Справа № 161/12255/25
Провадження № 2/161/4344/25
08 жовтня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Черняка В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Собуцької О.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
прокурора - Романішиної Т.Л.,
представника відповідача Державної казначейської служби України - Манчик О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,-
Позивач через свого представника звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування вимог вказує, що 27.05.2019 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України у кримінальному провадженні №12018030000000279 від 02.07.2018 р. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2024 року по справі №161/13558/19 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.28 ч.1 ст.203-2 КК України (в редакції Закону № 1019-VIII від 18.02.2016) та виправдано, на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому вони обвинувачувались. Вказаний вирок набрав законної сили. Незаконне обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину та переслідування з боку правоохоронних органів викликали у позивача глибокі моральні страждання, триваюче психологічне напруження та хронічний стрес. ОСОБА_2 була обмежена у правах і свободах, гарантованих статтями 30, 31, 32, 33, 41 Конституції України, а саме: на таємницю листування та телефонних розмов (ст. 31), невтручання у особисте і сімейне життя (ст. 32), недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (ст. 32), свободу пересування, вільного вибору місця проживання, у праві вільно залишати територію України (ст.33), володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (ст. 41).
Увесь час перебування під слідством та судом ОСОБА_2 зазнавала душевних страждань, оскільки протягом понад 5 років була змушена доводити свою невинуватість. Під час досудового розслідування позивач неодноразово переживала стрес при проведенні обшуків за місцем її роботи, в ході одного з яких було вилучено її особистий телефон, який повернуто лише через 3 місяці. Також, сильних душевних хвилювань ОСОБА_2 зазнала в ході судового розгляду клопотання органу досудового розслідування про застування до неї запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 153680,00 грн., що є значною і непомірною сумою для позивача. Крім того, в зв'язку із застосуванням запобіжних заходів позивач була позбавлена можливості вільно пересуватись за межі м. Луцька, а у зв'язку із вилученням та арештом комп'ютерної техніки за місцем роботи та забороною спілкування з іншими працівниками ТзОВ «МДЛ» - фактично була позбавлена можливості працювати. Впродовж усього цього часу позивач жила у страху бути покараною за особливо тяжкий злочин, якого не вчиняла. На час перебування під судом ОСОБА_2 вимушено змінила свій звичний спосіб та ритм життя, оскільки була зобов'язана з'являтись до суду для участі у судових засіданнях (яких лише у суді першої інстанції було призначено 40 засідань). Тобто позивач періодично була позбавлена можливості розпоряджатись своїм життям і планувати свої справи на власний розсуд.
Наведене свідчить, що протиправні дії органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури завдали позивачу душевних страждань призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого була спричинена значна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку та розмірі.
Завдану моральну шкоду ОСОБА_2 оцінює в 480000,00 грн., які просить стягнути з відповідачів.
Ухвалою суду від 25.06.2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження.
30.06.2025 року на адресу суду надійшов відзив Державної Казначейської служби України (далі - відповідач 1), в якому представник відповідача просить відмовити в позові. Вказує, що вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2024 року, ухвала Волинського апеляційного суду від 05.06.2024 року у справі № 161/13558/19 та інші документи, долучені позивачем до позову як докази, не є рішеннями, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників правоохоронних органів. Тобто, згідно з матеріалами справи дії органів досудового розслідування та прокуратури протиправними не визнавались. У матеріалах справи відсутні обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення - наявність шкоди, протиправність (незаконність) дій, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Казначейство також звертає увагу на те, що статтями 7, 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн. Твердження представника позивача, що відшкодування моральної шкоди, не є «виплатою» в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону, статей 1167, 1176 ЦК України, а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», вказана розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду не застосовується.
01.07.2025 року позивачем подано відповідь на відзив Державної Казначейської служби України в йому сторона спростовує доводи відповідача 1.
01.07.2025 року на адресу суду надійшов відзив ГУНП у Волинській області (далі - відповідач 2), в якому представник відповідача 2 вважає вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволення. Зазначає, що в позовній заяві не вказано будь-яких даних, про те, чи зверталась позивач до спеціалістів за допомогою з приводу душевних страждань. Сума немайнової шкоди є завищеною та необґрунтованою, оскільки не враховано загальний стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Враховуючи, що на час звернення позивача до суду діє відповідна зміна у законодавстві, ГУПН у Волинській області заперечує щодо застосування позивачем у позовній заяві мінімального розміру заробітної плати у розмірі 8 000 гривень як розрахункової величини для визначення розміру завданої їй шкоди. Згідно з ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду становить 1 600 грн.
У відповіді на відзив відповідача 2 представник ОСОБА_2 звертає увагу на те, що звернення або не звернення позивача до «спеціалістів» за допомогою з приводу своїх душевних страждань ніяк не впливає на їх характер, обсяг, тривалість та інтенсивність. Заявлена до відшкодування сума визначена виходячи із мінімального (гарантованого) її розміру, встановленому Законом і позивач не претендує на її збільшення.
Волинська обласна прокуратура (далі - відповідач 3) у письмовому відзиві від 14.07.2025 року просила відмовити у задоволені позову. Представник відповідача 3 зазначив, що позивач перебувала під слідством та судом з 27.05.2019 року по 05.06.2024 року (60 місяців та 10 днів). Факт постановлення судом виправдовувального вироку стосовно позивача не може вважатись безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. Розмір моральної шкоди не може бути більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. Позивачем не вказано у чому саме полягає протиправність поведінки відповідачів, не обґрунтовано факту спричинення моральної шкоди.
Протокольною ухвалою суду від 13.08.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 08.10.2025 року представник позивача підтримав вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник Державної казначейської служби України та прокурор Волинської обласної прокуратури проти задоволення вимог заперечили, надали пояснення аналогічні викладеному у письмових відзивах на позов.
Представник ГУНП у Волинській області в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи слідує, що 27.05.2019 року ОСОБА_2 , було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України у кримінальному провадженні №12018030000000279 від 02.07.2018 року (а.с. 16-22).
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2024 року у справі №161/13558/19 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.28 ч.1 ст.203-2 КК України (в редакції Закону № 1019-VIII від 18.02.2016) та виправдано, на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України (а.с.23-35).
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05.06.2024 року вказаний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2024 року залишено без змін (а.с.36-42).
Постановою Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 15.04.2025 ухвалу Волинського апеляційного суду від 05.06.2024 року (а.с.43-45).
Згідно з ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону).
Згідно з ст. 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7100,00 грн., з 01 квітня - 8000,00 грн. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону № 266/94-ВР, оскільки іншого тлумачення наведеного терміну законодавство не містить.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).
Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності.
У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7100,00 грн., з 01 квітня - 8000,00 грн.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.
У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин 2 це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».
Оскільки статтею 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та змін до цієї статті законодавець не вносив, відсутні підстави для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.
Вказані висновки узгоджуються з позицією ВС у постанові від 12.05.2025 року (справа 333/8394/23, провадження № 61-12084св24).
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_2 перебувала під слідством і судом з 27.05.2019 року (день повідомлення про підозру) по 05.06.2024 року (день набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 5 років і 10 днів (або 60 місяців 10 днів). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного перебування під слідством і судом.
Мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи становить 8 000 грн. Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 482 666,67 грн. (8 000 грн. х 60 місяців + 8000 грн. / 30 х 10 днів). Такий розмір відшкодування хоча і є гарантованим законом мінімумом, водночас він відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до його безпідставного збагачення. За конкретних обставин цієї справи, суд не встановив підстав для збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу.
Однак суд зауважує, що позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог, тому вбачає за можливе задоволення вимог в розмірі вказаному позивачем у прохальній частині позовної заяви (в сумі 480 000 грн.).
Суд не приймає аргументи органу державного казначейства та ГУПН у Волинській області про необхідність застосування іншого розміру розрахункової величини для обчислення мінімального розміру моральної шкоди (1 600 грн.). Норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальними, зміни до нього не вносилися. Стаття 13 цього Закону імперативно визначає, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення положень Закону дає підстави для висновку про необхідність застосування мінімального розміру заробітної плати саме станом на час розгляду справи.
Суд не приймає інші аргументи сторін як такі, що спростовуються фактичними обставинами справи або ж як такі, що засновані на помилковому тлумаченні законодавства та суб'єктивній інтерпретації обставин справи.
Отже, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди слід задовольнити повністю в розмірі 480 000 грн.
В цілому суд констатує, що дав відповіді на всі важливі аргументи сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010).
З урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, - задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, 480 000 (чотириста вісімдесят тисяч) грн. 00 коп.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: Волинська обласна прокуратура (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15; код ЄДРПОУ 02909915).
Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4А; код ЄДРПОУ 38009371).
Головне управління Національної поліції у Волинській області (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка 11; код ЄДРПОУ 40108604).
Повний текст судового рішення складено 17 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк