Єдиний унікальний номер 619/6057/23
Номер провадження 22-ц/818/4251/25
16 жовтня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника позивачки адвоката Гупал Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 26 червня 2025 року в складі судді Болибока Є.А. по справі № 619/6057/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь заборгованість за договором позики № 03/03/20-05 від 03 березня 2020 року з додатковою угодою № 6 від 06 березня 2023 року в сумі 337 870,00 грн та судові витрати.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь заборгованість в розмірі 337 870,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3378,70 грн і судові витрати за надання професійної правничої допомоги з розмірі 56 567,00 грн.
10 червня 2025 року ОСОБА_1 через представника подала заяву про перегляд заочного рішення, в якій, зокрема, просила поновити пропущений строк на її подання, оскільки з повним текстом судового рішення вона ознайомилась лише 02 червня 2025 року через адвоката за допомогою системи «Електронний суд» на підставі поданої 30 травня 2025 року заяви. Поважною причиною вчасного неотримання судового рішення є вимушене перебування її за кордоном, адже з 28 червня 2023 року дотепер вона проживає за межами України через активні бойові дії, на територію України не поверталась, кореспонденцію не отримувала, не була обізнана про справу за позовом ОСОБА_2 до неї.
17 червня 2025 року ОСОБА_2 через представника подала заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в яких вказала, що відповідачка знала про заочне рішення у справі з моменту набрання ним законної сили та відкриття виконавчого провадження, тобто з травня 2024 року, однак майже рік не намагалась отримати у суді копію рішення. Про подачу позову вона повідомляла відповідачку у телефонному режимі, направляла копію позовної заяви та постанову про опис (арешт) майна у межах виконавчого провадження через додаток «Viber», відповідачка частково здійснювала оплати у виконавчому провадженні. На адресу реєстрації відповідачки усдом направлялись повістки, а також були зроблені оголошення на сайті. Належних доказів проживання за кордоном відповідачка не надала.
25 червня 2025 року від представника ОСОБА_1 надійшли пояснення, в яких вона наголосила на тому, що матеріали справи не містять інформації про вручення їй повного тексту заочного рішення раніше, ніж дата ознайомлення її адвоката з матеріалами справи. На момент ухвалення заочного рішення вона не перебувала на території України, що підтверджується відомостями Державної прикордонної служби України. Надані позивачкою скріншоти листування не є належними доказами, оскільки з них неможливо встановити авторів листування.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 26 червня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
Ухвала мотивована тим, що відповідачкою не наведено поважних причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, зважаючи на те, що матеріали справи містять поштове повідомлення про вручення їй копії судового рішення 03 квітня 2024 року, а перебування за межами України не перешкоджало їй звернутися із заявою про перегляд заочного рішення у межах передбачених ЦПК України строків.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 01 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Головченко Е.А. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не врахував, що відповідачка не могла отримати копію заочного рішення суду 03 квітня 2024 року, оскільки перебувала у той час за межами України, що підтверджується даними Державної прикордонної служби України. Хто і за яких обставин поставив свій підпис у поштовому повідомленні про вручення копії заочного рішення суду, їй не відомо. З повним текстом судового рішення вона ознайомилась лише 02 червня 2025 року через адвоката за допомогою системи «Електронний суд».
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 не з'явилася.
Судову повістку-повідомлення про розгляд справи 16 жовтня 2025 року надіслану апеляційним судом на адресу представника відповідачки адвоката Головченко Е.А. останнім отримано в електронному кабінеті 31 липня 2025 року (а.с. 167).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката Гупал Р.М., який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до пунктів 6, 7 частини 2 статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Стаття 126 ЦПК України передбачає наслідки пропущення процесуальних строків . Зокрема, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.
Згідно вимог частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Статтею 284 ЦПК України передбачено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що право на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення виникає саме з дати вручення копії заочного рішення.
Отже, зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.
Положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Вказаний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, яким відступлено від висновку, раніше сформованого у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02).
Усталеною у практиці Верховного Суду є правова позиція про те, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у провадженні суду першої інстанції перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь заборгованість в розмірі 337 870,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3378,70 грн і судові витрати за надання професійної правничої допомоги з розмірі 56 567,00 грн.
Копію заочного рішення суду направлено на адресу місця реєстрації ОСОБА_1 , та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600256912969 вручено адресату 03 квітня 2024 року (а.с. 29, 64).
Відповідно до п.3 ч.6 ст.272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
Відповідно до п.81 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ від 05 березня 2009 року № 270, у редакції на час ухвалення заочного рішення, рекомендовані поштові відправлення, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в обєкті поштового звязку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності будь-кому з повнолітніх членів сімї, який проживає разом з ним.
Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків.
Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16, від 19 квітня 2023 року у справі № 303/6378/19, від 21 жовтня 2024 року у справі № 755/4276/21, від 06 січня 2025 року у справі № 363/2792/20.
З наданого відповідачкою листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19 червня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 19 червня 2025 року: виїхала за межі України 28 червня 2023 року о 08-20 через пункт пропуску «Краківець», в'їхала на територію України 28 серпня 2023 року о 04-09 через пункт пропуску «Смільниця», виїхала за межі України 30 серпня 2023 року о 07-21 через пункт пропуску «Краківець», іншої інформації немає (а.с. 137).
На підтвердження своїх доводів щодо перебування за кордоном на час ухвалення заочного рішення та неможливості отримання його копії особисто ОСОБА_1 також надала копію свого паспорта громадянина України для виїзду за кордон зі штампом про виїзд 28 червня 2023 року (а.с. 84-85) і копію угоди про тимчасове житло від 12 липня 2023 року (а.с. 86).
Таким чином, судом встановлено, що на час подання ОСОБА_2 позовної заяви до суду (у грудні 2023 року), у подальшому протягом розгляду справи судом та на час ухвалення заочного рішення від 19 березня 2024 року відповідачка ОСОБА_1 перебувала за межами України.
За таких умов, висновок суду першої інстанції про обізнаність відповідачки про оскаржуване заочне рішення та вручення їй копії заочного рішення суду 03 квітня 2024 року спростовується наданими доказами, а саме інформацією з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19 червня 2025 року.
До того ж, з рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600256912969, на яке посилався суд першої інстанції як належний доказ отримання відповідачкою копії заочного рішення від 19 березня 2024 року, не вбачається, що воно отримано саме ОСОБА_1 особисто чи її представником або членом її сім'ї, прізвища отримувача у ньому не вказано, лише підпис.
При цьому, заяву про перегляд заочного рішення було подано 10 червня 2025 року, тобто протягом двадцяти днів з дня ознайомлення її адвоката з матеріалами справи (02 червня 2025 року), зокрема і текстом заочного рішення суду (а.с. 71-74).
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 з 30 серпня 2023 року постійно перебуває за кордоном, не отримувала копію оскаржуваного заочного рішення від 19 березня 2024 року, тож у суду першої інстанції не було підстав для залишення її заяви про перегляд заочного рішення без розгляду у зв'язку з порушенням строків для її подання.
Посилання ОСОБА_2 на обізнаність ОСОБА_1 про розгляд справи і ухвалення заочного рішення у зв'язку з направленням їй повідомлень у додаток «Viber» та частковим погашенням нею боргу, колегія суддів відхиляє, оскільки, по-перше, право на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення згідно ст. 284 ЦПК України виникає у відповідача саме з дати вручення копії заочного рішення, а по-друге, з наданих позивачкою скріншотів листування неможливо встановити їх авторів.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги процесуального закону та дійшов помилкового висновку про неповажність наведених відповідачкою причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявність підстав для залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.
За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини 1 статті 374 ЦПК України).
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті спору, та матеріали справи підлягають направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, питання щодо розподілу судового збору апеляційним судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 26 червня 2025 року скасувати, справу направити до Дергачівського районного суду Харківської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина