Справа №461/4697/25
20 жовтня 2025 року. м. Львів.
Галицький районний суд міста Львова
в складі:
головуючого судді Юрківа О.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Некоз М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи: Акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року в розмірі 62287,71 грн. Свої вимоги мотивує тим, що 01.02.2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №D44.00210.004870266 , відповідно до умов якого, відповідачці в тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в розмірі 21155,27 грн. Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти ОСОБА_1 .
Всі права вимоги за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року (з усіма додатковими договорами та угодами до нього), укладеним між ОСОБА_1 та АТ «ІДЕЯ БАНК», було відступлено банком ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» згідно з договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023, в подальшому право вимоги перейшло до ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу № 01.02-38/23 від 26.07.2023, які в свою чергу передали права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу № 08/11/2024 від 08.11.2024 ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», тобто позивачу. Відповідачка зі своєї сторони, не виконала умови кредитного договору, а саме не здійснила належним чином погашення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 62287,71 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21155,27 грн.; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 13242,08 грн; простроченої заборгованості за комісіями в розмірі 27890,36 грн. Відповідачка не здійснила жодної оплати після уступки права вимоги і не надала доказів оплати, відповідно сума заборгованості не змінилася. Позивач після відступлення прав вимоги, не нараховував відсотки та комісії по кредитному договору. ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» направлено відповідачці вимогу про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, надавши можливість добровільно врегулювати спір та сплатити заборгованість, однак вимога не була виконана. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.06.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
14.07.2025 року відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак у позовній заяві зазначив, що просить розгляд справи здійснювати у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, хоча була повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило. У відзиві на позовну заяву зазначила, що позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає такі безпідставними та необґрунтованими. Зокрема, відповідачка зазначає, що позивач звернувся до суду із пропуском трирічного строку позовної давності. Крім цього, зазначає, що позивачем не підтверджено факт виконання умов кредитного договору кредитором, а саме - не підтверджено факт надання грошових коштів позичальнику. Стверджує, що позивач не довів обставину набрання чинності кредитним договором, а відповідно і зобов'язання за таким договором виконуватися не можуть, оскільки невиконані обов'язки банку. Відповідачка зазначає, що відсутній детальний розрахунок заборгованості, з якого було б зрозуміло, виходячи з яких обставин формувалися суми грошових коштів, які просить стягнути позивач. ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні оригінали кредитного договору та графіку погашення кредитних грошових коштів. Проценти за користування грошовими коштами, на думку відповідачки, не мають сплачуватися позивачу внаслідок пропущення строку позовної давності, внаслідок не доведення позивачем факту виконання умов кредитного договору кредитором, не доведення факту невиконання умов кредитного договору позичальником. Також, відповідачка вважає, що позивачем не доведений факт отримання ним права вимоги до неї, а саме - в
матеріалах справи відсутній оригінал договору про передання права вимоги та оригінали
додаткових угод до цього договору, що виключає можливість впевнитися, що право вимоги до виникло. ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» фінансовим установам на час воєнного стану та шість місяців після його закінчення заборонено стягувати заборгованість з військовослужбовців та турбувати їх родичів. Ця заборона стосуються не тільки банківських установ, але й усіх кредитних організацій, у тому числі, МФО, ломбардів, кредитних спілок, лізингових компаній та інших юридичних осіб та фізичних осіб, які надають фінансові послуги. Оскільки ОСОБА_1 станом на 14.07.2025 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який перебуває на військовій службі за контрактом, позов, на думку відповідачки, задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов'язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об'єктивного рішення.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
01.02.2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №D44.00210.004870266 , відповідно до умов якого, відповідачці в тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в розмірі 21155,27 грн. /а. с. 42-45/.
Всі права вимоги за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року (з усіма додатковими договорами та угодами до нього), укладеним між ОСОБА_1 та АТ «ІДЕЯ БАНК», було відступлено банком ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» згідно з договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023, в подальшому право вимоги перейшло до ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу № 01.02-38/23 від 26.07.2023, які в свою чергу передали права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу № 08/11/2024 від 08.11.2024 ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ».
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року заборгованість ОСОБА_1 становить 62287,71 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21155,27 грн.; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 13242,08 грн; простроченої заборгованості за комісіями в розмірі 27890,36 грн. /а. с. 33/.
04.04.2025 року ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» скерувало на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором /а. с. 54-55/.
Згідно з положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 3 ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України).
Стосовно нарахування заборгованості за відсотками, суд виходить з наступного.
Національним банком України надано роз'яснення, за змістом якого підтвердженням призову під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних є: військовий квиток; довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу; витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини.
У листі Міністерства оборони України від 09 жовтня 2020 року № 321/6192 наведено перелік документів, що підтверджують статус військовослужбовця, серед яких є довідка Форми № 5. Будь який інший документ, який підтверджував би проходження служби в особливий період у Збройних Силах України, не передбачений нормативними документами. Крім того, зазначено, що військовослужбовцями є курсанти та слухачі вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, які мають право видавати довідки, що підтверджують факт перебування на військовій службі у Збройних Силах України.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).
Згідно з ч. 3 ст. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з наданого суду посвідчення офіцера НОМЕР_1 вбачається, що чоловік відповідачки ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України. Однак з наданих документів не можливо встановити, з якого часу ОСОБА_2 перебуває на військовій службі.
Таким чином, судом установлено, що за час проходження військової служби військовослужбовцю Збройних Сил України, не повинні були нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, матеріалами справи стверджується, що заборгованість за відсотками у відповідачки за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року виникла та нарахована до того як в Україні розпочався особливий період згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та який триває по теперішній час. Встановити коли чоловік відповідачки почав проходити військову службу за контрактом у складі ЗСУ з наданих суду документів не можливо, а тому у даному випадку відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що суду надано розрахунок заборгованості в якому міститься вся необхідна інформація, тому суд не приймає до уваги твердження відповідачки про те, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості за яким можна було б встановити правильність нарахування заборгованості. Крім того, відповідачкою не надано суду іншого розрахунку заборгованості, який на її думку є правильним.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор надав відповідачці кошти згідно з умовами кредитного договору та ОСОБА_1 такими користувалась, що підтверджується випискою по рахунку.
Таким чином, судом встановлено, що між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 фактично було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачка отримала грошові кошти у кредит. Всі права вимоги за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року (з усіма додатковими договорами та угодами до нього), укладеним між ОСОБА_1 та АТ «ІДЕЯ БАНК», було відступлено банком ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» згідно з договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023, в подальшому право вимоги перейшло до ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу № 01.02-38/23 від 26.07.2023, які в свою чергу передали права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу № 08/11/2024 від 08.11.2024 ТзОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ». Відповідачка скористався кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором виконала не у повному обсязі. Загальна сума боргу ОСОБА_1 становить 62287,71 грн. Таким чином, виходячи із наведеного, суд вважає, що відповідачка грубо порушила умови договору, тому з останньої на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», яке набуло право вимоги за кредитним договором, слід стягнути заборгованість у визначеному розмірі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» підлягає стягненню сплачена сума судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Окрім цього, відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача просить стягнути витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Представником позивача долучено до матеріалів справи копію договору №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року; копію акту від 06.05.2025 року №D44.00210.004870266 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором №01/08/2024-А від 01.08.2024 року; копію заявки від 20.11.2024 року №D44.00210.004870266 на виконання доручення до договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року; копію детального опису робіт.
Однак, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачу було надано професійну правничу допомогу, заявлені витрати в розмірі 5000,00 грн. є сумірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру.
Із врахуванням наведеного, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути 5000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто суму яка є сумірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 509, 512, 514, 549, 610, 611, 626, 628, 638, 639, 641, 644, 1077-1080, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (адреса місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ: 40966896) заборгованість за кредитним договором №D44.00210.004870266 від 01.02.2019 року в розмірі 62287,71 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (адреса місцезнаходження:03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ: 40966896) 5000, 00 грн. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (адреса місцезнаходження:03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ: 40966896) 2422,40 грн. сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 20.10.2025 року.
Суддя О.Р. Юрків.