20 жовтня 2025 року Справа № 926/2824/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Комунального некомерційного підприємства “Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне» Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області
про стягнення основного боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 11781,29 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства “Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне» Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області про стягнення боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 11781,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між сторонами договору №23-7315/24-БО-Т від 11 листопада 2024 року позивач передав у власність відповідачу природний газ у період з листопада по грудень 2024 року на загальну суму 33936,13 грн, проте останній сплатив його вартість лише частково в сумі 23837,60 грн, внаслідок чого заборгував позивачу 10098,53 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач також нарахував відповідачу пеню у розмірі 1131,31 грн, три проценти річних у сумі 110,39 грн та інфляційні втрати в сумі 441,06 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2025 року, справу №926/2824/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17 вересня 2025 року.
01 вересня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав до суду заяву (вх. №2880) в якому просив суд забезпечити проведення судового засідання призначеного на 17 вересня 2025 року о 10 годині 30 хвилин по справі №926/2824/25 та усі подальші засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 01 вересня 2025 року вказану заяву задоволено частково.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 01 жовтня 2025 року.
23 вересня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подала до суду клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву (вх. №3182), у зв'язку із тим, що оплата природного газу потребувала тривалих бюджетних процедур і погоджень, що унеможливило своєчасне оформлення та подання документів.
Одночасно, 23 вересня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подала до суду відзив на позовну заяву (вх. №3844), у якому повідомлялось, що станом на 28 серпня 2025 року основна заборгованість у сумі 10098,53 грн повністю сплачена відповідачем.
Відповідач також вказував, що нарахована сума пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованими та надмірними, оскільки відповідач є комунальним закладом охорони здоров'я, фінансування якого здійснюється з місцевого бюджету, а прострочення платежу виникло з об'єктивних причин, не пов'язаних із ухиленням від виконання зобов'язань.
Так, відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу та відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, або зменшити їх розмір.
30 вересня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив (вх. №3927).
У поданій відповіді на відзив позивач підтвердив факт погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 10098,53 грн після відкриття провадження у справі.
Далі позивач вказував, що відповідач визнав і факт укладання договору і загальну вартість отриманого газу, і факт прострочення платежів, але безпідставно просить відмовити в стягненні нарахувань. При цьому, підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності. Відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу у встановлений строк, а тому зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
У судовому засіданні 01 жовтня 2025 року судом було оголошено перерву до 20 жовтня 2025 року.
09 жовтня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подала до суду заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх. №4107). До вказаної заяви відповідачем долучено докази сплати основної заборгованості на виконання вимог протокольної ухвали суду від 01 жовтня 2025 року.
Сторони у справі у судове засідання 20 жовтня 2025 року явку належних представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки позивача суду не відомі.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
11 листопада 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (надалі - постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством “Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне» Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області (надалі - споживач) укладено Договір № 23-7315/24-БО-Т постачання природного газу (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (пункт 1.1 Договору).
Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року (включно), в кількості 1,44000 тис. куб. метрів, в томі числі по місяцях (далі - розрахункові періоди): листопад 2024 року - 0,24000 тис. куб.м; грудень 2024 року - 1,20000 тис. куб.м. Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в пункті 2.1 цього договору, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на споживача. Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.5 Договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з підпунктами 3.5.2, 3.5.3 пункту 3.5 Договору передбачено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Відповідно до підпункту 3.5.4. пункту 3.5 Договору, у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними споживача та даними остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Згідно з пунктом 6.2 Договору споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу та своєчасно сплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
Розділом 4 Договору встановлено ціну та вартість природного газу. Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ - 13658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб.м. з ПДВ - 16390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м.
Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16553,89 грн. У разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 19864,67 грн, крім того ПДВ 3972,93 грн, разом з ПДВ 23837,60 грн.
Згідно з пунктом 5.1 Договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Даний Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє в частині поставки газу до 31 грудня 2024 року (включно), а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 13.1 Договору).
Доказів розірвання Договору постачання природного газу №23-7315/24-БО-Т від 11 листопада 2024 року у період його чинності або визнання недійсним внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Акти приймання - передачі природного газу від 12 грудня 2024 року та від 13 січня 2025 року були надіслані позивачем поштовим перебігом, а також на електронну адресу відповідача з проханням заповнити акти, підписати та проставити печатку, що підтверджується матеріалами справи. Однак, у матеріалах справи відсутні докази належного реагування з боку відповідача на вказані листи.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення Договору постачання природного газу №23-7315/24-БО-Т від 11 листопада 2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2496.
Відповідно до пункту 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника “останньої надії», не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.
Пунктом 3 розділу ІІ Правил постачання природного газу встановлено, що реєстрація споживача у реєстрі споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС здійснюється постачальником на період дії укладеного договору постачання природного газу в частині його обов'язку постачати природний газ споживачу.
Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача (абзац 2 пункту 11 розділу ІІ Правил).
Відповідно до пункту 12 розділу II Правил постачання природного газу, за підсумками розрахункового періоду, споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати діючому постачальнику копію відповідного акту про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС, постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом двох днів з дати одержання акту приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.
Також абзацом 5 пункту 12 розділу II Правил постачання природного газу визначено, що у випадку відмови від підписання акту приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору, або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника.
Статтею 202 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов Договору постачання природного газу №23-7315/24-БО-Т від 11 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" свої зобов'язання виконало належним чином, поставивши відповідачу у листопаді - грудні 2024 року природний газ на загальну суму 33936,13 грн, що підтверджується Актами прийому-передачі природного газу від 12 грудня 2024 року та від 13 січня 2025 року та відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів відповідача, які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені відповідачу за спірний період в об'ємі 2050,04 тис. куб. м.
Також в матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-25-10592 від 08 липня 2025 року щодо надання відповіді на адвокатський запит, в якому повідомляється Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", що відповідачем (споживачем з ЕІС - код 56XS00014LDJA009) було спожито природний газ з ресурсу позивача в об'ємі з 01 листопада 2024 року по 30 листопада 2024 року - 686,65 куб. м, а з 01 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року - 1363,39 куб. м.
Враховуючи викладене вище, судом встановлено, що позивач покладені на нього обов'язки виконав у повному обсязі.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, на рахунки позивача надійшли кошти відповідача 19 грудня 2024 року в сумі 11366,72 грн та 27 грудня 2024 року в сумі 12470,88 грн.
Відтак, відповідачем було здійснено часткову оплату за переданий газ на суму 23837,60 грн. Розмір несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 10098,53 грн.
Водночас, після відкриття провадження у даній справі, відповідачем добровільно сплачено позивачу основний борг в сумі 10098,53 грн. Добровільна сплата підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №21 від 21 серпня 2025 року на суму 43317,84 грн. Листом вих. №22 від 04 вересня 2025 року відповідач повідомив позивача, що в призначені платежі за платіжною інструкцією №21 від 21 серпня 2025 року вважати, що кошти в сумі 10098,53 грн - це оплата за природній газ за договором №23-7315/24-БО-Т від 11 листопада 2024 року, а 33219,31 грн - оплата за природній газ по договору №23-8166/24-БО-Т від 05 грудня 2024 року.
Позивач підтвердив сплату відповідачем заборгованості після відкриття провадження у справі №926/2824/25.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є диспозитивність.
За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення до суду.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, провадження в частині стягнення основного боргу у сумі 10098,53 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Крім іншого, за прострочення оплати поставленого природного газу, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 1131,31 грн, три відсотки річних у сумі 110,39 грн та індекс інфляції в сумі 441,06 грн.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Положеннями частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 7.2 Договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1131,31 грн.
Судом встановлено, що нарахована позивачем пеня за прострочення виконання зобов'язання не перевищує встановленого пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України шестимісячного періоду нарахування.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22.
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 викладено висновок, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви пені, трьох процентів річних, а також з врахуванням часткової оплати відповідачем суми заборгованості, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично правильно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 1131,31 грн суми пені та 110,39 грн суми трьох процентів річних (за період з 18 лютого 2025 року по 30 червня 2025 року).
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви індексу інфляції, з врахуванням часткової оплати відповідачем суми основного боргу, які нараховувались позивачем окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовувались, що відповідає приписам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично правильно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 441,06 грн індексу інфляції (за період з 01 березня 2025 року по 30 червня 2025 року) .
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині щодо стягнення основного боргу в сумі 10098,53 грн, у зв'язку із добровільною сплатою відповідачем після відкриття провадження у справі. Однак у зв'язку із простроченням виконання основного зобов'язання з відповідача підлягають стягненню 1131,31 грн пені, 110,39 грн три проценти річних та 441,06 грн інфляційних втрат.
Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0000028882 від 22 серпня 2025 року.
Згідно частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 7 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки відповідач добровільно сплатив суму основного боргу у розмірі 10098,53 грн, предмет спору в частині позовних вимог у справі на теперішній час відсутній, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю згідно з пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, то позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір у сумі 2076,40 грн.
Однак, позивач не подав до суду клопотання про повернення сплаченого судового збору.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 346,00 грн.
Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи сторонами понесено не було.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 231, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Комунального некомерційного підприємства “Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне» Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області про стягнення основного боргу, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 11781,29 грн - задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №926/2824/25 в частині стягнення з Комунального некомерційного підприємства “Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне» Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області (60363, Україна, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Подвірне, вул. Головна, буд. 82, код 40769694) основного боргу у розмірі 10098,53 грн.
3. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства “Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне» Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області (60363, Україна, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Подвірне, вул. Головна, буд. 82, код 40769694) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, Україна, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 42399676) пеню у сумі 1131,31 грн, три проценти річних у сумі 110,39грн, індекс інфляції у сумі 441,06 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 346,00 грн.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України повне рішення складено та підписано 21 жовтня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК