Окрема думка
суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І., Гудими Д. А.,
15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 607/11806/23
провадження № 61-11317св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., у задоволенні клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКОШ МІНЕРАЛ» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовив. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 березня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 липня 2024 року залишив без змін.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2766цс16 зроблено висновок, що «при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування».
1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
1.1. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
2. За змістом частини першої статті 233 ЦК України з урахуванням принципу розумності умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - ухвалювати рішення про визнання правочину недійсним є:
а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин;
б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджує вживання законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.
2.1. Оскільки необхідна сукупність вказаних умов для визнання правочину недійсним, то при визначенні того, які правочини можна оспорювати на підставі статті 233 ЦК України, потрібно з'ясувати, як розуміти «вкрай невигідні умови».
2.2. Використане у частині першій статті 233 ЦК України словосполучення «на вкрай невигідних умовах» є оціночним, тому для кваліфікації певного договору як такого, що вчинений на вкрай невигідних умовах, необхідно порівнювати умови такого договору із умовами договорів того ж виду, які зазвичай вчиняються у цивільному обороті.
2.3. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно із звичайними умовами договорів цього ж виду, які існують у цей момент, є «різко», значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини одна зі сторін приймає ці умови, то такий договір можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
3. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 719 ЦК України).
3.1. Тлумачення глави 55 ЦК України дозволяє зробити висновок, що договір дарування є імперативно безоплатним. Безоплатним слід вважати такий договір, в якому в однієї із сторін відсутній обов'язок вчинити дію з надання певного блага іншій стороні.
3.2. З урахуванням безоплатності договору дарування та відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, то умови договору дарування фактично немає з чим порівнювати. Інакше кажучи, такі умови не можна кваліфікувати як вкрай невигідні. Тому договір дарування не можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
4. За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступу від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2766цс16.
Суддя В. І. Крат
Суддя Д. А. Гудима