Справа № 643/5451/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1812/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111 КК України
15 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 23 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Салтівського районного суду м.Харкова від 23.06.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, який не має дітей, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна, крім майна, що не підлягає конфіскації згідно із законодавством України.
Строк відбування покарання у виді позбавлення волі обчислюються з дати набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення, починаючи з 14.01.2025 року і до набрання вироком законної сили, із співвідношення одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено обраний раніше - у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Вирішено долю речових доказів, відповідно до ст.100 КПК України, та стягнуто з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в загальному розмірі 15 918 грн. 00 коп.
Документи, що приєднані до матеріалів кримінального провадження, ухвалено зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Цим вироком встановлено, що Зверненням Верховної Ради України до Організації Об?єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації (РФ) державою-агресором, затвердженим постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, РФ визнано державою-агресором.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи план розв'язання та ведення агресивної війни та військового конфлікту на території України, діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05:00 годині за наказом Президента РФ, Російська Федерація незаконно вторглась на територію України та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні Сили РФ, Федеральну службу військ національної гвардії РФ та інші військові та незаконні збройні формування.
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 у зв?язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжено.
У громадянина України ОСОБА_7 (обвинувачений), який перебував у м. Харків, більш точне місце не встановлено, у невстановлений період часу, але не пізніше 14 жовтня 2024 року, за відсутності патріотичних переконань, невизнання верховенства державної влади України, її самостійності як усередині країни, так і незалежності у міжнародних відносинах, при усвідомленні факту повномасштабної збройної агресії РФ проти України та введення на всій території України правового режиму воєнного стану, виник злочинний умисел на вчинення державної зради в умовах воєнного стану, а саме шляхом надання представнику держави-агресора - РФ допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
В подальшому ОСОБА_7 у невстановлений період часу, але не пізніше 14 жовтня 2024 року, перебуваючи на території м. Харків, більш точне місце не встановлено, реалізуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, використовуючи належний йому мобільний телефон марки «TCL» з IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та інстальований на ньому застосунок месенджера «Telegram» з авторизованим аккаунтом « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), добровільно налагодив зв'язок з представником держави-агресора та співробітником спецслужби РФ - Федеральної служби безпеки Російської Федерації (далі - ФСБ РФ) на ім'я « ОСОБА_10 » з позивним « ОСОБА_11 », який використовував аккаунт у вказаному месенджері під найменуванням « ОСОБА_10 », та погодився на пропозицію останнього щодо виконання завдань, спрямованих на проведення підривної діяльності проти України.
Крім цього, о 23 год. 01 хв. 16 жовтня 2024 року ОСОБА_7 , реалізуючи свій кримінальний протиправний умисел, з метою включення його до складу агентурної мережі спецслужб держави-агресора та надання допомоги представникам РФ у проведенні підривної діяльності проти України на постійній основі, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), надіслав вищевказаному представнику держави-агресора з найменуванням «ОСОБА_10» письмове зобов'язання щодо добровільного співробітництва з співробітниками ФСБ РФ, у подальшому обравши собі з метою конспірації своїх дій агентурний псевдонім « ОСОБА_12 ».
В цей же день зазначений представник ФСБ РФ, отримавши дані про добровільну згоду особи на співробітництво у проведенні підривної діяльності проти України, повідомив ОСОБА_7 про необхідність у отриманні від нього інформації щодо актуального місцезнаходження військової техніки та військових об'єктів на території м. Харків та Харківської області.
При цьому ОСОБА_7 був достеменно обізнаним про введення на території України воєнного стану на підставі відповідного указу Президента України у зв'язку із збройною агресією проти України, встановленої на загальнодержавному рівні заборони на поширення інформації про наявність та пересування сил і засобів ЗСУ, усвідомлював, що збір та передача вищевказаних відомостей матиме наслідком нанесення збройними формуваннями Російської Федерації вогневого ураження із застосуванням засобів невибіркової дії по відповідним місцям зосередження сил оборони України та їх оборонних споруд, що матиме наслідком численні жертви з-поміж військовослужбовців сил оборони України, цивільного населення регіону та руйнування об'єктів інфраструктури.
Разом з цим ОСОБА_7 з метою підтвердження добровільності своїх намірів, з ідейних переконань, використовуючи застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), о 22 год. 18 хв. 21 жовтня 2024 року надіслав зазначеному представнику РФ на ім'я « ОСОБА_10 » відеозапис із власним відображенням, на якому у вербальній формі повторно надав свою добровільну згоду на співпрацю з представниками вищевказаної спецслужби держави-агресора.
Діючи умисно і добровільно на виконання завдань вищевказаного представника іноземної держави - РФ на ім'я « ОСОБА_10 », ОСОБА_7 у період з 17 жовтня 2024 року до моменту затримання 14 січня 2025 року здійснював активні дії, направлені на здобуття інформації про пересування та візуальний пошук необхідної інформації про дислокацію підрозділів та військовослужбовців ЗСУ на території м. Харків та Чугуївського району Харківської області, їх військової техніки та озброєння, здійснюючи особисте спостереження за розміщенням, переміщенням і виконанням бойових завдань силами оборони України.
Отримавши необхідну інформацію, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи на виконання завдання вищевказаного представника іноземної держави - РФ на ім'я « ОСОБА_10 », умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій злочинний протиправний умисел, направлений на вчинення державної зради шляхом надання допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, добровільно, в умовах воєнного стану, використовуючи належний йому мобільний телефон марки «TCL» з IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та інстальований на ньому застосунок месенджера «Telegram» з авторизованим у ньому аккаунтом « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), у період з 17 жовтня 2024 року по 08 грудня 2024 року здійснював відправлення на аккаунт месенджера «Telegram» абоненту з найменуванням « ОСОБА_10 », який використовував представник спецслужби держави агресора - ФСБ РФ, відомостей про знаходження та переміщення особового складу, військової техніки та транспортних засобів сил оборони України у вигляді фотозображень (скріншотів) місцевості з умовними позначеннями та географічними координатами, виконаних за допомогою додатку «Google Maps», та текстовими повідомленнями з поясненнями до них за наступних обставин.
Так, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради через надання допомоги представникам держави-агресора у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 23 год. 21 хв. по 23 год. 26 хв. 17 жовтня 2024 року, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), діючи на виконання наданого завдання вказаним представником держави-агресора, здійснив передачу представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомостей про розміщення артилерійських підрозділів сил оборони України та їх озброєння біля с. Піщане Чугуївського району Харківської області, надіславши відповідне фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», а також відповідні пояснювальні повідомлення.
Надалі ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на вчинення державної зради шляхом надання допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 23 год. 33 хв. по 23 год. 36 хв. 17 жовтня 2024 року, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), виконуючи надане завдання представника держави-агресора, відправив представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомості про розміщення військових транспортних засобів та оборонних споруд підрозділів сил оборони України біля с. Піщане Чугуївського району Харківської області, надіславши відповідне фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», а також відповідні пояснювальні повідомлення.
В подальшому о 13 год. 12 хв. та о 13 год. 16 хв. 26 жовтня 2024 року
ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , продовжуючи реалізацію зазначеного кримінально-протиправного наміру, діючи на виконання наданого зобов'язання про співпрацю з представниками держави-агресора, добровільно, в умовах воєнного стану, переслідуючи мету надання допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), надіслав представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, інформацію про розміщення підрозділів сил оборони України біля с. Піщане Чугуївського району Харківської області шляхом відправлення фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконаного за допомогою додатку «Google Maps», додавши текстове повідомлення наступного змісту: «В этом лесу стоят артиллеристы».
Крім цього, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на надання допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільну небезпечність передачі представнику держави-агресора відомостей про місцезнаходження підрозділів Збройних Сил України, о 19 год. 34 хв. та о 19 год. 36 хв. 01 листопада 2024 року, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), здійснив відправлення представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомостей про розміщення підрозділів сил оборони України на місцевості біля Комунального шляхопроводу по пр. Льва Ландау у м. Харків шляхом надсилання фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», додавши текстове повідомлення наступного змісту: «под мостом стояла машина с пулемётом и просто машина легковая военная и машина которая танки перевозит».
Надалі, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи на виконання завдання представника держави-агресора та вищевказаного наданого зобов'язання про співпрацю представникам РФ, о 20 год. 50 хв. 03 листопада 2024 року, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), здійснив відправлення представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомостей про розміщення підрозділів сил оборони України у лісистій місцевості біля автобусної зупинки «Піщане» неподалік з'їзду з автомобільного шляху Т-2104 сполученням «Харків-Вовчанськ» у напрямку с. Піщане Чугуївського району Харківської області шляхом надсилання фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», додавши текстове повідомлення наступного змісту: «там стоит военная машина и они там живут».
В подальшому ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на вчинення державної зради шляхом надання допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, о 20 год. 51 хв. 03 листопада 2024 року, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), здійснив відправлення представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомостей про розміщення підрозділів сил оборони України у лісистій місцевості на північ від с. Піщане Чугуївського району Харківської області шляхом надсилання фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», додавши текстове повідомлення наступного змісту: «Вот там они в сосновом лесу стоят Артиллеристы».
Далі ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого кримінально протиправного наміру, направленого на державну зраду в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи на виконання завдання представника спецслужби держави-агресора, о 03 год. 16 хв. та о 03 год. 17 хв. 10 листопада 2024 року, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), надіслав представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомості про розміщення підрозділів сил оборони України на місцевості біля з'їзду з автомобільного шляху Т-2104 сполученням «Харків-Вовчанськ» шляхом надсилання фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», додавши текстове повідомлення наступного змісту: «Вот здесь мы с отцом проезжали на машине я увидел машину которая была сеткой накрыта», «Ну я видел и всё-таки какая-то пушка вот так вот выпирала».
Крім цього, ОСОБА_7 о 23 год. 40 хв. 08 грудня 2024 року, діючи з метою надання допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання наданого ним зобов'язання про співпрацю з представниками РФ, використовуючи встановлений на власному мобільному телефоні застосунок месенджера «Telegram» та авторизований у ньому аккаунт з найменуванням « ОСОБА_9 » (зареєстрований за допомогою номера мобільного телефону НОМЕР_3 ), здійснив передачу представнику ФСБ РФ на ім'я « ОСОБА_10 », більш точні дані якого не встановлено, відомостей про розміщення підрозділів сил оборони України у лісистій місцевості біля автобусної зупинки «Піщане» неподалік з'їзду з автомобільного шляху Т-2104 сполученням «Харків-Вовчанськ» у напрямку с. Піщане Чугуївського району Харківської області шляхом надсилання фотозображення місцевості з умовним позначенням на ній та географічними координатами, виконане за допомогою додатку «Google Maps», додавши текстове повідомлення наступного змісту: «Там они живут видел как топили печь стоят три машины одна белая бусик такой одна синяя похожа на АКа и ещё одна была накрытая сеткой может зелёная а может не знаю был немецкий корейский рисунок».
У подальшому 14 січня 2025 року протиправна діяльність ОСОБА_7 була припинена співробітниками Управління СБ України в Харківській області.
Згідно отриманих відомостей від ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вказані дати на зазначеній місцевості та безпосередній близькості до вказаної місцевості дійсно дислокувались підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, що були задіяні при виконанні завдань з відсічі збройної агресії РФ на території Харківської області, а також перебували їх транспортні засоби, військова техніка.
При цьому поширена ОСОБА_7 інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
На зазначений вирок суду першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_7 подана апеляційна скарга.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 23.06.2025 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, обвинувачений вказує на невідповідність висновків суду, викладених у судовому засіданні, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки він вчиняв інкримінований йому злочин, визнав свою вину лише за порадою свого захисника, а на досудовому розслідуванні на нього здійснювався психологічний тиск з боку правоохоронних органів та адвоката з метою визнання своєї вини, але через його молодий вік він не усвідомлював усіх наслідків та покарання, яке може бути призначено судом за наслідками судового розгляду у цій справі.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі обвинувачений просив призначити захисника з центру безоплатної вторинної правової допомоги замість захисника ОСОБА_8 .
Разом з цим, до початку апеляційного розгляду колегією суддів було з'ясовано позицію учасників судового розгляду про можливість проведення апеляційного рогляду, але обвинувачений ОСОБА_7 не заявляв будь-яких клопотань, у тому числі, щодо призначення нового захисника з центру безоплатної вторинної правової допомоги.
Колегія суддів також враховує, що договір на правову допомогу від 12.02.2025 із захисником ОСОБА_8 було укладено саме батьком обвинуваченого - ОСОБА_13 , за згодою матері обвинуваченого - ОСОБА_14 (т.2 арк.37-40).
При цьому, захисник ОСОБА_8 також вважала за можливе проведення апеляційного розгляду та не заявляла клопотань про її заміну у цьому кримінальному провадженні, в порядку ст.54 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням думки учасників судового провадження та вимог ст. 405 КК України, вирішила провадити апеляційний розгляд цього провадження за відсутності клопотань про відкладення судового розгляду, у тому числі з метою призначення нового захисника.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_15 , які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, але просили пом'якшити призначене обвинуваченому покарання, думку прокурора, який вважав за необхідне залишити без задоволення подану апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Разом з цим, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч.3 ст.349 КПК України).
При цьому, враховуючи вимоги ч.3 ст.349 КПК України,суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд виконав в повному обсязі.
Надаючи оцінку апеляційним доводам обвинуваченого щодо порушення судом першої інстанції вимог ч.3 ст.349 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з відомостей судового провадження, під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні захист інтересів обвинуваченого ОСОБА_7 здійснював адвокат ОСОБА_8 .
Після надходження обвинувального акта стосовно ОСОБА_7 , який затверджений прокурором та з яким ознайомлено обвинуваченого 07.04.2025, ухвалою Салтівського районного суду м.Харкова від 08.04.2025 призначено підготовче судове засідання у цьому кримінальному провадженні на 10.04.2025.
10.04.2025 під час підготовчого судового засідання в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 повідомив суду, що йому було вручено пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки, про що свідчить відомості журналу та звукозапису цього судового засідання (т.1 арк.63-64).
При цьому, належить врахувати, що за наслідками підготовчого судового засідання постановлено ухвалу про призначення судового розгляду на 17.04.2025, а в подальшому судовий розгляд було відкладено на 19.05.2025.
Тобто, починаючи з моменту ознайомлення обвинуваченого ОСОБА_7 з обвинувальним актом у цьому кримінальному провадженні та на час судового розгляду в суді першої інстанції, пройшло майже півтора місяці, тобто обвинуваченому надана можливість підготуватися до свого захисту від пред'явленого обвинувачення та останній добре знав про свої процесуальні права, в тому числі, на першу вимогу мати іншого захисника, якщо його не влаштовував процесуальний захист його інтересів адвоката ОСОБА_8 , а також йому було відомо про фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Крім того, із журналу судового засідання від 19.05.2025 та звукозапису до нього також вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнавав себе винним та йому було зрозуміло суть пред'явленого обвинуваченого, а тому прокурор запропонував суду спрощений порядок дослідження доказів, передбачений ч.3 ст.349 КПК України. У зв'язку з чим, судом першої інстанції декілька разів роз'яснено ОСОБА_7 положення ч.3 ст.349 КПК України, з чим обвинувачений погодився та не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
Також колегія суддів бере до уваги, що судом з'ясована думка захисника ОСОБА_8 , яка повідомила суду, що обвинувачений погоджується з пред'явленим обвинуваченням та вважала за можливе провадити судовий розгляд у спрощеному порядку дослідження доказів, передбачений ч.3 ст.349 КПК України.
Більш того, судом першої інстанції оголошувалася перерва у цьому судовому засіданні для надання можливості обвинуваченому ОСОБА_7 узгодити із захисником ОСОБА_8 процесуальну позицію сторони захисту щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження.
З аудіо- та відеозапису судового засідання від 19.05.2025 вбачається, що після оголошеної перерви як обвинувачений ОСОБА_7 , так і його захисник ОСОБА_8 , підтвердили свою думку про недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а тому суд першої інстанції постановив провадити судовий розгляд у спрощеному провадженні в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
При цьому, судом першої інстанції повторно роз'яснені обвинуваченому наслідки проведення судового розгляду у спрощеному провадженні, передбаченим ч.3 ст.349 КПК України, а також з'ясовано у обвинуваченого ОСОБА_7 , чи правильно він розуміє зміст цих обставин, формулювання обвинувачення, в якому він обвинувачується, та чи немає сумнівів у добровільності його позиції.
Зі звукозапису судового засідання від 19.05.2025 вбачається, що під час допиту ОСОБА_7 на уточнюючи запитання сторони обвинувачення та суду, в межах висунутого обвинувачення надав пояснення, що він діяв умисно і добровільно на виконання завдань представника іноземної держави - РФ на ім'я « ОСОБА_16 », у період з 17 жовтня 2024 року до моменту затримання 14 січня 2025 року здійснював активні дії, направлені на здобуття інформації про пересування та візуальний пошук необхідної інформації про дислокацію підрозділів та військовослужбовців ЗСУ на території м. Харків та Чугуївського району Харківської області, їх військової техніки та озброєння, здійснюючи особисте спостереження за розміщенням, переміщенням і виконанням бойових завдань силами оборони України.
Крім того, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 ретельно допитувався та він надавав показання стосовно фактичних обставин цього кримінального провадження, вказуючи на певні обставини вчинення злочину. Будь-яких показань щодо невизнання своєї вини за пред'явленим обвинуваченням та необхідністю дослідження доказів на підтвердження його невинуватість у вчиненні злочину за ч.2 ст.111 КК України він не надавав.
При цьому, під час свого допиту обвинувачений ОСОБА_7 на запитання суду зазначав, що будь-який психологічний та фізичний тиск з боку працівників правоохоронних органів при проведенні усього досудового розслідування на нього не здійснювався, але скаржився на незаконні дії уповноважених осіб під час його затримання.
Також під час допиту обвинуваченого повторно було з'ясовано у ОСОБА_7 про добровільність його позиції щодо надання визнавальних показань та чи правильно він розуміє формулювання обвинувачення, в якому він обвинувачується, що в черговий раз підтвердив обвинувачений.
Крім того, після надання обвинуваченим своїх показань і закінчення судового розгляду, з урахуванням клопотання сторони захисту, судом першої інстанції оголошено перерву у судовому засіданні до 19.06.2025 для надання часу учасникам провадження процесуальної можливості підгодовуватися до судових дебатів.
Як вбачається зі звукозапису судового засідання від 19.06.2025, після оголошеної перерви судом першої інстанції у судовому засіданні повторно було з'ясовано у обвинуваченого добровільність його позиції щодо проведення судового розгляду у спрощеному порядку дослідження доказів, передбаченого ч.3 ст.349 КПК України, та відсутності на нього будь-якого стороннього тиску, що підтвердив ОСОБА_7 , внаслідок чого суд вирішив закінчити судовий розгляд та перейшов до судових дебатів, під час яких обвинувачений також визнавав себе винним за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому, згідно висновку судово-психіатричного експерта № 163 від 03.03.2025, ОСОБА_7 на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Належить також звернути увагу й на ту обставину, що під час кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій жодна зі сторін, у тому числі обвинувачений та його захисник, не заперечували стосовно визначеного порядку дослідження доказів, передбаченого ч.3 ст.349 КПК України, не висловлювали зауважень чи застережень.
Також, колегія суддів бере до уваги, що в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 надавав пояснення про те, що він повністю визнає свою вину за пред'явленим обвинуваченням, але не погоджується з мірою призначеного покарання.
При цьому, під час апеляційного обвинувачений ОСОБА_7 не зазначав будь-яких доводів щодо неналежного виконання свої професійних обов'язків його захисником ОСОБА_8 , з якою було укладено договір про надання правової допомоги батьком обвинуваченого - ОСОБА_7 , за згодою матері обвинуваченого - ОСОБА_14 . Також обвинувачений не просив про відкладення апеляційного розгляду з метою укладання договору на надання правничої допомоги з іншим адвокатом або призначення захисника з центру надання вторинної безоплатної допомоги.
Більш того, під час свого допиту в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що вчинив інкримінований йому злочин внаслідок того, що йому було обіцяно представником держави-агресора безперешкодний виїзд за кордон.
Зазначені обставини підтвердив обвинувачений і при апеляційному розгляді у цьому кримінальному провадженні.
Отже, враховуючи відомості журналів судових засідань від 19.05.2025 та 19.06.2025 і звукозаписів до них, на яких зафіксований судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні, колегія суддів дійшла висновку, що головуючим по справі в повному обсязі були роз'яснені обвинуваченому положення ч.3 ст.349 КПК України та ОСОБА_7 разом із своїм захисником не заперечували провадити судовий розгляд без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, а також оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
З огляду на викладене, версія та доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про незгоду з оскаржуваним вироком, внаслідок порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, а також щодо необґрунтованого визнання його винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.111 КК України, на переконання колегії суддів, мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні поданої апеляційної скарги в цій частині.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв з дотриманням вимог ст.ст.50, 65 КК України, а також з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Зокрема, суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відносяться до особливо тяжкого злочину, наявність обставини, що пом'якшує покарання, відсутністю обтяжуючих покарання обставини, а також відомості про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, не одружений, дітей не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, скарг та заяв відносно нього до органів поліції не надходило. Згідно з показаннями обвинуваченого, він до затримання працював без офіційного працевлаштування поваром у ресторані.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 163 від 03.03.2025, складеного Харківською філією судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України», ОСОБА_7 на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_7 перебував поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_7 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно з ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Вказані обставини чітко, логічно та мотивовано вказані у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та міри покарання, який належить призначити обвинуваченому, а саме у виді 15 років позбавлення волі, з конфіскацією майна, що є власністю засудженого, тобто мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.111 КК України.
Колегія суддів також враховує, що норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно -очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Зокрема, статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за це кримінальне правопорушення.
Частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідне кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, в своїй апеляційній скарзі обвинуваченим не наведено обґрунтованих доводів щодо призначення йому більш м'якої міри покарання, аніж встановлена санкцією ч.2 ст.111 КК України, із значенням, що таке покарання буде сприяти його виправленню та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Посилання сторони захисту намолодий вік обвинуваченого та відсутність судимостей, на переконання колегії суддів, не свідчить про наявність обставин, що істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України та є достатніми підставами для застосування положень ст.69 КК України при призначенні йому покарання.
Отже, суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 мінімальне покарання, яке передбачене санкцією ч.2 ст.111 КК України, та з урахуванням положень ст.ст.50, 65 КК України.
Таким чином, обвинуваченим фактично не наведено в своїй апеляційній скарзі, а також стороною захисту не зазначено під час апеляційного розгляду, нових обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли свідчити про явну суворість призначеного мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.111 КК України, а саме у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що при визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати принцип «пропорційності», коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а також автономну концепцію поняття «покарання» в практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як вбачається з мотивувальної частини вироку, фактично прийняв до уваги всі відомості, що характеризують особу обвинуваченого, в тому числі і в соціально-побутовому плані, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість скоєного кримінального правопорушення, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, мотивацію кримінального правопорушення.
Виправлення засудженого є результатом впливу покарання на його свідомість, за допомогою чого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема і кримінального.
Водночас досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії.
Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчиненого, характер дій засудженого, наслідки діяння, суд обґрунтовано призначив засудженому покарання в межах санкцій статей інкримінованих йому кримінальних правопорушень без застосування положень ст.69 КК України. Такий висновок суду належно вмотивований.
Отже, обґрунтованих та законних підстав для застосування положень ст.69 КК України і пом'якшення ОСОБА_7 покарання,яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими кримінальними правопорушеннями, стороною захисту не зазначено та колегією суддів під час апеляційного перегляду вироку не встановлено, а тому відсутні правові та фактичні підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 111 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Van de Hurk v. the Netherlands», § 61, «Boldea v. Romania», § 30, «Moreira Ferreira v. Portugal», § 84).
За таких обставин, колегією суддів не встановлено правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 .
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 23 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді :