СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 362/894/25
пр. № 2/759/6529/25
20 жовтня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
І. Зміст позовних вимог
ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» звернулося до суду про стягнення з відповідача ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 02 червня 2010 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 2-5756/10 було ухвалено рішення, згідно з яким з ОСОБА_1 на користь АТ КІБ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за Кредитним договором № 26-A6A/10-2006А від 20.10.2006 у сумі 9 978,93 доларів США.
Позивач зазначає, що в подальшому відбулася зміна кредитора. Право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від АТ КІБ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» , а 11 травня 2019 року за Договором № 1369/К - від ПАТ «Дельта Банк» до Позивача - ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку». Це правонаступництво підтверджено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року у справі № 761/46933/19. Просить позов задовольнити.
ІІ. Процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом
Судом встановлено, що 02 червня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 2-5756/10, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційно-інноваційного банку «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 26-A6A/10-2006А від 20.10.2006. Сума боргу становила 9 978,93 доларів США.
11 травня 2019 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1369/К, згідно з яким позивачу перейшли права вимоги за вказаним кредитним договором.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року у справі № 761/46933/19 було задоволено заяву ТОВ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄФКР» про заміну сторони стягувача, замінивши ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР».
V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову.
Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, в постановах від 19 січня 2022 року в справі № 204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18.
Судом встановлено, що рішення відповідачем не виконується, заборгованість не погашена, доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.
Боржник своєчасно не сплатив заборгованість за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до позивача, а тому у відповідача виник обов'язок сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Таким чином, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та підлягають повному задоволенню. Відповідачем не надано жодних належних доказів, які б спростовували розрахунок Позивача або свідчили про погашення заборгованості. Відповідно, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Позивача 1 483,72 доларів США 3% річних та 3 028,00 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ», ЄДРПОУ 34615314 три відсотки річних у розмірі 1 483,72 (одна тисяча чотириста вісімдесят три долари США 72 центи) за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ», ЄДРПОУ 34615314 судовий збір у розмірі 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко