20 жовтня 2025 рокуСправа № 921/612/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Охотницької Н.В.
розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх.№700 від 17.10.2025) про забезпечення позову до подання позовної заяви
до особи, яка може отримати процесуальний статус відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017", вул. І.Франка, буд. 2, с. Нове Село, Тернопільський район, Тернопільська область, 47811
про стягнення 3 578 900,00 грн
Без виклику (повідомлення) учасників справи
Встановив:
ОСОБА_1 (через представника - адвоката Кавійчик Віту Петрівну) звернулася до Господарського суду Тернопільської області із заявою (вх. №700 від 17.10.2025) про забезпечення позову до подання позову, у якій відповідно до статей 136-137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить:
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017" код ЄДРПОУ 40844509 як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017", у межах суми позовних вимог 3 578 900 (три мільйони п'ятсот сімдесят вісім тисяч дев'ятсот гривень);
- накласти арешт на все нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАН -2017" код ЄДРПОУ 40844509, в межах різниці між сумою ціни позову 3 578 900 (три мільйони п'ятсот сімдесят вісім тисяч дев'ятсот гривень) та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2025, заяву ОСОБА_1 (справа №921/612/25) розподілено для розгляду судді Охотницькій Н.В.
Заяву подано через систему "Електронний суд" і підписано представником заявника -адвокатом Кавійчик Вітою Петрівною, яка діє на підставі ордеру серії ВО №1120229 від 16.10.2025. До заяви також додано докази сплати судового збору в розмірі 1514,00 грн.
Обґрунтовуючи подану заяву, представниця заявника вказує про намір ОСОБА_1 звернутися із майновою вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017" про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 3 578 900,00 грн, а тому виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для виконання рішення.
При цьому зазначає, що ОСОБА_1 успадкувала все майно за померлим чоловіком ОСОБА_2 і стала власницею 100% статутного капіталу ТОВ "ЛАН-2017".
28.10.2022 ОСОБА_1 прийняла рішення №28/10/2022 як єдиний учасник товариства: у зв'язку з відсутністю грошових коштів у ТОВ "ЛАН-2017" внаслідок кримінальних правопорушень, які розслідуються в рамках кримінального провадження №12022211100000122 продовжити строк виплати дивідендів учасникам товариства за рахунок нерозподіленого прибутку в розмірі 3 578 900 гривень на підставі Рішення №7/06/2022 єдиного власника товариства на 6 (шість) місяців. Директору провести виплату дивідендів до 30 квітня 2023 року.
06.04.2023 ОСОБА_1 прийняла рішення №06/04/2023 як єдиний учасник товариства: у зв'язку з відсутністю грошових коштів у ТОВ "ЛАН-2017" внаслідок кримінальних правопорушень, які розслідуються в рамках кримінального провадження №12022211100000122 продовжити строк виплати дивідендів учасникам товариства за рахунок нерозподіленого прибутку в розмірі 3 578 900 гривень на підставі Рішення №17/06/2022 єдиного власника товариства на 6 (шість) місяців. Директору провести виплату дивідендів до 06 жовтня 2023 року.
13.04.2023 ОСОБА_1 відчужила свою частку 100% у статутному капіталі ТОВ "ЛАН-2017" на користь ТОВ "СФ "АГРО-ПРОБА" і вийшла зі складу бенефіціарних власників товариства. Однак, як зазначає заявник, станом до дня подання позову жодні дії керівництвом ТОВ "ЛАН-2017" щодо виплати ОСОБА_1 дивідендів у розмірі 3 578 900 грн не вчинені.
Наведене, як стверджує заявник, свідчить про порушення прав ОСОБА_1 як колишнього учасника товариства щодо виплати дивідендів на суму 3 578 900 грн.
Щодо обраних заходів забезпечення позову, представниця заявника також просить врахувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, зокрема про те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
У зв'язку із наведеним та оскільки іншого майна, зареєстрованого за ТОВ "ЛАН-2017" позивачем не виявлено, зважаючи на розмір стягуваної суми, а також на той факт, що товариство здійснює сільськогосподарську діяльність, прибутковість його господарської діяльності хвилеподібна, з'ясувати обсяги урожаю та отриманого доходу від його продажу неможливо, як і банківські установи, де обслуговується відповідач, заявник просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача в межах різниці між сумою ціни позову 3 578 900 грн та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Відповідно до положень статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст.140 ГПК України).
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч. 5 ст.140 ГПК України).
Оцінивши доводи, викладені в заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви, дослідивши долучені до заяви докази, суд враховує таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, а саме - якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Тобто забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Згідно з п.1 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст. 137 ГПК України).
Системний аналіз приписів частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає суду підстави для висновку про те, що під час вирішення питання про необхідність забезпечення позову чи відмови у застосуванні цього заходу, відповідні заяви слід розглядати із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову має значення оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Необхідною умовою для застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції", від 19 березня 1997 року).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Слід зазначити, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.
При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22. Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 також зазначено, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. При цьому, за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Поряд з цим, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Верховний Суд у своїй постанові від 22.07.2021 у справі №910/4669/21 зазначив, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Отже, інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Поряд з цим, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Як вже зазначалось вище, заявник обґрунтовує необхідність застосування заходів забезпечення позову з метою можливості виконання в майбутньому судового рішення у справі щодо стягнення 3 578 900,00 грн, з огляду на беззаперечну можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і можливість відчужити майно, яке є у його власності, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
До заяви додано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№447939418 від 16.10.2025), копії: протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ЛАН-2017" №17/06/2022 від 17.06.2022, рішення єдиного учасника ТОВ "ЛАН-2017" №28/10/2022 від 28.10.2022, рішення єдиного учасника ТОВ "ЛАН-2017" №06/04/2023 від 06.04.2023, статуту ТОВ "ЛАН-2017" в редакції, затвердженій рішенням №1/2021 від 22.04.2021, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ЛАН-2017" станом на 29.09.2025, 17.06.2022, 28.10.2022 та 06.04.2023.
Водночас подані заявницею матеріали не містять доказів в підтвердження існування спору між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017" щодо невиплати (відмови виплатити) останній дивідендів в сумі 3 578 900,00 грн.
Відтак, твердження останньої про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017" її прав як колишньої учасниці товариства, як підстави для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, документально не підтверджені.
Як вже зазначалось вище, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб'єкта можуть призвести до незворотних наслідків.
Накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН-2017" в обсязі 3 578 900,00 грн матиме безумовний вплив на здійснення останнім господарської діяльності.
Відтак, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ймовірного відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності товариства з огляду на значний розмір боргу, який може бути заявлено до стягнення у майбутньому позові.
Суд також звертає увагу, що застосування заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на майно або кошти, є допустимим лише за умови наявності достатніх і обґрунтованих доказів фактичних обставин, які свідчать про реальний ризик невиконання судового рішення в разі його ухвалення на користь позивача.
Такий ризик може підтверджуватись, зокрема, поведінкою відповідача після виникнення спору або пред'явлення позову, яка виходить за межі звичайної господарської діяльності.
Водночас саме по собі загальне припущення заявника про можливість таких дій без конкретного посилання на обставини, що можуть свідчити про дійсність цього ризику, не може вважатися достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Таким чином, за відсутності доказів в підтвердження існування спору, вчинення товариством будь-яких дій, що реально можуть свідчити про намір ухилитися від виконання майбутнього судового рішення, суд вважає, що заявником не доведено наявності обставин, передбачених ст. 136 ГПК України, які б вказували на необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Правові позиції Верховного Суду неодноразово акцентували, що лише обґрунтоване побоювання істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду, не підтверджене доказами, не може бути підставою для забезпечення позову.
Суд зазначає, що інститут забезпечення позову має допоміжний, тимчасовий і виключно запобіжний характер. Його призначення полягає у гарантуванні реального й ефективного захисту прав та інтересів особи у разі їхнього порушення, невизнання або оспорення. Водночас негайне втручання у сферу майнових прав іншої сторони через застосування заходів забезпечення позову є крайнім заходом, що потребує особливої обережності та виправданості.
Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Приписами статті 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування підстав необхідності забезпечення позову шляхом негайного втручання суду на цій стадії у сферу майнових прав ТОВ "ЛАН-2017", а тому у задоволенні такої заяви слід відмовити.
Разом із тим, закон не обмежує можливість заявника звернутися із повторною заявою про вжиття заходів забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, у тому числі після відкриття провадження, за умови наявності підтвердженої необхідності вжиття таких заходів і належного доказового обґрунтування заявлених ризиків.
Відповідно до вимог статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 13, 14, 42, 73, 76, 77, 136, 137, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх.№700 від 17.10.2025) про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала відповідно до ст. 235 ГПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена за правилами, визначеними статтями 253-259 ГПК України
Ухвалу підписано 20.10.2025.
Суддя Н.В. Охотницька