Постанова
Іменем України
15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 686/28590/23
провадження № 61-4480св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року в складі судді: Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в складі колегії: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на дитину.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 26 липня 2013 року, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2019 року. У шлюбі в них народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_4 , яка зараз проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні.
Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 14 січня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь позивачки аліменти на доньку ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12 грудня 2018 року до досягнення нею повноліття.
18 лютого 2019 року Першим відділом ДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання цього судового наказу. За період з лютого 2019 року по червень 2023 року відповідачем сплачено аліменти на утримання дитини в сумі 223 110,75 грн.
Коштів, визначених судовим наказом на утримання дитини, недостатньо для її належного утримання та забезпечення належного фізичного, духовного, морального і соціального розвитку. У зв'язку із військовим станом також зросли витрати на утримання дитини та ціни на предмети першої необхідності для забезпечення нормального розвитку доньки.
На цей час відповідач офіційно не працевлаштований, однак має мінливий, але завжди великий дохід, тому існує необхідність у зміні способу стягнення аліментів в твердій грошовій сумі до досягнення дитиною повноліття в розмірі 201 739,00 грн щомісячно з подальшою індексацією.
На час винесення судового наказу судом не досліджувався майновий стан і платоспроможність відповідача, а також потреби дитини.
Відповідач у 2019-2020 роках працював завідувачем сектору організації оперативно-розшукової діяльності ГУ ДФС у Хмельницькій області, з травня 2021 року - головним ревізором-інспектором відділу з питань запобігання та виявлення корупції ГУ ДПС у Хмельницькій області. Згідно щорічних декларацій відповідача ОСОБА_2 за 2019-2020 роки його середньомісячна заробітна плата складала 20 985,00 грн.
Відповідно до відповіді Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 11 липня 2023 року за період травень-грудень 2021 року відповідач ОСОБА_2 отримав 200 031,52 грн, що в середньому становить 25 003,94 грн щомісячно.
Проте, крім заробітної плати, ОСОБА_2 набуває активи, вартість яких значно перевищує його законні доходи. З цих сум відповідач не сплачує аліменти, вочевидь умисно їх приховуючи.
Позивачка вважала, що підставами для збільшення розміру аліментів на утримання дитини є значне покращення матеріального становища відповідача з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів. Відповідач несе значні витрати, що значно перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на придбання великої кількості нерухомого та рухомого майна, на благодійність, на відвідування спортклубу. Відповідач отримує доходи від підприємницької діяльності, має заощадження на банківських рахунках, несе значні витрати на відпочинок в Україні та за кордоном, при цьому обирає відпочинок класу преміум-люкс, починаючи з 2019 року по теперішній час.
ОСОБА_2 має у власності квартиру загальною площею 73,4 кв. м у м. Хмельницькому, нежитлове приміщення - кладовку площею 6,4 кв. м, гараж площею 27,7 кв. м, набуті у 2020 році, транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та сім земельних ділянок, придбаних у 2021 році. На вказаних земельних ділянках знаходяться склади пиломатеріалів та здійснюється підприємницька діяльність ТОВ «Торговий будинок Дерева».
ОСОБА_2 є фактичним власником та вигодонабувачем торгових підприємств ТОВ «Торговий будинок Дерева» і мережі магазинів будівельних матеріалів та побутової хімії «ІНФОРМАЦІЯ_3», хоча вимушено як державний службовець оформив свій бізнес на інших осіб.
Витрати відповідача з січня 2019 по цей час значно перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи та свідчать про покращення його матеріального стану.
Водночас витрати на утримання дитини значно зросли. У зв'язку з повномасштабною агресією рф проти України позивачка з дитиною знаходяться в Австрії задля безпеки дитини. Впродовж липня - вересня 2023 року позивачка понесла витрати на забезпечення належного утримання дитини, її гармонійного розвитку в сумі 825 369,63 грн. На харчування дитини витрачено 1 408,00 євро, витрати на побутову хімію - 246,56 євро, на дитячий одяг та взуття - 803,62 євро, на стільниковий зв'язок - 282,18 євро, витрати на оренду квартири та комунальні послуги - 3954,18 євро, розвиваючі іграшки - 85,35 євро, шкільні витрати на обід та групу продовженого дня - 201 євро, витрати на оплату електроенергії - 130 євро, на оздоровлення - 9 219,5 євро, на культурно-естетичний розвиток - 2 252,5 євро, позашкільне навчання - 105 євро, на транспорт - 480,8 євро, на інтернет - 113,61 євро, на страхування - 1 014,00 євро, на канцтовари та книги - 290,86 євро, на заняття тенісом - 975 євро, на облаштування дитячого простору 4 012,64 євро, відповідно до курсу НБУ загальна сума витрат становить 978 972,90 грн.
З урахуванням вимог частини 2 статті 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим в разі їх присудження в частці від доходу відповідача, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Враховуючи матеріальне становище відповідача і той факт, що він має постійний та стабільний прибуток, отримує регулярний дохід, який повністю витрачає на свої потреби. матеріальну допомогу в належному розмірі на утримання дитини не надає.
ОСОБА_1 просила:
змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 за судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 14 січня 2019 року в справі № 686/29715/18 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі у розмірі 201 739 грн щомісячно з врахуванням індексації, починаючи з дати пред'явлення позову до досягнення дитиною повноліття;
допустити негайне виконання судового рішення в межах суми місячного платежу.
відкликати судовий наказ Хмельницького міськрайонного суду від 14 січня 2019 року в справі № 686/29715/18;
судові витрати стягнути з ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково.
змінено спосіб стягуваних аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на стягнення їх у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн на дитину щомісячно до досягнення нею повноліття, з врахуванням індексації на час їх виплати з дня набрання рішенням законної сили;
у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судовим наказом, виданим Хмельницьким міськрайонним судом від 14 січня 2019 року з ОСОБА_2 стягуються на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12 грудня 2018 року до досягнення нею повноліття;
батьком дитини згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис за № 508, є відповідач;
позивач посилалась на те, що у зв'язку із повномасштабним вторгненням росії в Україну вона з донькою змушена була виїхати за межі України задля безпеки дитини, і в цей час вона з донькою проживає у Відні (Австрія);
водночас коштів, отримуваних на виконання судового наказу недостатньо для належного утримання доньки ОСОБА_4 та забезпечення її належного фізичного, духовного, морального і соціального розвитку, тому змушена звернутися до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів і вважає, що розмір таких аліментних виплат має становити 201 739,00 грн щомісячно;
відповідач дійсно офіційно не працевлаштований, має мінливий, але завжди великий дохід, тому існує необхідність у зміні способу стягнення аліментів, оскільки на час видачі судового наказу майновий стан відповідача і платоспроможність боржника не досліджувалась;
ОСОБА_2 пояснив суду, що сплачував аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 з часу їх присудження із заробітної плати, окрім того допомагав матеріально додатково, коли звільнився з державної служби сплачував аліменти в розмірі 3 000 грн щомісяця у зв'язку з відсутністю доходів;
встановлено судом, і цих обставин сторони не заперечують, що відповідач ОСОБА_2 звільнений з органів податкової служби у жовтні 2023 року, він є безробітним, хоча на обліку в центрі зайнятості не перебуває, є працездатним, майже постійно відвідує ресторанні комплекси, керує транспортними засобами, які потребують їх заправки пальним, відпочиває в межах України та за кордоном, тобто несе певні трати на це. Вказані обставини підтверджуються випискою з особового рахунку ОСОБА_2 за період з жовтня 2023 року, інформацією про перетин ним Державного кордону, поза межами здійснення ним волонтерської діяльності;
з інформації АТ КБ «Приватбанк» щодо руху грошових коштів на всіх банківських рахунках ОСОБА_2 , які свідчать про наявність певної суми коштів на рахунках відповідача за досліджуваний період його матеріального стану з часу подання позову (жовтень 2023 року) вбачається, що відповідач часто відвідує ресторани, на його рахунок переказуються кошти в розмірі: 06 січня 2024 року 10 000,00 грн, 15 січня 2024 року - 10 000,00 грн, 20 000,00 грн, 09 січня 2024 року в сумі 10 000,00 грн;
посилання на те, що платіжна картка ним не використовується суд до уваги не взяв, позаяк кошти, які надходять на його платіжну картку належать на праві власності безпосередньо йому;
оцінюючи здобуті докази судом в їх сукупності та кожного окремо, суд вважав, що позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 10 000 грн, він є необхідним і достатнім для утримання дитини. Разом із тим, підстав для задоволення позову в розмірі 201 739 грн немає;
суд вважає доведеним, що відповідач є працездатним, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, має дохід, позивач отримує аліменти на утримання дитини в мінімальному розмірі, а дитина має право на утримання від батька - аліменти, розмір яких визначений законом у одній четвертій частині заробітку доходу батька дитини. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (стаття 183 СК України). Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених у статтях 182-184 СК України не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки). Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс14. Тому, з врахуванням викладених обставин, суд зробив висновок про необхідність зміни способу стягнення аліментів з частки від доходу відповідача на тверду грошову суму щомісяця на утримання дитини, з врахуванням індексу інфляції на час їх виплати.
при визначенні розміру аліментів суд вказав, що враховує стан здоров'я, матеріальне становище дитини, його вік та матеріальне становище платника аліментів. Тому вважав, слід змінити спосіб присуджених аліментів та стягувати в подальшому з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 10 000 грн щомісяця з часу набрання рішення законної сили. Такий розмір аліментів буде відповідати закону, і не порушує прав і законних інтересів відповідача. У задоволенні інших позовних вимог відмовив за недоведеністю.
як роз'яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Позивач ставить питання про негайне стягнення аліментів в межах платежу за один місяць. Проте, згідно положень пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць, в разі коли аліменти присуджуються вперше, однак в даному випадку позивач ставить питання про зміну способу стягуваних аліментів за рішенням суду (судовим наказом). Тому в цій частині негайне виконання рішення суду вирішеним бути не може.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2024 року:
заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн;
у задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2024 року:
заяву ОСОБА_1 задоволено частково;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн пропорційно до задоволених вимог;
у задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року:
апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково;
рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення;
стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 560,00 грн судового збору. В решті рішення залишено без змін;
додаткові рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2024 року щодо розподілу судових витрат скасовано;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 872,32 грн понесених судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для зміни способу стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки на утримання дитини. З врахуванням матеріального становища дитини, а також матеріального становища відповідача, який, звільнившись з державної служби, є працездатним, проте офіційно не працює, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, має дохід і несе значні витрати, слід стягнути з нього на утримання дитини аліменти в твердій грошовій сумі 10 000 грн щомісячно з урахуванням індексу інфляції, що є необхідним і достатнім для забезпечення належного розвитку дитини. В іншій частині позову відмовлено за недоведеністю;
доводи апеляційних скарг про помилковість цих висновків суду є безпідставними. Так, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України). За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
у заявленому позові позивачка просила суд змінити спосіб стягнення аліментів з 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача (що з врахуванням заробітку відповідача на час видачі судового наказу складало близько 3 500 грн щомісячно) на тверду грошову суму 201 739 грн щомісячно з врахуванням індексації, тобто, шляхом зміни способу стягнення аліментів заявила про збільшення розміру аліментів на дитину;
за змістом статей 184, 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження. При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й інші норми, що врегульовують обов'язок батьків утримувати своїх дітей (статті 182, 183, 184 СК України). Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 23 травня 2022 року в справі № 752/26176/18, від 26 жовтня 2022 року в справі № 759/22898/20. Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом;
в обґрунтування цього позову позивачка посилалася на поліпшення матеріального стану відповідача, а також на збільшення своїх витрат на утримання дитини. Обговорюючи доводи апеляційних скарг щодо матеріального стану відповідача, апеляційний суд врахував таке. Суд першої інстанції правильно констатував, що до 27 липня 2023 року ОСОБА_2 працював у органах податкової служби, з часу звільнення з державної служби він офіційно не працює, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, не зареєстрований приватним підприємцем. В матеріалах справи відсутні достатні та допустимі докази (витяги з Державного Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців тощо), що відповідач є учасником, засновником чи кінцевим бенефіціаром юридичної особи (юридичних осіб). Твердження позивачки про те, що ОСОБА_2 є фактичним власником та вигодонабувачем торгових підприємств ТОВ «Торговий будинок Дерева» і мережі магазинів будівельних матеріалів та побутової хімії «ІНФОРМАЦІЯ_3», хоча вимушено як державний службовець оформив свій бізнес на інших осіб, не ґрунтується на достатніх та достовірних доказах і є припущенням. Так, факт реєстрації відповідачем торгової марки « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка використовується магазинами будівельних матеріалів та побутової хімії « ІНФОРМАЦІЯ_3 », не доводить належність йому на праві власності цих магазинів та отримання прибутку від їх діяльності. Подані стороною позивача викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру (а. с.163-190, том 2), а також скриншоти з сервісу Googl Earth, Googl Maps (а. с. 73, том 2) не є достатніми доказами ведення підприємницької діяльності відповідачем на території своєї земельної ділянки. Разом з тим, дані декларацій майнового стану ОСОБА_2 за 2018-2021, 2023 роки об'єктивно підтверджують поліпшення матеріального стану відповідача з часу видачі судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на дитину. Так, за даними декларації за 2020 рік ОСОБА_2 придбав у цьому році квартиру площею 73,4 кв. м у м. Хмельницькому, нежитлове приміщення (кладовку) площею 6,4 кв. м, а також гараж площею 27,7 кв. м. У 2021 році він придбав сім земельних ділянок в м. Хмельницькому площею 767, 1101, 803, 656, 1000, 693, 602 кв. м, а також 03 червня 2021 року - транспортний засіб сідельний тягач MAN TGX 18.480, 2010 року випуску. 08 квітня 2022 року відповідач набув право власності на автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відчужив після подачі цього позову позивачкою ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять достовірних та об'єктивних доказів щодо джерел і розміру доходу відповідача після його звільнення з державної служби 27 липня 2023 року (відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, даних з реєстру застрахованих осіб ПФУ, податкових декларацій тощо).
ОСОБА_2 стверджує, що не має офіційного місця роботи, його доходи складаються з різних підробітків (без зазначення конкретних джерел доходів та їх розміру), також він несе витрати за рахунок позики, отриманої від іноземного громадянина ОСОБА_6 01 червня 2021 року в сумі 2 848 486 грн, що відображено в декларації майнового стану за 2021 рік, поданій ним 12 січня 2024 року.
водночас згідно з виписками ПАТ КБ «ПриватБанк» по особових рахунках ОСОБА_2 (а. с. 34-157, том 4) в ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з січня 2019 року по січень 2024 року отримано надходження в сумі 12 139 796,50 грн, а також 8 061 дол. США, витрати за цей період дещо перевищують обсяг надходжень (заборгованість по одному з рахунків - 287 604,03 грн). За даними цих же виписок ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідач несе значні витрати на готелі та ресторани в Україні і закордоном, обслуговування автомобіля тощо. Згідно інформації Держприкордонслужби України ОСОБА_2 у період 2019-2023 років 13 разів виїздив закордон, у тому числі на відпочинок, як підтверджено ним в суді.
з врахуванням наведених обставин суд першої інстанції правильно констатував, що відповідач є працездатним, несе значні витрати на ресторанні комплекси та готелі, відпочинок в межах України та за кордоном, обслуговування транспортних засобів, набув ряд об'єктів нерухомого та рухомого майна, що свідчить про поліпшення його матеріального стану з часу видачі судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на дитину. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують цих висновків суду.
обговорюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про визначення аліментів у недостатньому розмірі і наявність підстав для визначення аліментів у заявленій сумі 201 739 грн., апеляційний суд взяв уваги таке. На підтвердження збільшення витрат на утримання доньки в сумі 825 369,63 грн (чи 978 972,90 грн, як зазначено також у позовній заяві та апеляційній скарзі) позивачка надала копії квитанцій та інших письмових доказів (із засвідченим перекладом) щодо понесених витрат у Австрії впродовж липня-вересня 2023 року (а. с. 211-427, том 1). Разом з тим, не всі подані документи стосуються періоду липень-вересень 2023 року - витрати на облаштування дитячого простору 4 012,64 євро згідно фіскальних чеків понесено у 2022 році, березні, травні 2023 року, і тому не мали б враховуватися при визначенні середньомісячних витрат на дитину. У справі відсутні докази щодо понесення заявлених позивачкою витрат на транспорт (480,80 євро), страхування (1014 євро), заняття дитини тенісом (975 євро), культурно-естетичний розвиток дитини (2 252,50 євро). Згідно наданих документів витрати на оздоровлення (2 поїздки в австрійські Альпи, 1 - в Грецію) склали 5841,60 євро, а не заявлені 9219,5 євро, при цьому позивачка підтвердила, що ці витрати понесено у зв'язку з перебуванням на курортах 2-х осіб, її та доньки. Деякі інші статті витрат (на харчування, побутову хімію, витрати на оренду квартири та комунальні послуги, інтернет тощо) також понесено на сім'ю з двох осіб (позивачку з дитиною). Відтак доводи апеляційної скарги позивачки про те, що витрати на дитину складають не менш як 450 000 грн. на місяць, не ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах. При цьому у справі відсутні дані щодо доходів та витрат позивачки на час ухвалення судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на дитину (січень 2019 року) - позивачка не обґрунтувала саме збільшення своїх витрат на дитину з часу ухвалення судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на дитину, і не надала відповідних доказів щодо попередніх витрат на дитину. Об'єктивно у неї додалися витрати на оренду житла у зв'язку з виїздом з донькою у м. Відень - позичка несе витрати на оренду квартири з поточними експлуатаційними витратами, що складають 1 182,31 євро щомісячно згідно з договором оренди квартири від 16 березня 2022 року (а.с.391-399, том 1). В засіданні апеляційного суду позивачка ствердила, що всі заявлені витрати сплачено нею з власних доходів, вона є підприємцем і працює у сфері бізнес-консалтингу. Судом першої інстанції з пояснень позивачки встановлено, що її середньомісячний заробіток становить 5000 - 6000 євро. З врахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачкою заявленого розміру аліментів на утримання дитини у сумі 201 739 грн, оскільки матеріали справи не містять доказів необхідності надання утримання дитині відповідачем як одним з батьків саме у такому розмірі;
доводи позивачки про наявність у відповідача численного нерухомого майна, значних доходів та витрат, що підтверджує його фінансову спроможність надавати більше забезпечення дитині, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів повинен бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Визначений судом розмір аліментів на утримання доньки сторін перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину у декілька разів та з урахуванням обов'язку та спроможності матері ОСОБА_1 утримувати дитину є достатнім. Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 квітня 2023 року в справі № 369/9386/17. З урахуванням всіх обставин справи, принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення аліментів у розмірі 10 000 грн щомісячно;
твердження ОСОБА_1 про необхідність стягувати призначені аліменти з дати подачі позову, а не з дня набрання рішенням законної сили суперечить закону;
апеляційний суд вказав, що при розподілі судових витрат суд першої інстанції припустився помилки. Позов задоволено на 4,96 %, відтак підлягає стягненню з відповідача в дохід держави 560 грн судового збору, а не 1 000 грн, як вказано судом першої інстанції. Тому рішення Хмельницького міськрайонного суду від 21 жовтня 2024 року в частині розподілу судових витрат слід скасувати, стягнути з відповідача в дохід держави 560 грн судового збору. В іншій частині рішення слід залишити без змін;
апеляційний суд зазначив, що с уд першої інстанції також допустив порушення статей 137, 141 ЦПК при розподілі інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у зв'язку з чим додаткові рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2024 року щодо розподілу судових витрат слід скасувати.
суд першої інстанції обґрунтовано визнав неспівмірними витрати відповідача на правничу допомогу (50 000 грн), і визначив, що підлягають розподілу між сторонами 20 000 грн;
водночас суд першої інстанції не вирішив питання щодо неспівмірності витрат позивачки на правничу допомогу (200 000 грн), і помилково визначив, що підлягають розподілу між сторонами усі заявлені витрати 200 000 грн;
зважаючи на однакову для обох сторін складність справи, обсяг наданих адвокатами послуг, ціну позову та значення справи, з врахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд визнає неспівмірними заявлені витрати на правничу допомогу позивачки, 200000 грн підлягають розподілу як співмірні витрати в сумі 20 000 грн;
суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці у розподілі 10 440 грн витрат, пов'язаних з видачею звітів за результатами дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, оскільки цей доказ суд не брав до уваги при ухваленні рішення;
водночас судом безпідставно відмовлено у розподілі 23 058 грн витрат позивачки, пов'язаних із залученням перекладача (для перекладу квитанцій та інших документів на підтвердження понесених витрат на утримання дитини);
відтак понесені позивачкою витрати (23 058 грн за експертизу та 20 000 грн за правничу допомогу) підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4,96 %), в сумі 21 35,68 грн (1 143,68 грн та 992 грн);
понесені відповідачем витрати на правничу допомогу 20 000 грн підлягають стягненню з позивачки пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4,96 %), в сумі 19008 грн.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 10 березня 2025 року:
виправлено описку у вступній та резолютивній частинах постанови Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року;
в тексті вступної та резолютивної частин постанови Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року ініціали судді Ярмолюка Олега Ігоровича зазначити « Ярмолюк О. І. » замість «Ярмолюк І.О.».
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
встановлено, що у вступній та резолютивній частинах постанови Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року допущено описку - суд помилково зазначив ініціали судді Ярмолюка Олега Ігоровича « Ярмолюк І.О. »;
суд вважав за необхідне з власної ініціативи виправити допущену описку.
Аргументи учасників справи
07 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року, в якій просила:
скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в частині розміру аліментів та в частині щодо дати призначення виплат аліментів, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю;
скасувати додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2024 року в частині відмови у здійсненні стягнення судових витратах та інших витрат на користь позивача ОСОБА_1 у повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю;
скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат в сумі 16 872,32 грн, витрати ОСОБА_2 залишити за ним;
стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у касаційному провадженні..
Касаційна скарга мотивована тим, що:
частина перша статті 191 СК України імперативно встановлює, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суди першої та апеляційної Інстанцій, змінюючи спосіб стягнення аліментів та визначаючи їх розмір у твердій грошовій сумі, керувалися пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (яка має рекомендаційний характер та була прийнята задовго до чинної редакції ЦПК та Закону «Про судоустрій і статус суддів»), та визначили, що аліменти у новому розмірі та способі стягнення підлягають сплаті з дня набрання рішенням законної сили. На сьогодні відсутній чіткий та однозначний висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 191 СК України саме у правовідносинах щодо зміни способу стягнення аліментів, що призводить до різної судової практики та потенційного порушення прав дитини на отримання належного утримання за весь період з моменту звернення до суду з відповідним позовом. Вирішення цього питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стосується численних спорів про зміну способу стягнення аліментів, де період між поданням позову та ухваленням остаточного рішення може бути тривалим, що безпосередньо впливає на забезпечення найкращих інтересів дитини;
під час розгляду попередніми судами даної справи не було застосовані висновки Верховного суду у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18 та у постанові від 22 березня 2023 року у справі №212/7585/20-ц, що призвело до неправильного застосування частини третьої статті 181 СК України та статті 81 СК України, що є бланкетною, й відсилає на перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений Кабінетом Міністрів України, що потягнуло порушення норм процесуального права (статті 263 ЦПК України). Як наслідок такого порушення, судами попередніх інстанцій встановлено розмір аліментів на утримання значно менший, від всього доходу ОСОБА_2 , що критично порушує права дитини на отримання аліментів в належному розмірі та у співвідношенні можливості батька забезпечувати матеріально свою власну дитину. Верховний Суд у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18 зробив висновок, що норми СК України (стаття 181 СК України та стаття 81 СК України) вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, до поняття «заробіток» включає також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Отримувані ОСОБА_2 доходи на його банківську карту впливають на приріст його майна, поліпшують його життя та благоустрій та с підтвердженням можливості батька сплачувати аліменти на утримання власної дитини у більшому розмірі, чому судами не було враховано і не надано належної оцінки. Докази суттєвого поліпшення матеріального стану ОСОБА_2 , які були хоча і взяті судом апеляційної інстанції до уваги , однак незрозуміло, чому у такому разі з врахуванням фінансових можливостей батька, ухвалено аліменти на утримання дитини в розмірі лише 10 000 грн, замість необхідних для усестороннього розвиту дитини, її звичного для неї способу життя. Таким чином судом апеляційної інстанції порушено матеріальну норму без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, оскільки при визначенні розміру аліментів на дитину, що підлягають стягненню, не було враховані всі доходи ОСОБА_2 , від розміру яких прямо залежить розмір аліментів на утримання дитини, що потягнуло порушення норм процесуального права (стаття 263 ЦПК України);
суд першої інстанції майже всі доводи і докази позивача проігнорував, банківську виписку взяв до уваги лише за короткий період - на початок 2024 року (тобто, рух коштів вже під час судового розгляду, а витрати до пред'явлення судового позову проігноровані) та встановив зміну способу сплати аліментів у розмірі 10 000 грн. Суд апеляційної інстанції встановив лише не доведеним доводи щодо ведення відповідачем підприємницької діяльності, погодився з іншими доводами та доказами позивача, зокрема з мільйонним обігом коштів та також встановив лише 10 000 грн. При цьому, доказова база позивача, яку судом першої інстанції було взято до уваги, при встановленні 10 000 грн, є значно меншою, чим та доказова база, яку було прийнято до уваги судом апеляційної інстанції, та також встановлено 10 000 грн. Тобто, при різному обсязі доказової бази позивача про значне покращення майнового стану відповідача, які суди попередніх інстанцій, взяли до уваги, було встановлено один й той самий розмір аліментів -10 000 грн. Відтак, незважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вірно дійшли висновку про можливість зміни способу стягнення (в цій частині не заперечуємо), то при встановленні необхідного достатнього розміру аліментів для ОСОБА_4 , суди попередньої інстанції порушили засади повного і всебічного з'ясування обставин справи, неправильно застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Відтак не надали повну оцінку щодо розміру аліментів на утримання дитини, що впливає від майнової реальної можливості (доходів) батька сплачувати аліменти в значно більшому розмірі, ніж 10 000 грн, що критично не відповідає потребам та найкращим інтересам дитини. Таким чином, вбачається порушення норм процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права без врахування правових висновків Верховного Суду;
при постановленні оскаржуваних рішень суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях. Так, судами попередніх інстанцій були встановлені підстави для зміни способу стягнення аліментів, встановлено про покращення майнового стану відповідача, розкішний спосіб його життя, однак чомусь розмір аліментів на дитину було встановлено лише 10 000 грн;
згідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць. Ця норма не передбачає винятки, коли її не потрібно застосовувати. Цей спір стосується правовідносин стосовно стягнення аліментів, визначення їх способу та розміру та направлений на захист інтересів дитини з метою забезпечення необхідних для її життєдіяльності умов, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується її гармонійний розвиток. Однак, суддя І інстанції помилково зазначає; «негайне виконання рішення суду вирішеним бути не може». Майновий стан батька значно покращився до звернення з цим позовом до суду, однак відповідач, приховуючи дійсні свої доходи, які значно впливають на приріст його майнового стану, продовжував сплачувати аліменти у розмірі орієнтовному 4000 грн, що грубо порушує права та інтереси його власної дитини. Відтак, вбачається порушення норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України, що позбавляє дитину на вчасне отримання аліментів, без затримання їх виплати у часі поки батьки (сторони) будуть оскаржувати рішення суду до вищих інстанцій, (що може затягуватись роками);
суд ІІ інстанції проігнорував понесені ОСОБА_1 витрати на перекладача, y зв'язку із тим, що нібито переклад квитанцій не мав значення для обставин даної справи. Натомість вказані квитанції надавались позивачем для підтвердження розміру витрат, які ОСОБА_1 несе на утримання ОСОБА_4 в Австрії. Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням позову, суд мав би стягнути на користь ОСОБА_1 , принаймні, половину понесених позивачем витрат;
апеляційний суд неправильно визначив співвідношення задоволених та незадоволених вимог, не врахувавши, що сам факт зміни способу стягнення та визнання покращення стану відповідача свідчить про часткову правоту позивача; безпідставно та необґрунтовано зменшив розмір документально підтверджених витрат на правничу допомогу, не навівши належних мотивів; неправомірно не врахував понесені та підтверджені витрати на переклад та фіксацію доказів, які були необхідні для доведення обставин справи (потреб дитини кордоном та майнового стану відповідача); як наслідок, дійшов помилкового висновку про стягнення витрат саме позивача на користь відповідача, що є несправедливим та непропорційним;
орієнтовний розрахунок судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у касаційній інстанції становить орієнтовно 150 000 грн.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині незадоволених позовних вимог в частині розміру аліментів, в частині щодо дати призначення виплат аліментів, розподілу судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
У липні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу підписаний представником Ксьондзиком Ю. Ю. , в якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
на обґрунтування істотних змін матеріального стану з моменту визначення аліментів позивачем зазначається низка обставин, які не мають нічого спільного з реальністю, зокрема ОСОБА_1 зазначає, що відповідач несе значні витрати, які значно перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а саме на придбання великої кількості нерухомого та рухомого майна;
ОСОБА_1 помилково стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18. Правовідносини у справах №686/28590/23 та №760/4569/18 не є подібними. У цій справі предметом спору є зміна розміру аліментів, а не оскарження дій державного виконавця щодо визначення розміру аліментів від частки доходу платника. А відтак і правовідносини у справах не є подібними;
фінансове становище відповідача, дійсно, змінилося, проте в сторону погіршення, а не покращення, як зазначає позивачка. ОСОБА_2 втратив гарно оплачувану роботу в органах ДПС України, а також змушений реалізовувати своє майно задля забезпечення своїх побутових потреб, проте навіть незважаючи на це продовжує сплачувати аліменти та допомагати своїй дочці, забезпечуючи її фізіологічний, моральний, культурний та духовний розвиток належним чином. Безпідставна жага матері дитини до збагачення не може бути підставою для стягнення з відповідача аліментів в розмірі 201 739,00 грн щомісячно;
попередній розрахунок судових витрат складається із витрат на правничу допомогу, орієнтовний розмір якої планує понести ОСОБА_2 , становить 10 000 грн. Проте, залежно від наявності судових засідань та обсягу надання правничої допомоги, докази понесення судових витрат будуть подані у встановлений законом строк.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в частині підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (частини першої статті 411 ЦПК України) повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
11 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року
клопотання ОСОБА_2 , яке підписане адвокатом Ксьондзиком Ю. Ю,про продовження строку на подання відзиву задоволено. Продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1
справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 травня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18; від 22 березня 2023 року у справі № 212/7585/20-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
З 26 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 17 квітня 2019 року в справі № 686/29006/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81232184).
Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З часу розірвання шлюбу донька проживає з матір'ю ОСОБА_1 .
Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 14 січня 2019 року в справі № 686/29715/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79244300) з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12 грудня 2018 року до досягнення нею повноліття.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф в Україну у 2022 році ОСОБА_1 разом з донькою виїхали за межі України і проживають у м. Відень, Австрія.
ОСОБА_2 працював у органах податкової служби і звільнився 27 липня 2023 року з державної служби.
З цього часу ОСОБА_2 офіційно не працює, на обліку в центрі зайнятості не перебуває.
У заявленому позові позивачка просила суд змінити спосіб стягнення аліментів з 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача (що з врахуванням заробітку відповідача на час видачі судового наказу складало близько 3500 грн щомісячно) на тверду грошову суму 201 739 грн щомісячно з врахуванням індексації, тобто, шляхом зміни способу стягнення аліментів заявила про збільшення розміру аліментів на дитину.
Позивачка посилалася на поліпшення матеріального стану відповідача, а також на збільшення своїх витрат на утримання дитини.
За даними декларації за 2020 рік ОСОБА_2 придбав у цьому році квартиру площею 73,4 кв. м у м. Хмельницькому, нежитлове приміщення (кладовку) площею 6,4 кв. м, а також гараж площею 27,7 кв. м.
У 2021 році він придбав сім земельних ділянок в м. Хмельницькому площею 767, 1101, 803, 656, 1000, 693, 602 кв. м, а також 03 червня 2021 року - транспортний засіб сідельний тягач MAN TGX 18.480, 2010 року випуску.
08 квітня 2022 року відповідач набув право власності на автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відчужив після подачі цього позову.
Згідно інформації Держприкордонслужби України ОСОБА_2 у період 2019-2023 років 13 разів виїздив закордон, у тому числі на відпочинок, як підтверджено ним в суді.
Апеляційний суд встановив, що:
матеріали справи не містять достовірних та об'єктивних доказів щодо джерел і розміру доходу відповідача після його звільнення з державної служби 27 липня 2023 року (відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, даних з реєстру застрахованих осіб ПФУ, податкових декларацій тощо);
згідно з виписками ПАТ КБ «ПриватБанк» по особових рахунках ОСОБА_2 (а. с. 34-157, том 4) в ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з січня 2019 року по січень 2024 року отримано надходження в сумі 12 139 796,50 грн, а також 8 061 долар США, витрати за цей період дещо перевищують обсяг надходжень (заборгованість по одному з рахунків - 287 604,03 грн);
Позиція Верховного Суду
Щодо суті касаційної скарги
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).
Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Касаційний суд вже підкреслював, що:
учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів;
невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (частина друга статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року).
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що:
«розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».
Касаційний суд вже зазначав, що:
правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України;
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18)).
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини перша та друга статті 182 СК України).
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 192 СК України).
Касаційний суд вже зазначав, що:
враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Таким чином, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів;
якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 759/22898/20 (провадження № 61-7913 св 22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 372/3260/20 (провадження № 61-8523св22)).
Обміркувавши викладене касаційний суд зауважує, що:
парламент встановив у статті 192 СК України ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника;
конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків;
застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Касаційний суд вже зауважував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
Касаційний суд вже вказував, що законодавець визначив аліменти як синонім утримання дитини або одного з подружжя. Матеріальним вираженням форми такого утримання є гроші або натура. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому стан виконання батьківського обов'язку щодо утримання дитини жодним чином не змінює мети цього обов'язку - утримання, а також цільового призначення предмету такого утримання - забезпечення дитини відповідно до вимог закону (добровільно, у тому числі на підставі договору, чи примусово на підставі виконавчого напису або судового рішення). Це дає підстави для висновку про те, що несплачені (незалежно від причини) аліменти жодним чином не втрачають своєї аліментної сутності, а тому заборгованість за договором про сплату аліментів, укладеним між батьками, є аліментами (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року в справі № 756/572/23 (провадження № 61-6357св24)).
Суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць (пункт 1 частини першої статті 430 ЦПК України).
Касаційний суд зауважує, що справи про стягнення аліментів (пункт 1 частини першої статті 430 ЦПК України) є родовою конструкцією, яка охоплює не лише позов про стягнення аліментів, але й позов про збільшення їх розміру.
У справі, яка переглядається:
позивачка звернулася з позовом до відповідача про змінити спосіб присуджених аліментів та просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі у розмірі 201 739 грн щомісячно з врахуванням індексації, починаючи з дати пред'явлення позову до досягнення дитиною повноліття. Підставами для збільшення розміру аліментів на утримання дитини є значне покращення матеріального становища відповідача з часу ухвалення рішення про стягнення аліментів;
суд першої інстанції міркував так, що з інформації АТ КБ «Приватбанк» щодо руху грошових коштів на всіх банківських рахунках ОСОБА_2 , які свідчать про наявність певної суми коштів на рахунках відповідача за досліджуваний період його матеріального стану з часу подання позову (жовтень 2023 року) вбачається, що відповідач часто відвідує ресторани, на його рахунок переказуються кошти в розмірі: 06 січня 2024 року 10 000,00 грн, 15 січня 2024 року - 10 000,00 грн, 20 000,00 грн, 09 січня 2024 року в сумі 10 000,00 грн; при визначенні розміру аліментів суд вказав, що враховує стан здоров'я, матеріальне становище дитини, його вік та матеріальне становище платника аліментів; слід змінити спосіб присуджених аліментів та стягувати в подальшому з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 10 000 грн щомісяця з часу набрання рішення законної сили. Такий розмір аліментів буде відповідати закону, і не порушує прав і законних інтересів відповідача;
в апеляційній скарзі позивачка, зокрема, посилалася, на зміну на те, що судом першої інстанції проігноровано докази суттєво поліпшення матеріального стану відповідача, зокрема, що позивач отримав понад 12 мільйонів доходу на карту, придбав майно і те, що неправильно застосовано статтю 192 СК України (див. а. с. 80 - 93, том 7); згідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць. Ця норма не передбачає винятки, коли її не потрібно застосовувати. Цей спір стосується правовідносин стосовно стягнення аліментів, визначення їх способу та розміру та направлений на захист інтересів дитини з метою забезпечення необхідних для її життєдіяльності умов, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується її гармонійний розвиток (див. а. с. 98, том 7);
апеляційний суд міркував так, що згідно з виписками ПАТ КБ «ПриватБанк» по особових рахунках ОСОБА_2 (а. с. 34-157, том 4) в ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з січня 2019 року по січень 2024 року отримано надходження в сумі 12 139 796,50 грн, а також 8 061 дол. США, витрати за цей період дещо перевищують обсяг надходжень (заборгованість по одному з рахунків - 287 604,03 грн). За даними цих же виписок ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідач несе значні витрати на готелі та ресторани в Україні і закордоном, обслуговування автомобіля тощо. суд першої інстанції правильно констатував, що відповідач є працездатним, несе значні витрати на ресторанні комплекси та готелі, відпочинок в межах України та за кордоном, обслуговування транспортних засобів, набув ряд об'єктів нерухомого та рухомого майна, що свідчить про поліпшення його матеріального стану з часу видачі судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на дитину. Відповідно до частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів повинен бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Визначений судом розмір аліментів на утримання доньки сторін перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину у декілька разів та з урахуванням обов'язку та спроможності матері ОСОБА_1 утримувати дитину є достатнім;
апеляційний суд не звернув увагу, що у статті 192 СК України передбачено ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність;
апеляційний суд не звернув увагу, що недоведеність витрат позивачки не є підставою для відмови в позові про збільшення аліментів;
апеляційний суд не звернув увагу, що справи про стягнення аліментів (пункт 1 частини першої статті 430 ЦПК України) є родовою конструкцією, яка охоплює не лише позов про стягнення аліментів, але й позов про збільшення їх розміру. Апеляційний суд на відповідний аргумент апеляційної скарги позивачки не відповів, про що свідчить, оскаржена постанова.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Тому оскаржене рішення апеляційного суду в цій частині належить скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Аргумент касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 191 СК України саме у правовідносинах щодо зміни способу стягнення аліментів необґрунтований, оскільки касаційний суд вже неодноразово вказував, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року в справі № 306/2389/16-ц (провадження № 61-31834св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року в справі № 727/6408/16-ц (провадження № 61-21321св18)).
Щодо оскарження розподілу витрат в суді першої інстанції та розподілу витрат за касаційний перегляд
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов'язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та розподілу судових витрат скасуватиі справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко