01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 334/7224/21
провадження № 61-9591св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
треті особи (за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіної Людмили Сергіївни, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2024 року під головуванням судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні власністю та встановлення порядку користування житловим приміщенням,
Короткий зміст позовних вимог
В вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
- виділити ОСОБА_1 у користування на належні 3/4 частини квартири жилу кімнату № 7 площею 17 кв. м, жилу кімнату № 8 площею 10,4 кв. м;
- виділити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у спільне користування на належну їм частину квартири житлову кімнату № 6 площею 14,5 кв. м;
- інші приміщення залишити в спільному користуванні співвласників квартири.
В обґрунтування вимог вказувала, що їй та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 - 3/4 частини квартири; ОСОБА_2 23/100 частини квартири; ОСОБА_3 - 1/100 частина квартири; ОСОБА_4 - 1/100 частина квартири.
Між сторонами не досягнуто згоди щодо порядку користування спірною квартирою, у зв'язку із чим є необхідність встановлення його в судовому порядку.
При цьому слід врахувати, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співмешканкою ОСОБА_3 , тобто вказаних осіб поєднують родинні та сімейні відносини.
Квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 64,91 кв. м та житловою площею 41,9 кв. м складається з трьох жилих кімнат, які позначені в технічному паспорті на квартиру, складеному 24 лютого 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», наступним чином: жила кімната № 6 площею 14,5 кв. м; жила кімната № 7 площею 17 кв. м, жила кімната № 8 площею 10,4 кв. м, а також складається із службових та підсобних приміщень: кухні площею 9,3 кв. м, ванної кімнати площею 2,1 кв. м, вбиральні площею 0,9 кв. м, коридору площею 8,7 кв. м, комори площею 0,3 кв. м, балкону площею 1,71 кв. м.
В листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила:
- встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_2 жилу кімнату № 8 площею 10,4 кв. м, ОСОБА_1 жилу кімнату № 7 площею 17 кв. м, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у спільне користування жилу кімнату № 6 площею 14 кв. м, інші приміщення залишити в спільному користуванні співвласників квартири;
- усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні власністю, а саме: надати їй примірник ключів від замку у дверях до кімнати № 7, не передавати іншим особам ключів від квартири та не надавати стороннім особам доступ до квартири.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказувала, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Сторони не можуть досягнути домовленості щодо порядку користування спільною квартирою.
Після набуття права власності на частини квартири ОСОБА_1 без згоди інших співвласників встановила двері та замки до двох ізольованих кімнат, проте ключі нікому не надала.
У такий спосіб створені перешкоди співвласникам щодо користування майном.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 05 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що запропонований ОСОБА_1 порядок користування спірною квартирою призведе до погіршення стану інших співвласників, які не згодні з таким порядком, оскільки у користуванні трьох співвласників залишиться одна кімната площею 14,5 кв. м, що не відповідає вимогам статті 47 ЖК України.
Суд також вважав неможливим встановлення порядку користування квартирою, запропонованим ОСОБА_2 , оскільки у такому випадку площі кімнат, виділених у користування співвласникам, будуть суттєво відрізнятися від розміру їх часток у праві власності на спільне майно.
В той же час, вимоги ОСОБА_2 щодо зобов'язання ОСОБА_1 надати примірник ключів від замку у дверях до кімнати № 7, не передавати іншим особам ключів від квартири та не надавати стороннім особам доступ до квартири, задоволенню не підлягали, оскільки позивач не довела того, що їй чиняться у такій спосіб перешкоди у користуванні майном.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні первісного позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Запорізький апеляційний суд постановою від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що застосування частини третьої статті 358 ЦК України та виділення власнику у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, порушить закріплену у статях 47, 48 ЖК України норму жилої площі 13,65 кв. м на одну особу.
Доводи апеляційної скарги, що експерт, який здійснював проведення будівельно-технічної експертизи, вийшов за рамки наданих йому законодавством повноважень, зазначаючи про порушення прав відповідачів при встановленні пропонованого позивачем порядку користування квартирою, колегія судів не бере до уваги, оскільки судовий експерт надавав відповідь на питання, які були поставлені в резолютивній частині ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2022 року.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мухіна Л. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 161/5720/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19, від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21.
З урахуванням вимог частини третьої статті 358 ЦК України співвласники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не вправі вимагати надати їм в користування житлові приміщення, площа яких значно перевищує розмір їх часток.
Відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд фактично проігнорував її права як співвласника квартири і позбавив її можливості користуватись належною їй часткою квартири. Суд не зазначив, яким чином погіршуються умови проживання відповідачів.
Суд не звернув уваги на те, що експерт вийшов за межі своєї компетенції, оскільки висновок експерта від 26 квітня 2023 року обґрунтований не технічною неможливістю виділення у користування ОСОБА_1 двох кімнат, а порушенням інтересів інших співвласників. Питання щодо визначення порядку користування для інших осіб та про дотримання інтересів інших співвласників повинно вирішуватись судом на підставі аналізу обставин справи та правових норм, а не експертом при проведенні технічної експертизи.
Крім того, при укладенні договорів дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з боку ОСОБА_2 мало місце недобросовісне використання права на розпорядження часткою в праві спільної власності саме з метою не допустити в майбутньому виділу новому співвласнику окремих кімнат у квартирі.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року від ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2024 року повернув відповідачу.
У серпні 2024 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Зазначала, що суди розглянули справу у відповідності до вимог ЦК України та ЖК України.
Права всіх співвласників є рівними незалежно від розміру їх частки у спільному майні. Запропонований ОСОБА_1 порядок користування спірною квартирою порушує права власності ОСОБА_2 . Кожному з співвласників належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Крім того, позивач не оскаржила висновок експертизи та не заявляла про проведення додаткової або повторної експертизи.
У серпні 2024 року від представника ОСОБА_4 - адвоката Бєлік І. В., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Вказувала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_5 не є між собою родичами або іншими особами, які підпадають під поняття інші члени сім'ї у відповідності до статті 64 ЖК України, що повністю виключає можливість спільного користування ними однією кімнатою.
Запропонований ОСОБА_1 порядок користування спірною квартирою призводить до погіршення стану інших співвласників, які не згодні з таким порядком, оскільки у користуванні чотирьох осіб залишиться одна кімната площею 14,5 кв. м, що є неможливим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
31 липня 2024 року цивільна справа № 334/7224/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 18 вересня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 належить 3/4 квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 належить 23/100 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; ОСОБА_3 - 1/100 частина цієї квартири на підставі договору дарування; ОСОБА_4 - 1/100 частина вказаної квартири на підставі договору дарування.
Згідно з висновком експерта від 26 квітня 2023 року № 1018-22 виділено в користування (визначено) порядок користування ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 , житлові кімнати № 7 площею 17 кв. м та № 8 площею 10,4 кв. м, загальною площею 27,4 кв. м, а також частку інших допоміжних приміщень квартири на належні їй на праві особистої приватної власності частини квартири, відповідно до вимог нормативно-правових актів в галузі будівництва та діючих методичних рекомендацій не надається за можливе.
Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 26 квітня 2023 року № 1018-22 розмір житлової площі, яка приходиться на частку кожного із співвласників, складає: ОСОБА_1 - 31,425 кв. м; ОСОБА_2 - 9,637 кв. м; ОСОБА_3 - 0,419 кв. м; ОСОБА_4 - 0,419 кв. м.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки заявник оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, Верховний Суд в іншій частині судові рішення не переглядає.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів; (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира загальною площею 64,91 кв. м та житловою площею 41,9 кв. м складається з трьох жилих кімнат, які позначені в технічному паспорті на квартиру, складеному 24 лютого 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», наступним чином: жила кімната № 6 площею 14,5 кв. м; жила кімната № 7 площею 17 кв. м, жила кімната № 8 площею 10,4 кв. м, а також складається із службових та підсобних приміщень: кухні площею 9,3 кв. м, ванної кімнати площею 2,1 кв. м, вбиральні площею 0,9 кв. м, коридору площею 8,7 кв. м, комори площею 0,3 кв. м, балкону площею 1,71 кв. м.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільним майном, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що встановити порядок користування спірною квартирою з дотриманням прав кожного із співвласників на володіння, користування та розпорядження відповідно до їх часток у праві спільної власності неможливо.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 зауважував, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Однак, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахував наявність між співвласниками такого майна спору щодо користування ним. Відмова суду у встановленні порядку користування спірним майном призводить до правової невизначеності у спірних правовідносинах та відсутності реальної можливості у позивача реалізувати своє право на користування належним їй майном.
Верховний Суд зауважував, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Право на визначення порядку користування жилим приміщенням не пов'язано з певними межами (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21).
При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц).
Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18).
Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 зауважувала, що найбільш доцільним та таким, що відповідатиме інтересам усіх співвласників спірного майна, є виділ їй у користування двох кімнат площею 17 кв. м та 10,4 кв. м, а відповідачам - житлову кімнату площею 14,5 кв. м, що відповідає близько до реальних належних сторонам часток квартири.
Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку тільки висновку експерта від 26 квітня 2023 року № 1018-22, не перевірив наявність технічної можливості експлуатації відповідних житлових приміщень та дійшов передчасного висновку про неможливість встановлення порядку користування, не надав оцінки доводам позивача про те, що частка кожного із співвласників, складає: ОСОБА_1 - 31,425 кв. м; ОСОБА_2 - 9,637 кв. м; ОСОБА_3 - 0,419 кв. м; ОСОБА_4 - 0,419 кв. м. Тобто ОСОБА_1 має більшу частку ніж відповідачі в сукупності.
Крім того, суди не надали оцінку доводам позивача про те, що ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/100 частини квартири, чим штучно створила позивачу перешкоди у користуванні квартирою.
Оскільки сторони мають у приватній власності певні частки квартири, які зазначені вище, тому кожна із сторін має право користуватись тією площею, якою вона володіє.
Крім того, посилання судів попередніх інстанцій на те, що застосування частини третьої статті 358 ЦК України та виділення власнику у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, порушить закріплену у статтях 47, 48 ЖК України норму жилої площі 13,65 кв. м на одну особу є помилковими, оскільки у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21 зроблено такий висновок: «Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов'язано з певними межами. З урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.
Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Потрібно розмежовувати зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму) щодо жилого приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та встановлення порядку користування таким приміщенням.
Отже положення статті 816 ЦК України не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду, не пов'язують з площею наданого у найм житлового приміщення».
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо розміру часток квартири, якими володіють кожна із сторін, можливості спільного використання житлового приміщення, не встановив необхідних для вирішення спору обставин, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про встановлення порядку користування спірним нерухомим майном.
У вересні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіної Л. С.,до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мухіної Людмили Сергіївни, задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. М. Ситнік