07.10.2025 Єдиний унікальний номер 205/14327/25
Єдиний унікальний номер 205/14327/25
Провадження № 2з/205/717/25
про забезпечення позову
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра Приходченко О.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справ за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
12 вересня 2025 року ОСОБА_1 направив поштою до Новокодацького районного суду міста Дніпра позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який надійшов до суду 19 вересня 2025 року.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху і запропоновано позивачеві усунути недоліки з дотримання вимог ч. 1 ст. 9, ч. 2 ст. 95, абз. 1 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких позивачем 02 жовтня 2025 року направив поштою документи з перекладом на українську мову, які надійшли до суду 02 жовтня 2025 року.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 07 жовтня 2025 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він посилається на те, що предметом позову в даній справі є сума боргу за договором позики від 08 квітня 2024 року та договором позики від 12 квітня 2024 року у загальному розмірі 40 000 доларів США, а також штрафні санкції за невиконання договорів позики. Заявникові відомо про наявність інших судових проваджень про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості через невиконані грошові зобов'язання. Також, у виконавчих службах міста Дніпра перебуває два виконавчі провадження, які не завершені. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень, на майно та активи в статутних фондах підприємств, належних ОСОБА_2 чи в яких він має частку, накладені арешти та оголошено заборону їх відчуження. З огляду на поведінку ОСОБА_2 , наявність невиконаних судових рішень та арешт активів, наявні об'єктивні сумніви у виконанні відповідачем рішення суду у випадку його задоволення. Просив суд накласти арешт на: грошові кошти в межах суми 40 000 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 650 400 грн., що обліковуються на рахунках ОСОБА_2 в усіх банківських та інших фінансово-кредитних установах; на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 ; на корпоративні права - частку в статутному капіталі ТОВ «Леом-Агро» у розмірі 105 210 грн.; корпоративні права - частку в статутному капіталі ТОВ «Млин Синельникове» у розмірі 19 744 932 грн. та корпоративні права - частку в статутному капіталі ТОВ «Буковина Млин» у розмірі 10 000 грн. Зустрічне забезпечення просив не застосовувати.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Пленум Верховного Суду України у п. 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Суддя, вивчивши матеріали позову та докази, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, зокрема, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Так, позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , в тому числі на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми 40 000 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 650 400 грн., однак не зазначає інформації про наявність у останнього банківських рахунків, їх вид та призначення, найменування банків, в яких такі рахунки відкриті, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
Так, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачеві, і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З наведеного випливає, що відомості про те, на які саме розрахункові рахунки позивач просить накласти арешт, в яких саме фінансових установах знаходяться грошові кошти, в якій сумі та в якій валюті перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року по справі № 320/3560/18 зазначив, що арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Як зазначалося вище, відомості про наявність рахунків, їх номери, назва банківських установ, де ці рахунки відкриті, суми розміщених на них грошових коштів, місце і умови їх розміщення до матеріалів заяви заявником не долучено, а тому у задоволенні в цій частині слід відмовити.
Також, у своїй заяві ОСОБА_1 просить накласти арешт на корпоративні права: частку в статутному капіталі ТОВ «Леом-Агро» у розмірі 105 210 грн.; частку в статутному капіталі ТОВ «Млин Синельникове» у розмірі 19 744 932 грн. та частку в статутному капіталі ТОВ «Буковина Млин» у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ст. 77 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням
Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Накладення арешту на корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «Млин Синельникове» у розмірі 19 744 932 грн., окрім не співмірності заявленим вимогам, може порушити права кредиторів у господарській справі № 904/3940/25, яка перебуває в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області, та про яку зазначає заявник.
На переконання суду, накладення арешту на кошти відповідача, як наслідок може порушити вимоги ч. 4 ст. 150 ЦПК України, а тому у задоволенні заяви в цій частині також слід відмовити.
Стосовно накладення арешту на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , приходжу до висновку, що вказана вимога задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 просить накласти арешт на нерухоме майно відповідача, але ним не наводяться обґрунтовані підстави необхідності застосування заходів забезпечення позову, наявність підстав, які могли би вказувати на дії відповідача, внаслідок яких виконання рішення суду може бути утрудненим або ж неможливим у разі невжиття заходів забезпечення позову щодо нерухомого майна, належного відповідачеві.
Із копій наданих заявником документів вбачається, що належне ОСОБА_2 нерухоме майно на підставі рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 11 березня 2020 року перебуває під обтяженням податкової застави. Нерухоме майно у вигляді садового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 перебуває під обтяженням на підставі договору іпотеки. Нерухоме майно у вигляді частини нежитлового приміщення, загальною площею 226 кв.м. у АДРЕСА_2 перебуває під арештом на підставі постанови ВДВС Департаменту ДВС Міністерства юстиції.
Також, в провадженні Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра перебувають виконавчі провадження № 76699629 та № 75703187, боржником в яких є ОСОБА_2 .
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20, від 14 січня 2021 року провадження № 61-16635св20, від 11 листопада 2020 року у справі № 932/14900/19, від 04 червня 2020 року у № 200/12227/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Встановити вартість рухомого та нерухомого майна, на яке заявник просить накласти арешт не видається можливим, що перешкоджає суду об'єктивно оцінити співмірність запропонованого заходу забезпечення позову у відповідності до заявленої позовної вимоги.
За таких обставин, приходжу до висновку, що оскільки на належне ОСОБА_2 нерухоме майно неодноразово виконавчою службою накладено арешт та оголошено заборону його відчуження, частина нерухомого майна перебуває під іпотечним обтяженням, а також наявність незавершених виконавчих проваджень, боржником в яких є ОСОБА_2 , накладення арешту на все нерухоме майно відповідача без оцінки його вартості спричинить порушення прав стягувачів, в інтересах яких таке обтяження застосовано.
Крім того, заявником не наводяться доводи, які дії, спрямовані на невиконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, вчиняє або може вчинити відповідач.
З урахуванням зазначеного, у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ч.ч. 1, 2, ст. 149, п. 1 ч. 1 ст. 150, ч. 6 ст. 153 ЦПК України, -
ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову по цивільній справ за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя: