КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/4401/24
Провадження № 2/488/1529/25
Іменем України
25.09.2025 року м. Миколаїв
Суддя Корабельного районного суду міста Миколаєва Чернявська Я.А., розглянувши цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Гагашкіну Лілію Іванівну звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 170 942,45 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Корабельного районного суду від 28 жовтня 2019 року по справі № 488/2548/19 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 12 серпня 2011 року Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №328.
За час перебування у шлюбі з відповідачем у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21 вересня 2020 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області винесено судовий наказ № 2-н/266/480/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.09.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заступником начальника Корабельного відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження № 68678706 за заявою стягувача ОСОБА_1 про примусове виконання.
Позивач вказала, що відповідач не добросовісно виконує рішення суду та покладені обов'язки щодо сплати аліментів на утримання дитини.
На підставі вищезазначеного позивач через свого представника звернулася до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 03.10.2024 року провадження по зазначеній справі було відкрито та справа призначена до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
В судове засідання сторони не з'явились, були повідомлені про час та місце розгляду справи у порядку встановленому ст. ст. 128, 130 ЦПК України.
Від представника позивача - адвоката Гагашкіної Л.І. надійшли заяви про уточнення позовних вимог, в яких позивач просила збільшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі за період з серпня 2020 року по травень 2025 року у розмірі 171 232,33 грн.
Представник відповідача надала до суду заяву про слухання справи без участі, проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі на підставі викладених письмових пояснень.
Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини у рішенні «М.С. проти України» повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (стаття 197 Сімейного кодексу України).
Згідно з ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 серпня 2011 року.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2019 року у справі № 488/2548/19 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Від даного шлюбу сторони мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.09.2013 р.
21.09.2020 року Приморським районним судом м. Маріуполя був винесений судовий наказ № 2-н/266/480/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від доходу, але не менше 50% і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 11.08.2020 року до досягнення повноліття.
Виконавче провадження № 68678706 було відкрито 17.02.2022 року на підставі заяви позивача від 16.02.2022 року.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, перші виконавчі дії були вчинені 12.09.2024 року.
Ухвалюючи рішення, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Грошове зобов'язання представляє собою зобов'язання по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: як договірним, так і недоговірним; готівковим і безготівковим та ін. У грошових зобов'язаннях предметом виконання виступає певна грошова сума, що має бути сплачена. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності додаткових втрат недобросовісного боржника, майнове покарання за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (частина перша статті 196 СК України).
Як зазначено у ч.1 ст. 196 СК України, неустойка може бути стягнута з того, хто винен у простроченні сплати аліментів. За аналогією з цивільним законодавством, у цьому разі слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання. У зв'язку із цим на неї покладено тягар доказування протилежного.
Згідно з статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що: «у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів».
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками».
Аналогічний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 461/7406/18 (провадження № 61-2128св20) та від 28 жовтня 2020 року в справі № 610/1213/17 (провадження № 61-212св18).
Судовим розглядом встановлено, що 21.09.2020 року Приморським районним судом м. Маріуполя був винесений судовий наказ № 2-н/266/480/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від доходу, але не менше 50% і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 11.08.2020 року до досягнення повноліття.
Виконавче провадження № 68678706 було відкрито 17 лютого 2022 року на підставі заяви позивача від 16 лютого 2022 року.
Однак, відповідно до матеріалів виконавчого провадження, перші виконавчі дії державним виконавцем були вчинені у вересні 2024 року.
Доказів отримання відповідачем у встановленому порядку копії судового наказу та копії заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами матеріали справи не містять.
Окрім того, матеріали справи містять розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого станом на травень 2025 року сукупний розмір боргу становить 297 777,25 грн.
Разом з тим, 19 вересня 2024 року відповідачем було добровільно здійснено платіж на користь позивача у розмірі 256 413,68 грн., що визнається сторонами.
Враховуючи, що цей платіж був здійснений одразу після того, як відповідач дізнався про існування виконавчого провадження, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів вручення відповідачу судового наказу або постанов виконавчої служби, суд вважає, що відповідач не був належним чином обізнаний про наявність обов'язку зі сплати аліментів у період, за який утворилася заборгованість.
Тобто встановлені судом обставини свідчать про відсутність вини відповідача щодо несплати аліментів за період до вересня 2024 року. Крім того, із наданого позивачем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 68678706 вбачається, що за період з жовтня 2024 року по травень 2025 року відповідачем здійснюється оплата аліментних зобов'язань.
Згідно з статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явилися всі учасники такої справи.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 259, 263, 264, 265, 268, 274 - 279, 351 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування сторін у справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Третя особа - Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), адреса: 54052, м. Миколаїв, вул. Океанівська, 1-А. код ЄДРПОУ: 34993136.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя Я.А. Чернявська