про відмову у відкритті провадження у справі
29 вересня 2025 року Справа № 915/1390/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль», Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 30083966)
до відповідача Фізичної особи Скочинської Світлани Михайлівни, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення коштів в сумі 11 934, 63 грн.
без повідомлення (виклику) сторін
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача фізичної особи ОСОБА_1 основний борг в сумі 10 280, 36 грн. та 3 028, 00 грн. - судового збору.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 6171 від 01.11.2022, який є публічним договором приєднання, а саме зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленої в період з листопада 2022 по липень 2025 теплової енергії до приміщень за адресою вул. Героїв Рятувальників, 29а/1 в м. Миколаєві (теплова енергія загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплата, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 10 280, 36 грн.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за вищевказаною адресою, набуте на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2016.
Позивач зазначає, що відповідач не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Враховуючи те, що спір між сторонами виник з приводу несплати відповідачем, як власником приміщення, яке використовується ним за комерційним призначенням, а саме для здійснення господарської діяльності, тому теплова енергія постачається до приміщення не для задоволення власних потреб відповідача, а для здійснення ним господарської діяльності, та обраховується за тарифом, встановленим для «інших споживачів». Зазначена обставина вказує на наявність ознак спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 2, 11, 15, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 549, 598, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії", Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 зі змінами та судовою практикою.
Дослідивши позовну заяву із додатками, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (постанова ВС КГС від 07.03.2023 у справі № 904/587/22).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц, постанова ВС КГС від 07.03.2023 у праві № 904/587/22).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 916/1261/18.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у цьому законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі №757/45133/15-ц та від 20.09.2018р. у справі № 751/3840/15-ц).
Положеннями ст. 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує помилковість висновку суду апеляційної інстанції у цій справі № 904/587/21 про те, що оскільки зазначене в позові належне відповідачу нерухоме майно має статус нежитлового, то таке майно може використовуватися лише з господарською метою.
Суд зауважує, що статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, не зобов'язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору (постанова ВС КГС від 07.03.2023 у справі № 904/587/22).
Якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності (постанова ВП ВСу від 03.10.2019 у справі № 920/50/19; постанова КГС ВС від 07.03.2023 у справі № 904/587/22).
Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки № 438902579 від 11.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № 115 в літ. А-5, площею 44,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано за Скочинською Світланою Михайлівною (код РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу № 991 від 01.09.2016.
Позивач просить суд стягнути з відповідача фізичної особи ОСОБА_1 заборгованість за спожиту теплову енергію на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 6171 від 01.11.2022, який є публічним договором приєднання.
Судом здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за параметрами запиту «Скочинська Світлана Михайлівна» та «код РНОКПП НОМЕР_1 », на який отримано відповідь «На жаль, за Вашим запитом нічого не знайдено. Спробуйте змінити критерій пошуку».
Отже, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію щодо реєстрації ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичної осоки-підприємця відсутня, в тому числі як такої, що припинила підприємницьку діяльність.
Отже, у даному випадку власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг є ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізична особа.
Доказів використання відповідачем нежитлового приміщення цокольного поверху № 115 в літ. А-5, площею 44,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 саме у підприємницькій діяльності позивачем не надано.
Отже, з огляду на суб'єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, характер спірних правовідносин, а також наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Відповідно до ч. 3-5 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Керуючись ст. 20, 175, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі № 915/1390/25 за позовною заявою (вх. № 13615/25 від 24.09.2025 року) Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» (код ЄДРПОУ 30083966) до відповідача Фізичної особи ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення коштів в сумі 11 934, 63 грн.
Додаток для позивача:
- позовна заява з додатками всього на 113-ти арк.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст. 254-259 ГПК України.
Суддя Е.М. Олейняш