ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2025Справа № 910/10462/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/10462/25
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія
"Енергоатом"
про стягнення 1 027 689,07 грн
Корпорація "ТСМ Груп" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 027 689,07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором № 02/20 від 20.02.2020 (НАЕК № 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020) з оплати вартості виконаних позивачем робіт, у зв'язку з чим позивачем, згідно зі ст. 625 ЦК України, нараховані інфляційні втрати в розмірі 845 475,19 грн та 3% річних - 182 213,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкрито провадження у справі №910/10462/25 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, сторони мають зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, відповідно ухвала суду від 27.08.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронного кабінету сторін, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа, залученим до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 28.08.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.08.2025.
10.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, вказуючи на відсутність його вини у несвоєчасній оплаті виконаних робіт, та клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
15.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
20.02.2020 між Корпорацією "ТСМ Груп" (за договором - Генеральний підрядник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" (за договором - Замовник) укладено Договір № 02/20 на виконання комплексу робіт, який був зареєстрований відповідачем за номером 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020.
Додатковою угодою № 3 від 06.11.2020 до Договору строк дії Договору було продовжено до 30.03.2023.
Відповідно до п. 1.1. Договору, Генеральний підрядник зобов'язався виконати на користь Замовника комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. 4 етап. Будівельно-монтажні роботи".
Згідно з п. 2.1. Договору, договірна ціна робіт, доручених до виконання Генеральному підряднику, складає 27585608,41 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4597601,40 грн.
Відповідно до п. 2.3. Договору, остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат Генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої у Договорі.
На виконання умов Договору позивачем було виконано роботи на загальну суму 27 585 606,18 грн, що підтверджується підписаними Корпорацією і відповідачем актами приймання виконаних будівельних робіт від 30.07.2021 №1 на суму 1 921 670,16 грн, №4 на суму 226 694,88 грн, №5 на суму 404 534,05 грн, №6 на суму 21 844 054,97 грн і №7 на суму 86 136 грн та від 29.10.2021 №2 на суму 636 075,36 грн і №3 на суму 2 466 440,76 грн.
На підставі зазначених актів сторонами було підписано та скріплено печатками довідки №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 30.07.2021 (за липень 2021 року) на суму 24 483 090,06 грн та від 29.10.2021 (за жовтень 2021 року) на суму 3 102 516,12 грн.
Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Таким чином, останнім днем оплати вартості виконаних позивачем робіт за Довідкою (форма КБ-3) від 30.07.2021 є 04.10.2021, а за Довідкою (форма КБ-3) від 29.10.2021 - 04.01.2022.
Водночас, 26.04.2022 за погодженням з відповідачем (листом від 26.04.2022 вих. №51/5104) позивач уклав з ТОВ "Юженергобуд" Договір №02/20-ЮЕБ/П, за умовами якого Корпорація (первісний кредитор) відступила на користь ТОВ "Юженергобуд" (новий кредитор) частину прав вимоги, належних позивачу за Договором №02/20 на загальну суму 22 988 005,15 грн.
Відповідно до умов додаткової угоди №1 до Договору №02/20-ЮЕБ/П, право вимоги складається з виконання частини зобов'язання з оплати за актами: від 30.07.2021 №1 на суму 1 601 391,80 грн; від 30.07.2021 №4 на суму 188 912,40 грн; від 30.07.2021 №5 на суму 337 111,71 грн; від 30.07.2021 №6 на суму 18 203 379,14 грн; від 30.07.2021 №7 на суму 71 780 грн; від 29.10.2021 №2 на суму 530 062,80 грн; від 29.10.2021 №3 на суму 2 055 367,30 грн.
З огляду на викладене, після відступлення частини прав вимоги за Договором №02/20 на суму 22 988 005,15 грн у позивача залишилось право вимагати від відповідача виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт на суму 4 597 601,03 грн, яка складається з:
- заборгованості за довідкою від 30.07.2021 (за липень 2021 року3) на загальну суму 4 080 515,01 грн, а саме за актами від 30.07.2021 №1 на суму 320 278,36 грн, №4 на суму 37 782,48 грн, №5 на суму 67 422,34 грн, №6 на суму 3 640 675,83 грн і №7 на суму 14 356 грн;
- заборгованості за довідкою від 29.10.2021 (за жовтень 2021 року) на загальну суму 517 086,02 грн, а саме за актами від 29.10.2021 №2 на суму 106 012,56 грн і №3 на суму 411 073,46 грн.
У зв'язку з несплатою зазначеної заборгованості Корпорація «ТСМ Груп» звернулась до суду з позовом про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» основної заборгованості по Договору 02/20 від 20.02.2020, 3% річних та інфляційних втрат, .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 позов Корпорації «ТСМ Груп» було задоволено, стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» 4 597 601,03 грн. основного боргу; 44 895,01 грн. 3% річних, нарахованих за період з 14.11.2023 по 11.03.2024; 87 958,50 грн. втрат від інфляції, нарахованих за період листопад 2023 року по лютий 2024 року.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 та постановою Верховного Суду від 18.02.2025 рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 залишено без змін.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/2990/24, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Як убачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 була примусово стягнута державною виконавчою службою 09.07.2025 та перерахована позивачу 10.07.2025, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями.
Таким чином, днем фактичного виконання відповідачем грошових зобов'язань по Договору № 02/20 від 20.02.2020 стало 10.07.2025.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідач своєчасно не виконав свої грошові зобов'язання за договором, тому позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 12.03.2024 по 07.07.2025 нараховані, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 3% річних у сумі 182 213,88 грн та за період з березня 2024 року по червень 2025 року інфляційні втрати в розмірі 845 475,19 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», який визначає правові, економічні та організаційні засади утворення та функціонування акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - товариство), утворення товариства здійснюється шляхом перетворення державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК «Енергоатом») за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Набуті державою в результаті утворення товариства акції не підлягають приватизації.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 вказаного Закону, Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків НАЕК «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. ДП «НАЕК «Енергоатом» припиняється одночасно із державною реєстрацією товариства.
Згідно з п. п. 1, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», утворено акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661). Установлено, що: товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 11.01.2024 внесено запис про створення юридичної особи в результаті перетворення - Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», та в графі дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, зазначено: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Таким чином, з 11.01.2024 Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» припинено в результаті перетворення, а його правонаступником за всіма зобов'язаннями є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Відтак, даний позов пред'явлений до правонаступника Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Відповідач у відзив на позовну заяву проти позову заперечує, вказуючи про відсутність його вини у виникненні заборгованості, посилаючись на втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей, внаслідок окупації Запорізької АЕС; покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, що, у свою чергу, перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання. При цьому існування таких обставин є загальновідомим і не може заперечуватись учасниками спору виключно тому, що відповідач не направив позивачу формальне повідомлення про настання надзвичайних обставин.
Ураховуючи зазначене, стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» відсотків річних та інфляційних втрат у значних розмірах, може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачі.
Отже, на переконання АТ «НАЕК «Енергоатом», наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» відсотків річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом установлено, що відповідач, усупереч нормам ст.525, 526, 530, 837 Цивільного кодексу України, належним чином та у визначений Договором № 02/20 на виконання комплексу робіт від 20.02.2020 (зареєстрований відповідачем за номером 20-123-08-20-06233 від 26.03.2020) строк не оплатив виконані позивачем за договором підрядні роботи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ Груп» 4 597 601,03 грн. основного боргу; 44 895,01 грн. 3% річних, нарахованих за період з 14.11.2023 по 11.03.2024; 87 958,50 грн. втрат від інфляції, нарахованих за період листопад 2023 року по лютий 2024 року.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 та постановою Верховного Суду від 18.02.2025 рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 залишено без змін.
Судом установлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/2990/24 було виконано повністю у примусовому порядку державною виконавчою службою 09.07.2025 та присуджені до стягнення рішенням суду суми перераховані позивачу 10.07.2025, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями.
Таким чином, днем фактичного виконання АТ «НАЕК «Енергоатом» зобов'язань по сплаті заборгованості за виконані на підставі Договору № 02/20 на виконання комплексу робіт від 20.02.2020 роботи стало 10.07.2025.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке виникли у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 02/20 на виконання комплексу робіт від 20.02.2020, встановлено, суд, перевіривши розрахунки позивача, наведені у позовній заяві, дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми 3% річних у розмірі 182 213,88 грн, нараховані за період з 12.03.2024 по 07.07.2025, та інфляційні втрати в розмірі 845 475,19 грн, нараховані за період з березня 2024 року по червень 2025 року, є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Що ж до посилань відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 зі справи №902/417/18, як підставу для зменшення розміру нарахованих сум 3% річних і втрат від інфляції, то слід зазначити таке.
Згідно висновків Верховного Суду у постанові 18.03.2020 у справі №902/417/18 зменшено може бути розмір таких відсотків річних, а не нараховані суми таких відсотків.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Відтак, ураховуючи викладене вище, судом не вбачається за можливе зменшити суми нарахованих інфляційних втрат та відсотків річних.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи встановлені судом обставини, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором № 02/20 на виконання комплексу робіт від 20.02.2020, що фактично призвело до його прострочення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
При цьому, заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, до уваги судом не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача 30 000,00 грн витрат на правову допомогу.
У свою чергу, відповідача просить суд зменшити розмір витрат на правову допомогу до 1 000,00 грн.
Відповідно до частин першої і третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої і частини п'ятої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн позивачем до матеріалів справи додано копію Договору про надання правничої допомоги, укладеного 05.08.2021 між Корпорацією «ТСМ ГРУП» і Адвокатським об'єднанням «Віннерлекс», за умовами якого адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об'єднанням правову допомогу та витрати, пов'язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об'єднанням.
17.01.2023 на ім'я адвоката Носика Богдана Миколайовича, видано ордер серії АЕ №1174276 на представлення інтересів Корпорації «ТСМ ГРУП» у господарському суді міста Києва, який не містить обмежень прав адвоката.
Згідно з підписаною 25.07.2025 між позивачем і Адвокатським об'єднанням "Віннерлекс" специфікацією №150 (Додаток № 150 до Договору від 05.08.2021 р.), сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення основної заборгованості, втрат від інфляції та 3% річних з Товариства за Договором №02/20, в тому числі зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях; фіксований розмір гонорару - 30 000 грн.
Оплата вказаних коштів підтверджується платіжною інструкцією від 28.07.2025 №1778 на суму 30 000,00 грн.
Разом з тим, від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому він просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1000,00 грн, посилаючись на те що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям реальності та розумності.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Частиною 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зробила висновок, що суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи, що спір у справі № 910/10462/25 є незначної складності, а обставини, щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, встановлені рішеннями судів у справах № 910/2990/24 та № 910/17630/23, дана справа не становить складності для підготовки правової позиції по справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача усього розміру витрат на правову допомогу.
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає, що витрати позивача на правничу допомогу у 10000,00 грн на відповідача.
Таким чином, судові витрати на професійну правничу допомогу позивача, покладаються судом на відповідача у сумі 10000,00 грн, та підлягають стягненню на користь заявника у вказаній сумі.
Керуючись статтями 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (03150, м. Київ, вул. Ямська, 72; код ЄДРПОУ 37034171) інфляційні втрати в розмірі 845 475 грн 19 коп., 3% річних - 182 213 грн 88 коп., витрати зі сплати судового збору - 12 332 грн 19 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .
Повний текст рішення складено та підписано: 21.10.2025.
Суддя А.І. Привалов