15.10.2025 року м. Дніпро Справа № 908/3058/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Пошелюзний С.В.
від позивача: Українець М.П.
від відповідача: Шкабуро О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ»
на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.03.2025 р.
( суддя Ярешко О.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 07.04.2025 р.)
у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ»,
м. Запоріжжя
до відповідача:
Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ»,
м. Запоріжжя
про стягнення 415 008,66 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ», про стягнення 406 198,81 грн. безпідставно набутих коштів, 7 311,58 грн. інфляційних втрат, 1 498,27 грн. 3% річних. Також просив стягнути з Відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.03.2025 р. у справі № 908/3058/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» 406 198 грн. 81 коп. безпідставно набутих коштів, 932 грн. 26 коп. 3% річних та 4885 грн. 57 коп. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Приватне підприємство “ГАЛНАФТААВТОГАЗ», через систему "Електронний суд", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 27.03.2025 р. у справі № 908/3058/24 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з зазначеним рішенням суду, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи.
Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги, що наявність діючого договору оренди нежитлового приміщення № 4063 від 29.12.2022 р., укладеного між ТОВ «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» та ПП «ГАЛНАФТААВТОГАЗ», неодноразове перерахування коштів Позивачем на банківський рахунок відповідача відповідних платежів свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер, що обумовлено характером особистісних стосунків, які склалися між Позивачем та Відповідачем.
При цьому, Скаржник зазначає, що суд першої інстанції перекладає на Відповідача понесення відповідальності за нібито помилкові дії Позивача. В свою чергу ПП «ГАЛНАФТААВТОГАЗ» звертає увагу, що між сторонами існує діючий договір оренди, відповідно до якого останнім виконуються всі його умови без перешкоджання орендатору у здійсненні його господарської діяльності.
Скаржник наголошує на тому, що відсутні підстави для твердження про безпідставне набуття та користування Відповідачем грошовими коштами Позивача, оскільки між сторонами наявний діючи договір оренди нежитлового приміщення № 4063 від 29.12.2022 р..
Крім того, на переконання Скаржника спірні відносини між сторонами не набули статусу кредитора та боржника в розумінні ст. 625 ЦК України, тому і дія цієї статті не поширюється на правовідносини між сторонами.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ»надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що Позивач, на виконання обов'язків покладених на останнього Договором, 08.10.2024 р. на основі умов Договору перерахував грошові кошти у розмірі 46 198,81 грн. на розрахунковий рахунок Відповідача. Проте, окрім сплати орендної плати, 08.10.2024 р. Позивачем було помилково перераховано 406 198,81 грн..
Товариство також вказує на те, що наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для висновку про зарахування до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами, оскільки сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана здійсненою на підставі такого договору. Зазначена правова позиція щодо застосування норми ст. 1212 ЦК України до відносин, щодо стягнення грошових коштів, сплачених понад визначену в договорі суму, узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, висловленої в постанові від 25.08.2022 р. по справі № 903/357/21.
Крім того, Товариство зазначає про те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.03.2019 р. по справі № 904/8223/16 дійшов висновку, що на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло відповідно до ст. 1212 ЦК України, поширюється дія статті 625 ЦК України, як і на інші види грошових зобов'язань незалежно від підстави їх виникнення.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/3058/24.
Матеріали справи № 908/3058/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.03.2025 р. у справі № 908/3058/24 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів оплати судового збору, у розмірі 7 470,15 грн..
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначити апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 15.10.2025 р..
В судовому засіданні 15.10.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
29.12.2022 р. між Приватним підприємством “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» ( Орендар ) укладено договір оренди нежитлового приміщення, предметом якого є передання Орендарю в строкове платне користування нерухомого майна: нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 25.
Згідно п. 4.1 договору, розмір орендної плати за місяць користування об'єктом оренди складає 43 957,00 грн. Орендна плата підлягає щорічному коригуванню в сторону зростання (кожний календарний рік з врахуванням офіційного індексу інфляції, розрахованого за повний календарний рік, на підставі індексів інфляції, визначених центральним органом виконавчої влади з питань статистики).
Усі платежі за договором, згідно п. 4.4, здійснюються сторонами в національній валюті України - гривні, у формі безготівкових розрахунків, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця, зазначений у цьому договорі, чи інший рахунок орендодавця, про що орендаря було повідомлено письмово.
За умовами п. 4.5, Орендар сплачує орендну плату щомісячно, до 10 числа розрахункового місяця шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Орендодавця, на підставі умов договору.
Згідно п. 7.1, строк оренди за цим договором становить 120 календарних місяців та починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди у користування орендарю.
Згідно п. 11.12, будь-які повідомлення та інші документи, що направляються стороні для виконання договору чи в зв'язку з ним, будуть важатися переданими стороні належним чином, якщо вони вручені нарочним, передані кур'єрською службою чи відправлені поштою ( рекомендованим/цінним листом, з повідомленням про вручення ).
Договір оренди посвідчений 29.12.2022 р. приватним нотаріусом запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., за реєстровим № 4063.
Об'єкт оренди був переданий в користування Відповідачем Позивачу згідно акту приймання-передачі приміщення від 01.04.2023 р..
Згідно матеріалів справи, за вказаним договором оренди Орендар щомісячно здійснював перерахування на рахунок Орендодавця орендну плату.
Так, платіжною інструкцією від 08.10.2024 р. № 55391 ТОВ “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» перераховано на банківський рахунок ПП “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» - 46 198,81 грн. з призначенням платежу: “Орендна плата за жовтень 2024 року за адресою Нижньодніпровська, 25. Договір оренди нежитлового приміщення № 4063 від 29.12.2022 р.».
Крім того, платіжною інструкцією від 08.10.2024 р. № 55392 ТОВ “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» перераховано на банківський рахунок ПП “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» 406 198,81 грн. з призначенням платежу: “Орендна плата за жовтень 2024 року за адресою Нижньодніпровська, 25. Договір оренди нежитлового приміщення № 4063 від 29.12.2022 р.». Перерахування вказаних сум підтверджується також банківською випискою по особовому рахунку, наданою Відповідачем.
14.10.2024 р. Позивач надіслав Відповідачу на адресу місцезнаходження останнього рекомендованим поштовим відправленням № 6909100025906 лист № 66 від 10.10.2024 р., яким вимагав терміново повернути помилково перераховані кошти згідно платіжної інструкції від 08.10.2024 р. у сумі 406 198,81 грн. на зазначені платіжні реквізити. До листа було додано копію платіжної інструкції від 08.10.2024 р. № 55392. Відправлення підтверджується описом вкладення та поштовою накладною від 05.11.2024 р..
17.10.2024 р. вказане поштове відправленням № 6909100025906, відповідно трекінгу АТ “УКРПОШТА», прибуло до поштового відділення відповідача “ 69050» та 31.10.2024 р. було здійснено повернення відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
05.11.2024 р. Позивач надіслав Відповідачу на адресу місцезнаходження останнього рекомендованим поштовим відправленням № 6909100032856 лист № 04/11 від 04.11.2024 р., яким повторно вимагав у 3-денний термін повернути помилково перераховані кошти згідно платіжної інструкції від 08.10.2024 р. у сумі 406 198,81 грн. на зазначені платіжні реквізити. До листа було додано копії платіжних інструкцій від 08.10.2024 р. № 55392.
09.11.2024 р. вказане поштове відправленням № 6909100032856, відповідно трекінгу АТ “УКРПОШТА», прибуло до поштового відділення відповідача “ 69050» та 23.11.2024 р. було здійснено повернення відправнику в зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Як зазначив Відповідач в суді першої інстанції, після надходження на його розрахунковий рахунок грошових коштів у розмірі 406 198,81 грн., приватним виконавцем було стягнуто з ПП “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» заборгованість в межах виконавчого провадження № 76084413 у розмірі 380 129,50 грн. та завершено виконавче провадження за фактом виконання в повному обсязі.
11.02.2025 р. Позивач поштовим відправленням № 6909100080850 надіслав Відповідачу акт звірки взаєморозрахунків за період: 01.04.2023 р. - 11.02.2025 р., що підтверджується описом вкладення та поштовою накладною. Дане поштове відправлення вручене Відповідачу не було через невдалу спробу, що підтверджується трекінгом АТ “УКРПОШТА».
Наведені обставини стали підставою для звернення ТОВ “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ», про стягнення 406 198,81 грн. безпідставно набутих коштів, 7 311,58 грн. інфляційних втрат, 1 498,27 грн. 3% річних.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Зважаючи на те, що Відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині задоволення позовних вимог, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог.
Предметом спору є вимоги ТОВ “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» про стягнення з Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» безпідставно набутих коштів, з підстав передбачених ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.
Зокрема, набуття Відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок Відповідача понад встановлений розмір орендної плати, який було сплачено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, між ТОВ “АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» та ПП “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» укладено договір оренди нерухомого майна від 29.12.2022, за умовами якого Позивач, як Орендар, щомісячно перераховував на поточний рахунок Відповідача орендну плату.
В усіх платіжних документах Позивач вказував у призначенні платежу, що оплата здійснюється за оренду приміщення, та за який період (місяць).
За умовами п. 4.5, пп. 4.1.4 п. 4.1 договору оренди, орендна плата мала сплачуватися Орендарем щомісячно до 10 числа розрахункового місяця. Орендна плата за перший місяць користування мала бути сплачена протягом 7 банківських днів з дати підписання договору за перший місяць користування в розмірі 43 957,00 грн.
Орендна плата за перший місяць користування - квітень 2023 була внесена Орендарем кількома платежами згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів від 27.04.2023 р., 28.04.2023 р., 01.05.2023 р., 02.05.2023 р., 03.05.2023 р..
Надалі, згідно наданих Позивачем платіжних документів, Позивачем здійснювалася оплата орендної плати не в строк, встановлений договором, та не одноразово, а кількома платежами.
08.10.2024 р. Позивач двома платіжними інструкціями № № 55391, 55392 перерахував Відповідачу грошові кошти в сумі 46 198,891 грн. та 406 198,81 грн., відповідно, зазначивши в призначеннях платежу, що оплата здійснюється за оренду згідно договору, за жовтень 2024.
Тобто, виходячи з несвоєчасності здійснення платежів з орендної плати та здійснення перерахувань не в розмірі місячної плати одним платежем, а кількома, Відповідач міг вважати, що сума 406 198,81 грн. надійшла саме за укладеним між сторонами договором оренди.
Разом з тим, у подальшому, 11.11.2024 р. Позивач перерахував на рахунок Відповідача 46 198,81 грн. з призначенням платежу: “Орендна плата за листопад 2024», після звернення до суду 10.12.2024 р. перерахував 46 198,81 грн. з призначенням платежу: “Орендна плата за грудень 2024», 10.01.2025 р. перерахував 50 818,69 грн. з призначенням платежу: “Орендна плата за січень 2025», 10.02.2025 р. перерахував 50 818,69 грн. з призначенням платежу: “Орендна плата за лютий 2025».
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини у цій справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна сума була перерахована Позивачем Відповідачу не в межах договору оренди від 29.12.2022 р., оскільки сума 406 198,81 грн. значно перевищує місячний розмір орендної плати, а договором не встановлено внесення орендної плати наперед, а тому, в розумінні ст. 1212 ЦК України, такі кошти підлягають стягненню з Відповідача як безпідставно отримані.
Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованим доводи апеляційної скарги про наявність підстав для сплати Позивачем спірних грошових коштів та правомірність їх отримання Відповідачем з огляду на саму лише наявність укладеного між ними Договору. Оскільки, як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 р. у cправі № 903/357/21 - наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами, оскільки сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору.
Суд першої інстанції встановив, що Відповідач міг вважати перерахування суми 406 198,81 грн. саме за договором оренди, а тому, враховуючи існування між сторонами договірних зобов'язань, у нього не виникло негайного повернення грошових коштів Відповідачу. Разом з тим, 17.10.2024 р. лист Позивача з вимогою негайного повернення суми 406 198,81 грн. прибув до поштового відділення Відповідача. Таким чином, оскільки в листі Позивача № 66 від 10.10.2024 р. не було встановлено конкретного строку для повернення коштів, суд першої інстанції застосував приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Відтак, кошти в сумі 406 198,81 грн. мали бути повернуті Відповідачем позивачу 24.10.2024 р.. Доказів повернення Відповідачем Позивачу - 406 198,81 грн. сторонами не надано.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з Відповідача 406 198,81 грн. безпідставно набутих коштів визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, Позивачем було заявлено до стягнення з Відповідача на його користь 7 311,58 грн. інфляційних втрат, нарахованих за жовтень 2024, та 1 498,27 грн. 3% річних, нарахованих за період з 08.10.2024 р. по 21.11.2024 р. ( 45 днів прострочення ).
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 11.07.2023 р. у справі № 910/15410/21, права на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальною гарантією, що надає кредитору можливість захистити майнові інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17).
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи Скаржника про набуття Відповідачем спірних коштів на достатніх правових підставах, а також вважає правильним висновок місцевого суду про стягнення таких коштів на підставі положень ст. 1212 ЦК України.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “ГАЛНАФТААВТОГАЗ» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.03.2025 р. у справі № 908/3058/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.10.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін