08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 699/98/23
провадження № 61-7364св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Стеблівський ліцей-опорний заклад загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2023 року під головуванням судді Літвінової Г. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області про визнання наказу незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області, в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області від 10 листопада 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії;
- поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії;
- стягнути зі Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2022 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку 770,26 грн за кожен робочий день;
- стягнути зі Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди;
- стягнути зі Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовувала тим, що 26 жовтня 2022 року наказом відповідача вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії ОСОБА_1 було відсторонено від виконання обов'язків вчителя-предметника та класного керівника на час проведення службової перевірки 27 жовтня 2022 року.
Наказом відповідача від 10 листопада 2022 року, який вручено позивачу 12 січня 2023 року, позивача було звільнено з роботи за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, у тому числі на підставі відкритого 02 листопада 2022 року кримінального провадження № 12022255310000633 щодо вчинення позивачем нібито кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 КК України - заподіяння позивачем умисного легкого тілесного ушкодження учню Шендерівської гімназії ОСОБА_2 .
Сторона позивача стверджує, що мати цього учня подала на стадії досудового розслідування заяву про відмову від приватного обвинувачення, однак кримінальне провадження закрите не було та з обвинувальним актом було передане до суду.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року у справі № 699/1347/22 кримінальне провадження № 12022255310000633 за обвинуваченням позивача ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито у зв'язку з відмовою потерпілого та його законного представника від обвинувачення.
Сторона позивача звертає увагу на зміст заяви потерпілого та його законного представника, поданої до матеріалів справи № 699/1347/22, у якій зазначено, що звернення в поліцію було здійснено на емоціях, та що позивач ОСОБА_1 не мала жодного умислу та злочинного наміру на завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, а жестикулюючи ненароком зачепила хлопчика по потилиці, а не по лівій щоці, як це зазначено в матеріалах кримінального провадження.
Позивач зазначає, що створення відповідачем службової комісії, яка надала рекомендацію для звільнення позивача, не ґрунтується на нормах права. На думку позивача ця комісія працювала непрофесійно, упереджено, оскільки до її складу увійшли упереджені особи, з якими у позивача були напружені стосунки.
На захист позивача батьками учнів Шендерівської гімназії було підписано заяву від 01 грудня 2022 року, у якій висловлено незгоду з наказом про звільнення позивача.
Колишні учні позивача та її колеги створили електронні петиції, адресовані Стеблівській селищній раді, з вимогою поновити позивача на посаді.
Позивач вважає, що її звільнення є результатом неприязних відносин до неї з боку керівництва. При її звільненні не було враховано тривалий стаж роботи в одній школі (33 роки), її професійні досягнення як вчителя.
На думку позивача відповідач не довів наявність в її діях аморального вчинку, оскільки в наказі не конкретизовано, що мається на увазі під «аморальним вчинком».
Позивач стверджує, що вона не вчинила жодної дії, яка б порушувала моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечила б змісту трудової функції працівника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області рішенням від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час проведення службового розслідування комісією були встановлені конкретні факти аморальної поведінки позивача. 24 жовтня 2022 року на уроці історії позивач дуже голосно кричала в класі на учнів та погрожувала розправою. При цьому зневажливо називала учня «воно». Дослідивши достатньо доказів, щоб дійти впевненого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 24 жовтня 2022 року на уроці історії в 7-му класі завдала свідомого удару учню ОСОБА_2 .
Суд погодився з твердженням сторони відповідача, що окремим проявом аморальної поведінки позивача є її виправдання своєї недопустимої поведінки, з посиланням на підвищену емоційність, а також відсутність дієвого розкаяння.
Крім того, суд врахував, що комісія додатково здобула докази аморальної поведінки позивача, що притаманні позивачу в повсякденному спілкуванні не тільки з учнями, а й з колегами (приниження інших, відсутність поваги, називання колег образливими словами).
Зазначені вище прояви поведінки позивача на переконання суду суперечать вимогам педагогічної етики, моралі, поваги до гідності дітей, обов'язку вчителя захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, а також суперечать загальноприйнятим нормам і правилам, порушують моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві.
Судом враховано, що тривалий педагогічний досвід позивача її визначні досягнення в професійній сфері, у тому числі визнання її кращим освітянином року та входження до списку 50-ти найкращих учителів країни, жодним чином не стосуються її поведінки та не можуть бути мірилом її ставлення до учнів, а тим більше до колег.
Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду з позовом за захистом своїх трудових прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки саме з 10 листопада 2022 року, а не з 12 січня 2023 року як вона стверджує у заявах по суті справи, достеменно знала про наявність наказу про своє звільнення та знала його зміст.
Врахувавши наявні матеріали справи, надані сторонами докази, надавши їм оцінку, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2024 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішенні та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21, від 02 грудня 2020 року у справі № 327/514/18 та ухвалі Верховного Суду України від 04 березня 2009 року провадження № 6-17164св08 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник, на обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України зазначає, що наразі відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо того, чи мав суд першої інстанції використовувати в якості доказів матеріали досудового розслідування, розпочатого за частиною першою статті 125 КК України, та закритого у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.
Крім того, касаційна скарга містить мотиви, які обґрунтовують підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що незважаючи на те, що кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, суд витребував матеріали кримінального провадження та дослідив їх в рамках розгляду цієї справи та використав для обґрунтування судового рішення. Однак, належними та допустимими доказами вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого КК України є виключно вирок суду щодо конкретно встановленої особи.
Місцевий суд не мав жодних підстав надавати власну оцінку матеріалам кримінального провадження, оскільки ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року у справі № 699/1347/22 встановлено відсутність самого обвинувачення щодо позивача.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення службового розслідування комісією були встановлені конкретні факти аморальної поведінки позивача. Зокрема, що 24 жовтня 2022 року на уроці історії позивач дуже голосно кричала на учнів, погрожувала розправою, зневажливо називала учня. Крім того, що саме в цей день свідомо завдала удару учню ОСОБА_2 .
Також суд зазначив, що комісією було здобуто додаткові докази аморальної поведінки позивача, які несумісні з продовженням даної роботи, отже наказ про її звільнення ухвалено правомірно.
Позивач надала до суду докази про те, що вона 33 роки пропрацювала в одній школі, навчала та випустила тисячі дітей, жодних подібних звинувачень немала. У колективі були неприязні стосунки, оскільки заздрили досягненням позивача, однак це не може бути підставою для звільнення за вчинення аморального проступку.
Підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Так як, не визначено межі між проступками сумісними і несумісними з продовженням роботи, суд повинен надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок таким, який несумісний з продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
Однак, суди не встановили коли і у якій формі було вчинено аморальний проступок, за який звільнено відповідача, а отже звільнення є незаконним.
Також суди встановили, що копія наказу про звільнення, яка була направлена позивачу на електронну пошту, отримана нею саме 10 листопада 2022 року, незважаючи на те, що паперову копію наказу вона отримала 12 січня 2023 року, зазначивши правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17: «що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм».
Однак, вищезазначена постанова Верховного Суду не може вважатися релевантною до даних правовідносин, адже цивільний звичай і звичаї ділового обороту не притаманні трудовим відносинам, які регулюються зовсім іншим законодавством та мають інший характер, ніж цивільно-правові.
Враховуючи, що нормою матеріального права передбачено звернення працівника до суду у місячний термін з дня вручення копії наказу про звільнення, а не з дня коли він міг дізнатися або повинен був дізнатися про порушення свого права, тому висновки судів в цій частині є безпідставними.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому у липні 2024 року відзиві на касаційну скаргу Стеблівський ліцей-опорний заклад загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Так, у поданому відзиві відповідач зазначає, що комісія зі службової перевірки і суд першої та апеляційної інстанції розглядали саме вчинення позивачем аморального проступку, який був документально підтверджений службовим розслідуванням, а не загальної поведінки ОСОБА_1 , як зазначається у касаційній скарзі.
Крім того, позивач не заперечувала ні факт звернення до учнів підвищеним голосом, ні факту нанесення удару учню ОСОБА_2 , лише виправдовувала свою поведінку підвищеною емоційністю та отриманою інформацією, яка була написана відносно неї під партою.
Твердження представника позивача про те, що суд неправомірно використав матеріали кримінального провадження при розгляді цієї справи не заслуговують на увагу, оскільки у підготовчому засіданні були розглянуті всі клопотання сторін в тому числі було клопотання зі сторони відповідача про витребування цих матеріалів.
Суд першої інстанції ніякої оцінки матеріалам кримінального провадження не надавав, а лише дослідив відеозаписи слідчих експериментів, які були проведені з учнями 7-го класу та прослухано аудіозапис, які були в цих матеріалах. Судами не було визнано ці докази недопустимими і сторона позивача з цього приводу клопотань не подавала.
Звертають увагу суду на те, що у даному випадку звільнення відбулося саме із-за аморального проступку, відповідач вважає, що така поведінка для вчителя є недопустимою. Якби відповідач не відреагував на вчинений ОСОБА_1 проступок, про який знали всі учні гімназії, то своєю бездіяльністю адміністрація навчального закладу підтвердила б допустимість такої поведінки вчителя. Тому вважає, що звільнення відбулося правомірно.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
24 червня 2024 року цивільна справа № 699/98/23 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 22 вересня 2025 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Стеблівський ліцей-опорний заклад загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицькогого Стеблівської селищної ради Черкаської області (далі - Стеблівський ліцей) є закладом загальної середньої освіти, створений в організаційно-правовій формі комунальної установи.
Засновником Стеблівського ліцею є Стеблівська селищна рада. Уповноважений орган засновника - відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Стеблівської селищної ради.
Стеблівський ліцей створений як опорний заклад загальної середньої освіти рішенням сесії Стеблівської селищної ради від 09 липня 2021 року № 9-2/VIII, має в своєму складі 4 філії, які не є юридичними особами: Зарічанська гімназія; Дацьківська гімназія; Сидорівська гімназія; Шендерівська гімназія.
Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії, яка є філією Стеблівського ліцею.
Зі змісту написаної ОСОБА_1 на ім'я завідуючої Шендерівської гімназії ОСОБА_4 доповідної записки від 24 жовтня 2022 року стосовно ситуації, що склалася на уроці в 7-му класі, вбачається, що перед вказаним уроком учениця 8-го класу показала позивачу фото напису під партами нецензурних слів у сторону позивача ОСОБА_1 . Написи образили позивача. Позивач дізналася, що це зробив учень 7-го класу ОСОБА_2 , який раніше постійно порушував дисципліну на уроках та отримував від позивача зауваження. ОСОБА_1 на уроці вирішила з'ясувати в учня чим саме вона заслужила такий напис в її сторону. Коли учні 7 класу зайшли в кабінет, вона запитала: «За які свої вчинки я заслужила образливі слова?». Вона підійшла до парти, за якою сидів ОСОБА_2 , сказала, що «під партою він писати вміє, а в зошиті - ні». У доповідній записці ОСОБА_1 зазначила, що вона підійшла близько до парти ОСОБА_2 , тому вона (парта) гучно грюкнула. Потім позивач махнула рукою і дещо зачепила потилицю хлопця. Бити позивач нікого не збиралася. Також у доповідній зазначено, що учень ОСОБА_2 не подав виду, що йому боляче. Невдовзі після вказаного пролунав сигнал повітряної тривоги та діти вирушили в укриття. Позивач вказує, що учень ОСОБА_2 гучно грюкнув дверима коли виходив з класу. У доповідній записці позивач також стверджує, що цей інцидент завдав їй моральну травму, тому їй не комфортно надалі проводити уроки в цьому класі.
Позивач надала до матеріалів справи фотозображення цих написів, виконаних під партою.
Позивач у судовому засіданні повідомила, що була ображена на учнів, оскільки вона намагається якнайкраще викладати їм предмет, а вони цього не цінують. Після отримання інформації про написи була схвильована та поводила себе емоційно. Хлопці з класу запізнювалися на урок, тому в присутніх у класі дівчат позивач запитала «де ці дебіли», маючи на увазі всіх учнів-хлопців, а не когось конкретно.
У матеріалах справи є письмова заява ОСОБА_8 - матері однієї з учениць цього класу, підпис якої засвідчено старостою с. Шендерівка, про те, що дійсно її дочка під час уроку історії у вчителя ОСОБА_1 24 жовтня 2022 року зробила запис на мобільний телефон.
Запис на електронному носії був доданий до справи стороною відповідача, а також електронний носій з цим самим записом був наданий органом досудового розслідування разом з копією матеріалів кримінального провадження, які були прослухані у судовому засіданні.
З рапорту інспектора Звенигородського районного відділу поліції вбачається, що 24 жовтня 2022 року ОСОБА_9 звернулася на службу 102 з повідомленням про те, що 24 жовтня 2022 року під час навчального процесу в Шендерівській гімназії вчителька історії ОСОБА_1 нанесла тілесні ушкодження її дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та бажає написати заяву.
З пояснюючої записки ОСОБА_9 від 25 жовтня 2022 року, наданої на ім'я завідуючої Шендерівської гімназії ОСОБА_4, вбачається, що 24 жовтня 2022 року завідуюча гімназії повідомила ОСОБА_9 про те, що після оголошення повітряної тривоги її син ОСОБА_2 покинув школу. Під час розмови з дитиною вона з'ясувала, що вчитель історії ОСОБА_1 обзивала ОСОБА_2 різними словами, потім підійшла різко підняла на нього парту і кинула, потім вдарила по голові в зоні потилиці, а потім по щоці. На перший погляд матері син був спокійним та не мав ушкоджень, тому вона планувала вирішити цю ситуацію з учителем. Однак оглянувши сина, заявниця виявила на щоці сина синець, тому вирішила звернутись в поліцію.
Звенигородський районний відділ поліції 25 жовтня 2022 року про цю подію повідомив відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Стеблівської селищної ради.
Відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Стеблівської селищної ради листом від 26 жовтня 2022 року № 430/08-27 проінформував Стеблівський ліцей про надходження листа від Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області щодо повідомлення ОСОБА_9 про те, що під час навчального процесу в Шендерівській гімназії її малолітньому сину ОСОБА_2 вчителька історії ОСОБА_1 нанесла тілесні ушкодження.
Після надходження цього листа відбулося позачергове засідання педагогічної ради Стеблівського ліцею, на якому наказом від 26 жовтня 2022 року № 119 схвалено Положення про порядок проведення внутрішнього службового розслідування у Стеблівському ліцеї та вирішено створити комісію для проведення внутрішнього службового розслідування в Шендерівській гімназії.
На виконання рішення педагогічної ради директор Стеблівського ліцею ОСОБА_11 26 жовтня 2022 року видала наказ «Про створення комісії для проведення внутрішнього службового розслідування у Шендерівській гімназії», яким наказано провести внутрішню службову перевірку стосовно дій вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії ОСОБА_1 , вчинених до учня 7 класу ОСОБА_2 24 жовтня 2022 року. Для проведення службової перевірки створено тимчасову комісію та визначено її склад.
Позивач була ознайомлена з наказом «Про створення комісії для проведення внутрішнього службового розслідування у Шендерівській гімназії», але відмовилася ставити свій підпис про ознайомлення з ним та відмовилася від дачі пояснень. Це підтверджується актом від 28 жовтня 2022 року № 1.
На час проведення службової перевірки позивач наказом директора Стеблівського ліцею від 26 жовтня 2022 року № 89 була відсторонена від виконання обов'язків вчителя-предметника та класного керівника.
Комісія зі службової перевірки 27 жовтня 2022 року провела виїзне засідання в Шендерівській гімназії, під час якого в присутності соціального педагога заслухала учнів (за згодою їхніх батьків), а також опитала педагогів цієї гімназії стосовно інциденту за участю ОСОБА_1 .
З протоколу виїзного засідання комісії зі службової перевірки від 27 жовтня 2022 року № 1 вбачається, що на засіданні в присутності соціального педагога було заслухано лише тих учнів, батьки яких надали на це згоду, а саме:
- ОСОБА_12 , ученицю 7 класу, яка розповіла, що вчитель ОСОБА_1 є вимогливим вчителем, на уроці історії дівчинці некомфортно, вчителька часто кричить. 24.10.2022 ОСОБА_1 кричала на ОСОБА_2 , ображала його, двічі «посунула» в його бік парту, вдарила по потилиці;
- ОСОБА_13 , учня 7 класу, який засвідчив, що на уроках вчителька ОСОБА_1 викладає предмет цікаво, коли в неї «є настрій». 24 жовтня вчителька кричала на ОСОБА_2 , «двинула» на нього парту, вдарила по лівій стороні голови. ОСОБА_2 не відповів, схилився на парту і сидів. Пізніше, попри оголошену повітряну тривогу, пішов додому. Скаржився на біль в голові. До цього ОСОБА_1 кричала на ОСОБА_2 , проте словесно не ображала;
- ОСОБА_14 , ученицю 7 класу, яка розповіла, що ОСОБА_1 є гарним вчителем, уроки цікаві. 24 жовтня, зайшовши до класу, побачила, що вчителька пересадила однокласниць на першу парту, коли ж прийшли хлопці, почала на них кричати, назвала «дибілами». Кричала на ОСОБА_2 , «совала» в його бік парту, розмахнулася і вдарила;
- ОСОБА_15 , ученицю 7 класу, яка описала уроки історії цікавими, вчитель подає матеріал цікаво. Часто кричить на тих, хто не виконує домашнє завдання, ображає їх. 24 жовтня, зайшовши до класу, бо на перервах не можна заходити, почула, що
ОСОБА_1 питає «де хлопці?». І що зараз вона «буде говорити». Кричала на ОСОБА_2 , той закляк, нічого не відповідав. Момент удару не бачила, лише замах та чула звук удару. Було страшно. Посунула назад парту. Кричала, що «вони побачать, якою вона може бути». Запис інциденту на телефон зробила випадково;
- ОСОБА_16 , ученицю 7 класу, яка розповіла, що ОСОБА_1 викладає предмет нормально, але часто кричить. Буває в настрої, а буває - ні (тоді кричить за невиконані завдання). 24 жовтня чула, як ОСОБА_1 кричала на ОСОБА_2 , двічі штовхнула парту на учня. Налякалася поведінкою вчительки;
- ОСОБА_17 , ученицю 7 класу, яка сказала, що ОСОБА_1 викладає свій предмет гарно, проте часто кричить. 24 жовтня дівчата зайшли до кабінету історії першими. Вчителька спитала: «Де всі ці дебіли?» Коли зайшли хлопці та сіли на місця, підійшла до ОСОБА_2 та двічі штовхнула на нього парту. Удару не бачила, бо сиділа на першій парті, чула лише звук ляпаса. Ситуація налякала;
- ОСОБА_18 , учня 9 класу, який описує уроки історії цікавими, сам предмет не полюбляє. Про інцидент у 8 класі чув, не знає хто міг спровокувати вчительку;
- ОСОБА_19 , учня 9 класу, який характеризує ОСОБА_1 як гарного викладача, відносини у нього з вчителькою нормальні, уроки подобаються. Крику з боку вчительки не чув, голос підвищує не часто. Напису на парті не бачив, хоч і сидить за нею. Вважає, що ОСОБА_2 міг написати образливі речі, бо той йому не подобається, виявляє агресію;
- ОСОБА_22 , ученицю 8 класу, яка навчається у гімназії нещодавно, має статус ВПО. Учні прийняли дівчинку добре, вона поступово вливається до колективу. Зазначено, що в учениці стався особистий конфлікт з ОСОБА_1 на ґрунті мови, а саме ОСОБА_22 вжила слово російською мовою, на що вчителька зробила зауваження та хотіла вигнати її з класу. Коли учениця виходити відмовилася, вчитель ( ОСОБА_1 ) підняла всіх інших учнів та вивела їх до учительської, залишивши її ( ОСОБА_22 ) в класі саму. Ця ситуація дуже збентежила дівчинку. Кілька наступних уроків після цього вчителька ігнорувала ОСОБА_22 . Бажання ходити на уроки історії немає. Відчуває моральний тиск, зверхнє ставлення з боку вчителя, голосні крики теж не надихають. Про інцидент у 7 класі чула, ситуацією не здивована.
Також комісія заслухала ОСОБА_24 (мама, домогосподарка), яка характеризує ОСОБА_1 як талановиту, інноваційну особистість, проте вважає, що працювати з дітьми «не її». Діти відчувають тиск, напруження, бояться йти на урок, відчувають приниження, образи. Скаржитися на дії вчителя немає сенсу, бо вона не чує нікого крім себе, і не визнає інших точок зору.
Крім того, на засіданні комісією були заслухані колеги позивача, які характеризували позивача ОСОБА_1 такими висловами:
- ОСОБА_25 , вчитель фізики, сказала: проблем з дітьми у ОСОБА_1 не помічала, однак вона порушувала правила внутрішнього трудового розпорядку, своєчасно не заповнювала класні журнали; кричати, бити дітей неприпустимо;
- ОСОБА_26 , вчитель початкових класів: людина-вампір; є думка її і неправильна думка; не місце працювати з дітьми; уникає спілкування, обходить стороною ОСОБА_1 ; ображає вчителів («інфузорії», «дебіли», нецензурна лексика); щоденно, систематично порушує посадові інструкції класного керівника; діти бояться; мстива, вдається до шантажу, не стримує емоцій;
- ОСОБА_27 , вчитель біології, трудового навчання, основ здоров'я: хороший спеціаліст; скандальна людина; були конфліктні ситуації; не прислухається ні до кого; як класний керівник виконує обов'язки не завжди; діти бояться; образи постійні («дибіли»); емоцій стримувати не може; «субординація» - невідоме слово;
- ОСОБА_28 , вчитель початкових класів: запальна, на нарадах часті конфлікти з адміністрацією; спілкування уникає; бачить рідко;
- ОСОБА_29 , вчитель математики: імпульсивна, активна; фахівець високого рівня; особистих конфліктів не мала; з адміністрацією були конфлікти; погроз не чула; на нараді було зауваження стосовно ведення журналів, вчитель послалася на ведення електронного журналу;
- ОСОБА_30 , вчитель української мови та літератури: фахівець вищої категорії; навчає вчителів з усієї України; постійно підвищує свій фаховий рівень; емоції може стримувати; активний класний керівник, патріот;
- ОСОБА_31 , вихователь д/г: фахівець найвищого рівня, в школі немає рівня; особисте переносить у професійну сферу; критикує, зневажливо ставиться до адміністрації; часто безпричинні чвари в колективі; їй ( ОСОБА_32 ) страшно за дітей; з цією людиною важко спілкуватися; не прислухається до думки інших, ігнорує зауваження; з дітьми обговорює питання, що не стосуються навчального процесу;
- ОСОБА_33 , вчитель початкових класів: професіонал високого рівня; людина настрою; на педради з'являлася не завжди; субординація відсутня; спілкування з нею ОСОБА_33 намагається уникати;
- ОСОБА_34 , вчитель англійської мови: знає свою справу; діти скаржаться, що уроки не за темою, обговорює багато зайвого; принижувала ОСОБА_34 як фахівця, має особисті образи; на педрадах виступає проти адміністрації, часто на педради не з'являється; не визнає свої помилки; субординації не дотримується; не сприймає конкуренції з боку інших педагогів; ОСОБА_34 оминає її у спілкуванні.
З протоколу № 2 виїзного засідання комісії зі службової перевірки від 28 жовтня 2022 року вбачається, що голова комісії ОСОБА_35 повідомила членам комісії інформацію про те, що ОСОБА_1 відмовилася давати пояснення та співпрацювати з комісією.
Листом Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Стеблівської селищної ради від 03 листопада 2022 року № 441/08-27 ОСОБА_1 запрошено до відділу освіти на засідання комісії зі службового розслідування на 04 листопада 2022 року о 13 год 00 хв.
З метою доведення цієї інформації до відома ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11 год. 58 хв. та 14 год. 21 хв. з адреси електронної пошти відділу освіти Стеблівської ОТГ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » це запрошення надсилалося на адресу електронної пошти « ІНФОРМАЦІЯ_4 », яка є особистою адресою позивача.
Під час переписки представника відділу освіти з ОСОБА_1 у месенджері «Viber» за номером телефону позивача, який відповідає зазначеному нею у позовній заяві, позивач підтвердила, що дійсно користується адресою електронної пошти « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Однак зазначила, що жодного запрошення на цю пошту їй не надходило. Під час цієї переписки фото запрошення було направлено ОСОБА_1 у месенджер «Viber». На вказане позивач відповіла, що на даний час перебуває поза межами с. Шендерівка, буде у понеділок (тобто 07 листопада 2022 року) та має, що сказати комісії.
На підсумкове засідання комісії 04 листопада 2022 року позивач не з'явилася, що підтверджується актом № 2. У зв'язку з неявкою позивача підсумкове засідання комісії було перенесено на 07 листопада 2022 року.
Відповідно до акта службового розслідування від 07 листопада 2022 року за результатами роботи тимчасової комісії з проведення службової перевірки враховано стаж, рівень кваліфікації та досягнення ОСОБА_1 та її учнів. Також ураховано, що в ході роботи комісії встановлено факти порушення вчителем педагогічної етики: ОСОБА_1 неодноразово підвищувала голос на учнів, вживала образливі слова, вдавалася до погроз. Крім того, комісія встановила, що 24 жовтня 2022 року на уроці історії у 7 класі, за свідченнями учнів, учитель ОСОБА_1 нанесла удар (ляпас) ОСОБА_2 в область потилиці (щоки). У результаті удару в учня зафіксовано забій (синець) на лівій щоці (медична довідка, видана 27 жовтня 2022 року сімейним лікарем ОСОБА_36 ). Учні 7 класу під час інциденту зробили аудіозапис конфлікту, який було надано батькам, відповідно батьки надали його комісії. В аудіозаписі чути, що вчитель перебільшено емоційно кричить (вереск) на учнів, погрожує дітям фізичною розправою та чути здійснення нанесення ляпаса учневі. Факт удару підтвердили учні класу. Учитель ОСОБА_1 пояснення давати відмовилася, про що повідомила на засіданні комісії в телефонному режимі, щодо чого було складено відповідний акт. Своєї вини ОСОБА_1 не визнає, про скоєне не жалкує.
Надана завідувачем Шендерівської гімназії ОСОБА_4 характеристика на ОСОБА_1 свідчить, що позивач схильна проявляти негативні емоції та агресію, випадки такої поведінки були зафіксовані і раніше (наказ по Шендерівському НВК № 98 від 29 квітня 2009 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності вчителя зарубіжної літератури Шендерівського НВК ОСОБА_1 ; протокол засідання з розгляду випадків булінгу (цькування) від 21 липня 2020 року, проте фізичне насилля над дитиною було скоєно вперше.
З урахуванням указаного комісія рекомендувала звільнити ОСОБА_1 з посади вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії.
Позивач надала комісії свої зауваження до акта (службового розслідування), у яких зазначила:
1) неправда те, що вона десь озвучувала, що вини не визнає. Цьому факту є свідки і підтвердження;
2) оскільки цей інцидент стався вперше за 33 роки педагогічної діяльності позивача то звісно, що вона шкодує про це;
3) факт від 21 липня 2020 року було розглянуто і вину позивача не доведено (стосовно обвинувачень в булінгу);
4) заяву мати ( ОСОБА_9 ) забрала, претензій до позивача не має, ситуація проговорена.
Наказом Стеблівського ліцею-опорного закладу загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Черкаської області від 10 листопада 2022 року № 96 вчителя історії та правознавства Шендерівської гімназії ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 10 листопада 2022 року за вчинення аморального поступку, несумісного з продовженням даної роботи.
З наказу вбачається, що він прийнятий відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, Положення про порядок проведення внутрішнього службового розслідування у Стеблівському ліцеї - опорному закладі загальної середньої освіти імені І. С. Нечуя-Левицького Стеблівської селищної ради Звенигородського району Черкаської області (протокол № 3 від 26 жовтня 2022 року педагогічної ради ліцею), Правил внутрішнього трудового розпорядку (наказ по ліцею № 9 від 31 серпня 2021 року), частина третя статті 52, частина шоста статті 54 Закону «Про освіту», стаття 24 у редакції № 2145-VШ від 05 вересня 2017 року, частина перша статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», частини перша та друга статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року та факту відкритого кримінального провадження від 02 листопада 2022 року № 1202225510000633 за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України.
Як підставу видачі наказу зазначено лист відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Стеблівської селищної ради Звенигородського району Черкаської області № 430/08-27 від 26 жовтня 2022 року, акт службового розслідування від 07 листопада 2022 року тимчасової комісії з проведення службової перевірки.
Позивач ОСОБА_1 у позові та відповіді на відзив вказувала, що з цим наказом ознайомлена 12 січня 2023 року, про що свідчить її підпис.
Однак з «Протоколу про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про звільнення» від 10 листопада 2022 року № 1, підписаного директором ліцею ОСОБА_11 , вбачається, що на підставі статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» указаний наказ про звільнення із займаної посади був надісланий позивачу 10 листопада 2022 року у месенджері Viber та на електронну пошту позивача.
У судовому засіданні позивач також підтвердила, що вперше цей наказ був їй направлений на вищевказану особисту електронну пошту. Дати отримання в електронній формі цього наказу позивач точно не згадала, однак підтвердила, що після його отримання розмістила на особистій сторінці в ФейсБуці пост з повідомленням про її звільнення, до якого прикріпила копію наказу про звільнення.
У матеріалах справи містяться докази того, що вказаний пост в соціальній мережі ФейсБук позивач розмістила 12 листопада 2022 року, отже з копією наказу в електронній формі позивач ознайомилася не пізніше 12 листопада 2022 року.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Стеблівської селищної ради від 25 січня 2023 року № 04 загальний розмір доходу (нарахованої заробітної плати) ОСОБА_1 на посаді вчителя за період з 01 вересня 2022 року до 31 жовтня 2022 року становить 33 121,50 грн.
Одночасно зі службовим розслідуванням за місцем роботи позивача Звенигородський районний відділ поліції ГУНП в Черкаській області проводив досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022255310000633 від 02 листопада 2022 року, зареєстрованому за заявою матері учня ОСОБА_2 .
Згідно з протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 02 листопада 2022 року ОСОБА_9 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, заявила, що 24 жовтня 2022 року о 13 год. 20 хв. в приміщенні кабінету історії Шендерівської гімназії, що на АДРЕСА_1 , вчитель ОСОБА_1 завдала тілесні ушкодження малолітньому сину ОСОБА_2 . Заявниця просила притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у присутності матері надав у поліції пояснення, відповідно до яких 24 жовтня 2022 року близько 14 год. 00 хв. на шостому уроці історії України вчитель ОСОБА_1 підійшла до нього та почала обзивати його нецензурними словами, перевернула на нього парту та вдарила рукою по голові та по щоці через те що на одній з парт було намальовано нецензурне слово.
Заявниця ОСОБА_9 25 жовтня 2022 року надала пояснення, відповідно до яких 24 жовтня 2022 року близько 15 год. 00 хв. від директора навчального закладу вона дізналася про те, що в її сина ОСОБА_2 виник конфлікт з учителем ОСОБА_1 , під час якого її син втік додому. На той час заявниця перебувала в сусідньому селі Нова Буда . Коли вона приїхала додому, то син ОСОБА_2 був вдома, під час спілкування із сином вона дізналася, що спочатку вчителька кричала, а потім вдарила підзатильника та вдарила по щоці. У подальшому 02 листопада 2022 року ОСОБА_9 надала аналогічні показання в якості свідка.
Учень ОСОБА_2 25 жовтня 2022 року у присутності матері надав ще раз пояснення, відповідно до яких учитель ОСОБА_1 на уроці історії 24 жовтня 2022 року без будь-яких пояснень почала кричати на нього, виражатися на його адресу нецензурними словами, взяла за край його парти та жбурнула її в його сторону, унаслідок чого парта підскочила на рівень його підборіддя. Потім ОСОБА_1 нанесла один удар долонею в область лівої щоки, від чого він відчув різкий біль. Потім почалася повітряна тривога, всі діти пішли в укриття, а він - додому.
У подальшому 02 листопада 2022 року ОСОБА_2 давав аналогічні показання як потерпілий та при проведенні слідчого експерименту. ОСОБА_1 25 жовтня 2022 року від надання письмових пояснень відмовилася.
Завідувач Шендерівської гімназії ОСОБА_4 надала пояснення про те, що
02 листопада 2022 року в якості свідка, відповідно до яких під час уроку історії України була оголошена тривога і біля укриття вчитель історії ОСОБА_1 повідомила їй, що знайшла напис на парті на її адресу. Самостійно з'ясувавши, що це зробив учень 7 класу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 провела виховну роботу в цьому класі та один раз стукнула партою. ОСОБА_4 встановивши, що ОСОБА_2 немає в укритті, зателефонувала його матері. Від працівників школи вона дізналася, що коли
ОСОБА_1 проводила виховну роботу, то вдарила ОСОБА_2 по голові. Цю ситуацію ОСОБА_4 обговорила з керівництвом. Було вирішено їхати до батьків ОСОБА_2 . Батьки повідомили, що претензій до школи не мають та самі вирішать цю ситуацію з вчителем. Однак пізніше мама ОСОБА_2 їй зателефонувала та повідомила, що виявила у ОСОБА_2 синець на голові і буде викликати поліцію.
Згідно з висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 25 жовтня 2022 року № 05-9-01/404, ОСОБА_2 було оглянуто лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_39 у присутності начальника служби у справах дітей Стеблівської селищної ради ОСОБА_40 . Зі слів оглянутого ( ОСОБА_2 ) 24 жовтня 2022 року близько 13 год. 00 хв. на уроці вчителька вдарила долонею по голові та по лівій щоці. Експерт дійшов висновку, що у ОСОБА_2 має місце тілесне ушкодження у вигляді синця на лівій щоці. Вказане ушкодження виникло від дії тупого предмета, по давності виникнення може відповідати часу, вказаному оглянутим і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Також ОСОБА_2 27 жовтня 2022 року був оглянутий сімейним лікарем, скаржився на біль в ділянці лівої щоки. Лікар виявила гематому лівої щоки діаметром приблизно 1 см на 1 см.
Під час досудового розслідування були допитані в якості свідків учні 7 класу Шендерівської гімназії ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , які підтвердили той факт, що на уроці історії вчитель ОСОБА_1 кричала на ОСОБА_2 , ображала його, шарпала його парту та вдарила його рукою в область голови.
Крім того, були проведені слідчі експерименти зі свідками ОСОБА_45 , ОСОБА_42 , ОСОБА_44 , під час яких малолітні свідки показали як саме позивач ОСОБА_1 ударила ОСОБА_2 .
ОСОБА_8 в ході дізнання звернулася до дізнавача із заявою про приєднання до матеріалів кримінального провадження відеозапису (відеозвуку) з мобільного телефона її доньки ОСОБА_46 про подію, що мала місце 24 жовтня 2022 року під час шостого уроку в Шендерівській гімназії.
На підставі постанови дізнавача Звенигородського РВП ГУНП 04 листопада 2022 року було проведено судово-медичну експертизу ОСОБА_2 . З висновку експерта № 05-9-01/412 вбачається наявність у ОСОБА_2 тілесного ушкодження у вигляді синця на лівій щоці, яке могло виникнути внаслідок нанесення удару рукою та могло виникнути від однократної дії твердого тупого предмета, могло виникнути при механізмі і обставинах вказаних у протоколах слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_48 , ОСОБА_42 , ОСОБА_44 від 02 листопада 2022 року
Згідно з протоколом огляду предмета від 03 листопада 2022 року, який проводився в приміщенні Звенигородського райвідділу поліції оглянуто диск CD-R з відеофайлом: 24102022. Після огляду диск з цим відеофайлом приєднано до матеріалів справи № 12022255310000633 від 02 листопада 2022 року та визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
04 листопада 2022 року ОСОБА_9 звернулася до начальника Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області із заявою, у якій просила закрити кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення у зв'язку з її відмовою як представника потерпілого від обвинувачення відповідно до частини першої статті 284 КПК України. Також просила видати розпорядження до відповідальних органів та установ про припинення службового розслідування, яке здійснюється щодо ОСОБА_1 . Свою заяву ОСОБА_9 мотивувала тим, що її звернення в поліцію про заподіяння її сину вчителькою ОСОБА_1 тілесних ушкоджень було здійснено на емоціях, фактично в стані афекту, бо про це дізналася зі слів директора школи. Після більш детального обговорення ситуації зі своїм сином їй стало відомо, що все відбувалося не в такій грубій формі, як їй розповіли спочатку. Конфлікт, який виник у класі на уроці, вирішено із вчителькою. У неї до ОСОБА_1 відсутні будь-які обвинувачення чи претензії.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022255310000633 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, був скерований до суду 14 листопада 2022 року.
Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року кримінальне провадження № 12022255310000633 закрито в зв'язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_9 від обвинувачення.
Також позивач надала суду нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_9 , у якій остання доводить до відома суду, що її дзвінок в поліцію про те, що ОСОБА_1 завдала тілесних ушкоджень її сину було здійснено на емоціях та під впливом керуючої Шендерівської гімназії ОСОБА_4 Дійсно між ОСОБА_1 та учнем виник конфлікт на уроці. Вчителька емоційно почала виясняти, хто і чому зробив напис під партою, аргументуючи тим, що вона старалася дати учням знання, а її незаслужено образили. Її син сидів саме за даною партою. Вчителька підійшла до парти й емоційно жестикулювала, запитуючи, хто це зробив. Жестикулюючи, вона ненароком зачепила ОСОБА_2 по потилиці. Конфлікт, який стався на уроці між ОСОБА_1 та її сином було повністю вирішено, вони мають добрі стосунки, син на вчительку не ображається.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
До переліку суб'єктів, які можуть бути звільнені із вказаної підстави, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.
Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними, зокрема, вчинення проступку аморального характеру в громадських місцях або в побуті поза межами трудових відносин.
Чинне трудове законодавство чітко не визначає саме поняття аморального проступку, відтак визначення проступку аморальним є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.
За змістом статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком. Така підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов'язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.
З аналізу вищезазначеного можливо дійти висновку про те, що педагогічний працівник зобов'язаний бути людиною високих моральних переконань, бездоганної поведінки та зобов'язаний захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу, зокрема, від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 458/394/22 (провадження № 61-17173св23) викладено висновок про те, що: «аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь, зобов'язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України».
Підсумовуючи зазначене, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагога, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Водночас, Верховний Суд вкотре зауважує, що підставою для звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, може слугувати не будь-який аморальний проступок, а безпосередньо такий, що несумісний із продовженням такої роботи.
Законодавцем не визначено критеріїв межі між сумісними і не сумісними з продовженням роботи проступками, а відтак саме на суд, з метою виконання завдання цивільного судочинства, покладено обов'язок самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.
Такі висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження № 61-24254св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18 (провадження № 61-8551св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18), від 31 жовтня 2022 року у справі № 219/9052/20 (провадження № 61-18516св21), від 25 квітня 2024 року у справі № 462/2096/23 (провадження № 61-16502св23).
З огляду на викладені вище норми та встановлені фактичні обставини у справі колегія суддів зазначає, що суди правильно встановили та надали належну оцінку діям ОСОБА_1 , яка під час виконання своїх посадових обов'язків 24 жовтня 2022 року на уроці історії порушила норми педагогічної етики та моралі, які виявились у тому, що вона підвищувала голос на учнів (кричала), погрожувала розправою, зневажливо називала учня «воно» та завдала свідомого удару учню ОСОБА_2 .
Здійснивши аналіз наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач вчинила аморальний проступок, який суперечить вимогам педагогічної етики, моралі, а також суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні цінності, які склалися в суспільстві, що вказує на наявність підстав для її звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Доводи позивача про те, що вона надала суду докази про те, що вона про працювала в одній школі 33 роки, навчала та випустила тисячі дітей, однак жодних подібних звинувачень не мала не заслуговують на увагу, оскільки значний педагогічний досвід позивача жодним чином не стосується її поведінки стосовно учнів та встановлених фактичних обставин не спростовує.
У касаційній скарзі заявник не погоджується із посиланням судів першої та апеляційної інстанції на правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17, як на обґрунтування того, що саме 10 листопада 2022 року позивач була ознайомлена з наказом про звільнення шляхом надіслання його копії на її електронну пошту.
Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
З огляду на означене колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах, які зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка є предметом касаційного перегляду, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, натомість у справі, яка переглядається суди, на підставі належної оцінки усіх доказів у їх сукупності обґрунтовано вказували на наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Щодо дотримання строків позивачем на звернення до суду, то слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належить працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Посилання судів першої та апеляційної інстанції на те, що позивач пропустила строк на звернення до суду і не має підстав для його поновлення, крім того сама позивач не просить поновити строки звернення до суду є помилковим, оскільки не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Тому строк на звернення позивачкою з цим позовом, заявленим у лютому 2023 року, тобто під час карантину, не сплив.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
Ураховуючи викладене, суд першої та апеляційної інстанції у порушення зазначених вище положень закону не врахували, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивачка не повинна була подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
Таким чином, суди у порушення вищевказаних положень закону не врахували те, що 10 листопада 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи, а позов про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу остання подала до суду у лютому 2023 року, тобто під час дії на території України карантину, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни мотивувальних частин рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови стосовно застосування наслідків спливу позовної давності, адже суди неправильно вказали на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Враховуючи, що в решті суди правильно відмовили у задоволенні позову у зв'язку із його необґрунтованістю, висновки судів по суті позовних вимог про відсутність підстав для задоволення позову Верховний Суд вважає правильними.
06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» надіслала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова ВП ВС від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольняє частково, змінює мотивувальну частину рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2023 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року в редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року змінити.
Мотивувальну частину рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2023 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року викласти в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
Є. В. Петров