ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.10.2025Справа № 910/9224/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом фізичної особи-підприємця Кравченко Едуарда Миколайовича ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТИКС" (03127, місто Київ, просп. Голосіївський, будинок 120, офіс 4) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТРОКС» (65020, Україна, Одеська область, місто Одеса, вул. Розкидайлівська буд. 29 офіс 26) про стягнення 143 926,00 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
24.07.2025 на адресу суду від представника фізичної особи-підприємця Кравченко Едуарда Миколайовича надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТИКС" про стягнення заборгованості за Договором №0810/1 від 08.10.2024 про надання транспортних послуг у розмірі 143 926,00 грн з яких: 115 805,00 грн - сума основного боргу, 11588,12 грн - інфляційні втрати, 16533,50 грн - пені та 25.07.2025 передана на сектор судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконав умови Договором №0810/1 від 08.10.2024 про надання транспортних послуг в частині повної та своєчасної оплати.
Ухвалою суду від 30.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
11.08.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву у відповідності до якого представник зазначає, що ТОВ «ІНТЕР ЛОГІСТИКС» (Замовник) уклало з ФОП Кравченко Е.П. (Перевізник) договір 0810/1 від 08.10.2024 року про надання транспортних послуг.
ФОП Кравченко Е.П. надало послуги з перевезення вантажу автоцистерною по маршруту: м. Текірдаг (Туреччина) - м. Київ (Україна), автомобіль MAN НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , адреса завантаження: м. Текірдаг, Туреччина, Sultankoy Merkez Mah, 59740, Marmaraereglisi/Tekirdag/Туречина, адреса розвантаження: Україна, м. Київ, найменування вантажу: сольвент, кількість 24 тон., об'єм - 32, водій ОСОБА_1 .
Вартість перевезення 2800,00 дол. США по курсу НБУ, порядок розрахунків - 70% готівка на розвантаженні, 30% безготівкова по факту розвантаження.
З приводу оплати представник зазначає, що вартість перевезення склала 2800,00 дол. США по курсу НБУ, порядок розрахунків - 70% готівка на розвантаженні, 30% безготівкова по факту розвантаження.
Таким чином представник вважає, що ФОП Кравченко Е.П. при розвантаженні повинен був отримати 70% готівки від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТРОКС», останні 30% повинен був сплатити ТОВ «ІНТЕР ЛОГІСТИКС».
У той же час ТОВ «ІНТЕР ЛОГІСТИКС» зазначає, що в нього відсутні відомості, чи отримав ФОП Кравченко Е.П. зазначену оплату у вигляді готівки в розмірі 70% при розвантаженні чи ні, оскільки останній не звертався до останнього часу до відповідача.
З огляду на викладене представник вважає, що у позивач безпідставно хоче отримати від відповідача суму грошових коштів.
11.08.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про залучення до участі у справі третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТРОКС».
Ухвалою суду від 12.08.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТРОКС» (65020, Україна, Одеська область, місто Одеса, вул. Розкидайлівська буд. 29 офіс 26); встановлено третій особі строк для надання суду письмових пояснень з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову та відповідні докази - протягом 5 днів з дня одержання позовної заяви, а щодо відзиву та відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня його отримання з доказами направлення пояснень з доданими до них документами на адреси позивача, відповідача; позивачу та відповідача у строк до 26.08.2025 надати суду докази надіслання третій особі усіх заяв по суті, які були направлені на адресу суду; Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТРОКС» надати суду пояснення чи здійснювався розрахунок останнім з ФОП Кравченко Е.П. при розвантаженні у розмірі 70%.
18.08.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву з підтвердженням направлення позовної заяви з додатками до ТОВ «Інтрокс» (Код ЄДРПОУ 45549354).
Відповідач доказів направлення відзиву на позовну заяву з додатками до ТОВ «Інтрокс» суду не надано.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
08.10.2024 між фізичної особи-підприємця Кравченко Едуардом Миколайовичем (далі - Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТИКС" (далі - Експедитор) був укладений Договір № 0810/1 про надання транспортних послуг (далі - Договір) за умовами якого Експедитор доручає перевезення вантажу, а Перевізник зобов'язується доставити надані Експедитором вантажі до пункту призначення в обумовлений Сторонами строк та видати їх уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу, а Експедитор зобов'язується вчасно оплатити послуги перевезення (п. 1.1. Договору).
Пунктами 2.1-2.3 Договору передбачено, що перевезення виконуються відповідно до Статуту автомобільного транспорту, Цивільного Кодексу України, Законів України «Про транспорт», «Про транспортно-експедиторську діяльність» та інших діючих нормативних актів України. На кожне перевезення оформляється заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою Замовника і передається Перевізнику за допомогою факсимільного зв'язку, електронним переказом (за допомогою мережі «Інтернет») та є невід'ємною частиною Договору.
В заявці мають міститися наступні дані: маршрут руху; найменування вантажу; вага, вид пакування, кількість місць вантажу; властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, фрахтова ставка, умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, особливі умови.
Після одержання заявки Перевізник акцептує або відхиляє заявку в письмовій формі протягом 12 годин з моменту її одержання за допомогою факсимільного зв'язку, електронним переказом з відбитком печатки підприємства та підпису уповноваженої особи. У випадку відсутності письмового акцепту протягом зазначеного часу, заявка вважається не прийнятою до виконання (анульованою).
Підпунктом 3.3.6 п. 3.3. Договору, Експедитор зобов'язаний здійснювати оплату послуг Перевізника на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 4.1 - 4.4 Договору сторони погодили, що розрахунки за надання послуг між Перевізником і Експедитором проводяться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Перевізника на підставі виставлених рахунків.
Ціни на послуги Перевізника встановлюються в національній валюті України - гривні.
Експедитор здійснює оплату за виконанні перевезення за умов, які вказані в додатку №1 (договір-заявка) до цього Договору.
Датою оплати вартості (ціни) перевезення (провізної плати) вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.
Згідно п. 5.1 Договору кожна зі сторін несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов даного Договору в межах, установлених положеннями даного Договору та законодавством України.
Пунктами 8.1-8.3 Договору передбачено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками сторін.
Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору, та закінчується 31 грудня 2025 року. Договір вважається продовженим на 1 (один) рік на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про протилежне.
Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Вищеозначений договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.
На виконання договору від 08.10.2024 №0810/4 сторонами було підписано заяву у якій зокрема погоджено: маршрут руху; найменування вантажу; вага, вартість перевезення, умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу, номер транспортного засобу НОМЕР_3 / НОМЕР_4 .
Відповідно до означеної вище заявки вартість перевезення складає 2800 дол. США 00 центів (по курсу НБУ на дату розвантаження) та визначено порядок розрахунків 70% готівка на розвантаженні, 30% без готівка по оригіналах 5 б/д).
Вищеозначена заявка підписана з боку позивача та відповідача та скріплена їх печатками.
У підтвердження надання послуг з перевезення, позивачем долучено копію міжнародної товарно-транспорної накладної (CMR).
У доданій до позовної заяви міжнародній товарно - транспортній накладній CMR міститься, зокрема, номер транспортного засобу НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , відмітки митниць - 31.10.2024, 02.11.2024, підпис та печатка ТОВ "ІНТРОКС" (отримувач вантажу) із зазначенням дати отримання - 08.11.2024р.
Також в матеріалах справи наявні копії: акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0811 від 08.11.2024 до договору № 0810-1 від 08.10.2024 на суму 115 805,00 грн (підписаний зі сторони перевізника), рахунку-фактури № СФ-08/11 від 08.11.2024р. на оплату до договору № 0810-1 від 08.10.2024, заявка № 0810-4 від 08.10.2024, на загальну суму 115805,00 грн.
Представник позивача зазначає, що оскільки відповідачем послуги перевезення оплачені не були, фізична особа-підприємець Кравченко Едуард Миколайович звернувся 25.11.2024 до відповідача з претензією за несплачені кошти за перевезення та додано: договір №0810/1 від 08.10.2024, заявку №0810-4 від 08.10.2024, рахунок - фактура № СФ-08/11 від 08.11.2024р, CMR б/н від 11.10.2024.
Вищеозначена претензія з додатками була надіслана цінним листом з описом вкладення за № 3962300929963 за адресою: (03127, місто Київ, просп. Голосіївський, 120, 4).
Однак, як вказує позивач вказане поштове повідомлення не було отримане відповідачем.
Оскільки вищевказана вимога залишена відповідачем без відповіді та належного виконання, останнє стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.
Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом частини 2 статті 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення й місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання та громадянство сторін.
У відповідності до п. 4.1 Договору, розрахунки за надання послуг між Перевізником і Експедитором проводяться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Перевізника на підставі виставлених рахунків.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У заявці №0810-4 визначено порядок розрахунків 70% готівка на розвантаженні, 30% без готівка по оригіналах 5 б/д).
Оскільки розвантаження було здійснено 08.11.2024, що відображено у міжнародній товарно-транспорній накладній (CMR) та позивачем було надіслано на адресу відповідача документи по результату наданих послуг, суд дійшов висновку, що у відповідача строк з оплати настав.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стосовно твердження відповідача в частині того, що ФОП Кравченко Е.П. при розвантаженні повинен був отримати 70% готівки від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТРОКС», останні 30% повинен був сплатити ТОВ «ІНТЕР ЛОГІСТИКС», суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Умовами договору сторони передбачили, що експедитор зобов'язаний здійснювати оплату послуг Перевізника на умовах, передбачених цим Договором (п.п 3.3.6 п. 3.3. Договору)
Експедитор здійснює оплату за виконанні перевезення за умов, які вказані в додатку №1 (договір-заявка) до цього Договору (п. 4.3 Договору).
Оскільки ані умовами договору, ані Заявкою не визначено жодного обов'язку саме третьої особи здійснювати оплату з урахуванням того, що Договір укладений між позивачем та відповідачем, саме у відповідача виник обов'язок здійснити оплату за надані послуги шляхом здійснення розрахунку у розмірі 70% готівка на розвантаженні та 30% безготівка по оригіналах 5 б/д).
Доказів того, що саме третя особа повинна була здійснити оплату у розмірі 70% готівкою на розвантаженні в матеріалах справи відсутні.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи сума боргу відповідача в розмірі 115 805,00 грн. підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов підлягає в цій частині задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення 11588,12 грн - інфляційних втрат, 16533,50 грн - пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній здійснено невірно з огляду на наступне.
Позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з 08.11.2024 по 22.07.2025, нарахованих на суму 115 805,00 грн.
У той час як заявкою передбачено розрахунок у 2 етапи: 1) 70% готівка на розвантаженні 2) 30% безготівка по оригіналах 5 б/д.
Оскільки розвантаження було здійснено 08.11.2024, що відображено у міжнародній товарно-транспорній накладній (CMR), позивач мав право здійснювати нарахування інфляційних втрат з 08.11.2024 на суму 70% від загальної суми, що складає 81063,50 грн.
В частині нарахування інфляційних втрат по 2 етапу на 30%, що складає 34741,50 грн, суд зазначає наступне.
Оплата за 2 етапом у розмірі 30% здійснюється по оригіналах 5 б/д.
В якості доказів надіслання рахунку - фактури № СФ-08/11 від 08.11.2024р, CMR б/н від 11.10.2024 позивачем долучено опис вкладення до цінного листа № 3962300929963.
Однак, як вказує позивач вказане поштове повідомлення не було отримане відповідачем.
Відповідно до пункту 2) частини 1 розділу ІІ Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Згідно з пунктами 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням строку пересилання направленого 25.11.2024 поштового відправлення + 3 дні (пересилання простої письмової кореспонденції по місту Києву) + 5 банківських днів (передбачено заявкою), прострочення з виконання вимоги позивача зі сплати 30% наступило з 06.12.2024 року.
У той же час позивачем визначено дату, з якої мають нараховуватись інфляційні втрати (листопад 2024 - червень 2025) та на суму 115805,00 грн.
Суд здійснивши власний розрахунок дійшов висновку що розмір інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 10875,53 грн в іншій частині слід відмовити.
За порушення зобов'язання щодо оплати позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 16533,50 грн.
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України (в редакції станом на дату виникнення правовідносин між сторонами) встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України (в редакції станом на дату виникнення правовідносин між сторонами) передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Як вбачається зі змісту Договору, остання не містить умов стосовно сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань відповідачем та не визначено її розміру, відтак у суду відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Відтак враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 16533,50 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Пунктом 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення розміру позовних вимог, судовий збір, який підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн (відповідно до квитанції про сплату №61А5-7814-8Y9E від 24.07.2025), тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Поміж тим в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТИКС" (03127, місто Київ, просп. Голосіївський, будинок 120, офіс 4, код ЄДРПОУ 45356305) на користь фізичної особи - підприємця Кравченко Едуарда Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) суму основної заборгованості у розмірі 115 805 (сто п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ять) грн. 00 коп, інфляційні втрати у розмірі 10 875 (десять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 53 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) грн 14 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ