8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2509/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом 3 - я особа, яка Чугуївської окружної прокуратури Харківської області, м. Чугуїв в особі Міністерства енергетики України, м. Київ не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача - Фонд державного майна України, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ нафтогазовидобувна компанія", смт. Есхар Чугуївського р-ну
про стягнення 11 893 445,50 грн
за участю представників:
прокурора - Хряка О.О.
позивача - Їжаківського А.О. (в режимі відеоконференції)
відповідача - Джим О.В. (в режимі відеоконференції)
Керівником Чугуївської окружної прокуратури Харківської області Прилуцьким С.М. підписано та подано 22 липня 2025 року до Господарського суду Харківської області позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (надалі - Відповідач) на користь Міністерства енергетики України (надалі - Позивач) заборгованості зі сплати концесійних платежів з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі - 15 262 950,78 грн (де:
- 14 113 427,09 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період: I - ІV квартали 2024 року;
- 14 113,41 грн - штрафні санкції (0,1%);
- 949 566,57 грн - інфляційні втрати за I, ІІ та ІІІ квартали 2024 року;
- 185 843,71 грн - 3 % річних за період: з 06.05.2024 по 12.03.2025), а також суму судового збору у розмірі 183 155,41 грн.
Ухвалою 24.07.25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі розглядати вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 28.08.2025 року о 11:00.
Прокурор у підготовче засідання надав заяву (вх. №19574 від 26.08.2025) про зменшення розміру позовних вимог на підставі п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, у зв'язку зі сплатою ТОВ ДВ «Нафтогазвидобувна компанія», згідно листа від 27.06.2025 №ДВ/06-90, про сплату концесійного платежу у розмірі 3 369 505, 26 грн. (надано копію платіжного доручення щодо сплати концесійного платежу, де зазначено, що платником є ТОВ «ЛОЙАЛТІ ЛТД» (код ЄДРПОУ 41236917). Мінекономіки підтвердило зарахування коштів до державного бюджету зі сплати концесійного платежу згідно із концесійним договором та платіжним дорученням і отримало відповідь, що у 2025 році від ТОВ «ЛОЙАЛТІ ЛТД» до державного бюджету надійшов концесійний платіж щодо об'єкту державної власності за 1 квартал 2024 року у розмірі 3 369 505, 26 грн. за ТОВ «ДВ Нафтогазвидобувна компанія» за дорученням № 17 від 27.06.2025.
Таким чином, Прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (63524, Харківська область., Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код ЄДРПОУ 34181461) до державного бюджету України в особі Міністерства енергетики України заборгованості зі сплати концесійних платежів з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі - 11 893 445,50 грн (де: - 10 743 921, 80 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період: I - ІV квартали 2024 року; - 14 113,41 грн - штрафні санкції (0,1%); - 949 566,57 грн - інфляційні втрати за I, ІІ та ІІІ квартали 2024 року; - 185 843,71 грн - 3 % річних за період: з 06.05.2024 по 12.03.2025).
Ухвалою суду від 28.08.2025 року прийнято заяву (вх. №19574 від 26.08.2025) про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та подальший розгляд справи вирішено здійснювати з її урахуванням, а підготовче засідання відкладено на 18 вересня 2025 року о 11:00.
Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02 жовтня 2025 року о 11:45, про що постановлено ухвалу від 18.09.2025.
Прокурор у судовому засідання підтримує позовні вимоги як обґрунтовані в частині стягнення з Відповідача заборгованості зі сплати концесійних платежів з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі - 11.893.445,50грн (де: - 10.743.921,80 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період: I - ІV квартали 2024 року; - 14 113,41 грн - штрафні санкції (0,1%); - 949.566,57 грн - інфляційні втрати за I, ІІ та ІІІ квартали 2024 року; - 185 843,71 грн - 3 % річних за період: з 06.05.2024 по 12.03.2025).
Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав відсутності сплати концесійних платежів з боку Відповідача, а том просить суд задовольнити їх.
Представник Відповідача у судовому засіданні та у відзиві (вх. №17950) на позов проти позовних вимог заперечує частково, зазначаючи, що сума згідно рахунку концесійного платежу фактично складає за ІІ-ІV квартали 2024 року у розмірі 10.743.921,86 грн., що також погоджено з Міністерством енергетики України. В іншій частині заявлених вимог: штрафних санкцій, інфляційних витрат та 3 % річних проти позову заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на дію форс-мажорних обставин та призупинення виробництва.
Внаслідок бойових дій пошкоджено залізничні колії, що унеможливлює надходження вугілля на ТЕЦ, що призвело до переходу в режим роботі з 100 % використання газу в якості палива. Зазначений режим не передбачувався при встановленні тарифів та розрахунку собівартості електроенергії та значно змінив собівартість виробництва теплової енергії. Зазначені умови призвели до повної неможливості для підприємства забезпечити розрахунки та, як наслідок, поставили під загрозу стабільне виробництво теплової та електричної енергії в місті.
Відповідач зазначає, що після закінчення опалювального сезону 2021/2022 повністю Наказом №589 від 31.03.2022р. призупинило виробничу діяльність Філії Теплоелектроцентраль з 01 квітня 2022 року, до особливого розпорядження, в зв'язку з відсутністю палива, збереження життя та здоров'я своїх працівників, оскільки виробничі потужності знаходяться на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії.
25 квітня 2022 року Мінреінтеграції наказом №75 затвердило Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, де значиться в переліку Харківська обл., Чугуївський р-н, Новопокровська СТГ, куди входить смт Есхар та остаточно затверджено Постановою КМ України від 6 грудня 2022 р. № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Пошкодження будівель та споруд ТЕЦ під час бойових дій в районі розташування підприємства призвело до пошкодження теплогенеруючого та загальностанційного устаткування, що унеможливлювало роботу підприємства до моменту відновлення робочого стану будівель та обладнання.
У 2022р. було повністю припинено генерацію електричної енергії, оскільки Філія «Теплоелектроцентраль» отримала значні пошкодження майна внаслідок бойових дій, а саме 03.03.2022 під час обстрілу смт. Малинівка вибуховою хвилею було пошкоджено 1600 м2 скління (турбінного відділення, котельного відділення, та берегової насосної станції), що в свою чергу призвело до зниження температури повітря в машинних залах станції нижче нуля. Крім того, внаслідок активних бойових дій в Харківській області, 19.03.2022 було пошкоджено повітряні лінії електропостачання, на термін більше доби з від'ємними температурами зовнішнього повітря, було повністю знеструмлено м. Чугуїв, смт. Есхар, Філію «Теплоелектроцентраль», на Філії було повністю зупинено електричне обладнання, припинений проток води системами. 28.07.2022 відбувся обстріл станції касетними боєприпасами, внаслідок чого було пошкоджено енергетичне обладнання, в кабельних каналах зайнялась пожежа, що нанесло додаткові пошкодження. Підприємство відновило роботу та генерацію електроенергії тільки наприкінці листопада 2023року.
11 квітня 2024р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбувся масований ракетний обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». В ході проведення огляду місця події слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області встановлено, що близько 05 год 17 хв 11.04.2024 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого типу озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру, попередньо 5В55 ЗРК С-300 (С-400) по території Філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152-ї Стрілецької дивізії, б.16. Виявлено три влучання в будівлі підприємства та два влучання на вказаній території поблизу будівель. За вказаними обставинами в РЕЄСТРІ ДОСУДОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ 11.04.2024р. Слідчим відділом УСБУ в Харківській області зареєстровано кримінальне провадження № 22024220000000505 за ст.438 Ч.1 ККУ.
01 вересня 2024р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбувся черговий обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». В ході проведення огляду місця події слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області встановлено, що близько 13 год 13 хв 01.09.2024 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого типу озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру (вид боєприпасів встановлюється) по території Філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152-ї Стрілецької дивізії, б.16; внаслідок чого виявлено одне влучання в турбінне відділення між колонами 24 та 25, ряд АВ, пошкоджено щит управління турбіни №5, статор генератора турбіни №6, пошкоджено вікна між колонами 11-24, ряду А турбінного відділення, пошкоджено трансформатор 18Т, масляний вимикач 110 Кв трансформатору 17Т, трансформатор 38Т, сталося загорання сухої трави, друге влучання відбулось в технологічну будівлю реагентного господарства, внаслідок пошкодження відбувся витік кислоти та лугу, сталася пожежа. За вказаними обставинами в РЕЄСТРІ ДОСУДОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ 01.09.2024р. Слідчим відділом УСБУ в Харківській області зареєстровано кримінальне провадження № 22024220000000966 за ст.438 Ч.1 ККУ
Відповідач, надаючи в підтвердження Акти обстежень Новопокровської селищної ради, зазначає, що внаслідок зазначених обстрілів відбулися масштабні пошкодження та руйнування майнового комплексу, що повністю зупинило роботу ТЕЦ на період, поки велися аварійні роботи, та здійснювалося відновлення зруйнованого та пошкодженого майна.
На думку Відповідача, ним здійснено належне повідомлення щодо настання форс-мажорних обставин Міністерство та ФДМУ, з наданням Витягів з ЄРДР про відкриття кримінальних проваджень 12.04.2024р та 06.09.2024р, у відповідності до умов п.п. 47-54 Концесійного Договору.
Крім того, Відповідачем надано Сертифікат ТПП України №3100-24-1884 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10 жовтня 2024р. №252/05-4 (т. 2 а.с. 239 - 241), при цьому посилаючись на пункт 54 Концесійного договору, де встановлено, що строк виконання сторонами зобов'язань за цим договором відкладається на час дії форс - мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово - промисловою палатою України або іншим відповідним уповноваженим органом.
Відповідач посилається на відсутність в його діях вини, як складового елементу господарсько-правової відповідальності, тобто правові підстави для застосування до ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» відповідальності відсутні.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. У наданих поясненнях (вх. №21602) зазначив, що підтримує позов у повному обсязі, а також повідомив суд щодо розгляду справи без участі представника.
Щодо повноважень Прокурора на звернення до суду з позовом, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на потребі дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
Прокурор звертається до суду з метою захисту інтересів держави, в основі яких завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій та програм.
Інтереси держави охоплюються здійсненням її функцій, діяльністю її органів, які законодавчо наділені певними повноваженнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 997 «Про концесії» та абз. 1 ч. 5 ст. 34 Закону № 155 «Про концесію» концесійні платежі зараховуються до Державного бюджету України.
За п. 52 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, концесійні платежі щодо об'єктів державної власності.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено надходження доходів Державного бюджету України за кодом класифікації доходів бюджету 24160300 «Концесійні платежі щодо об'єктів державної власності».
Пред'явлення зазначеного позову обґрунтовується Прокурором, як наявність завдання шкоди інтересам держави в бюджетній сфері, яке полягає в порушенні Товариством майнових прав держави як власника об'єкта концесії на отримання належних їй платежів за передане Відповідачу право здійснювати управління (експлуатацію) цим об'єктом, а також у невиконанні дохідної частини Державного бюджету України та зменшенні передбачених законодавством надходжень до нього.
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).
Прокурор зазначає, що органом у вказаному випадку є Міненерго, оскільки воно, будучи правонаступником прав та обов'язків Міненерговугілля і Міністерства енергетики та захисту довкілля, є концесієдавцем за Договором, а отже Міненерго, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є належним Позивачем у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правовою позицією Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту.
У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Подібна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17 тощо.
Прокурор посилається на те, що у цьому випадку Міненерго, як орган уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.
Міненерго звернулося до Офісу Генерального прокурора з листом від 15.04.2025 № 93835-25 щодо вжиття заходів для захисту інтересів держави, у якому повідомило про факт несплати Відповідачем концесійних платежів упродовж попередніх періодів. При цьому, зважаючи на відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору для самостійного звернення до суду за захистом інтересів держави, Міненерго просило Офіс Генерального прокурора вжити відповідних заходів для захисту інтересів держави.
Таким чином, як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом у межах даної справи.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 № 39 «Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави» (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля.
До переліку увійшло і державне підприємство «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар» (код ЄДРПОУ 30034023, адреса місцезнаходження: вул. 152-ої Стрілецької дивізії, 16, смт. Есхар, Чугуївський район, Харківська область, 63524).
Крім того, наказом Мінереговугілля від 09.09.2011 № 486 «Про затвердження нової редакції статут Державного підприємства «Теплоелектоцентраль-2 «Есхар» (ДП ТЕЦ-2 «Есхар») затверджено статут цього підприємства, яким органом управління визначено саме Міненерговугілля.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 № 2293 «Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію» цілісний майновий комплекс ДП «ТЕЦ-2 «Есхар», яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладення концесійного договору (концесієдавцем).
Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 № 10 «Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного майнового комплексу ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» утворено відповідну конкурсну комісію та затверджено положення про неї.
Наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 № 81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу ДП «ТЕЦ- 2 «Есхар» (код ЄДРПОУ 30034023), затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» і розміщення інструкції на офіційному вебсайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.
Так, за результатами конкурсу 20.04.2012 між Міненерговугілля та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» укладено концесійний договір (далі - Договір).
Відповідно до п. 1 Договору Концесієдавець надає на 49 років Концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії згідно з п. 2 цього Договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов Договору.
Об'єктом концесії є цілісний майновий комплекс ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» (код ЄДРПОУ 30034023), місцезнаходження: 63524, Україна, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, що складається з державного майна, яким указане державне підприємство наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбане ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» у власність під час здійснення господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого в господарське відання (основні засоби, у тому числі нематеріальні активи). Перелік, найменування, місцезнаходження, склад і вартість об'єкта концесії (визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011): вказані в Додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Оскільки відомості, зазначені в Додатку 1, надані станом на 31.10.2011, то сторони уточнюють дані (перелік, найменування, місцезнаходження, склад і вартість об'єкта концесії тощо) за результатами проведення інвентаризації та незалежної оцінки об'єкта концесії, що здійснюється відповідно до умов цього Договору (п. 2 Договору).
Згідно з п. 55 Договору його укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року по 19 квітня 2061 року включно), а згідно з п. 61 Договору останній набуває чинності з дня його підписання сторонами. (т. 1 а.с. 32).
Додатками 1 та 2 до Договору сторонами відповідно погоджено Перелік 1 майна ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» станом на 31.10.2011, що передається в концесію, та Перелік 2 майна ДП «ТЕЦ-2 «Есхар» станом на 31.10.2011, що передається на утримання під час концесії. Додатком 3 до Договору сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об'єкта концесії протягом 2012-2016 років, Додатком 4 - обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду. Додатком 5 до Договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, у складі об'єкта концесії.
20.04.2012 підписано зведений акт приймання-передачі (Додаток 6 до Договору), відповідно до якого Міненерговугілля передало, а Відповідач прийняв цілісний майновий комплекс ДП «ТЕЦ-2 «Есхар», дебіторську та кредиторську заборгованість вказаного державного підприємства.
Відповідно до вимог п. 7 Договору Концесієдавець має право, зокрема: здійснювати контроль за дотриманням Концесіонером умов цього Договору шляхом проведення щорічної перевірки або отримання інформації від Концесіонера у порядку, визначеному нормами чинного законодавства України; вимагати дострокового розірвання цього Договору в разі порушення Концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України; отримувати від Концесіонера звітність про стан виконання ним зобов'язань за цим Договором за погодженою сторонами формою.
Пунктом 11 Договору передбачено обов'язки Концесіонера, серед яких, зокрема: виконувати умови цього договору; забезпечувати своєчасно та в повному обсязі сплату концесійного платежу; тощо.
Згідно з п. п. 11.1, 11.2, 11.28 Договору Концесіонер зобов'язаний виконувати його умови, забезпечувати своєчасно та в повному обсязі сплату концесійного платежу, протягом дії цього Договору поновлювати договір страхування державного майна після закінчення терміну дії попереднього договору і надавати Концесієдавцеві копії страхового полісу та платіжного доручення про сплату страхового платежу.
Сторони не заперечують, що 28.05.2012 року, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» було укладено додаткову угоду № 1 до договору. Також, підписано додаток № 1 до додаткової угоди перелік майна Державного підприємства Теплоелектроцентраль-2 Есхар переданого в концесію, додаток № 2, а саме перелік майна переданого в концесію.
Додатком 3 до договору сторони погодили порядок фінансування та план поліпшень об'єкта концесії протягом 2012 -2016 років, додатком 4 обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду; додатком 5 до договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об'єкта концесії.
Сторонами було підписано ряд додаткових угод, а саме: 03.07.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору; 20.12.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору; 03.11.2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору; 28.04.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 5 до договору.
З 18.08.2020 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 706, якою затверджено Методику розрахунку концесійних платежів (далі - Методика № 706), де у відповідності до п. п. 2 п. 4 Методики № 706 концесійний платіж за результатами концесійного конкурсу або прямих переговорів розраховується як частка (у відсотках) вартості наданого об'єкта концесії, визначеної за результатами його ринкової оцінки. При цьому оціночний розмір концесійного платежу підлягає обов'язковій індексації на індекс споживчих цін.
Розмір концесійного платежу за кожний наступний період визначається шляхом коригування розміру концесійного платежу за попередній період на індекс споживчих цін за відповідний звітний період (абз. 12 п. п. 2 п. 4 Методики № 706).
За п. 13.3 Договору, сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період, зменшується на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих Концесієдавцем на наданий у концесію об'єкт концесії за відповідний період, за рахунок яких Концесіонером мають бути здійснені поліпшення об'єкта концесії. Сума концесійного платежу, яку має бути зменшено на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, перелік поліпшень, які мають бути проведені Концесіонером на суму амортизаційних відрахувань, на яку має бути зменшено концесійний платіж за відповідний звітний квартал, та строки їх проведення погоджуються з Концесієдавцем відповідно до умов цього Договору, а саме: протягом 10 робочих днів, наступних за днем отримання від Концесіонера пропозиції щодо погодження таких поліпшень.
Суму концесійного платежу, яку має бути зменшено на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, перелік поліпшень, які мають бути проведені Концесіонером на суму амортизаційних відрахувань, на яку зменшується концесійний платіж за відповідний звітний квартал, та строки їх проведення погоджуються
Концесієдавцем протягом 10 робочих днів, наступних за днем отримання від Концесіонера пропозиції щодо погодження таких поліпшень (п. 28 Договору). П.п. 35, 36 Договору визначено, що на суму нарахованих амортизаційних відрахувань, що має бути спрямована на погоджені Концесієдавцем роботи щодо поліпшення об'єкта концесії, зменшується сума концесійного платежу, що підлягає сплаті Концесіонером за відповідний період. Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені на виконання умов цього Договору, залишаються у розпорядженні Концесіонера і використовуються виключно на відновлення та поліпшення основних фондів у складі об'єкта концесії, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов цього Договору.
Згідно з п. 14 Договору передача об'єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення цього Договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Міненерго листом від 15.06.2024 № 26/1.2-19.4-14310 повідомляло ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про наявність заборгованості зі сплати концесійних платежів за І квартал 2024 року, яка становить 3 369 505, 26 грн.
Листом від 31.07.2024 № 26/1.2-19.4-18577 Міненерго повідомило ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про наявність заборгованості зі сплати концесійних платежів за перший квартал 2024 року, яка становить 3 487 275,1 грн. а з урахуванням штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання: (3.369.505,26 грн. - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів; 3.369, 5 грн - штрафні санкції (0,1%); 94.790, 92 грн. - інфляційні втрати; 19.609,41грн. - 3 % річних за період: з 06.05.2024 по 15.07.2024).
Листом від 30.10.2024 № 26/1.2-19.4-26291 Міненерго повторно звернулось до ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» щодо забезпечення сплати заборгованості за концесійним договором від 20.04.2012.
На виконання пункту 2 Протоколу № 2 засідання Комісії з організації опрацювання питань за укладеними концесійними договорами, утвореної наказом Мінервугілля від 25.11.2016 № 767 (зі змінами), листом від 20.02.2025 № 26/1.2-19.4-5443 повідомило ТОВ ДВ «Нафтогазовидобувна компанія» про необхідність сплати заборгованості по концесійних платежах з урахуванням штрафних санкцій за I квартал 2024 -IV квартал 2024 року у розмірі: загальна сума заборгованості - 15.262.950, 78 грн. з урахуванням штрафних санкцій (де: - 14.113.427,09 грн. - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період I - IV квартали 2024 року; - 14.113, 41 грн. - штрафні санкції (0,1%); - 949.566, 57 грн.- інфляційні втрати за I, II та III квартали 2024 року; - 185.843, 71 грн.- 3% річних за період: з 06.05.2024- 12.03.2025).
Міністерство енергетики України розглянуло лист Чугуївської окружної прокуратури від 11.08.2025 № 63/2-4374 вих-25 щодо надходження коштів від ТОВ ДВ «Нафтогазвидобувна компанія» в рахунок погашення боргу.
ТОВ ДВ «Нафтогазвидобувна компанія» листом від 27.06.2025 № ДВ/06-90 повідомило Міненерго про сплату концесійного платежу у розмірі 3 369 505, 26 грн. та надало копію платіжного доручення щодо сплати концесійного платежу, де зазначено, що платником є ТОВ «ЛОЙАЛТІ ЛТД» (код ЄДРПОУ 41236917).
З метою підтвердження надходження зазначеного платежу до державного бюджету Міненерго звернулося до Мінекономіки з проханням повідомити чи зараховані кошти до державного бюджету зі сплати концесійного платежу згідно із концесійним договором та платіжним дорученням і отримало відповідь, що у 2025 році від ТОВ «ЛОЙАЛТІ ЛТД» до державного бюджету надійшов концесійний платіж щодо об'єкту державної власності за 1 квартал 2024 року у розмірі 3 369 505, 26 грн. за ТОВ «ДВ Нафтогазвидобувна компанія» за дорученням № 17 від 27.06.2025.
Враховуючи подану Прокурором заяву про зменшення позовних вимог (прийнята до розгляду ухвалою суду від 28.08.2025), вимога про сплату з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» заборгованості зі сплати концесійних платежів з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі - 11.893.445,50 грн (де: - 10.743.921, 80 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період: I - ІV квартали 2024 року; - 14.113,41 грн - штрафні санкції (0,1%); - 949.566,57 грн - інфляційні втрати за I, ІІ та ІІІ квартали 2024 року; - 185.843,71 грн - 3 % річних за період: з 06.05.2024 по 12.03.2025).
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд виходить з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною 2 ст. 406 ГК України передбачено, що концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України між концесіонером та концесієдавцем.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про концесії» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) концесія - надання з метою задоволення громадських потреб повноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови зяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.
При цьому До того ж слід зазначити, що приписами ч. 7 ст. 25 Закону України «Про концесію» (в редакції від 03.10.2019) передбачено перехід усіх прав та зобов'язань концесієдавця, необхідних для виконання концесійного договору лише у разі реорганізації юридичних осіб публічного права, які від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади виступають концесієдавцем або на стороні концесієдавця, до нової юридичної особи, створеної в результаті реорганізації.
Концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.
На момент звернення прокурора з відповідним позовом саме Міненерго мало статус уповноваженого органу з управління майном та стороною у спірному договорі, враховуючи що на теперішній час заміна сторони - представника держави у відповідному концесійному договорі від 20.04.2012 не відбулась.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про концесії» (в редакції від 05.10.2011, чинній на момент укладення договору) істотними умовами концесійного договору є, зокрема сторони договору, що в свою чергу передбачає необхідність неухильного дотримання порядку заміни сторони у договорі.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про концесії» (в редакції від 05.10.2011, чинній на момент укладення договору) умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є, зокрема, його невиконання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Суд звертає увагу, що у розумінні ст. 46 та 191 ГПК України Відповідачем визнаються частково позовні вимоги, а саме щодо розрахунку концесійного платежу, який фактично складає за ІІ- IV квартали 2024 року - в розмірі 10 743 921,86 гривень.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, позов Прокурора в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача основного розміру заборгованості зі сплати концесійних платежів за період: I - ІV квартали 2024 року у розмірі 10.743.921,80 грн є таким, що визнається з боку Відповідача, а отже підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно вимога про нарахування, передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.
Розрахунок інфляційних витрат (травень 2024 року - лютий 2025 року) та 3 % річних (з 06 травня 2024 року по 12 березня 2025 року), що підлягає стягненню з Відповідача, перевірено на калькуляторі підрахунку за посиланням: https://ips.ligazakon.net/calculator/ff здійснено арифметично вірно та становить: 949.566,57 грн - інфляційні втрати за I, ІІ та ІІІ квартали 2024 року; 185.843,71 грн - 3% річних за період: з 06.05.2024 по 12.03.2025.
Період прострочення, суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат Відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів необґрунтованості здійснених нарахувань матеріали справи також не містять.
За таких обставин, заявлений позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню.
Щодо вимог стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку, здійсненого у позові, Прокурор просить стягнути з Відповідача 14 113,41 грн розміру штрафу, що є 0,1% відповідно до пункту 48 концесійного договору.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що сторони умовами Договору (п. 48) передбачили сплату штрафу у розмірі 0,1 % від несплаченої суми концесійного платежу за квартал.
Суд, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку штрафу, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання Відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної оплати, вимоги Прокурора визнаються правомірними, обґрунтованими.
Отже враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що Відповідач під час укладення Договору був обізнаний щодо наслідків невиконання передбачених умов Договору, мав змогу здійснити повідомлення Концесієдавцю про наявність форс-мажорних обставини (11.04.2024 та 01.09.2024) у зв'язку з масштабними пошкодженнями та руйнування майнового комплексу, що призвело до повного зупинення роботи ТЕЦ на період, поки велися аварійні роботи, та здійснювалося відновлення зруйнованого та пошкодженого майна, як це передбачено п. 54 Договору. Проте з боку Відповідача здійснено виконання даних умов неналежним чином.
Щодо посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, суд не погоджується з такими твердженнями, виходячи з наступного.
Сторони у пункті 54 Концесійного Договору визначили наступне, що строк виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором відкладається на час дії форс-мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим відповідним уповноваженим органом. Сторони повідомляють одна одну про настання та закінчення дії форс-мажорних обставин протягом 2 календарних днів. Надання достатніх доказів (відповідних документів) здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та/або закінчення дії форс-мажорних обставин позбавляє Сторону, щодо якої такі обставини виникли, права посилатися на них як на підставу для звільнення відповідальності за неналежне виконання або невиконання своїх обов'язків за цим Договором
Розглядаючи пункт 54 Договору, суд вважає за доцільне зазначити, що з боку Відповідача (Концесіонера) не виконано належних умов.
Так, 11 квітня 2024р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбувся масований ракетний обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». В свою чергу Відповідачем здійснено повідомлення про настання форс-мажорних обставин Міністерство енергетики України листом вих. №ДВ/04-82 від 12.04.2024 (т. 1 а.с. 230-231) та Фонд державного майна України листом вих. № ДВ/04-81 від 12.04.2024 (т. 1 а.с. 232-233).
Таким чином, вбачається, що Відповідач повідомив про настання та закінчення дії форс-мажорних обставин протягом 2 календарних днів.
Стосовно, наслідків військових дій зі сторони російської федерації щодо обстрілу майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» що відбулося 01 вересня 2024р., Відповідачем здійснено повідомлення про настання форс-мажорних обставин Міністерство енергетики України листом вих. №ДВ/09-203 від 06.09.2024 (т. 1 а.с. 234-235) та Фонд державного майна України листом вих. № ДВ/09-204 від 06.09.2024 (т. 1 а.с. 236-237).
Тобто, Відповідач повідомив про настання та закінчення дії форс-мажорних обставин поза межами 2 календарних днів, лише на 5 день після настання таких обставин.
При цьому, суд звертає увагу, що п. 54 Договору Сторони встановили, що достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим відповідним уповноваженим органом, який надається протягом 30 календарних днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин.
Відповідачем надано у якості доказів Сертифікат №310-24-1884 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТПП України від 10 жовтня 2024 р. за №252/05-4 (т. 1 а.с. 239-241).
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що Відповідачем виконано неналежним чином п. 54 Договору щодо надання протягом 30 календарних днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин достатніх доказів дії форс-мажорних обставин.
Тобто, Відповідач повинен був надати у строк до 11.05.2024 відповідні докази (документи ТПП або іншим відповідним уповноваженим органом) дії форс-мажорних обставин внаслідок військових дій зі сторони російської федерації 11 квітня 2024р. масований ракетний обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». А також у строк до 01.10.2024 щодо наслідків військових дій зі сторони російської федерації щодо обстрілу майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» що відбулося 01 вересня 2024р.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання.
Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форсмажор).
Відповідачем не надано жодного доказу повідомлення про настання обставин непереборної сили (форс-мажору), з огляду на п. 54 Договору. Отже, Відповідач позбавлений права посилатись на вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє його від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором.
Крім того, відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено до теперішнього часу.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань Відповідача з урахуванням передбачених умов п. 54 Договору.
Крім того, суд звертає увагу на те, що сам Відповідач посилається на те, що ТПП України засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю, як це передбачено статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Судом встановлено, що Відповідач звернувся до ТТП України з відповідними листами (заявами) 19.09.2024 за №ДВ/09-214 (вх. №268-05 від 19.09.2024) та 08.10.2024 за №ДВ/10-223 (вх. №293-05 від 09.10.2024), як це вбачається з наданого Відповідачем Сертифікату №310-24-1884 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТПП України від 10 жовтня 2024 р. за №252/05-4 (т. 1 а.с. 239-241).
При цьому, суд не може не врахувати таке.
Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).
У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Наразі існують об'єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (Відповідача).
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на звільнення Відповідача від штрафних санкцій.
Так, суд вважає за доцільне звернути увагу на встановлену правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Вирішуючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Об'єднана палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її в конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно й апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивного стану сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому Суд звернув увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі.
Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Постановою ОП ВС зауважено та викладено таке: "п. 7.45. У зв'язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.".
Отже, враховуючи обставини, які склалися у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає про наявність правових підстав для зменшення Відповідачу розміру пені на 90%. Таким чином суд дійшов до висновку про зменшення розміру пені встановивши розмір пені за порушення зобов'язання до стягнення з Відповідача у розмірі 1 411,34 грн.
Крім усього вищезгаданого, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Так, зі статті 5 ГПК України випливає, що суд не обмежений у виборі способу захисту, прямо передбаченого законом, а навпаки дозволяє, керуючись принципом верховенства права, визначити не тільки прямо передбачений в нормативному акті спосіб захисту порушеного права особи, а й спосіб захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому.
У свою чергу суд, частково задовольняючи позовні вимоги, погодившись із запропонованим у позові формулюванням, закріпить його у резолютивній частині рішення, де при оцінці враховуває не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 ЄСПЛ, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, “Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, №.61406/00, § 123, 59, 6.09.2005).
Статтею 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, визначено, що кожна людина має право на ефективне відновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення його основних прав, наданих йому конституцією або законом.
Пунктом 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, установлено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.
Міжнародним стандартом, що розкриває межі “активності» суду та надає відповідні рекомендації “цивільним судам» є висновок N 6 (2004) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо справедливого суду в розумний термін та ролі судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів. Коментуючи принцип з рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, суд повинен “(...) відігравати активну роль у забезпеченні швидкого ходу судового процесу при дотриманні прав сторін, у тому числі право на рівне ставлення. Зокрема, суд повинен мати повноваження proprio motu (“з власної ініціативи») наказувати сторонам надавати такі пояснення, які є необхідними; наказувати сторонам з'являтися в суд особисто; піднімати питання права; вимагати надання доказів, принаймні в тих справах, де присутні інтереси не тільки сторін процесу; контролювати отримання доказів; виключати свідків, можливі свідчення яких не мають відношення до справи; обмежувати кількість свідків з певного факту там, де така кількість є надмірною (....)». Такі повноваження мають здійснюватися в межах предмету судового провадження.
Тобто суд здійснює повноваження в межах предмету судового провадження, який за українською моделлю цивільного судочинства із зазначенням відповідного способу захисту права формує позивач у справі.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно.
Проте, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на Відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. (Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 та у справі 922/1248/24 від 19.12.2024.)
З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, перебої з електроенергією, великий обсяг поданих документів та доказів, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року у справі №922/2509/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (63524, Харківська область., Чугуївський район, смт Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код ЄДРПОУ 34181461) до державного бюджету України в особі Міністерства енергетики України (адреса вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37552996) заборгованості зі сплати концесійних платежів з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі - 11 893 445,50 грн (де: - 10 743 921, 80 грн - основний розмір заборгованості зі сплати концесійних платежів за період: I - ІV квартали 2024 року; - 1 411,34 грн - штрафні санкції (0,1%); - 949 566,57 грн - інфляційні втрати за I, ІІ та ІІІ квартали 2024 року; - 185 843,71 грн - 3 % річних за період: з 06.05.2024 по 12.03.2025).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (63524, Харківська область., Чугуївський район, смт Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код ЄДРПОУ 34181461) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) суми судового збору у розмірі 142 721,35 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій в сумі 12.702,06 грн - відмовити.
Повне рішення складено "20" жовтня 2025 р.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін