частини третьої статті 64 ЖК України.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити строк тимчасової відсутності.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 754/11532/19, провадження № 61-10959св20, від 30 жовтня 2023 року у справі № 759/21930/21 (провадження № 61-10334св23).
Колегія суддів наголошує, що збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним зі способів захисту житлових прав фізичних осіб.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк (див. постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 754/15542/19, від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності(див. постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18); від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18); від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19); від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 320/9482/17, провадження № 61-6318св19, від 19 травня 2025 року у справі № 703/3005/22 (провадження № 61-16744св24).
Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 не є власником вказаного житла (квартири у гуртожитку).
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Виходячи з частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами наявність обставин на які він посилається у позові.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень про зняття з реєстрації та щодо наявності у неї права на квартиру не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність порушеного права ОСОБА_1 та наявності підстав для задоволення його позову.
При цьому, ККЕУ, за наявності на думку управління правових підстав, з самостійними вимогами щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житлом, не зверталося.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованими, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну представника Київського квартирно-експлуатаційного управління - Горбаня Романа Олексійовича залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді