23 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1548/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання К.Д. Савці
за участю представників:
від позивача - Тучкова Ю.В.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» до Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради про стягнення заборгованості в загальній сумі 363719,91 грн.,-
Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Грааль» Южноукраїнської міської ради про стягнення заборгованості в загальній сумі 363719,91 грн., в т.ч. основного боргу в сумі 285823,68 грн., пені в сумі 35353,83 грн., інфляційних втрат в сумі 18402,26 грн., 3% річних в сумі 4132,49 грн. та 7% штрафу в сумі 20007,65 грн., посилаючись на наступне.
01.11.2017 між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» філія «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» та Комунальним підприємством «Грааль» Южноукраїнської міської ради було укладено договір № 06-05/ПУ-39985, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання відпускати відповідачу питну воду на господарські потреби, а абонент зобов'язався сплатити за використану питну воду в кількості та розмірах, передбачених договором.
Як стверджує позивач, у відповідності до умов договору позивач у період з березня 2024 року по квітень 2024 року надав відповідачу вищезазначені послуги на загальну суму 368773,68 грн.
Позивач з посиланням на умови п.3.3. договору зазначає, що оплата за фактично спожиту питну воду повинна проводитись щомісячно протягом 14-ти календарних днів від дати одержання рахунку.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надіслано відповідачу разом з супровідними листами рахунки на оплату наданих послуг за березень 2024 року № РС,24-583 від 31.03.2024 на загальну суму 124216,22 грн. та за квітень 2024 року рахунок № РС,24-731 від 30.04.2024 на загальну суму 244 557,46 грн.
Поряд з цим позивач зазначає, що тарифи на послуги з централізованого водопостачання були затверджені рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 398 від 03.12.2021 року.
Наразі позивач стверджує, що відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 82950,00 грн., а саме: за березень 2024 року сплачено 32500,00 грн., за квітень 2024 року сплачено 50450,00 грн. Таким чином, станом на 11.11.2024 заборгованість за надані послуги становить 285823,68 грн.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором позивачем відповідно до умов п. 3.5. договору нараховано пеню та штраф 7%, а також відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1548/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 16.01.2025 р. о 12:00.
25.12.2024 р. від відповідача до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16281/24), в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 285823,68 грн. та просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90% від заявлених позивачем, витрати по справі покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог з врахуванням фактичного визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
В обґрунтування підстав зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на приписи ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та зазначає, що відповідач є комунальним підприємством, а постачання води є його основним та фактично єдиним видом господарської діяльності; в матеріалах справи позивачем не акцентовано на доказах понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017; нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, стягнення ж з відповідача штрафу та пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, можливою та достатньою мірою відповідальності відповідача є покладення на нього обов'язку сплатити штрафні санкції в розмірі 10% від заявлених позивачем, враховуючи визнання позивачем основного розміру заборгованості.
06.01.2025 р. від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заяви про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 16.01.2025 р. о 12:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду використанням власних технічних засобів (вх. № № 120/25, № 125/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2025 р. у справі №915/1548/24 задоволено заяви представника позивача про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 16.01.2025 р. о 12:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У підготовчому засіданні господарського суду 16 січня 2025 року по справі №915/1548/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 03 лютого 2025 року об 11 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
23.01.2025 р. від відповідача до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 03.02.2025 р. об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду використанням власних технічних засобів (вх. № 1003/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2025 р. у справі №915/1548/24 задоволено заяву представника відповідача про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 03.02.2025 р. о 14:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
28.01.2025 р. від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 03.02.2025 р. о 14:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 1256/25).
30.01.2025 р. від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 1417/25), згідно з якою позивач заперечував щодо зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, обґрунтовуючи свою позицію наступним.
На думку позивача, нарахована позивачем пеня в розмірі 35 353,83 грн. вже обмежена показником подвійної облікової ставки Національного банку України. Разом з цим позивач зазначає, що відповідачем не здійснено заходів, передбачених ч. 2 ст. 226 ГК України, а навпаки, відповідач знаючи, що порушить свої договірні зобов'язання продовжує використовувати питну воду, яку позивач добросовісно йому відпускає згідно умов укладеного договору. На переконання позивача, відповідачем ніяким чином не забезпечується виконання п. 1.1 договору.
Позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день відповідач не розрахувався за надані йому послуги у спірний період і вже накопичив борг за поточний період. Як зазначає позивач, єдиною обставиною за якою відповідач звільняється від відповідальності у вигляді сплати пені та штрафу (відповідно до умов договору) є невиконання зобов'язань за наслідками обставин непереборної сили. Однак, як стверджує позивач, обставини непереборної сили не підтверджені відповідачем, відсутня і винятковість обставин, оскільки винятковість обставин передбачає саме винятковість, а не систему неплатежів та постійне порушення строків для оплати наданих послуг. Крім того, як зазначає позивач, КП «Грааль» Южноукраїнської міської ради є юридичною особою, має самостійний баланс, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням, штампи та бланки зі своїми реквізитами, має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, бути відповідачем та позивачем у судах, а тому, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Позивач стверджує, що він добросовісно виконує взяті на себе обов'язки за укладеним договором, на відміну від відповідача, який не приймає жодних спроб щодо врегулювання питання погашення заборгованості, а тільки накопичує її, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Також позивачем заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2025 р. у справі №915/1548/24 задоволено заяву представника позивача про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 03.02.2025 р. о 14:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У підготовчому засіданні господарського суду 03 лютого 2025 року по справі №915/1548/24 за участю представників сторін було протокольно оголошено перерву до 17лютого 2025 року о 13 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
05.02.2025 р. від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 17.02.2025 р. о 13:30, а також у всіх послідуючих судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 1749/25).
Також 05.02.2025 р. від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів в обґрунтування поважності підстав для пропущення процесуального строку на подачу відповіді на відзив (вх. № 1769/25). Так, позивачем до матеріалів справи надано копію наказу № 508 від 25.04.2022, який є доказом того, що у період дії воєнного стану, на території підприємства діє обмеження доступу персоналу до робочих місць, у зв'язку з чим значно скорочується робочий час, що спричинює порушення термінів виконання робочих завдань.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025 р. у справі №915/1548/24 задоволено заяву представника позивача про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 17.02.2025 р. о 13:30, а також усіх наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
14.02.2025 р. від відповідача до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення по справі щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених позивачем (вх. № 2297/25), в яких відповідач зазначає наступне.
Відповідач є комунальним підприємством, яке засноване на майні Южноукраїнської міської територіальної громади. Основним видом діяльності відповідача є надання послуг з водопостачання мешканцям Южноукраїнської міської територіальної громади (селища Костянтинівка). Хоч підприємство і є самостійною юридичною особою, але здійснює свою основну господарську діяльність (постачання води) на підставі тарифів, які встановлюються виконавчим комітетом Південноукраїнської міської ради та не має можливості самостійно регулювати вартість послуг, що надаються.
Як стверджує відповідач, до 01.11.2024 року відповідач закупав у позивача воду за ціною 24 грн за куб.метр води, а згідно з рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради відпускав воду населенню за ціною 15,16 грн за куб.метр води.
Тобто, як зазначає відповідача, увесь час здійснення підприємством господарської діяльності, внаслідок встановлення виконавчим комітетом Южноукраїнської (Південноукраїнської) міської ради тарифів на відпуск підприємством води на рівні, значно нижчому ніж покупна вартість води, підприємство фізично і фактично позбавлене можливості своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за придбану воду. Вказана обставина взагалі не залежить від підприємства, оскільки досить тривалий проміжок часу внаслідок введення в Україні правового режиму воєнного стану на законодавчому рівні було заборонено піднімати тариф на воду для кінцевого споживача.
Наразі відповідач зазначає, що всі поточні рахунки підприємства вже давно заблоковано органами державної виконавчої служби за заявами позивача по інших судових рішеннях, а тому накладення на підприємство всіх нарахованих позивачем штрафних санкцій в повному обсязі не вирішить питання якнайшвидшого погашення заборгованості, а лише призведе до значного зростання непідйомного боргу та призведе до швидкого банкрутства підприємства.
Крім того, відповідач наголошує, що він виконує в першу чергу соціальну функцію - забезпечення водою мешканців селища Костянтинівка Южноукраїнської міської територіальної громади та практично не має можливості здійснювати інші види господарської діяльності внаслідок того, що засновник підприємства - Південноукраїнська міська рада вже понад рік практично не виділяє підприємству грошові кошти на придбання обладнання та матеріалів.
Під час підготовчого засідання 17.02.2025 р. представник позивача просив задовольнити клопотання про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив.
За результатами розгляду вказаного клопотання позивача господарським судом, з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив.
Під час підготовчого засідання 17.02.2025 представник відповідача просив надати час для можливого врегулювання спору мирним шляхом, у зв'язку з чим представник просив продовжити строк підготовчого провадження. Представник позивача проти продовження строку підготовчого провадження не заперечував.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2025 р. у справі № 915/1548/24 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Також у судовому засіданні господарського суду 17 лютого 2025 року по справі №915/1548/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 10 березня 2025 р. о 10:00 в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
Між тим підготовче засідання у даній справі 10.03.2025 р. не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ільєвої Л.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.03.2025 р. у справі № 915/1548/24 підготовче засідання призначено на 03 квітня 2025 року о 12:30.
02.04.2025 р. від відповідача до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 5071/25), згідно з яким відповідач надав до матеріалів справи копію листа від 01.04.2025 р. № 121 до ВП ПАЕС АТ НАЕК “Енергоатом» щодо вирішення питання погашення заборгованості.
Під час підготовчого засідання 03.04.2025 року судом постановлено протокольну ухвалу, якою змінено найменування відповідача з Комунального підприємства “Грааль» Южноукраїнської міської ради на Комунальне підприємство “Грааль» Південноукраїнської міської ради.
Також представник відповідача у підготовчому засіданні 03.04.2025 року просив перенести підготовче засідання з огляду на направлення відповідачем листа позивачу щодо вирішення питання погашення заборгованості. Представник позивача в свою чергу повідомила, що наразі немає відповіді за звернення відповідача, питання знаходиться на розгляді, при цьому представник не заперечував проти відкладення розгляду справи.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 03 квітня 2025 року по справі №915/1548/24 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 05 травня 2025 р. об 11:30 в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
05.05.2025 р. від відповідача до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. № 6768/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 р. у справі № 915/1548/24 закрито підготовче провадження, та справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 03.06.2025 р. о 10:00.
Так, розгляд справи в судовому засіданні 03.06.2025 р. не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 р. розгляд справи № 915/1548/24 призначено в судовому засіданні на 09 липня 2025 року о 10:00.
09.07.2025 р. від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 10197/25), згідно з яким заявник просив суд долучити до матеріалів справи копію рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 426 від 19.12.2023 року як доказ затвердження тарифу на централізоване постачання в розмірі 18,04 грн. за 1 куб.м. без ПДВ.
Під час судового засідання 09.07.2025 р. представник позивача просив суд надати час для подання до суду у письмовому вигляді клопотання про поновлення строку на подання вищевказаного доказу.
Так, у судовому засіданні господарського суду 09 липня 2025 року по справі № 915/1548/24 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 23 липня 2025 року об 11 год. 20 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 09.07.2025 року повідомлено відповідача.
10.07.2025 від представника позивача АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про поновлення процесуального строку на надання доказів (вх. № 10245/25), яка обґрунтована тим, що позивачем допущено технічну помилку та долучено до позовної заяви копію рішення Южноукраїнської міської ради № 398 від 03.12.2021 замість належного рішення Южноукраїнської міської ради № 426 від 19.12.2023. Відтак, представник просив поновити пропущений процесуальний строк на надання доказів до матеріалів справи № 915/1548/24 та долучити до матеріалів справи № 915/1548/24 копію рішення Южноукраїнської міської ради № 426 від 19.12.2023., яку було направлено до суду 09.09.2025.
Під час судового засідання 23.07.2025 за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача поновлення процесуального строку на надання доказів (вх. № 10245/25 від 10.07.2025) господарським судом, з урахуванням наведених позивачем доводів, постановлено протокольну ухвалу про задоволення вказаної позивача про поновлення процесуального строку на подання копії рішення Южноукраїнської міської ради № 426 від 19.12.2023 із залученням вказаного доказу до матеріалів справи.
В судове засідання 23.07.2025 року представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином шляхом надсилання ухвали суду до наявного електронного кабінету, зареєстрованого в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.
Стосовно неявки відповідача суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
До того ж, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву (вх. №16281/24 від 25.12.2024) відповідач визнав позовні вимоги в частині вимог про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 285823,68 грн., просив зменшити штрафні санкції на 90%.
Під час розгляду справи по суті в засіданні суду представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, водночас просив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій залишити без задоволення, зауваживши, що відповідач не надав доказів щодо складного становища, тому просив стягнути нараховані штрафні санкції в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01.11.2017 між ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС» (постачальник) та Комунальним підприємством “Грааль» Костянтинівської селищної ради (абонент) було укладено договір на водопостачання № 06-05/ ПУ-39985 від 01.11.2017, відповідно до п. 1.1. якого постачальник бере на себе зобов'язання відпускати абоненту (територія Костянтинівської селищної ради) питну воду (далі - водопостачання) на господарські потреби згідно з Державними санітарними нормами та правилами “Гігієнічні вимоги до води питної, призначені для споживання людиною» (ДСанНін 2.24-171-10), а абонент зобов'язується оплачувати за використану питну воду в кількості та розмірах передбачених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору при виконанні умов договору сторони зобов'язуються керуватися "Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затвердженими наказом Міністерства з питань ЖКГ України № 190 від 27.06.2008.
Згідно з п. 2.1.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити абонента питною водою згідно (ДСанПін 2.24-171-10) у кількості 235568,16 м3/рік, що є лімітом споживання води та підтверджується розрахунком-заявкою (додаток № 2 до договору).
Пунктом 2.1.6. договору визначено, що постачальник зобов'язаний щомісячно в передостанній робочий день звітного місяця разом з абонентом складати акт про обсяг питної води, відпущеної абоненту за показниками приладів обліку, встановлених на межі експлуатаційної відповідальності сторін.
Відповідно до п. 2.2.5 договору абонент зобов'язаний щомісячно в передостанній робочий день звітного місяця разом з постачальником складати акт про обсяг використаної питної води за показниками приладів обліку, встановлених на межі експлуатаційної відповідальності сторін.
Згідно з п. 2.2.6 договору абонент зобов'язаний брати участь в контрольних обстеженнях та складати відповідні акти. У випадку відмови чи ухилення від участі в обстеженні, складанні чи підписанні актів, в акті проводиться запис про відмову.
Оформлений таким чином акт являється обов'язковим для виконання в зазначений у ньому термін, а також являється основою для розрахунків за спожиту питну воду.
Пунктом 2.2.8 договору передбачено, що абонент зобов'язаний проводити оплату за відпущену постачальником питну воду в строки і порядку, передбачені договором.
Згідно з п. 3.2 договору розрахунки за водопостачання здійснюються по встановленим тарифам, діючим на період дії договору.
Порядок встановлення і застосування тарифів регулюються уповноваженими органами відповідно з вимогами чинного законодавства. При зміні тарифів розрахунки проводяться за новими тарифами з дня їх введення. Постачальник письмово повідомляє абонента про зміну тарифів. Повідомлення являється невід'ємною частиною договору.
Тариф, на момент укладання договору, на послугу водопостачання складає 3,44 грн. за 1 м3 (без урахування ПДВ 20%).
Орієнтовно вартість послуг по договору складає 972425,36 грн. з урахуванням ПДВ 20 % - 162070,90 грн.
Пунктом 3.3 договору визначено, що оплату за фактично отримані послуги абонент проводить щомісячно на підставі пред'явлених постачальником рахунків на оплату протягом 14 календарних днів від дати одержання рахунку.
Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Постачальник направляє абоненту рахунки цінним листом з повідомленням про вручення.
Грошові кошти перераховуються абонентом по платіжним реквізитам, вказаним у рахунку, пред'явленому постачальником до оплати.
При ненадходженні на поточний рахунок постачальника грошових коштів до 20 числа місяця, слідуючого за місяцем, в якому надавалися послуги, постачальник має право попередити абонента про припинення йому постачання води, до повного погашення заборгованості, після чого постачання води буду відновлено тільки за письмовою згодою сторін.
Відповідно до п. 3.5 договору у випадку несвоєчасної оплати платіжних документів в зазначений термін абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 %.
Відповідно до п. 4.2.1 договору абонент зобов'язаний дотримуватись умов договору, викладених в п. 2.2.1 - 2.2.8 договору. Абонент несе відповідальність за оплату фактично спожитої води в повному обсязі і в терміни, які передбачені умовами договору.
Згідно з п. 6.1 договору договір вступає в силу з дати підписання його обома сторонами, скріплення підписів печатками та діє по 31.10.2018 року включно в частині постачання питної води, а в частині розрахунків - до повного розрахунку.
Постачальник відпускає абоненту питну воду з 01 листопада 2017 року.
Відповідно до пункту 3 статті 631 ЦК України, умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до його укладання.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця до закінчення терміну його дії, він вважається пролонгований на наступний рік і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Додатками до договору є:
- додаток № 1 "Акт розмежування експлуатаційної відповідальності сторін";
- додаток № 2 "Розрахунок-заявка на централізоване водопостачання".
Договір з додатками підписано та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 398 від 03.12.2021 затверджено тарифи на послуги централізованого водопостачання та центрального водовідведення, які надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на території Южноукраїнської міської територіальної громади на 2022 рік.
Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 426 від 19.12.2023 затверджено тарифи на послуги централізованого водопостачання та центрального водовідведення, які надає відокремлений підрозділ «Південноукраїнська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на території Южноукраїнської міської територіальної громади на 2024 рік, відповідно до п. 1.1. якого встановлено тариф на послуги з централізованого водопостачання для споживачів, які є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання у розмірі 18,04 грн. за 1 куб.м без ПДВ.
11.01.2024 відбулася державна реєстрація акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та його філій (відокремлених підрозділів), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.01.2024. Таким чином, з 11.01.2024 Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» стало правонаступником усіх прав і обов'язків державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», у т.ч. за спірним договором.
Також рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 07.11.2024 року № 1987 було змінено найменування Комунального підприємства «Грааль» Южноукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ 41340464) на Комунальне підприємство «Грааль» Південноукраїнської міської ради
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір на водопостачання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як з'ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору позивач у березні 2024 та квітні 2024 здійснив відпуск відповідачу питної води на загальну суму 368773,68 грн. (з ПДВ 20%), що підтверджується актами витрат питної води КП “Грааль» за березень 2024 року, відповідно до якого за березень 2024 року витрачено 5738 куб.м питної води, та за квітень 2024 року, відповідно до якого за квітень 2024 року витрачено 11297 куб.м питної води, які підписано та скріплено печаткою відповідача.
При цьому для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунки, а саме:
- рахунок № РС,24-583 від 31.03.2024 на суму 124216,22 грн., який було направлено супровідним листом № 23-0042.07/73954-вих від 08.04.2024 та отримано відповідачем 17.04.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи;
- рахунок № РС,24-731 від 30.04.2024 на суму 244557,46 грн., який було направлено супровідним листом № 23-0042.07/9903 та отримано відповідачем 15.05.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Враховуючи те, що зобов'язання відповідача по оплаті за договором визначено вказівкою на подію (п. 3.3. договору), а саме отримання відповідачем рахунків, що було здійснено останнім 17.04.2024 та 15.05.2024, відповідно суд вважає, що відповідач мав оплатити відпущеної йому позивачем питної води протягом 14 календарних днів від дати отримання відповідного рахунку, тобто не пізніше 01.05.2024 року по рахунку № РС,24-583 від 31.03.2024, та не пізніше 29.05.2024 по рахунку № РС,24-731 від 30.04.2024.
Наразі, як встановлено судом, відповідачем проведено часткову оплату в сумі 82950,00 грн., що підтверджується банківськими виписками за період з 17.04.2024 по 04.06.2024, які містяться в матеріалах справи, а саме:
- 17.04.2024 проведено оплату в розмірі 23000,00 грн. з призначенням платежу «за водопостачання зг.рах. №РС 24-583 від 31.03.2024 року, КП «ГРААЛЬ» Южноукраїнської міської ради»;
- 30.04.2024 проведено оплату в розмірі 9500,00 грн. з призначенням платежу «за водопостачання зг.рах. №РС 24-583 від 31.03.2024 року, КП «ГРААЛЬ» Южноукраїнської міської ради»;
- 20.05.2024 проведено оплату в розмірі 10300,00 грн. з призначенням платежу «за водопостачання зг.рах. №РС 24-731 від 30.04.2024 року, КП «ГРААЛЬ» Южноукраїнської міської ради»;
- 27.05.2024 проведено оплату в розмірі 17000,00 грн. з призначенням платежу «за водопостачання зг.рах. №РС 24-731 від 30.04.2024 року, КП «ГРААЛЬ» Южноукраїнської міської ради»;
- 04.06.2024 проведено оплату в розмірі 23150,00 грн. з призначенням платежу «за водопостачання зг.рах. №РС 24-731 від 30.04.2024 року, КП «ГРААЛЬ» Южноукраїнської міської ради».
Отже, вказане свідчить, що по акту за березень 2024 року відповідачем сплачено 32500,00 грн., а по акту за квітень 2024 року сплачено 50450,00 грн. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість відповідача за вказаними актами склала 285823,68 грн. (368773,68 грн. - 82950,00 грн.).
З метою отримання оплати за договором позивач звернувся до відповідача з претензією №23-0030.06/18188-вих від 20.08.2024, в якій просив відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 285823,68 грн. Факт направлення позивачем претензії підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення з печаткою відділення поштового зв'язку, поштовою накладною та фіскальним чеком.
Нездійснення відповідачем повної сплати заборгованості стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про існування у відповідача невиконаного зобов'язання з оплати за поставлену у березні-квітні 2024 року питну воду на суму 285823,68 грн., адже докази сплати відповідачем цієї суми в матеріалах справи відсутні.
Так, несплата позивачу вказаної суми за поставлений природний газ у встановлені строки за спірним договором відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором на водопостачання № 06-05/ ПУ-39985 від 01.11.2017 в заявленій сумі 285823,68 грн., яку відповідач визнав у відзиві на позов (вх. № 16281/24 від 25.12.2024).
Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати за відпущену йому питну воду, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 4132,49 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних був здійснений позивачем обґрунтовано.
Розрахунок річних відповідачем не оспорювався, відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 4132,49 грн.
Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 18402,26 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу за прострочення оплати товару були здійснені позивачем вірно.
Вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 18402,26 грн. відповідно.
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 35353,83 грн. та штрафу 7% у розмірі 20007,25 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості відпущеної питної води) згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Відповідно до п. 3.5 договору у випадку несвоєчасної оплати платіжних документів в зазначений термін абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 %.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором №06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017 щодо здійснення оплати за відпущену питну воду, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, що становить 35353,83 грн. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням умов п. 3.5. договору, та не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня.
Також за порушення виконання зобов'язань за договором понад 30 днів позивачем нараховано відповідачу 7% штрафу у загальній сумі 20007,65 грн., а саме:
- по зобов'язанням за актом за березень 2024 року на суму 91716,22 грн. позивачем нараховано 7% штрафу, що складає 6420,13 грн. (91716,22 грн. х 7%);
- по зобов'язанням за актом за квітень 2024 року на суму 191107,46 грн. позивачем нараховано 7% штрафу, що складає 13587,52 грн. (194107,46 грн. х 7%).
Поряд з цим, відповідачем відзиві на позовну заяву (вх. № 16281/24 від 25.12.2024) заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до якого відповідач просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір штрафних санкцій на 90%.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:
- статус відповідача як комунального підприємства, яке засноване на майні Південноукраїнської міської територіальної громади, основним видом діяльності якого є надання послуг з водопостачання мешканцям територіальної громади селища Костянтинівка;
- відсутність у відповідача можливості самостійно встановлювати вартість послуг, що надаються, оскільки тарифи встановлюються виконавчим комітетом Південноукраїнської міської ради, до того ж тривалий час діє заборона на законодавчому рівні щодо підвищення тарифу на воду для кінцевого споживача внаслідок існуючого в Україні правового режиму воєнного стану;
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;
- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання;
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 50% від розрахованої позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені та штрафу компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строку оплати за відпущену йому питну воду за згаданим вище договором, стягнення ж з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 17676,92 грн. та штраф у розмірі 7% в сумі 10003,83 грн.
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Так, у постанові від 29.06.2021 р. у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення заборгованості за відпущену питну воду обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, проте підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру нарахованої пені та штрафу у розмірі 7%. Заявлені вимоги цілком відповідають такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо клопотання відповідача про розподіл судових витрат по справі з урахуванням визнання відповідачем позову в частині вимог на підставі ст. 130 ГПК України суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звернувся до суду з майновою вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 363719,91 грн., відповідно ставка судового збору за заявлені вимоги становить 5455,80 грн. (363719,91 грн. х 1,5%), що був сплачений позивачем згідно платіжної інструкції від 19.11.2024 р. № АЕС/11929 на суму 5455,80 грн., зарахування якого до спеціального фонду Державного бюджету підтверджується відповідною випискою суду. Між тим, враховуючи те, що позовна заява була подана в електронній формі через «Електронний суд» ЄСІТС, відповідно ставка судового збору за подачу даного позову становила 4364,64 грн. із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (363719,91 грн. х 1,5% х 0,8). Таким чином, судовий збір за розгляд вимоги майнового характеру в спірному випадку становить 4364,64 грн. (5455,80 грн. х 0,8). Наразі суд зауважує, що у такому випадку з урахуванням внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (ст. 7 Закону України «Про судовий збір»), надмірно сплачений судовий збір в сумі 1091,16 грн. (5455,80 грн. - 4364,64 грн.) може бути повернуто судом з державного бюджету за відповідним клопотанням позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розподіл судових витрат у разі визнання позову визначено статтею 130 ГПК України та ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відтак, суд зазначає, що оскільки відповідач визнав позов тільки в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 285823,69 грн., суд, у відповідності до положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», вбачає наявність підстав для повернення позивачу 50% судового збору, який підлягає сплаті при зверненні до суду з майнового вимогою про стягнення 285823,69 грн., а саме 1714,94 грн. (285823,69 грн. х 1,5% х 0,8 : 2).
Разом з цим, враховуючи заявлене відповідачем в п. 3 прохальної частини відзиву клопотання про покладення на відповідача пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог з врахуванням фактичного визнання відповідачем позовних вимог в частині вимог про стягнення основного боргу, суд вважає за необхідне покласти на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в решті частині судового збору, виходячи із ставки судового збору, що підлягав сплаті при поданні даного позову (4364,64 грн.), та без урахування зменшеного судом розміру нарахованої пені та штрафу у розмірі 7%, що становить в сумі 2649,69 грн., оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м Київ, вул. Назарівська, 3; e-mail: energoatom@atom.gov.ua; код ЄДРПОУ 24584661) до Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради (55340, Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Констянтинівка, пл. Соборна, 20; код ЄДРПОУ 41340464) про стягнення заборгованості в загальній сумі 363719,91 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради (55340, Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Констянтинівка, пл. Соборна, 20; код ЄДРПОУ 41340464) на користь Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м Київ, вул. Назарівська, 3; e-mail: energoatom@atom.gov.ua; код ЄДРПОУ 24584661) заборгованість за договором на водопостачання від 01.11.2017 р. № 06-05/ПУ-39985 в сумі 285823/двісті вісімдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять три/грн. 68 коп., інфляційні втрати в сумі 18402/вісімнадцять тисяч чотириста дві/грн. 26 коп., 3% річних в сумі 4132/чотири тисячі сто тридцять дві/грн. 49 коп., штраф у розмірі 7% в сумі 10003/десять тисяч три/грн. 83 коп., пеню в сумі 17676/сімнадцять тисяч шістсот сімдесят шість/ грн. 92 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2649/дві тисячі шістсот сорок дев'ять/грн. 69 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» відмовити.
4. Повернути Акціонерному товариству “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м Київ, вул. Назарівська, 3; e-mail: energoatom@atom.gov.ua; код ЄДРПОУ 24584661) з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, пр. Центральний, 141-В; код ЄДРПОУ 37992030) судовий збір в сумі 1714/одна тисяча сімсот чотирнадцять/грн. 94 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією від 19.11.2024 р. № АЕС/11929 на суму 5455,80 грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 17.10.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, тимчасовою непрацездатністю судді Ільєвої Л.М. з 04.08.2025 по 06.08.2025 року, а також перебуванням судді у відпустці у період з 07.08.2025 по 11.08.2025 року, з 21.08.2025 по 02.09.2025, 11.09.2025 та 11.10.2025.
Суддя Л.М. Ільєва