20 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 509/7239/23
провадження № 51-3979ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну прокурора Одеської обласної прокуратури на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 липня 2025року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України,
уродженця с. Підвисоке,
Новоархангельського району,
Кіровоградської області,
раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Овідіопольський районний суд Одеської області вироком від 26 вересня 2024 рокувизнав винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та призначив йому покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_4 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і поклав на нього ряд обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат; перерахував за клопотанням ОСОБА_4 та заставодавця -його сестри внесену за нього заставу у сумі 60 560 грн на підтримку Збройних Сил України; скасував заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна і застосував до цього майна (два мобільні телефони) спеціальну конфіскацію.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 липня 2025 рокувирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 6 березня 2023 року у денний час, ОСОБА_4 , умисно, з метою подальшого збуту, придбав у особи, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, через додаток «Телеграм», особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, масою в перерахунку на суху речовину 1,879 г та психотропну речовину, обіг якої заборонено - амфетамін, масою 0,1595 г, які, з метою подальшого збуту, зберігав за місцем свого тимчасового проживання до того часу, поки перебуваючи у приміщенні відділення № 124 ТОВ «Нова Пошта», у смт. Авангард незаконно переслав їх, сховавши в двох цибулинах, шляхом оформлення та відправлення посилки з продуктами харчування за експрес-накладною на ім'я свого рідного брата ОСОБА_5 , який відбуває покарання у Державній установі «Вознесенська виправна колонії (№ 72)», тим самим збув, шляхом передачі останньому вказаних вище особливо небезпечних наркотичних засобів та психотропних речовин, обіг яких заборонено. 08 березня 2023 року під час здійснення огляду та видачі посилки ОСОБА_6 ці засоби та речовини були виявлені працівниками Державної установи «Вознесенська виправна колонії (№ 72)» і вилучені правцівниками поліції в ході проведення огляду місця події.
Дії ОСОБА_4 місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст.307 КК, як незаконне придбання, зберігання, пересилання з метою збуту та збут особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу та психотропої речовини - амфетаміну у місця позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги й доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеності винуватості ОСОБА_4 і правильності кваліфікації його дій,посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд справи у цьому суді.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог статей 69 та 75 КК і необґрунтовано урахував одні й ті самі обставини, як такі, що дають підстави для одночасного застосування положень ст. 69 і ст. 75 КК.
Уважає, що застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК не сприяє меті покарання і є невиправдано м'яким заходом примусу.
Касатор стверджує, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не надав вичерпної відповіді на кожен із доводів скарги.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Так, відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Частиною 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржується.
Доводи прокурора фактично зводяться до оспорювання призначеного ОСОБА_4 покарання і на думку колегії суддів Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Положеннями статей 50, 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винуватого й обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК, однак лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.
Визначаючи поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв'язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд, з рішенням якого обґрунтовано погодився апеляційний суд, під час призначення покарання ОСОБА_4 із застосуванням приписів ст. 69 КК взяв до уваги, зокрема:
· щире каяття ОСОБА_4 у скоєному злочині;
· активне сприяння органу досудового розслідування у розкритті кримінального правопорушення;
· негативне ставлення засудженого до скоєного та осуд своєї протиправної поведінки;
· визнання засудженим вини з наданням правдивих показань суду (розгляд справи проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК);
· відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК, обтяжують покарання.
Так, суди першої та апеляційної інстанцій у відповідних рішеннях детально проаналізували наявність обстави, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням сукупності даних про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має постійне місце роботи, позитивно характеризується за місцем реєстрації, проживання та постійної роботи, має на вихованні і утриманні малолітню дитину, дійшли висновку про те, що такі обставини відповідають вимогам ст. 69 КК, оскільки, на думку суду, суттєво пом'якшують покарання в розумінні ст. 66 КК, нівелюють суспільну небезпеку злочину і небезпечність засудженого, істотно знижуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Водночас ст. 75 КК передбачає можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням, крім певних випадків, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи і у разі, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору його розміру й однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного»; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Як видно з рішення апеляційного суду, цей суд погоджуючись із рішенням місцевого суду, урахував інші конкретні обставини цього кримінального провадження, зокрема, що засуджений не мав корисного мотиву під час скоєння злочину і вчинене ним кримінальне правопорушення не призвело до тяжких наслідків, не заподіяло шкоди, оскільки наркотичні та психотропні речовини засуджений пересилав своєму братові, що у свою чергу не спростовано стороною обвинувачення, також беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК є тяжким, його ставлення до вчиненого, та те, що він клопотав разом із заставодавцем внесену за нього заставу у сумі 60 560 грн перерахувати на підтримку Збройних Сил України, тож зазначене у сукупності свідчить, що ОСОБА_4 не є суспільно небезпечною особою і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Отже, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора щодо обґрунтованості застосування до засудженого приписів ст. 75 КК і м'якості покарання та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування. Ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням вимог статей 412-414, 419 КПК.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним кримінальному правопорушенню, що передбачає врахування способу й об'єкта посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його надалі від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що указане вище у цьому рішенні у сукупності є передумовою для призначення ОСОБА_4 покарання меншого від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої йому частини статті та його звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на максимальний строк, передбачений ст. 75 КК, в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання та призначення.
Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК і не може вважатися явно несправедливим унаслідок м'якості.
Водночас у касаційній скарзі прокурора немає будь-яких доводів щодо обставин кримінального провадження, які б не були досліджені та ураховані судами попередніх інстанцій і надають можливість Верховному Суду скасувати постановлене апеляційним судом рішення.
З касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, оскільки не встановлено, допущеного апеляційним судомістотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
Враховуючи викладене, Суд уважає, що у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Одеської обласної прокуратури на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 липня 2025року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3