ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.10.2025Справа № 910/9138/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" (65058, Одеська обл., місто Одеса, б. Французький, будинок 22, корпус 2, приміщення 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІВЕРТ УКРАЇНА" (03150, місто Київ, вул. Васильківська, будинок 100-А) про стягнення 522890,35 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
23.07.2025 на адресу суду від представника Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІВЕРТ УКРАЇНА" про стягнення заборгованості за договором поставки №668 від 23.12.2021 у розмірі 522 890,35 грн з яких: 414600,00 грн - основна заборгованість, 58085,07 грн - пеня, 41 487,29 грн - інфляційні втрати, 87 17,96 грн - 3% річних та 24.07.2025 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 позовну заяву Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" залишено без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 28.07.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Окрім того означеною ухвалою зазначено про обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІВЕРТ УКРАЇНА" зареєструвати свій електронний кабінет.
Вищеозначена ухвала була направлена судом зокрема відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0610272472834) та отримана останнім 23.08.2025, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення.
11.09.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано клопотання про долучення доказів. У означеному клопотанні представник повідомив суд про те, що відповідач оплатив суму основного боргу в розмірі 414 600,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №3607 від 28.07.2025 та №3609 від 28.07.2025.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
23.12.2021 року, між Приватним підприємством "АЛЬФА ЛЮКС" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІВЕРТ УКРАЇНА" (надалі - Покупець) укладено Договір поставки №668 (далі - Договір).
Згідно пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується відвантажити у власність Покупцю продукцію - цемент та інші будівельні матеріали (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.
Вартість, та перелік Товару вказується у видаткових накладних до Договору (п. 4.1 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору, попередня оплата здійснюється Покупцем у розмірі 100% вартості замовленого Товару, на розрахунковий рахунок Постачальника.
Пунктом п. 6.4 Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати, встановлених цим Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до "31" грудня 2022 року, але до моменту повного та належного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Якщо жодна з сторін за місяць до закінчення строку дії договору не має письмових претензій, то договір автоматично пролонгується на рік (п.9.1 Договору).
Так на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними:
- BU-11120 від 22.10.2024 року на суму 130500,00 грн;
- BU-11121 від 22.10.2024 року на суму 130500,00 грн;
- BU-11127 від 31.10.2024 року на суму 153600,00 грн.
Вищеозначені накладні підписані збоку сторін з накладенням ЕЦП.
Окрім того в матеріалах справи міститься акт звірки підписаний сторонами з накладенням ЕЦП.
Звертаючись з даним позовом до Господарського суду міста Києва, позивач зазначив, що за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 522 890,35 грн з яких: 414600,00 грн - основна заборгованість, 58085,07 грн - пеня, 41 487,29 грн - інфляційні втрати, 87 17,96 грн - 3% річних.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару відповідачу за договором поставки на загальну суму 414600,00 грн. згідно з відповідними підписаними обома сторонами видатковими накладними.
Водночас відповідно до клопотання про представника позивача сформованого в системі «Електронний суд» 11.09.2025, представник повідомив суд про те, що відповідач оплатив суму основного боргу в розмірі 414 600,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №3607 від 28.07.2025 та №3609 від 28.07.2025.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заборгованості за поставлений товар у розмірі 416 600,00 грн. сплачений у повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Оскільки товар був отриманий відповідачем у період з 22.10.2024 по 31.10.2024 та враховуючи, що за Договором покупець мав здійснювати попередню оплату у розмірі 100% вартості замовленого Товару, на розрахунковий рахунок Постачальника, витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача з огляду на положення ч. 9 ст 129 ГПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Окрім того суд звертає увагу, що пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, повертається за ухвалою суду особі, яка його сплатила, за клопотанням цієї особи.
Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній, то при вирішенні питання щодо розподілу/повернення судового збору підлягає застосуванню положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Аналогічна правова позиція наведене у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №904/9628/17, від 19.02.2020 у справі №903/181/19.
Оскільки розгляд справи № 910/9138/25 по суті розглядається, суд не вбачає підстав для повернення судового збору з Державного бюджету України.
За таких обставин предметом розгляду спору є стягнення 58085,07 грн - пені, 41 487,29 грн - інфляційних втрат, 87 17,96 грн - 3% річних.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом п. 6.4 Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати, встановлених цим Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.
Як встановлено судом, відповідачем зобов'язання оплатити товар після його прийняття не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив.
Суд перевіривши розрахунок пені наданий представником позивача дійшов висновку про його невідповідність.
Суд здійснивши власний розрахунок дійшов висновку що розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 58083,38 грн в іншій частині слід відмовити.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення суми 3% річних (з 01.11.2024 по 14.07.2025), суд дійшов висновку, що він здійснений арифметично вірно з огляду на що до стягнення з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 8717,96 грн.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення суми інфляційних втрат за період з листопада 2024 по червень 2025, суд дійшов висновку, що він здійснений арифметично вірно з огляду на що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 41 487,29 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 231, 232, 236-241 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІВЕРТ УКРАЇНА" основної заборгованості у розмірі 414600,00 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІВЕРТ УКРАЇНА" (03150, місто Київ, вул. Васильківська, будинок 100-А, код ЄДРПОУ 35380640) на користь Приватного підприємства "АЛЬФА ЛЮКС" (65058, Одеська обл., місто Одеса, б. Французький, будинок 22, корпус 2, приміщення 3, код ЄДРПОУ 37351098) 3% річних у розмірі 8717 (вісім тисяч сімсот сімнадцять) грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 41 487 (сорок одна тисяча чотириста вісімдесят сім) грн. 29 коп., пеню у розмірі 58083 (п'ятдесят вісім тисяч вісімдесят три) грн. 38 коп. та судовий збір у розмірі 7843 (сім тисяч вісімсот сорок три) грн. 35 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ