номер провадження справи 19/129/25
08.10.2025 Справа № 908/2266/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В., за участю секретаря судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом: Комунального підприємства "ХАРКІВ-СИГНАЛ" (61012, м. Харків, вул. Чоботарська, буд. 6, ідентифікаційний код 35586054)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (69068, м. Запоріжжя, просп. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789)
про стягнення 21 700,98 грн
представники сторін
від позивача: Мартина Л.Г., дов. від 01.01.2025(в режимі відеоконференції)
від відповідача : не з'явився
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №2487/08-07/25 від 24.07.2025) Комунального підприємства "ХАРКІВ-СИГНАЛ" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" про стягнення 21 700,98 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 11, 22, 1166, 1192 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та мотивовані спричиненням матеріальної шкоди на відновлення технічних засобів дорожнього руху після ДТП.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025, справі присвоєно єдиний унікальний номер № 908/2266/25 та передано на розгляд судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 29.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2266/25, присвоєно справі номер провадження 19/129/25. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 13.08.2025 о 09 год. 15 хв.
05.08.2025 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витребуваних доказів, до якого додано поліс ЕР-215870292, лист від 09.10.2024 про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Ухвалою суду від 13.08.2025 підготовче засідання відкладено на 16.09.2025.
Ухвалою суду від 16.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.10.2025.
В судове засідання 07.10.2025 прибув представник позивача, яка приймає участь в засідання в режимі відеоконференції.
Представник відповідача в судове засідання 07.10.2025 не з'явився, причину неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся ухвалою суду, направленою до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
В судовому засіданні 07.10.2025 заслухано вступне слово представника позивача, який позов підтримав, просить стягнути з відповідача витрати понесені на ремонт технічного засобу регулювання дорожнього руху.
В засіданні суду 07.10.2025 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.
У судовому засіданні 07.10.2025, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.
Представник позивача в судовому засіданні 07.10.2025 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд перейшов до стадії ухвалення рішення, стороні повідомлено про оголошення скороченого рішення 08.10.2025 о 12-00. В судовому засідання 08.10.2025, порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
19.02.2024 у місті Харкові на вулиці Шевченка, 90 відбулась дорожньо- транспортна пригода за участю автомобіля Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який не вибрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду, а саме: металеву огорожу, що спричинило механічні пошкодження та матеріальні збитки.
Дії водія ОСОБА_1 були кваліфіковані як порушення п. 12.1 Правил Дорожнього руху України, тобто вчинення правопорушення, що передбачене ст. 124 КУпАП.
Постановою Київського районного суду міста Харкова від 04.04.2024 у справі № 953/2274/24, яка набрала законної сили 16.04.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у вигляду штрафу.
Відповідно до постанови Київського районного суду міста Харкова від 04.04.2024 у справі №953/2274/24 встановлено: 19.02.2024 о 15:00 год. в м. Харкові по вул. Шевченка, буд. 90, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Caddy д/н НОМЕР_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду, а саме: металеву огорожу, що спричинило механічні пошкодження та матеріальні збитки. Водій ОСОБА_1 не врахував вимоги 12.1 Правил, таким чином його провина в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, доведена у повному обсязі.
Позивач вказує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) належне позивачу майно отримало механічні пошкодження з матеріальними збитками, а саме було пошкоджено чотири секції огородження дорожнього оцинкованого зі стійками (далі Пішохідне огородження).
Пішохідне огородження, що встановлено за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 90, знаходиться на балансі позивача та перебуває в його господарському віданні, що підтверджується довідкою про балансову належність майна від 07.07.2025 №336.
Позивачем здійснено ремонт пошкоджених технічних засобів дорожнього руху, на підтвердження складно акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2024, всього витрати за актом склали 24 900,98 грн.
Відповідно до страхового полісу №215870292 цивільна-правова відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Caddy д.н.з. НОМЕР_1 станом на 19.02.2024 застрахована товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (далі - відповідач, страховик), страхова премія - 2555,00 грн, ліміт по життю та здоров'ю -320000,00 грн, ліміт по майну -160000,00 грн, франшиза, 3200,00 грн.
Комунальне підприємство "ХАРКІВ-СИГНАЛ", як суб'єк господарювання, основним видом економічної діяльності якого є "Допоміжне обслуговування наземного транспорту" (код КВЕД 52.21) осіб-підприємців та громадських формувань та який за п. 3.2.1 Статуту, виконує комплекс робіт по технічному нагляду, технічному обслуговуванню, утриманню та ремонту технічних засобів регулювання дорожнього руху, об'єктів транспортної інфраструктури, що належать до комунальної форми власності, звернулось до відповідача про відшкодування понесених витрат на ремонтні роботи.
Позивач вказує, що представник позивача Мартіна Л.Г. звернулася 22 червня 2024 року до ТДВ "СК "Кредо" за номером телефону НОМЕР_2 з приводу повідомлення про ДТП, яке сталося 19.02.2024. Представником відповідача за фактом звернення булла зареєстрована страхова справа №3015911.
25 червня 2024 року представником позивача Мартіною Л.Г. в телефонному режимі представнику відповідача - оцінювачу Авдєєву С.В. було повідомлено про те, що виконані роботи з демонтажу пошкодженого пішохідного огородження та виконані роботи з відновлення пішохідного огородження по вул. Шевченко, 90 в м. Харкові шляхом заміни пошкоджених секцій, та те, що провести огляд демонтованого пошкодженого огородження в результаті ДТП можливо на території позивача за адресою: АДРЕСА_1 , де воно перебуває на зберіганні.
25.06.2024 представником відповідача - оцінювачем Авдєєвим С.В. за участю начальника підприємства Курлова Андрія, здійснено огляд відновленого пішохідного огородження, що встановлено за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 90, представнику відповідача також повідомлено про перебування на зберігання у КП "ХАРКІВ-СИГНАЛ" пошкодженого пішохідного огородження, яке демонтоване.
Позивач зазначив, що представник відповідача за місцем зберігання пошкодженого пішохідного огородження для його огляду, не з'являвся.
З метою отримання страхового відшкодування, позивач в особі представника Мартіної Л.Г. на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , направив 29.06.2024 заяву про виплату страхового відшкодування від 27.06.2024 по страховій справі №3015911 разом з пакетом документів в обґрунтування.
ТзДВ СК «Кредо» листом від 09.10.2024 вих №Є.37.7.0.0/665 повідомило позивача про прийняте рішення - відмову у виплаті страхового відшкодування, яке обґрунтоване наступним.
Відповідно до акту огляду від 25.06.2024, оцінювача Авлєєва С.В. на момент огляду, який проведено за адресою: м.Харків, вул.Шевченка,90 було виявлено, що огородження повністю відновлено (тобто потерпілою особою було порушено обов'язки, передбачені п. 33.3 ст.33 та п.33-1,1 ст. 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), що позбавило ТДВ СК «Кредо» можливості встановити обставини події ДТП та встановити розмір заподіяної шкоди.
В листі також вказано, що відповідно до п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водії та власники транспортних засобів, причетних до ДТП, власники пошкодженого мана зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, -МТСБУ, представник (працівник аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 7 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до п.37.1.3 ст. 37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Відповідач зазначив, що враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що на момент огляду пошкоджене майно відновлено, на підставі п.37.1.3 ст. 37, ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , у зв'язку з не визначенням майнових вимог згідно Акту № 3015911-1 прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Позивач не погодився з прийнятим рішенням відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 21 700,98 грн.
До заявленої суми позивачем включено понесені витрати зі сплати ПДВ, на обґрунтування чого наведено постанову від 12.07.2023 у справі №591/1861/22 Верховного Суду (вартість ремонту з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: фактичне здійснення ремонту; чи є надавач послуг з ремонту платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ).
Позивач вказує, що зареєстрував зобов'язання та поніс витрати зі сплати ПДВ в сумі 4 50,16 грн, що підтверджується податковою декларацією з ПДВ за червень 2024 року та довідкою від 23.01.2025 №786/20-40-13-09-22 про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючи органи, станом на 23.01.2025.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору якщо передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність особи, що користуються транспортним засобом Volkswagen Caddy д.н.з. НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, застрахована у відповідача відповідно до Полісу № ЕР № 215870292 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.
Частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону, що діяла на час скоєння ДТП, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За приписами ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону, що діяла на час скоєння ДТП, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху.
Пунктом 33.3. ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону, що діяла на час скоєння ДТП, визначено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Відповідно до пункту 33-1.1. ст.33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону, що діяла на час скоєння ДТП, страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що 22.06.2024 відбулось звернення позивача до відповідача з повідомленням про ДТП, яке сталося 19.02.2024 за участі водія ОСОБА_1., а також 25.05.2024 позивач повідомив представника страхової компанії - оцінювача Авдєєва С.В про те, що виконані роботи з демонтажу пошкодженого пішохідного огородження та виконані роботи з відновлення пішохідного огородження по вул. Шевченко, 90 в м. Харкові шляхом заміни пошкоджених секцій, при цьому повідомлено, що провести огляд демонтованого пошкодженого огородження в результаті ДТП можливо на території позивача за адресою: м. Харків, вул. Польова, 81, де воно перебуває на зберіганні.
Як підтверджено сторонами та слідує з матеріалів справи, 25.06.02024 представником відповідача - оцінювачем Авдєєвим С.В. за участю начальника підприємства Курлова Андрія, здійснено огляд відновленого пішохідного огородження, що встановлено за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 90.
З наведеного слідує, що відповідача повідомлено про ДТП та запрошено для огляду місця його скоєння вже після завершення ремонтних робіт позивачем.
Акт приймання виконаних будівельних робіт, відомість ресурсів, розрахунки 1-2, 5, 6, податкова накладна, податкова декларація датовані позивачем червнем 2024 року.
Позивач в обґрунтування заявленого розміру відшкодування витрат на ремонтні роботи послався на норми Методики визначення відновної вартості об'єкта благоустрою, затвердженої в Міністерстві юстиції України 11.12.2008, за № 1181/15872 (далі- Методика), а саме пункти 1.4, 1.7, 2.2, 2.6.Такж зазначив, що демонтовані пошкоджені фрагменти пішохідного огородження перебувають на зберіганні на території комунального підприємства.
Відповідно до п 1.4 наведеної Методики, відновна вартість об'єктів благоустрою - вартість робіт з усунення пошкоджень (відновлення) елементів благоустрою до стану їх функціонального використання за призначенням, який відповідає вимогам державних стандартів, норм і правил.
Пунктом 1.7 Методики визначено, що розмір відшкодування збитків, завданих об'єкту благоустрою, пов'язаний з усуненням пошкоджень об'єкта благоустрою, що виникли безпосередньо в результаті дій винної особи або як наслідок таких дій, і складається з вартості робіт на його відновлення до стану функціонального використання такого об'єкта, який відповідає вимогам державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до п. 2.2 Методики, розрахунок відновної вартості об'єкта благоустрою здійснюється на нормативній основі відповідно до економічно обґрунтованих планованих витрат, а також на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), норм і нормативів з оплати праці. Витрати, об'єктивне нормування яких не можливе, розраховуються з урахуванням економічно обґрунтованих планових витрат за попередній рік, прогнозу індексу зміни цін виробників та на підставі планованих кошторисів.
При цьому в п.1.6 Методики закріплено, що комісія проводить обстеження об'єкта благоустрою, встановлює ступінь його пошкодження чи знищення, визначає відновну вартість робіт з його відновлення (відбудови) і складає відповідний акт обстеження об'єкта благоустрою при визначенні його відновної вартості встановленої форми, наведеної у додатку до цієї Методики. Юридична чи фізична особа, винна в пошкодженні чи знищенні об'єкта благоустрою, яка бере участь у роботі комісії, підписує акт обстеження об'єкта. Якщо винна особа не погоджується з актом, вона підписує акт із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. У разі відмови винної особи взяти участь у роботі комісії або підписати акт - в акті робиться відповідна відмітка.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять акту обстеження об'єкта благоустрою для визначення його відновної вартості, з чого слідує, що відновна вартість робіт з відновлення (відбудови) пішохідного огородження по вул. Шевченко, 90 в м. Харкові позивачем не визначалась.
Також у п.2.3. Методики визначено, що склад економічно обґрунтованих планових витрат на роботи з усунення шкоди, завданої об'єкту благоустрою, визначається балансоутримувачем на підставі переліку робіт, визначених комісією і відображених в акті обстеження об'єкта благоустрою.
Як зазначалось вище позивачем не здійснювалось комісійного обстеження об'єкта благоустрою, не встановлювалось ступінь його пошкодження чи знищення, не визначалось відновну вартість робіт з його відновлення (відбудови) і, відповідно не складався акт обстеження.
Відповідно до п 33.3 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону, що діяла на час скоєння ДТП, водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
За приписами абз.2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Предметом доказування у даному спорі є відновна вартість робіт з відновлення (відбудови) пошкодженого об'єкту благоустрою - пішохідного огородження.
Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи доказів визначення відновної вартість робіт не надано.
Доводи позивача щодо збереження демонтованих фрагментів огорожі, які було запропоновано оглянути відповідачу та ним не оглянуті, судом не приймаються, оскільки в даному випадку має значення обстеження пошкодженого об'єкту благоустрою саме до відновлюваних робіт та саме встановлює ступеня його пошкодження чи знищення з метою, визначення вартості робіт з його відновлення (відбудови) і складання відповідного акту.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Таким чином, виходячи з зазначеного слідує, що позивач повинен довести розмір матеріальної шкоди спричиненої ДТП (розмір відновної вартості робіт зі складанням відповідного акту обстеження об'єкта благоустрою, а у відповідача наявне право спростувати позицію позивача шляхом підтвердження належними та допустимими доказами.
Враховуючи наведене, за відсутності комісійного обстеження об'єкта благоустрою, що відновлювався, не встановлення ступеня його пошкодження чи знищення, не визначення відновної вартість робіт у відповідності до Методики, не можливо встановити чи є заявлена позивачем сума витрат на відновлення пошкодженого об'єкту благоустрою обґрунтованою та підтвердженою.
У даному випадку суд вважає не доведеним розмір заявлених позивачем вимог.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, в задоволені позовних вимог відмовляється повністю.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.