номер провадження справи 19/78/25
07.10.2025 Справа № 908/1769/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі:
позивача 1: Національної служби здоров'я України (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 19, ідентифікаційний код 42032422)
позивача 2: Східного офісу Держаудитслужби (49101, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 22, корпус 2, ідентифікаційний код 40477689) в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129, ідентифікаційний код 41127371)
до відповідача 1: Комунального некомерційного підприємства “Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги “Запорізької міської ради» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 80, ідентифікаційний код 05498677)
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Медгарант» (02132, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 26, літера А, нежитлове приміщення з №1 - №16, групи приміщення № 178, ідентифікаційний код 32157279)
про визнання недійсною додаткову угоду до договору та стягнення заборгованості 730 000,00 грн
представники сторін
від прокуратури: Гапонова В.М., посвідчення №075791 від 01.03.2023;
від позивача 1: не з'явився;
від позивача 2: не з'явився;
від відповідача 1: не зявився
від відповідача 2: Гурська А.С., дов. № від 04.02.2025 (в режимі відеоконференції);
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 1925/08-07/25 від 10.06.2025) заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя запорізької області в інтересах держави в особі позивача 1: Національної служби здоров'я України та позивача 2: Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до відповідача 1: Комунального некомерційного підприємства “Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги “Запорізької міської ради» та до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Медгарант» про визнання недійсною додаткової угоди від 02.08.2022 №1 до договору на купівлю товару №83/22-НСЗУ М від 21.06.2022 та стягнення заборгованості в розмірі 730 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 203, 215, 216, 632, 625, 1212 ЦК України та мотивовано тим, що оспорювана Додаткова угода суперечить вимогам чинного законодавства, а її укладання спричинило збитки у вигляді надмірно сплачених грошових коштів.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/1769/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1769/25, присвоєно справі номер провадження 19/78/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.07.2025.
18.06.2025 через підсистему “Електронний суд» від позивача 1 надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, відповідно до якої зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.
27.06.2025 через підсистему “Електронний суд» від позивача 2 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких, просить суд долучити їх до матеріалів справи та врахувати при розгляді справи.
30.06.2025 через підсистему “Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, яким зазначено, що на підставі рішення Запорізької міської ради №334 від 27.05.2024 про заходи з проведення реорганізації юридичної особи - КНП "Пологовий будинок №3" ЗМР шляхом приєднання до КНП "МЛЕ та ШМД" ЗМР було створено комісію з реорганізації юридичної особи - КНП "Пологовий будинок №3" ЗМР шляхом приєднання до КНП "МЛЕ та ШМД" ЗМР. Обставини укладення договору на закупівлю товару від 21.06.2022 №83/22-НСЗУ, укладеного між КНП "Пологовий будинок №3" ЗМР та ТОВ "Медгарант", додаткової угоди від 02.08.2022 №1 до вказаного договору, а також обставини щодо постачання цифрової системи мамографічної Giotto Image-3DL до КНП "Пологовий будинок №3" ЗМР - КНП "МЛЕ та ШМД" ЗМР не відомі. Вказана система була передана лікарні на підставі передавального акту №1 активів КНП "Пологовий будинок №3" ЗМР до правонаступника КНП "МЛЕ та ШМД" ЗМР, затвердженого рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.09.2024 №613.
01.07.2025 через підсистему “Електронний суд» від відповідача 2 ТОВ «Медгарант» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заперечення обґрунтовані наступним.
На думку відповідача 2 права позивачів у даній справі не порушено. В договорі укладеному відповідачам зазначено, що джерелом фінансування є кошти Національної служби здоров'я України, але це кошти не НСЗУ, а зароблені від здійснення господарської діяльності шляхом надання медичної допомоги кошти самого закладу охорони здоров'я, тобто в даному випадку - це були кошти КНП «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради.
Також відповідач 2 стверджує, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 року №1011 затверджено утворення Національної служби здоров'я України та відповідне Положення, згідно пп. 4 п. 4 якого НСЗУ відповідно до покладених на неї завдань укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення та договори про реімбурсацію. При цьому договори про медичне обслуговування укладаються у відповідності до Постанови КМУ №410 від 25.04.2018 року «Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій». Позивач 1 зазначив, що у 2022 році між Позивачем 1 та КНП «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради були укладені договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій №1063-Е122- Р000, №4145-М022-Р000 та №3135-Е722-Р000. Відповідно кошти, отримані за такими договорами, були сплачені Позивачем 1 на користь КНП «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради як Замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України, але фактично це не було фінансування конкретної закупівлі, а це було використання коштів КНП «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради, отриманих внаслідок здійснення господарської діяльності щодо обслуговування населення. При цьому Позивач 1 наголосив у такому листі, що заклади охорони здоров'я комунальної форми власності в організаційно-правовій формі комунального підприємства здійснюють господарську діяльність самостійно відповідно до затвердженого власником або уповноваженим ним органом фінансового плану, згідно з яким підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання функцій протягом року відповідно до установчих документів.
Відповідач 2 вказує, що заклади охорони здоров'я, які уклали договори з НСЗУ є автономними, тобто самостійними щодо питань розпорядження коштами, які вони отримують за надання послуг з медичного обслуговування населення та витрачають кошти у відповідності до встановленого законодавством порядку та фінансового плану, який затверджується його власником. НСЗУ не може втручатись в таку діяльність і тим паче регулювати спрямування витрат за рахунок зароблених коштів закладом охорони здоров'я. Згідно пп. 2 п. 3 Положення про НСЗУ Основними завданнями НСЗУ є виконання функцій замовника медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій та за бюджетними програмами, розпорядником яких є НСЗУ. Згідно Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» визначено як здійснюється медичне обслуговування.
Також на думку відповідача 2, Позивач 1 у своєму листі чітко зазначив питання розпорядження коштами КНП «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради, які отримані як дохід від надання послуг з медичного обслуговування населення, в тому числі в рамках виконання договору №83/22-НСЗУ від 21.06.2022 року, не є компетенцією Позивача 1.
Відповідач 2 наголошує, що кошти, отримані від НСЗУ, є коштами від господарської діяльності закладу охорони здоров'я внаслідок надання медичних послуг населенню і можуть використовуватись Надавачем послуг у відповідності до його статутної діяльності.В даному випадку права НСЗУ не порушені.
Крім того, відповідач вказує, що правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах у наведених прокурором спорах не можна застосувати у даній справі, оскільки правовідносини не були подібними даному спору.
07.07.2025 від через підсистему “Електронний суд» від відповідача 2 надійшло клопотання про доручення доказів, відповідно до якого, просить суд поновити строк для подання доказів. Клопотання судом задоволено, надані стороною докази долучено до матеріалів справи.
08.07.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На спростування доводів відповідача 2 прокурор зазначає, що джерелом фінансування закупівлі товару за Договором від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ щодо закупівлі товару (далі по тексту - Договір від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ) були кошти Національної служби здоров'я України (п. 4.5. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ). Тобто кошти отримані за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
За змістом п. 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1086, Національна служба здоров'я України є розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Реалізація програми державних гарантій медичного обслуговування населення».
Прокурор також вказує, що Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі № 913/14/24 виснував, що очевидним є наявність інтересів держави у правовідносинах, які складаються під час реалізації закладами охорони здоров'я своїх функцій у сфері медичного обслуговування населення, у тому числі під час закупівлі товарів за рахунок коштів державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення. Тобто, бюджетні кошти державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення є державними коштами, розпорядником яких є Національна служба здоров'я України. Зміна істотної умови договору про закупівлю щодо збільшення ціни товару з порушенням вимог законодавства не відповідає принципу цільового та ефективного використання коштів, передбачених для медичного обслуговування населення, та є порушенням інтересів держави.
З огляду на викладене, в постанові від 10.12.2024 у справі № 913/14/24 Верховний Суд також виснував, що набувати статусу позивача внаслідок звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсною частини договору, у якій передбачається незаконне витрачання бюджетних коштів, може також орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері закупівель за бюджетні кошти у таких правовідносинах, тобто відповідний територіальний орган Держаудитслужби. Таким чином, твердження представника Відповідача-2 про відсутність порушених прав у Позивача-1 та Позивача-2 є неправильним тлумаченням норм матеріального права, а Національна служба здоров'я України та Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області є уповноваженими органами, що можуть оспорювати дійсність Додаткової угоди від 02.08.2022 № 1 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ.
За твердження прокурора, Комунальне некомерційне підприємство «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради мало дотримуватись встановленого Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» порядку використання коштів, передбачених на фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій, зокрема, дотримуватись принципу цільового та раціонального використання зазначених коштів (п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»). Положення Статуту Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради не звільняли заклад охорони здоров'я від виконання цього обов'язку. Натомість, зміна істотної умови договору про закупівлю щодо збільшення ціни товару з порушенням вимог законодавства не відповідає принципу цільового та ефективного використання коштів, передбачених для медичного обслуговування населення, та є порушенням інтересів держави.
На думку прокурора, твердження представника Відповідача-2 про самостійність Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради при розпорядженні власним доходом на підставі свого статуту та відсутність порушень прав НСЗУ є неправильним тлумаченням норм матеріального права, тому що право на використання закладами охорони здоров'я коштів, передбачених програмою медичних гарантій, не є абсолютним, а має здійснюватися ними з додержанням вимог Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», зокрема, з додержанням принципу цільового та раціонального використання зазначених коштів (п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»).
Також на заперечення відповідача 2 прокурор зазначає, що у постановах від 26.03.2024 у справі № 920/475/23, від 04.03.2025 у справі № 910/3688/24 Верховний Суд зауважив, що обставини зміни політичної, економічної ситуації в країні, коливання курсу іноземної валюти стосовного національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору, не є істотною зміною обставин у розумінні частини першої статті 652 ЦК України та не можуть бути підставами для зміни договору. Посилання на коливання валютного курсу мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін договору та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише позивача, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв'язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Висновки Верховного Суду, викладені ним у вищезазначених постановах стосуються застосування ст. 652 ЦК України, а тому, враховуючи універсальний характер цієї норми, можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Враховуючи неможливість проведення судового засідання, призначеного на 08.07.2025, у зв'язку з перебуванням суді на лікарняному, судове засідання було призначене на 15.07.2025.
Відповідно до ухвали суду від 15.07.2025 витребувано у Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області всі оригінали документів, які долучені в якості доказів до позовної заяви, витребувано у Комунального некомерційного підприємства “Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги “Запорізької міської ради», Товариства з обмеженою відповідальністю “Медгарант» оригінали всіх наявних документів, зобов'язано Шевченківську окружну прокуратуру міста Запоріжжя Запорізької області надати суду для огляду всі оригінали документів долучених до позовної заяви, зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство “Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги “Запорізької міської ради», Товариства з обмеженою відповідальністю “Медгарант» надати суду для огляду всі оригінали документів. Підготовче засідання відкладено до 13.08.2025.
Ухвалою суду від 13.08.2025 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 17.09.2025.
Ухвалою суду від 17.09.2025 судове засідання у справі відкладено до 07.10.2025.
06.10.2025 через підсистему «Електнронний суд» від відповідача 2 до суду надійшли додаткові письмові пояснення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд заслухав вступне слово представників прокуратури та відповідача 2.
В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.
У судовому засіданні 07.10.2025, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.
Представник прокуратури в судовому засіданні 07.10.2025 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні 07.10.2025 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити.
Представники позивачів 1, 2 та відповідача 1 в судове засідання 07.10.2025 не з'явились, 18.06.2025 від позивача 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника, 07.10.2024 від відповідача 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає, що ним було вжито достатньо заходів для повідомлення позивачів 1, 2, відповідача 1 про дату, час та місце розгляду справи № 908/1769/25, а їх неявка не перешкоджала розгляду справи по суті.
Заслухавши представників прокуратури, відповідача 2, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Комунальним некомерційним підприємством «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради 24.06.2022 в електронній системі публічних закупівель Prozorro оприлюднено інформацію про закупівлю без використання електронної системи товару, а саме - цифрової системи мамографічної GIOTTO IMAGE-3DL (ідентифікатор закупівлі UA-2022-06-23-000445-a).
Згідно з планом вказаної закупівлі (https://prozorro.gov.ua/plan/UA-P-2022-06-23- 000231-b), джерелом її фінансування є кошти Національної служби здоров'я України. Закупівля здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 (зі змінами).
За результатами закупівлі між КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР та ТОВ «Медгарант» укладено договір від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ щодо закупівлі товару (далі - Договір від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ).
За змістом п.п. 1.1., 1.2., 3.1. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, Постачальник зобов'язався поставити Замовнику медичне обладнання (товар) - цифрову систему мамографічну Giotto Image-3DL (НК 024-2019 - 37672 Система мамографічна рентгенівська стаціонарна, цифрова), а Замовник - прийняти і оплатити товар за ціною 7 300 000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 477 570,09 грн.
Відповідно до п. 4.3. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, валютою платежу, в якій виконуються платежі Постачальнику за Договором, визначається гривня.
Згідно з п. 4.5. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ джерелом фінансування є кошти Національної служби здоров'я України.
Строк поставки (передачі) товару з моменту укладення договору визначено до 23.08.2022 (п. 5.2. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ)
02.08.2022 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, відповідно до умов якої, у зв'язку із нестабільною економічною ситуацією у державі та різким зростанням курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, сторони вирішили додати до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ пункт 3.4 у наступній редакції: «п. 3.4. У випадку зміни офіційного курсу гривні до долара США (згідно даних встановлених Національним банком України (НБУ), що відображаються на офіційному веб-сайті https://bank.gov.ua), з дати укладення Договору до дати фактичної поставки Товару більш ніж на 5 % за мотивованим зверненням Постачальника, вартість Товару (ціна Договору) підлягає корегуванню, з урахуванням положень п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Також додатковою угодою від 02.08.2022 № 1 сторони домовилися додати до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ пункт 3.5 наступного змісту: «п. 3.5. Скореговану вартість Товару сторони фіксують шляхом укладення відповідного Акту корегування вартості, у якому також фіксується курс гривні по відношенню до долара США на дату укладення Угоди».
02.08.2022, сторонами підписано Акт корегування договірної ціни до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ та Додаткової угоди № 1 від 02.08.2022, відповідно до якого, у зв'язку із зміною офіційного курсу гривні по відношенню до долара США (згідно даних встановлених Національним банком України (НБУ), що відображаються на офіційному веб-сайті https://bank.gov.ua), з дати укладення Договору до дати укладення Додаткової угоди № 1 від 02.08.2022, більше ніж на 5 %, сторони здійснили корегування договірної ціни Товару. Скорегована ціна Товару становить 8 030 000,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі товару від 12.08.2022 № 456, видаткової накладної від 12.08.2022 № 456, Постачальник передав, а Замовник прийняв товар за Договором від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ - цифрову систему мамографічну Giotto Image-3DL за ціною 8030000,00 грн з ПДВ.
Відповідно до рахунку на оплату від 12.08.2022 № 328, платіжного доручення від 30.08.2022 № 1028, Замовник сплатив на користь Постачальника 8 030 000,00 грн з ПДВ.
Прокуратура посилалась на те, що внаслідок укладення Додаткової угоди № 1 від 02.08.2022 до Договору № 83/22-НСЗУ від 21.06.2022 ціна товару збільшилась з 7300000,00 грн до 8030000,00 грн, тобто та 730 000,00 грн від визначеної сторонами в Договорі № 83/22-НСЗУ від 21.06.2022 . В зв'язку з чим, Додаткова угода № 1 від 02.08.2022 до Договору № 83/22-НСЗУ від 21.06.2022 суперечить вимогам законодавства України та підлягає визнанню судом недійсною, а сума надмірно сплачених коштів підлягає стягненню.
Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Поняття “інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, згідно якого поняття “інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 3.1 рішення № 18-рп2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України справа про охоронюваний законом інтерес), конституційний суд України зазначив, що в юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства та конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (пункт 54 рішення).
У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.
Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Національної служби здоров'я України та Східного офісу Держаудитслужби, у зв'язку з невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Преамбулою Закону України «Про публічні закупівлі» визначено мету вказаного законодавчого акта, яка полягає у забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти безпідставно витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковою угодою до договору, укладеною з порушенням імперативних норм, закріплених законодавством у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст. 5 даного Закону.
Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України, є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.
Порушення інтересів держави полягає в тому, що під час виконання договору, укладеного за результатами проведення процедури закупівлі порушено вимоги чинного законодавства, принцип максимальної ефективності та економії, що зумовило протиправне витрачання коштів місцевого бюджету, нераціональне та неефективне їх використання. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачалися, такому суспільному інтересу не відповідає.
Звернення прокурора до суду у даній справі зумовлено необхідністю усунення порушення законодавства щодо публічних закупівель за бюджетні кошти, та дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час витрачання бюджетних коштів.
Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та раціонального використання бюджетних коштів.
Під час укладення Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ та Додаткової угоди від 02.08.2022 № 1, відповідно до абз. 1 п.п. 1 п. 1 Постанови № 169, оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснювались без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі».
Відповідно до абз. 1, 2 п.п. 3 п. 1 Постанови № 169, під час здійснення закупівель, передбачених абз. 1 п.п. 1 п. 1 замовники були повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель. За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», до принципів здійснення публічних закупівель відносяться, зокрема, максимальна економія, ефективність та пропорційність; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Принцип цільового та раціонального використання коштів, передбачених на фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій, є одним з принципів, на яких базується программа медичних гарантій (п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»).
Джерелом фінансування закупівлі товару за Договором від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ були кошти Національної служби здоров'я України .
Норма ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлює дві альтернативні групи умов, при наявності яких, прокурор наділений правом здійснення представництва в суді законних інтересів держави. Перша група альтернативних умов - порушення або загроза порушення інтересів держави. Друга группа альтернативних умов - захист цих інтересів (порушених, або щодо порушення яких існує загроза) не здійснює (1) або неналежним чином здійснює (2) орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (3).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, є однією з основних функцій Уповноваженого органу, яким є Національна служба здоров'я України (п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1101 «Про утворення Національної служби здоров'я України»).
За змістом п. 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1086, Національна служба здоров'я України є розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Реалізація програми державних гарантій медичного обслуговування населення». В постанові від 10.12.2024 у справі № 913/14/24 Верховний Суд виснував, що очевидним є наявність інтересів держави у правовідносинах, які складаються під час реалізації закладами охорони здоров'я своїх функцій у сфері медичного обслуговування населення, у тому числі під час закупівлі товарів за рахунок коштів державних фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення.
Тобто, бюджетні кошти державни фінансових гарантій у сфері медичного обслуговування населення є державними коштами, розпорядником яких є Національна служба здоров'я України.
У свою чергу лікарні як надавачі медичних послуг населенню отримують від розпорядника зазначені кошти та мають забезпечити їх використання в межах своєї статутної діяльності, яка є некомерційною та неприбутковою, а саме: ціллю використання таких коштів відповідно до ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» має бути надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів населенню.
Уповноваженою особою на вжиття дієвих заходів, спрямованих на усунення порушень у спірних правовідносинах, у тому числі яка може бути позивачем у цьому спорі є Національна служба здоров'я України як розпорядник бюджетних коштів, передбачених для медичного обслуговування населення, та який наділений повноваженнями забезпечувати цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій.
Набувати статусу позивача внаслідок звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсною частини договору, у якій передбачається незаконне витрачання бюджетних коштів, може також орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері закупівель за бюджетні кошти у таких правовідносинах, тобто відповідний територіальний орган Держаудитслужби (постанов від 10.12.2024 у справі № 913/14/24 Верховного Суду).
З матеріалів справи вбачається, що, на виконання вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що Шевченківською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області листом від 31.03.2025 № 57-101-1682ВИХ-25 повідомлено Національну службу здоров'я України про порушення інтересів держави та необхідність звернення до суду за їх захистом.
Листом від 24.04.2025 № 17204/2-16-25 Національна служба здоров'я України повідомила про відсутність, з її точки зору, підстав для захисту порушених інтересів держави.
Шевченківською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області листами від 09.04.2025 № 57-101-1884ВИХ-25 та від 09.04.2025 № 57-101-1885ВИХ-25 було повідомлено Східний офіс Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про порушення інтересів держави та необхідність звернення до суду за їх захистом.
Листом від 06.05.2025 № 040425-17/2840-2025 Східний офіс Держаудитслужби повідомив, що розгляд листа окружної прокуратури, в межах повноважень, доручено Управлінню Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області.
Листом від 01.05.2025 № 040804-17/1205-2025 Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області повідомило, що під час ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, проведеної Управлінням, питання стану виконання умов Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, укладеного між КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР та ТОВ «Медгарант» за результатами закупівлі з ідентифікатором UA-2022-06-23-000445-a, а також і законності укладання Додаткової угоди від 02.08.2022 № 1 до договору не перевірялись. Інші заходи державного фінансового контролю в КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР, в ході яких перевірявся стан виконання умов Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ (закупівля з ідентифікатором UA-2022-06-23-000445-a) Управлінням не проводилися.
Прокурором з відомостей офіційного веб-порталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що в провадженні судів України відсутня справа з таким же предметом та підставами позову.
Судом вбачається, що не зважаючи на повідомлення прокурора, суб'єкти владних повноважень протягом розумних строків не здійснили заходи, спрямовані на захист інтересів держави, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII).
Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Отже, передбачені Законом процедури закупівель визначені з метою забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників, досягнення економії та ефективності, а тому базуються на таких принципах: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням (ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Максимальна економія публічних коштів та ефективність їх використання забезпечується шляхом конкурентного визначення постачальника товарів і послуг, виконання робіт. Змістом діяльності з проведення публічних закупівель законодавцем визначено проведення відбору переможця процедури закупівель за основним критерієм «ціна». Ціна послуги, товару має визначальне значення, а її необґрунтоване збільшення є прямим порушенням вимог законодавства та спробою уникнути наслідків публічного аукціону. Приведення ціни договору у відповідність до існуючих ринкових цін на електричну енергію повністю знецінює зміст інституту публічних закупівель та його мету, оскільки сама закупівля здійснюється для отримання пропозицій, що є кращими (нижчими) за ринкові.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 922-VIII, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із частиною 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
За частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України (далі ГК України), ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами 3, 4 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами 1, 2 статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини 4 ст. 41 Закону № 922-VIII, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у т.ч. ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно із пунктом 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 09.07.2024 у справі № 910/9014/23 та від 23.01.2025 у справі № 910/3657/24 при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладанні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.
Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що за відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Верховний Суд неодноразово висновував, що зміна економічної ситуації та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком та не може бути підставою для зміни договору.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 зазначила про те, що обставини зміни політичної, економічної ситуації в країні, коливання курсу іноземної валюти стосовного національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору не є істотною зміною обставин у розумінні частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставами для зміни договору, що узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 04.04.2018 у справі № 10/4590/17.
У постановах від 26.03.2024 у справі № 920/475/23, від 04.03.2025 у справі № 910/3688/24 Верховний Суд зауважив, що обставини зміни політичної, економічної ситуації в країні, коливання курсу іноземної валюти стосовного національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору, не є істотною зміною обставин у розумінні частини першої статті 652 ЦК України та не можуть бути підставами для зміни договору. Посилання на коливання валютного курсу мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін договору та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише позивача, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв'язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Наведені висновки Верховного Суду свідчать про усталеність судової практики з цього питання.
З огляду на викладене, нестабільна економічна ситуація у державі та різке зростання курсу гривні по відношенню до іноземної валюти, на які посилаються сторони у Додатковій угоді від 02.08.2022 № 1 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, не є істотною зміною обставин в розумінні ст. 652 ЦК України, що могла би бути підставою для зміни істотної умови договору: зміни ціни товару шляхом встановлення механізму її визначення з прив'язкою до зміни курсу іноземної валюти.
Станом на час укладення Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ ТОВ «Медгарант» могло передбачити виникнення труднощів у виконанні Договору, що можуть бути пов'язані з початком повномасштабної збройної агресії проти України, розпочатої ще 24.02.2022.
У зв'язку з оголошенням воєнного стану по всій території України очевидним є той факт, що органами державного управління вживатимуться дії, які є необхідними, насамперед, для забезпечення надійного та стабільного функціонування фінансової системи країни та максимального забезпечення діяльності Збройних Сил України, а також безперебійної роботи об'єктів критичної інфраструктури, що в свою чергу може призвести до коливання курсу валют. Натомість, як вже було зазначено вище, сторонами у Договорі від 21.06.2022 № 83/22- НСЗУ не було визначено грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також не було передбачено умови щодо можливості змінити ціну на товар після підписання Договору у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.
Відтак наведені у додатковій угоді № 1 від 02.08.2022 обставини «нестабільна економічна ситуація у державі та різке зростання курсу гривні по відношенню до іноземної валюти» є ніщо іншим як комерційними ризиками сторін та повною мірою стосуються обох сторін Договору, а не лише Постачальника, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору і виходили, що вони не настануть.
Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного формування підприємцем програми діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.
Наведені вище норми дають підстави для висновку, що фактично суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи Договір, має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій (п. 7.32 постанови Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 910/6422/24).
Верховний Суд у постанові від 10.10.2024 у справі № 910/332/24 зазначив, що позивач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, що пов'язані з введенням воєнного стану, зважаючи на те, що на момент укладення договору по всій території України вже було введено воєнний стан.
Тому настання зазначених подій не може розглядатись як підстава для внесення змін в окремі пункти договору.
Також Верховний Суд у п. 8.57 постанови від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 зазначив, що на момент підписання спірного Договору повномасштабна агресія російської федерації проти Україні вже тривала, дані обставини для сторін Договору були загальновідомим фактом. А тому при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе. Відтак, підписуючи Договір з визначеними строками, ціною та специфікацією, постачальник повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
При цьому об'єктивно розуміючи та оцінюючи вигоди/втрати від укладення договору, постачальник зокрема мав можливість урахувати можливе настання негативних наслідків. Натомість, постачальник, прийнявши рішення про укладення Договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Окремо слід зауважити, що, укладаючи додаткову угоду № 1 від 02.08.2022 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, з метою створення видимості правомірного збільшення ціни на товар у зв'язку із коливанням курсу іноземної валюти, сторонни послались на положення п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Такі дії сторін суперечать одній з основоположних засад цивільного законодавства як добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) з огляду на наступне.
Як було зазначено вище в умовах воєнного стану (на момент виникнення спірних правовідносин) публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі». Замовники повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України (п.п. 1 п. 1, абз. 1, 2 п.п. 3 п. 1, абз. 7 п.п. 3 п. 1 постанови КМУ № 169).
Отже на момент укладення Договору № 83/22-НСЗУ та додаткової угоди № 1 питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг регулювались положеннями постанови КМУ № 169, а також Законом України «Про публічні закупівлі» лише у частині дотримання визначених ним принципів здійснення публічних закупівель.
Відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», на який сторони посилаються у Додатковій угоді від 02.08.2022 № 1, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Разом з цим, як вже було зазначено вище, при укладанні Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ сторонами не було передбачено умови, яка б надавала можливість змінити істотну умови договору після його підписання у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.
Відтак дії сторін, які призвели до зміни ціни Договору у бік збільшення, є недобросовісними. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання державних коштів, що є прямим порушенням принципів здійснення закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі» (постанови Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.11.2023 у справі № 917/1009/22, від 30.07.2024 у справі № 910/6493/23, від 05.02.2025 у справі № 902/202/24, постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).
Таким чином, укладення Додаткової угоди №1 від 02.08.2022 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ про закупівлю з порушенням вимог ч. 2 ст.632, ч. 1 ст. 652 ЦК України, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», є підставою для її недійсності .
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 -3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсною Додаткову угоду №1 від 02.08.2022 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, укладену між між КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР та ТОВ «Медгарант» » є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 208 ГК України, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зроблено висновок, що додаткові угоди, укладені з порушенням вищезазначеного законодавства, підлягають визнанню судом недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами регулюються договором, а грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані постачальником електричної енергії, підстава їх набуття відпала, у зв'язку з чим вони підлягають поверненню на підставі ст.ст. 216, 1212 ЦК України.
Таким чином, недійсність Додатково угоди № 1 від 02.02.2022 означає, що зобов'язання сторін регулюються умовами Договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначила, що за статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави. Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) (п.п. 59-60 постанови від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).
За змістом п. 3.1. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ вартість товару визначено за ціною 7 300 000,00 грн (у т.ч. ПДВ - 477 570,09 грн.).
У подальшому, 12.08.2022 Постачальник передав, а Замовник прийняв товар та платіжним дорученням від 30.08.2022 № 1028 оплатив поставлений товар у сумі 8 030 000,00 грн з ПДВ.
Отже недійсність Додаткової угоди від 02.08.2022 № 1 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ означатиме, що зобов'язання сторін в частині ціни товару регулюватимуться Договором від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ.
З огляду на викладене, безпідставно сплачена сума за товар становить 730 000,00 грн.
Таким чином, у разі визнання судом недійсною Додаткової угоди від 02.08.2022 № 1 до Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ, безпідставно сплачені кошти на підставі ст. ст. 216, 1212 ЦК України підлягають стягненню з ТОВ «Медгарант».
Згідно з рішенням Запорізької міської ради від 20.05.2024 № 198 КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР (код ЄДРПОУ 19282283) реорганізовано шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 05498677), яке є правонаступником усіх прав та обов'язків КНП «Пологовий будинок № 3» ЗМР.
Як вже зазначалось вище, джерелом фінансування закупівлі товару за Договором від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ були кошти Національної служби здоров'я України (п. 4.5. Договору від 21.06.2022 № 83/22-НСЗУ). Тобто кошти отримані за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», принцип цільового та раціонального використання коштів, передбачених на фінансування надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів за програмою медичних гарантій, є одним з принципів, на яких базується програма медичних гарантій. Здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, є однією з основних функцій Уповноваженого органу, яким є Національна служба здоров'я України (п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1101 «Про утворення Національної служби здоров'я України»).
За змістом п. 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1086, Національна служба здоров'я України є розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Реалізація програми державних гарантій медичного обслуговування населення».
Таким чином, у зв'язку з визнанням судом недійсною Додаткої угоду № 1 від 02.08.2022, безпідставно сплачені кошти на загальну суму 730 000,00 грн на підставі ст.ст. 216, 1212 ЦК України підлягають стягненню з відповідача 2 на користь Національної служби здоров'я України, з якого вони фактично були витрачені.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням того, що за змістом спірних правовідносин саме через дії ТОВ «Медгарант», яке було ініціатором підписання спірної додаткової угоди, було допущено порушення вказаних вимог законодавства та внаслідок саме його дій оспорюється додаткова угода до договору на закупівлю товару, сплачений за подання цього позову судовий збір у розмірі 11182,40 грн підлягає відшкодуванню саме за рахунок ТОВ «Медгарант».
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 02.08.2022 №1 до Договору на закупівлю № 83/22-НСЗУ від 21.06.2022, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради (ідентифікаційний код 19282283, вул. Бочарова, буд. 11, м. Запоріжжя, 69071) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медгарант» (ідентифікаційний код 32157279, вул. Дніпровська набережна, буд. 26, Літера А, неж. прим. З № 1 - № 16, групи прим. № 178, м. Київ, 02132).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медгарант» (ідентифікаційний код 32157279, вул. Дніпровська набережна, буд. 26, Літера А, неж. прим. З № 1 - № 16, групи прим. № 178, м. Київ, 02132) на користь держави в особі Національної служби здоров'я України (ідентифікаційний код 42032422, просп. Степана Бандери, буд. 19, м. Київ, 04073) грошові кошти в сумі 730 000,00 грн (сімсот тридцять тисяч гривень 00 коп.).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медгарант» (ідентифікаційний код 32157279, вул. Дніпровська набережна, буд. 26, Літера А, неж. прим. З № 1 - № 16, групи прим. № 178, м. Київ, 02132) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (адреса місцезнаходження: 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 118а, ідентифікаційний код 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені в 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 11 182,40 грн (одинадцять тисяч сто вісімдесят дві гривні 40 коп.)
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 20.10.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.