01.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4040/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Мороза В.Ф.,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 та на додаткове рішення від 04.02.2025 (суддя Назаренко Н.Г.)
у справі № 904/4040/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС"
до Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича
про стягнення грошових коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича грошові кошти за договором перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023:
- основний борг у розмірі 420 644, 13 грн;
- пеню у розмірі 62 077, 50 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" основний борг у розмірі 420644,13 грн., пеню в розмірі 31 025,73 грн., судовий збір у розмірі 6 775,04 грн. В решті позову відмовлено.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюк Ігоря Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛМАР ТРАНС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2025 заяву задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 357,00 грн. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10643,00 грн. покладено на позивача.
Не погодившись з вказаним рішенням та додатковим рішенням Фізичною особою-підприємцем Романюком Ігорем Вікторовичем подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 у справі № 904/4040/24 та додаткове рішення від 04.02.2025. Відмовити в задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" до Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича про стягнення боргу в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується з прийнятим судом рішенням оскільки жодних первинних документів, що підтверджують факт надання послуг за Договором перевезення вантажу № 01/102023 від 01.10.2023 не існує, тому правовідносин за ним не відбувалося. Актів про надання послуг, виконання робіт тощо позивачем не надавалося, жодних вимог або претензій стосовно виконання даного договору до ФОП Романюка І.В. не надходило. Щодо нарахування пені та штрафних санкцій за невиконання п. 4.2 Договору про строки оплати, та п. 5.3 Договору, за порушення термінів оплати, апелянт зазначає, що Договір перевезення вантажу за номером 02/102023 від 02.10.2023, що прописаний в усіх первинних документах (рахунках, та актах виконаних робіт) в письмовій формі не укладався, тому і порушення по даному Договору є безпідставними, відповідно відповідач, за даним позовом по Договору який не існує, відповідальності не несе. Окрім того послуги перевезення дійсно надавались саме за договором 02/102023 від 02.10.2023, акти виконаних робіт-підписувалися, проте домовленість про кількість перевезень, маршрут, ціну та строки оплати була іншою та узгоджена між сторонами в усній формі. Із актів звірки вбачається, що відстрочка платежу та оплата частинами відразу була оговорена - по можливості. І саме на цих умовах, була розпочата робота між сторонами договору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 та на додаткове рішення від 04.02.2025 у справі № 904/4040/24 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 10 162, 56 грн.
Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 та на додаткове рішення від 04.02.2025 у справі № 904/4040/24.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ним було повністю виконано передбачені Договором зобов'язання щодо доставлення автомобільним транспортом довірений вантаж, але ФОП Романюк І.В. не було виконані умови договору щодо сплати за надані послуги. ТОВ “ДЕЛМАР ТРАНС» було виставлено рахунки на оплату, а також сторонами були підписані та скріплені печатками Акти надання послуг та ТТН. При складанні Актів наданих послуг та рахунків ТОВ “ДЕЛМАР ТРАНС» було допущено описку, а саме в номері та даті договору перевезення зазначивши у рахунках та актах “02/102023 від 02.10.2023р.» замість правильного номеру та дати договору “01/102023 від 01 жовтня 2023р.», тобто наразі є чинним Договір перевезення вантажу № 01/102023 від 01 жовтня 2023 року на підставі якого і надавались відповідні послуги з перевезення вантажу. 29 листопада 2024 року в підсистемі “Електронний суд» ТОВ “ДЕЛМАР ТРАНС» отримало заяву від ФОП Романюк І.В. відповідно до якої останній зазначає, що ним були сплачені рахунки № 242 від 09 липня 2024 року, № 244 від 10 липня 2024 року, № 246 від 11 липня 2024 року та № 257 від 15 липня 2024 року у розмірі 16 100 грн. 00 коп. та у розмірі 183 908, 26 грн. після відкриття провадження у даній справі. До того ж, в позовній заяві також зазначалось, що ФОП Романюк І.В. частково сплатив борг ТОВ “ДЕЛМАР ТРАНС» у розмірі 201 586 грн. 87 коп. та дана сума була врахована при поданні позовної заяви та було зменшено суму боргу з урахуванням штрафних санкцій з 884 316 грн. 87 коп. до 682 729 грн. 89 коп. Тобто, зазначене вище свідчить про те, що ФОП Романюк І.В. визнає наявність у нього заборгованості перед ТОВ “ДЕЛМАР ТРАНС». При цьому апелянт стверджує, що між сторонами було укладено всього один договір за яким і надавались послуги з перевезення вантажу та таким договором є Договір перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023. Окрім того позивач звертає увагу, що Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати додаткове рішення, проте не наводить жодного обґрунтування незгоди з додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2025 у справ № 904/4040/24.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2025 розгляд справи № 904/4040/24 призначено на 01.10.2025 о 10 год. 30 хв.
В судове засідання 01.10.2025 з'явились представники сторін, надали пояснення по справі.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом між Товариством з обмеженою відповідальністю "Делмар Транс" (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Романюком Ігорем Вікторовичем (замовник) укладено договір перевезення вантажу №01/102023 від 01.10.2023, згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із товарно-транспортною накладною) з пункту навантаження (відправки) до пункту розвантаження (доставки) і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується “вантажоодержувач»), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.
За перевезення вантажу відправник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу. Вартість перевезення вантажу залежить від довжини маршруту та кількості вантажу, що перевозиться. (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 4.2. Договору, розрахунок виконується по факту виконання робіт впродовж однієї доби.
За порушення термінів оплати належним чином наданих послуг за цим договором замовник зобов'язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання. (п. 5.3. договору).
Згідно п. 7.1. Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
На виконання умов договору позивач надав послуги з перевезення вантажу на загальну суму 822 239,37 грн., про що в матеріали справи надано підписані сторонами та скріплені печатками акти надання послуг: № 237 від 04 липня 2024 року на суму 77 726 грн. 24 коп., № 239 від 05 липня 2024 року на суму 53 841 грн. 25 коп., № 241 від 08 липня 2024 року на суму 43 962 грн. 37 коп., № 242 від 09 липня 2024 року на суму 58 538 грн. 81 коп., № 244 від 10 липня 2024 року на суму 70 522 грн. 93 коп., № 246 від 11 липня 2024 року на суму 54 846 грн. 52 коп., № 255 від 13 липня 2024 року на суму 21 259 грн. 60 коп., № 256 від 14 липня 2024 року на суму 16 078 грн. 00 коп., № 257 від 15 липня 2024 року на суму 48 851 грн. 81 коп., № 259 від 16 липня 2024 року на суму 47 006 грн. 32 коп., № 262 від 17 липня 2024 року на суму 13 599 грн. 11 коп., № 265 від 18 липня 2024 року на суму 42 826 грн. 38 коп., № 266 від 19 липня 2024 року на суму 8 230 грн. 50 коп., № 269 від 23 липня 2024 року на суму 71 499 грн. 62 коп., № 271 від 24 липня 2024 року на суму 56 769 грн. 88 коп., № 289 від 31 липня 2024 року на суму 24 331 грн. 81 коп., № 290 від 01 серпня 2024 року на суму 26 767 грн. 80 коп., № 294 від 02 серпня 2024 року на суму 13 311 грн. 00 коп., № 297 від 05 серпня 2024 року на суму 12 149 грн. 90 коп., № 302 від 06 серпня 2024 року на суму 4 797 грн. 52 коп., № 306 від 07 серпня 2024 року на суму 6 809 грн. 40 коп., № 318 від 14 серпня 2024 року на суму 24 237 грн. 10 коп., № 320 від 15 серпня 2024 року на суму 24 275 грн. 50 коп.
Окрім того в матеріали справи надано Товарно-транспорті накладні від 04.07.2024, від 05.07.2024, від 08.07.2024, від 09.07.2025, від 10.07.2024, від 11.07.2024, від 13.07.2024, від 14.07.2024, від 15.07.2024, від 16.07.2024, від 17.07.2024, від 18.07.2024, від 19.07.2024, від 23.07.2024, від 2.07.2024, від 31.07.2024, від 01.08.2024, від 02.08.2024, від 05.08.2024, від 06.08.2024, від 07.08.2024, від 14.08.2024, від 15.08.2024, що у тому числі підтверджують факт надання позивачем послуг та отримання відповідачем вантажу.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату наданих послуг.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг, позивачем було надіслано ФОП Романюк І.В. досудову вимогу, згідно якої вимагав, протягом п'яти робочих днів з моменту отримання даної вимоги сплатити грошові кошти у розмірі 884 316,87 грн., з яких 822 239,37 грн. сума заборгованості та 62 077,50 грн. пеня.
Вказана вимога була надіслана на адресу відповідача 09.09.2024, про що надано опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та поштову накладну.
Разом з тим, відповідачем не сплачено надані позивачем послуги, що і стало причиною звернення ТОВ «Делмар Транс» з позовом про стягнення з відповідача вартості послуг.
Після звернення позивача до суду, відповідачем частково сплачено заборгованість в розмірі 200 008,26 грн, про що надано платіжні інструкції № 2736 від 20.09.2024 на суму 16 100,00 грн, № 2735 від 20.09.2024 на суму 183 908,26 грн., що стало підставою для зменшення позивачем позовних вимог в частині основного боргу до 420 644,13 грн.
Щодо викладених обставин колегія зазначає наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 909 ЦК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України, - за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно пп. 4.1. договору за перевезення вантажу відправник зобов'язується сплатити перевізникові плату за перевезення вантажу. Вартість перевезення вантажу залежить від довжини маршруту та кількості вантажу, що перевозиться.
Відповідно до п. 4.2. Договору, розрахунок виконується по факту виконання робіт впродовж однієї доби.
Разом з тим, відповідачем частково сплачено суму заборгованості. На час звернення з позовними вимогами сума заборгованості складала 682 729,89 грн.
Після звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі відповідачем частково сплачено суму заборгованості в розмірі 200 008,26грн.
У зв'язку з частковою оплатою заявленої до стягнення суми позивачем було зменшено позовні вимоги в частині основного боргу до 420 644,13 грн.
Відповідачем не надано доказів своєчасного та повного виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг, з огляду на що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Колегія погоджується з висновком господарського суду, вважає його правильним та обґрунтованим.
Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно п. 5.3. Договору за порушення термінів оплати належним чином наданих послуг за цим договором змовник зобов'язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Позивачем заявлено до стягнення 62 077,50 грн. пені за загальний період прострочення з 05.07.2024 по 09.09.2024.
Господарський суд перевіривши розрахунки позивача виявив помилки в частині визначення початку періодів нарахування, а також неправильно застосовану ставку НБУ, а саме у визначені позивачем періоди нарахування облікова ставка НБУ становила 13,00, а не 13,5, з огляду на що дійшов висновку про часткове задоволення суми пені в розмірі 31 025,73 грн.
Колегія перевіривши розрахунки позивача та висновки господарського суду щодо наявності підстав для перерахунку заявленої до стягнення суми, вважає, обґрунтованою суму пені у розмірі 31 051,77 грн.
Таким чином колегія погоджується з висновками господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 420 644,13 грн. та 31 051,77 грн. пені.
Щодо доводів апеляційної скарги про укладення договору №02/102023 в усній формі, а також тверджень апелянта, про існування інших домовленостей про перевезення, маршрути та кількість, а також оплату, які погоджено в усній формі всупереч підписаним сторонами актам колегія зазначає наступне.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно п.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини першої статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Як визначено в ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційний суд зазначає, що наданий позивачем в матеріали справи Договір №01/102023 від 01.10.2023 скріплений печатками та підписаний сторонами у справі.
Доказів припинення договору чи визнання його недійсним в матеріали справи не надано.
В позовній заяві позивач звертав увагу на помилку в номері та даті договору, під час виставлення рахунків та підписання актів. При цьому вказані акти виконаних робіт були підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Заперечуючи проти виконання Договору №01/102023 від 01.10.2023, відповідачем не надано будь-яких доказів, укладення договору в усній формі, з присвоєнням йому номеру, як не надано замовлень, пропозицій, листів тощо, що підтверджувало б укладення будь-якого іншого договору, на виконання якого здійснювалося перевезення вантажу.
Апеляційний суд звертає увагу на наявність суперечностей в доводах апеляційної скарги, зокрема, щодо укладення в усній формі договору №02/102023 від 02.10.2023, підписання актів наданих послуг всупереч інших домовленостей щодо кількості перевезень, маршрутів, ціни та строків оплати.
При цьому відповідач не заперечує та не спростовує факт надання позивачем послуг на заявлену до стягнення суму, що у тому числі підтверджується частковою оплатою наданих послуг, навіть після відкриття провадження у справі.
Окрім того колегія звертає увагу, що під час перегляду рішення суду, апеляційним судом було здійснено перевірку розрахунку суми пені, яку було заявлено та стягнуто господарським судом, та визнано обґрунтованим розрахунок суду щодо стягнення пені саме у розмірі 31 025,73 грн.
Під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення. Господарським судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, та зазначено, з яких саме підстав суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Сторони при виконанні договорів повинні діяти добросовісно і справедливо по відношенню до іншої сторони договору, повинні фактично виконувати умови договору, та не ухилятись від виконання обов'язків.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
В постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025.
Щодо додаткового рішення 22.01.2025, прийнятого за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" в якій останній просив стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюк Ігоря Вікторовича на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн. колегія зазначає наступне.
Додатковим рішенням від 04.02.2025 у справі № 904/4040/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛМАР ТРАНС» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАР ТРАНС" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 357,00 грн., про що видати наказ. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10643,00 грн. покладено на позивача.
Приймаючи вказане рішення господарський суд, дослідивши подані докази, обставини щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення документів, підготовку позову як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, зважаючи на заперечення відповідача, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання. Зважаючи на викладене, суд частково задовольнив заяву позивача зі стягненням з відповідача 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. При цьому зважаючи на те, що позов задоволено частково, в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов'язані із розглядом справи покладено на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 9 357,00 грн.
Згідно прохальної частини апелянт просить скасувати додаткове рішення від 04.02.2025 у справі № 904/4040/24, проте в тексті апеляційної скарги не зазначає, з чим саме останній не згоден, в чому полягає незаконність прийнятого рішення.
Колегія суддів, перевіривши надані в матеріали справи документи, а саме: Договір про надання правової (правничої) допомоги №05/05 від 05.05.2021, укладений між “ДЕЛМАР ТРАНС» (далі - замовник) та Адвокатським об'єднанням “Аукторітас» (далі - виконавець), Додаткові угодами № 1,2,3,4, 5 до вказаного Договору, Акт приймання-передачі від 22.01.2025 до договору про надання правової (правничої) допомоги №05/05 від 05.05.2021, який містить перелік наданих послуг, час витрачений на такі послуги, та вартість послуг на загальну суму 20 000,00 грн., вважає обґрунтованим висновок суду що заявлена до стягнення сума є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Апеляційний суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, в яких зазначалося, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (постанова Верховного Суду викладений від 28.11.2019 у справі №914/1605/18).
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); предметом позову та значенням справи для сторони, колегія зазначає, що господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідача 9 357,00 грн. з урахуванням приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України щодо покладення витрат, пов'язаних із розглядом справи пропорційно до розміру задоволених позовних вимог
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 та на додаткове рішення від 04.02.2025 у справі № 904/4040/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025 та на додаткове рішення від 04.02.2025 у справі № 904/4040/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Романюка Ігоря Вікторовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 21.10.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А.Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко