Постанова від 01.10.2025 по справі 758/10327/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 358/10327/19

провадження № 61-12134св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Овчіннікова Ольга Сергіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Нежури В. А., Фінагеєва В. О., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Нежури В. А., Фінагеєва В. О. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Студія 1+1»), в якому просили визнати недостовірною та такою, що порушує їх честь, гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену у назві відеосюжету «ІНФОРМАЦІЯ_9», а саме:

- фразу 1 «ІНФОРМАЦІЯ_13…»;

- фразу 2 «…ІНФОРМАЦІЯ_14…»;

- фразу 3 «…ІНФОРМАЦІЯ_15…»;

- фразу 4 «…ІНФОРМАЦІЯ_16 ...»;

- фразу 5 «…ІНФОРМАЦІЯ_17....»;

- фразу 6 «ІНФОРМАЦІЯ_18…»;

- зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію щодо позивачів у спосіб, ідентичний способу її поширення, не пізніше семи днів з дня набрання рішенням суду законної сили, в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» шляхом зачитування в повному обсязі повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви;

- видалити сюжет, розміщений за відповідними адресами у мережі «Інтернет»;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 500 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4», яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» о 22 год 45 хв, (хронометраж запису 50:36 - 01:04:00), було здійснено трансляцію сюжету з твердженнями, що позивачі займаються корупційними схемами та збирають чорний нелегальний кеш. У сюжеті також стверджується, що дружині ОСОБА_2 належать квартири, які не відображені в деклараціях, та багато іншої негативної та недостовірної інформації щодо них. Відеозапис вказаного сюжету програми збережено і міститься на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_2 , на каналі Youtube телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія ІНФОРМАЦІЯ_2 » - ІНФОРМАЦІЯ_3 та розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 /.

Також ОСОБА_2 зазначав, що розповсюджена відповідачем інформація мала негативний вплив на його особисті немайнові права, а шкода була завдана внаслідок навмисних намірів і дій відповідача. Крім того, інформація була поширена серед великої кількості людей у прямому ефірі відповідача та в мережі «Інтернет», і з огляду на коментарі, які розміщені під відеосюжетом на відеохостинговому ресурсі «Youtube» та у соціальній мережі «Facebook», вплинула на думку громадськості про позивача, тобто нашкодила його діловій репутації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 11 листопада 2020 року позов задовольнив частково.

Визнав недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інформацію, поширену в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», відеозапис якого розміщено на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_6 , на каналі « Youtube » телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія ІНФОРМАЦІЯ_2 » - ІНФОРМАЦІЯ_3 та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_8 а саме:

- назву відеосюжету « ІНФОРМАЦІЯ_9 »:

- фразу 1 «ІНФОРМАЦІЯ_19....»;

- фразу 2 «...ІНФОРМАЦІЯ_20...»;

- фразу 3 «...ІНФОРМАЦІЯ_21...»;

- фразу 4 «...ІНФОРМАЦІЯ_22 ...»;

- фразу 5 «...ІНФОРМАЦІЯ_23...»;

- фразу 6 «ІНФОРМАЦІЯ_18...».

Зобов'язав ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пізніше семи днів з дня набрання рішенням суду законної сили в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» шляхом оголошення резолютивної частини цього рішення суду.

Зобов'язав ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»:

- видалити відеосюжет, поширений в ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» (хронометраж запису 50:36 - 01:04:00), який розміщено на офіційному сайті телеканалу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_2 , та за цією ж адресою у мережі «Інтернет» розмістити відеозапис зачитування диктором ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- видалити відеозапис, що є на каналі «Youtube» телеканалу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_7 , та на каналі «Youtube» телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія ІНФОРМАЦІЯ_2 » розмістити відеозапис зачитування диктором ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви;

- видалити відеозапис, розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_10 /, та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_11 розмістити відеозапис зачитування диктором ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви.

Стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 50 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Визнаючи недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інформацію, поширену в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4», суд першої інстанції керувався тим, що така інформація є фактичним твердженням. Крім того, поширена інформація про позивачів виходить за межі права на свободу вираження поглядів та допустимої критики і є надмірною, навіть якщо висловлена щодо публічних осіб.

Також суд врахував те, що спірний сюжет вийшов у той час, коли у суспільстві широко обговорювалося питання призначення позачергових виборів Київського міського голови та позачергових виборів до Київської міської ради; сторона відповідача не довела достовірність поширеної стосовно позивачів інформації у відеосюжеті, а також те, що вказана інформація має характер оціночних суджень. Також відповідач не довів наявність обставин, що виключають його відповідальність відповідно до статті 67 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

Задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що інформація про ОСОБА_2 була поширена серед великої кількості людей у прямому ефірі та в мережі «Інтернет», коментарі, розміщені під відеосюжетом на відеохостинговому ресурсі Youtube та у соціальній мережі «Facebook» вплинули на думку громадськості про ОСОБА_2 , тобто нашкодила його діловій репутації.

Додатковим рішенням від 19 травня 2021 року Подільський районний суд міста Києва поновив адвокату позивачів ОСОБА_10 строк на подання заяви про відшкодування судових витрат. Заяву адвоката позивачів ОСОБА_10. про відшкодування судових витрат задовольнив.

Стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 203 073,60 грн.

Стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 24 805,20 грн.

Стягуючи судові витрати з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що його позовні вимоги задоволені у повному обсязі, у зв'язку з чим наявні підстави для відшкодування йому понесених витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та витрат на правову допомогу. При цьому суд врахував зміст правової допомоги та кількість витраченого часу на її надання, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про відшкодування судових витрат у визначеному заявником розмірі.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на користь ОСОБА_2 , суд першої інстанції застосував положення частини першої статті 141 ЦПК України та дійшов висновку про наявність підстав для часткового стягнення судових витрат відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Київський апеляційний суд постановою від 06 липня 2023 рокуапеляційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року залишив без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року - без змін.

Апеляційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року задовольнив.

Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви адвоката позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_10 про стягнення судових витрат.

Залишаючи без змін рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд, дослідивши зміст інформації, яку позивачі просять визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію, дійшов правильного висновку, що ця інформація є фактичними твердженнями. Також суд апеляційної інстанції, врахувавши Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), і Резолюцію 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція) дійшов висновку, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження висловлювань, висловлених у відеосюжеті, в якому також відсутні будь-які посилання на докази.

Поширення відповідачем інформації щодо позивачів порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачам повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, тому суд першої інстанції правильно визначив те, що поширена інформація про позивачів виходить за межі права на свободу вираження поглядів та допустимої критики і є надмірною навіть якщо висловлена щодо публічних осіб.

Суд першої інстанції також правильно звернув увагу на ту обставину, що спірний сюжет вийшов під час обговорення у суспільстві питання призначення позачергових виборів Київського міського голови та позачергових виборів до Київської міської ради.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимога щодо зачитування повного тексту рішення суду у прямому ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» є надмірною та непропорційною, оскільки достатнім засобом відновлення прав позивачів буде задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача оголосити в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» резолютивну частину цього рішення.

Стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, суд першої інстанції врахував характер правопорушення та глибину душевних страждань, а також взяв до уваги те, що ОСОБА_2 є відомою політичною особою та народним депутатом України VІІІ скликання, у зв'язку з чим дійшов висновку, що поширена найрейтинговішім телеканалом серед великої кількості людей інформація шкодить його діловій репутації, тому визначений судом розмір моральної шкоди є співмірним та таким, що відповідає принципу розумності.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення судових витрат, апеляційний суд керувався тим, що представник позивачів був присутнім у судовому засіданні 11 листопада 2020 року, проте із заявою про стягнення судових витрат звернувся до суду лише 26 листопада 2020 року та не надав належних і допустимих доказів пропуску такого строку.

Додатковою постановою від 20 грудня 2023 року Київський апеляційний суд заяву адвоката позивача ОСОБА_1 Овчіннікової О. С. про вирішення питання про розподіл судових витрат на правову допомогу задовольнив частково.

Стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 31 267,00 грн. В іншій частині відмовив.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані представником позивача докази щодо понесених позивачем ОСОБА_1 процесуальних витрат під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції і надавши їм належну оцінку, врахувавши результат розгляду справи по суті, аргументи заперечення представника відповідача, а також оцінивши співмірність розміру витрат на оплату послуг АО «ОМП» зі складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, предметом позову та значенням справи для сторони, дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення судових витрат та про відмову у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року

У серпні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Овчіннікову О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині перегляду додаткового рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції неправильно застосував норми частини першої статті 127 та частини восьмої статті 141 ЦПК України, а також не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28 липня 2022 року у справі № 580/1902/21, від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16, від 17 листопада 2021 року у справі № 205/213/20, від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 360/4485/19, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19. Крім того, зазначає, що суд не дослідив усіх зібраних у справі доказів, що стало наслідком неправильного встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (у частині стягнення судових витрат).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у позовній заяві позивач зазначав про відшкодування судових витрат, які він поніс та очікує понести під час розгляду цієї справи, а саме 10 373,40 грн на оплату судового збору та 300 000,00 грн на оплату правової допомоги. Крім того, у прохальній частині позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати. У зв'язку з тим, що позивач заявив клопотання про розподіл судових витрат у позовній заяві, то до закінчення розгляду справи у суді першої інстанції додаткової заяви він не подавав. Також звертає увагу на те, що позивач не міг з поважних причин надати докази на підтвердження оплати адвокатських послуг до завершення розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки за домовленістю між ним та адвокатським об'єднанням сторони погодили оплату правової допомоги погодинно. Тому надмірне тлумачення апеляційним судом частини восьмої статті 141 ЦПК України порушило право позивача ОСОБА_1 на доступ до суду та отримання справедливої сатисфакції щодо понесених ним судових витрат.

Щодо пропуску строку на подання доказів понесених витрат на правову допомогу заявник зазначає, що такий строк пропущений з поважних причин, оскільки копію вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції представник позивача отримав лише 18 листопада 2020 року, про що свідчить складена ним розписка. Після отримання скороченого тексту судового рішення, представник позивача 20 листопада 2020 року здійснив остаточний розрахунок вартості наданої правової допомоги і склав необхідні для оплати документи та направив їх у цей день разом із актом приймання-передавання наданої правової допомоги на оплату та підпис позивачу. У свою чергу, позивач, отримавши від адвокатського об'єднання зазначені документи, погодив заявлену суму та обсяг наданої правової допомоги, направивши 24 листопада 2020 року підписаний зі свого боку акт приймання-передачі наданої правової допомоги. Таким чином, лише з 24 листопада 2020 року у представника позивача вперше з'явився доказ, на підставі якого суд міг встановити розмір витрат, які позивач має сплатити у зв'язку з розглядом справи. 24 листопада 2020 року позивач направив суду всі докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. Заявник звертає увагу на те, що усі докази, які підтверджують надану позивачу правову допомогу були надіслані представником у межах п'ятиденного строку з дня їх формування та отримання у повному обсязі. Крім того, представник позивача направив до суду клопотання про поновлення пропущених строків на подання зазначених доказів.

Заявник зазначає, що, приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції визнав викладені обставини поважними причинами пропуску строку для подання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу. Однак суд апеляційної інстанції помилково скасував правильне рішення суду, не врахувавши те, що заява про стягнення витрат на правову допомогу з відповідними доказами була направлена поштою 24 листопада 2020 року, а не 26 листопада 2020 року, як зазначив суд апеляційної інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні в матеріалах справи, які мали важливе значення, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку на подання доказів без поважних причин.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року

У січні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Овчіннікову О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року і передати справу (в частині розгляду питання про розподіл судових витрат за результатами апеляційного перегляду справи шляхом ухвалення додаткового рішення) на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (статті 76, 89, 137, 141 ЦПК України), а також не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 18 травня 2022 року у справі № 910/4268/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 910/4277/21, від 18 квітня 2023 року у справі № 903/378/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 905/493/22, від 23 березня 2023 року у справі № 921/434/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 910/21424/21. Також заявник зазначає, що оскаржувана додаткова постанова прийнята неповноважним складом суду, а саме колегією суддів, якій двічі було заявлено відвід.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»

11 вересня 2023 року ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» через засоби поштового зв'язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 758/221/18, від 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18, від 07 вересня 2022 року у справі № 317/1154/19, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, задовольняючи позовні вимоги, суди не врахували те, що факт поширення оспорюваної інформації як на телебаченні в ефірі програми «ІНФОРМАЦІЯ_4», як на веб сайті відповідача, чи в інших соціальних мережах є недоведеним позивачами. Висновки судів про те, що оспорювана інформація була поширена відповідачем на каналі «Youtube» та у соціальній мережі «Facebook», є безпідставними та зроблені на підставі недопустимих доказів.

Крім того, заявник зазначає, що суди порушили норми процесуального права щодо визначення кола суб'єктів, які підлягають обов'язковому залученню до участі у розгляді цієї справи, зокрема розгляду справи без залучення дружини позивача ОСОБА_2 .

Суди належним чином не дослідили семантичну природу оспорюваної інформації та не розмежували фактичні твердження і оціночні судження.

Заявник не погоджується з висновками судів про те, що відповідач не надав жодних доказів, що підтверджують достовірність поширеної інформації про позивачів, зазначає, що суди застосували до спірних правовідносин частину третю статті 277 ЦК України, яка була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України від 27 березня 2014 року № 1170 «Про доступ до публічної інформації»».

Крім того, заявник звертає увагу на те, що суди не встановили та не взяли до уваги, що оспорювана інформація стосується позивачів не в контексті їх приватного життя, а в контексті діяльності як посадових осіб.

Суди не врахували, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оспорювана інформація, яку позивачі просять спростувати, становить основу права на свободу вираження поглядів та захищена на рівні національного законодавства і Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб'єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Також заявник не погоджується з висновками судів у частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Зазначає, що суди не врахували принципи розумності, справедливості та співмірності, а також те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Також суди проігнорували частину другу статті 31 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності, ділової репутації вправі вимагати у судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, заявник звертає увагу на те, що він не був повідомлений про проведення повторного автоматичного розподілу справи, що позбавило його можливості заявити відвід судді.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в особі представника Овчіннікової О. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», в якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваній частині - без змін.

У лютому 2024 року ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від23 серпня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданої представником Овчінніковою О. С. , на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та витребував її матеріали із Подільського районного суду міста Києва.

Ухвалою від 12 жовтня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року.

Ухвалою від 30 січня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Овчіннікова О. С., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.

Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2024 року.

Ухвалою від 27 серпня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з'ясовані судами

24 червня 2019 року в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4», яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» о 22 год 45 хв (хронометраж запису 50:36 - 01:04:00), було здійснено трансляцію сюжету з твердженнями, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 займаються корупційними схемами та збирають чорний нелегальний кеш. У сюжеті також стверджується, що дружині ОСОБА_2 належать якісь квартири, які не відображені в деклараціях, та інша інформація.

Відеозапис вказаного сюжету програми збережено і він міститься на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_24, на каналі «Youtube» телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія ІНФОРМАЦІЯ_2 » - ІНФОРМАЦІЯ_3 та розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 /.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», про відмову у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року по суті вирішення спору

Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та Книга 2 ЦК України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи: у статті 297 ЦК України вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Окрім зазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи суд також застосовує, зокрема, Закон України «Про інформацію», інші нормативно-правові акти.

Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», рішення ЄСПЛ від 24 лютого 1997 року у справі «Де Гаєс і Гійзельс проти Бельгії», рішення ЄСПЛ від 27 березня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», рішення ЄСПЛ від 26 квітня 1995 року у справі «Праґер і Обершлік проти Австрії»).

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак, їх обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 в справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії» від 21 березня 2002 року, «Яновський проти Польщі» від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Позивачі у цій справі є публічними особами, відомими у суспільстві, а саме, ОСОБА_1. є головою Київської міської державної адміністрації, а ОСОБА_2 - депутат від політичної партії «ІНФОРМАЦІЯ_34», тому, відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо них є значно ширшими, оскільки вони безпосередньо відіграють важливу роль у діяльності держави та їх дії становлять суспільний інтерес. Крім того, вони відкриті для суворої критики і пильного нагляду громадськості.

Також слід зазначити, що у разі, якщо позивач (позивачі) є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації, а також рекомендації, що містяться в Резолюції (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16, від 27 листопада 2024 року у справі № 686/33838/23).

У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ зазначив, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

У таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року), «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Слід зауважити, що журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Повідомлення новин, заснованих на інтерв'ю або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» від 19 червня 2003 року, заява № 49017/99; рішення у справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» від 07 листопада 2008 року, заява № 56925/08; рішення у справі «Джерсільд проти Данії» від 23 вересня 1994 року, заява № 15890/89).

Проаналізувавши викладене, можна дійти висновку, що ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 127/24530/16-ц та від 27 листопада 2024 року в справі № 686/33838/23.

Отже, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.

З урахуванням обставин цієї справи, наведених норм матеріального права, а також прецедентної практики ЄСПЛ, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не врахували те, що позивачі є публічними особами, тому відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо них є значно ширшими.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів, що частина поширеної щодо позивачів інформація, а саме назва відеосюжету «ІНФОРМАЦІЯ_9»:

- фраза 1 «ІНФОРМАЦІЯ_25....»;

- фраза 2 «...ІНФОРМАЦІЯ_26...»;

- фраза 3 «...ІНФОРМАЦІЯ_27...»;

- фраза 4 «...ІНФОРМАЦІЯ_28 ...», є твердженням відповідача, а не його оціночним судженням.

У контексті зазначеної оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовностилістичні засоби суди не врахували, що така інформація має характер оціночних та особистих суб'єктивних суджень журналістів у результаті проведеного журналістського розслідування, їх особистого сприйняття діяльності позивачів, частково є безособовою (тобто не містить прямої вказівки на осіб позивачів), не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачами конкретного правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена оспорювана інформація стосується не приватного життя позивачів, а їх професійної діяльності, що підтверджується проявом суспільного інтересу до них та їх дій на публічних посадах з боку журналістів.

Зазначені висловлювання не є твердженнями про вчинення позивачами конкретних діянь, а сам характер таких висловлювань та контекст, в якому вони були здійснені, призводить до їх сприйняття саме як висловлення оцінки, а не твердження.

Фактично позивачі просять спростувати інформацію, яка по суті за змістом журналістського розслідування є громадською критикою у засобах масової інформації з приводу того, як позивачі здійснюють свою діяльність як публічні особи, у ній викладені оціночні судження з використанням характерних мовностилістичних, художніх засобів та відповідної риторики, а тому колегія суддів не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою , що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інформацію, поширену відповідачем, а саме у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_9», фрази 1-4.

Також колегія суддів не погоджується з висновками судів про те, що відповідач не довів достовірності поширеної ним інформації про позивачів, оскільки відповідна норма права (частина третя статті 277 ЦК України) була виключена з ЦК України на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII, а доказування у подібних справах відбувається на загальних, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, підставах, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, Верховний Суд неодноразово наголошував, що у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, стосовно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також судам слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб'єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.

Позивачі не довели, що поширена відповідачем інформація була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації, оскільки така інформація має характер критики публічних осіб, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Підсумовуючи викладене, а також враховуючи те, що позивачі є публічними особами, вони свідомо відкриті для прискіпливого контролю за їх особою як з боку активістів, так і пересічних громадян, а також враховуючи, що зазначена інформація, поширена відповідачем, стосується виключно професійної діяльності позивачів, а не їх приватного життя, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних рішень у частині задоволених позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», відеозапис якого розміщено на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», на каналі «Youtube» телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме назву відеосюжету: «ІНФОРМАЦІЯ_9», фрази 1-4, а також у частині зобов'язання відповідача спростувати цю інформацію та видалити відеозаписи щодо цієї інформації.

Верховний Суд звертає увагу на те, що оскільки позивачі мають статус публічних осіб, то вони повинні бути терпимими до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 09 січня 2024 року в справі № 758/10740/16 (провадження № 61-195св23), від 15 лютого 2023 року у справі № 466/94/20 (провадження № 61-6047св22, від 22 серпня 2022 року у справі № 761/38699/19 (провадження № 61-11006св21), від 02 червня 2021 року у справі № 369/1052/16-ц (провадження № 61-7708св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 758/10885/16-ц (провадження № 61-23266св19).

Отже, доводи касаційної скарги в зазначеній частині підтвердилися.

Щодо інших позовних вимог, які стосуються оскаржуваної інформації, поширеної відповідачем 24 червня 2019 року в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», у назві відеосюжету «ІНФОРМАЦІЯ_9», а саме фрази 5 та 6, колегія керується таким.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 також просив визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену щодо них ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», у назві відеосюжету «ІНФОРМАЦІЯ_9», а саме:

- фразу 5 «ІНФОРМАЦІЯ_28.»;

- фразу 6 «ІНФОРМАЦІЯ_18...».

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам собою є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Тобто спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

У справах про захист честі та гідності відповідач зобов'язаний довести, що поширена інформація є правдивою.

Презумпція невинуватості є важливою гарантією права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в Конституції України та, зокрема, захищає від наклепу та інших видів пошкодження репутації.

Законом України від 27 березня 2014 року № 1170-VII частину третю статті 277 було виключено з тексту ЦК України. Отже, наразі презумпція недостовірності негативної інформації скасована, і кожна зі сторін має доводити належними доказами свою позицію за загальними правилами цивільного судочинства. Тобто позивач має довести, що оприлюднені про нього відомості не мають нічого спільного з реальністю, та наводити відповідні докази з цього приводу, а відповідач - наводити аргументи та докази про достовірність цієї інформації.

У справах про захист честі та гідності презумпція невинуватості, тобто особа, щодо якої поширена інформація, вважається невинуватою, поки не доведено обмежувального протилежного, є ключовою. Законодавство України передбачає таку презумпцію, яка покладає на відповідача (особу, що поширила інформацію) обов'язок доведення, що поширена інформація є достовірною.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, інформація про те, що на дружині нардепа, ОСОБА_7 , є дві квартири, які не задекларовані, а саме у ЖК «ІНФОРМАЦІЯ_29» та в новобудові на Печерську, та про недостовірність даних декларацій, не є оціночним судженням, оскільки містить конкретну інформацію щодо позивача ОСОБА_2 та членів його сім'ї, які доволі елементарно перевірити та зазначити про це, відповідач повинен був подати докази їх правдивості.

На підтвердження недостовірності зазначеної інформації, поширеної відповідачем у відеосюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_9» (фрази 5, 6), позивач ОСОБА_2 надав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої у дружини ОСОБА_2 станом на 04 липня 2019 року відсутнє будь-яке нерухоме майно, яке також не було задекларовано ОСОБА_2 .

Відповідач зазначеного не спростував, у зв'язку з чим поширена відповідачем інформація (фрази 5, 6) є неправдивою і підлягає спростуванню.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року в справі № 608/2178/20 (провадження № 61-413св22).

Поширення такої інформації, без перевірки на предмет її правдивості, свідчить про порушення прав ОСОБА_2 , які підлягають відновленню шляхом визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порочить і принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Доводи відповідача про те, що поширена ним інформація у фразах 5, 6, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки окремі її частини стосуються конкретних подій, конкретної особи (позивача та його дружини) та подаються як установлений факт. Такі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_2 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», відеозапис якого розміщено на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», на каналі «Youtube» телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме назву відеосюжету «ІНФОРМАЦІЯ_9», фрази 5, 6, а також у частині зобов'язання відповідача спростувати цю інформацію та видалити відеозаписи щодо цієї інформації є правильними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 моральної шкоди колегія суддів керується таким.

Згідно із частинами першою-третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характеректором є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01, § 62).

ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» («Тома проти Люксембургу») від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

У пункті 46 рішення від 13 липня 2006 року у справі «Сілін проти України» (заява № 23926/02) ЄСПЛ зазначив, що суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції (995_004), вважає, що визнання порушення само собою є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду.

Під час визначення розміру моральної шкоди суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» під час визначення розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який керується принципом справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» («Тома проти Люксембургу», 2001 рік), «Caloc v. France» («Калок проти Франції», 2000 рік) та «Niedbala v. Poland» («Недбала проти Польщі», 2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Часткове задоволення позову у цій справі, а отже, визнання порушеного права, є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції в контексті спірних правовідносин.

Цей висновок також узгоджується і з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», якими встановлено, що визнання судом порушення саме собою становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Тому Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 10 липня 2024 року в справі № 755/17554/19 (провадження № 61-10940св23).

Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року

Звертаючись до Верховного Суду з касаційними скаргами, ОСОБА_1 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат на правову допомогу та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

У статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатом розгляду справи у касаційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу. У зв'язку з чим відсутні підстави для скасування постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат. Однак наявні підстави для скасування додаткової постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, тому Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та видалити її в обсязі, зазначеному у тексті цієї постанови, а також в частині стягнення моральної шкоди, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

В іншій частині оскаржувані судові рішення, а саме в частині задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_2 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», відеозапис якого розміщено на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», на каналі «Youtube» телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме назву відеосюжету «ІНФОРМАЦІЯ_9», фрази 5, 6, а також у частині зобов'язання відповідача спростувати цю інформацію та видалити відеозаписи щодо цієї інформації підлягають залишенню без змін.

Також колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду від 06 липня 2023 року та часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову апеляційного суду від 20 грудня 2023 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що за результатом касаційного розгляду касаційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» задоволено частково, а також враховуючи те, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, то наявні підстави для відшкодування відповідачу судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг.

З ОСОБА_1 на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» підлягає стягненню 8 068,20 грн (3 457,80 (за апеляційну скаргу) + 4 610,40 (за касаційну скаргу)).

З ОСОБА_2 на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» підлягає стягненню 6 723,50 грн (2 881,50 (за апеляційну скаргу) + 3 842,00 (за касаційну скаргу)) (в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено).

З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг ОСОБА_1 судові витрати позивача слід залишити за ним.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Овчіннікова Ольга Сергіївна , на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Овчіннікова Ольга Сергіївна , на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року задовольнити частково.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»:

1) про визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у програмі «ІНФОРМАЦІЯ_4» Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», відеозапис якого розміщено на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_6 #player, на каналі «Youtube» телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія ІНФОРМАЦІЯ_2 » - ІНФОРМАЦІЯ_3 та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі «Інтернет»: ІНФОРМАЦІЯ_8 а саме:

- назву відеосюжету « ІНФОРМАЦІЯ_9 »:

- фразу 1 «ІНФОРМАЦІЯ_30....»;

- фразу 2 «...ІНФОРМАЦІЯ_31...»;

- фразу 3 «...ІНФОРМАЦІЯ_32...»;

- фразу 4 «...ІНФОРМАЦІЯ_33 ...»;

2) про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати та видалити зазначену інформацію;

3) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_2 моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» 8 068 (вісім тисяч шістдесят вісім) грн 20 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» 6 723 (шість тисяч сімсот двадцять три) грн 50 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко