ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.10.2025Справа № 910/8589/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства "ЛІКОМ" (03124, місто Київ, пров. Матущака Юрія, будинок 3) до Барінової Марії Сергіївни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 4447,10 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
09.07.2025 в системі «Електронний суд» представником Приватного підприємства "ЛІКОМ" сформовано позовну заяву до Барінової Марії Сергіївни про стягнення заборгованості за Договором поставки від 03.11.2023 №376 у розмірі 4447,10 грн з яких: 3138,22 грн - основна заборгованість, 176,37 грн - інфляційні втрати, 485,95 грн - пеня, 646,56 грн - 40% річних та 11.07.2025 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 позовну заяву Приватного підприємства "ЛІКОМ" залишено без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 15.07.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, подати суду відзив на позовну заяву, оформлений відповідно до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів, докази на підтвердження такого направлення разом з відзивом надати суду; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу запропоновано у строк не пізніше п'ять днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, копію якого направити відповідачу в той самий строк, докази направлення надати суду разом з відповіддю на відзив.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
16.10.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано додаткові пояснення у відповідності до яких представник зазначив, що поставка товарів на загальну суму 2 042,14 грн, яка мала місце 03 грудня 2024 року, підтверджується видатковою накладною № НК- 172787.
Часткова оплата цієї поставки була здійснена за рахунок повернення товару 04 грудня 2024 року на суму 50,76 грн та 118,26 грн відповідно.
Разом з тим, Баріновою М.С. була здійснена часткова оплата 06.12.2024 року у розмірі 946,00 грн. Таким чином, після здійснення поставки Відповідачем було здійснено дії спрямовані на оплату даної поставки у розмірі 1 116,01 грн.
Частиною п'ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Нормами частини четвертої ст. 89 ЦК України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 28.07.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0610271410746) на останню адресу місцезнаходження відповідача, яка була вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 36Е, квартира 178.
Окрім того судом було направлено запит до відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області з проханням надати відомості про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 за період з 27.02.2025 по 09.07.2025 з огляду на те, що у єдиному демографічному реєстрі відносно ОСОБА_1 значиться адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
У відповідь на означений запит, відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області повідомив суд, що громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 14.06.1999 р. по 18.11.2016 р. Знята з реєстраційного обліку за повідомленням м. Київ, вул. Євгенія Коновальца, 36е/178.
Конверт з ухвалою суду від 28.07.2025, який направлявся на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку Укрпошта з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулювання відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071 (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку).
Відповідно до абз. 3 п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справа № 917/1998/19 та від 06.07.2021 у справі № 921/494/20.
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.07.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно з частиною восьмою ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
03.11.2023 року між Приватним підприємством "ЛІКОМ" (далі Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Баріновою Марією Сергіївною (далі Покупець) було укладено Договір поставки № 376 (надалі - Договір).
У відповідності до пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання (надалі по тексту - Товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» 2010 року) в залежності від узгодженого Сторонами Замовлення (письмово або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору сторони погодили, що асортимент та кількість Товарів визначаються Сторонами та узгоджуються в замовленні з урахуванням потреб Покупця в Товарах та можливостей Постачальника у порядку, передбаченому п 1.1 та п 1.2 цього Договору, і дублюються у видаткових накладних (рахунках) на поставку. Замовлення та накладні (рахунки) є невід ємними частинами цього Договору. У разі відсутності письмового Замовлення відомості, передбачені п. 1.1 та п.1.2 цього Договору, зазначаються у видаткових накладних (рахунках) на поставку.
Пунктами 2.1 та 2.2 Договору передбачено, що Товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку. Товари поставляються в строки, попередньо погоджені Сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання Покупцем умов п. 3.2. цього Договору. У разі недоплати за Товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2 цього Договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена.
Згідно з п. 2.3. Договору, момент виконання Постачальника зобов'язання по поставці, та передача права власності на товари вважається: момент здачі Товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання Товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW); інший момент, погоджений Сторонами цього Договору у Замовленні. З цього моменту до Покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) Товарів, відповідно до ст. 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.
Пунктами 3.1. та 3.2. встановлено, що ціни на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються.
За поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 21 дня з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених Товарів (п 3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідаю до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40% (сорок відсотків) річних.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання за дії до « 31» грудня 2025 року. В разі відсутності письмової заяви будь якої із Сторін на протязі 1 (одного) місяця до закінчення строку дії Договору про припинення або зміну Договору, строк дії Договору продовжується на умовах, передбачених цим Договором.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними:
№ НК - 172787 від 03.12.2024 року на суму 2 042,14 грн;
№ НК - 176525 від 10.12.2024 року на суму 790,14 грн;
№ НК - 176532 від 10.12.2024 року на суму 1 193,15 грн.
Так у позовній заяві представник зазначив, що відповідачем здійснено часткову оплату у розмірі 1154,93 грн, яка була зарахована в погашення поставленого товару за видатковою накладною № НК - 172787 від 03.12.2024 року.
Відповідно до додаткових пояснень, позивач зазначив, що відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 1116,01 грн, яка була зарахована в погашення поставленого товару за видатковою накладною № НК - 172787 від 03.12.2024 року.
З огляду на викладене позивач просить стягнути з відповідача 4447,10 грн з яких: 3138,22 грн - основна заборгованість, 176,37 грн - інфляційні втрати, 485,95 грн - пеня, 646,56 грн - 40% річних.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Суд зазначає, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Відповідно до положень статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 05.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини сторін у даній справі виникли під час здійснення Баріновою Марією Сергіївною підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, то спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 2.3. Договору, момент виконання Постачальника зобов'язання по поставці, та передача права власності на товари вважається: момент здачі Товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання Товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW); інший момент, погоджений Сторонами цього Договору у Замовленні. З цього моменту до Покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) Товарів, відповідно до ст. 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4025,43 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № НК - 172787 від 03.12.2024 року на суму 2 042,14 грн; № НК - 176525 від 10.12.2024 року на суму 790,14 грн; № НК - 176532 від 10.12.2024 року на суму 1 193,15 грн.
Вищеозначені видаткові накладні підписані збоку сторін без зауважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктами 3.1. та 3.2. встановлено, що ціни на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються.
За поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 21 дня з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов'язань вартість продукції у визначений строк у повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті поставленої продукції за договором в повному обсязі не подано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості з урахуванням додаткових поясненнях у відповідності до яких представник зазначив, що відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 1116,01 грн, яка була зарахована в погашення поставленого товару за видатковою накладною № НК - 172787 від 03.12.2024 року.
Судом встановлено, що позивачем поставлено товар на загальну суму 4025,43 (№ НК - 172787 від 03.12.2024 року на суму 2 042,14 грн; № НК - 176525 від 10.12.2024 року на суму 790,14 грн; № НК - 176532 від 10.12.2024 року на суму 1 193,15 грн). З долучених позивачем доказів часткових оплат (повернення товару), відповідачем оплачено (повернуто товар) на загальну суму 1115,02 грн.
З огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приймає суму яка підлягає до стягнення з урахуванням розміру оплати відповідачем, яка становить 1116,01 грн.
Таким чином за розрахунку суду підлягає основна заборгованість у розмірі 2909,42 (2042,14 + 790,14 + 1193,15-1116,01). В іншій частині слід відмовити.
Окрім того позивач просив стягнути з відповідача 176,37 грн - інфляційні втрати, 485,95 грн - пеню, 646,56 грн - 40% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (редакція, яка діяла станом на дату виникнення правовідносин), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України (редакція, яка діяла станом на дату виникнення правовідносин), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (редакція, яка діяла станом на дату виникнення правовідносин) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених Товарів (п 3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми за кожен день прострочення платежу.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства в частині нарахування пені, з огляду на те, що позивачем не вірно взято суму основної заборгованості.
Суд здійснивши власний розрахунок дійшов висновку що розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 450,52 грн в іншій частині слід відмовити.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати - 176,37 грн за період з січня 2025 по травень 2025 року та 40% річних за період з 01.01.2025 по 07.07.2025 у розмірі 646,56 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями п. 4.3 Договору передбачено, що сторони відповідаю до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40% (сорок відсотків) річних.
З огляду на викладене сторонами погоджено інший розмір процентів.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 40% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони виконані не вірно, оскільки за основну взято невірну суму заборгованості.
Суд здійснивши власний розрахунок дійшов висновку що розмір 40% річних, який підлягає до стягнення з відповідача становить 599,42 грн та інфляційні втрати складають 163,51 грн. в іншій частині слід відмовити.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за отриманий товар.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн (відповідно до платіжної інструкції №47202365 від 17.06.2025), тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Поміж тим в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Барінової Марії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "ЛІКОМ" (03124, місто Київ, пров. Матущака Юрія, будинок 3, код ЄДРПОУ 30638249) основну заборгованість у розмірі 2870 (дві тисячі вісімсот сімдесят) грн 50 коп., пеню у розмірі 450 (чотириста п'ятдесят) грн. 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 163 (сто шістдесят три) грн. 51 коп., 40% річних у розмірі 599 (п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 42 коп. та судовий збір у розмірі 2245 (дві тисячі двісті сорок п'ять) грн 79 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ