Справа 127/31011/25
Провадження 1-кс/127/12214/25
16 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
адвоката ОСОБА_3 ,
заявника ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького міського суду Вінницької області клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що застосовано ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.09.2025 (справа № 127/27315/25), в рамках кримінального провадження № 12025025030000104 внесеного до ЄРДР 13.06.2025, за фіксації судового розгляду технічними засобами,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшли матеріали клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що застосовано ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.09.2025 (справа № 127/27315/25), в рамках кримінального провадження № 12025025030000104 внесеного до ЄРДР 13.06.2025.
Клопотання мотивовано тим, що 01.09.2025 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області було накладено арешт в межах кримінального провадження № 12025025030000104 від 13.06.2025 року за ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 190, ч. 4 ст.185 КК України на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:02:114:0297 та 0510100000:02:114:0296, які на праві власності зареєстровані за ОСОБА_4 .
18.07.2025 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено нотаріальний договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання передала у власність ОСОБА_4 дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:02:114:0297 та 0510100000:02:114:0296, а покупець оплатив їх вартість, що визначена договором.
На виконання умов оформлення Договору нотаріусом ОСОБА_7 перевірено реєстрацію права власності продавця, відомості щодо обтяжень та заборон відчуження земельних ділянок через ДРРПНМ та Державний земельний кадастр, а також проведено реєстрацію права власності за новим власником, що підтверджується відповідними витягами.
ОСОБА_4 у ОСОБА_6 земельні ділянки були придбані абсолютно законно та у визначений спосіб. Заявник у кримінальному провадженні ніколи не мав і до даного часу немає жодного юридичного стосунку до вказаної земельної ділянки, що підтверджується відомостями викладеними на сайті Судова влада.
Згідно інформації правоохоронних органів, земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:001:0219 за адресою: м. Вінниця, вул. Лева Семполовського, (ділянка 151) була продана ще за життя матері ОСОБА_8 у нотаріальному порядку понад 15 років тому.
Варто зауважити, що лише у 2018 році заявник звернувся до Вінницького районного суду із позовною заявою, про визнання права власності на земельну ділянку 151 в порядку спадкування за законом, яка була ним же і відкликана. Більше того, на момент звернення до суду із вищевказаною заявою до складу спадщини його матері ці земельні ділянки не входили, адже були нею вже відчужені.
ОСОБА_4 є третім власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:114:0297 та 0510100000:02:114:0296 та є добросовісним набувачем. Він допитаний як свідок, надав копії документів, що підтверджують його право власності, і фактично зараз йому чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності положень ст. 69 Кримінального кодексу України (КК) (справа про призначення судом більш м'якого покарання) наголосив: "верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільств".
Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
За змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, поки не буде доведено протилежне. Така сама теза визначено у Постанові ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16.
Крім того, нормами чинного законодавства визначено, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
В цьому кримінальному провадженні заявник не є власником земельних ділянок та ніколи ним не був, що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внести відомості до реєстру не власнику майна неможливо. Окрім цього, заявник ніколи не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки жодних будинків чи придатних для проживання об'єктів на ділянці на момент її придбання ОСОБА_4 не було, що підтверджується відеозаписом, зробленим перед придбанням земельних ділянок. Разом з тим, згідно з інформацією, викладеною в ухвалах суду як Вінницького районного, так і Вінницького міського, на момент так званого спадкування заявник з матір'ю не проживав, тому аж ніяк не міг отримати спадщину та років десять як пропустив строк на її прийняття. Необхідно зазначити, що десять разів звертатись до суду з 2018 року та відкликати власні заяви чи не усувати їх недоліки є певним показником.
Отже, на думку заявника, ОСОБА_4 незаконно обмежено конституційне право власності шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які ним законно придбані із забороною проводити будівельні роботи.
Слідчі органи, звертаючись до суду із таким клопотанням та не надаючи всього обсягу інформації суду, внаслідок чого обмежуються конституційні права особи, достеменно знають, що навіть наявність кримінального провадження не може позбавити власника його власності, яка здобута законним шляхом із законних підстав.
На підставі викладеного адвокат ОСОБА_3 , яка дії в інтересах ОСОБА_4 просила слідчого суддю клопотання задовольнити та скасувати арешт, що застосовано ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.09.2025 (справа № 127/27315/25), в рамках кримінального провадження № 12025025030000104 внесеного до ЄРДР 13.06.2025, в частині земельних ділянок із кадастровими номерами 0510100000:02:114:0296, 0510100000:02:114:0297, що на праві приватної власності належать ОСОБА_4 .
Адвокат ОСОБА_3 , під час удового розгляду подане клопотання підтримала, просила слідчого суддю клопотання задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_9 клопотання підтримав та просив задовольнити.
Під час судового розгляду прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання, слідчому судді пояснив, що арешт на земельну ділянку було накладено правомірно, на даний час досудове розслідування кримінального провадження триває, вказана земельна ділянка має істотне значення для кримінального провадження, а тому просив слідчого суддю відмовити в задоволенні клопотання. Надав додаткові матеріали на підтвердження своїх доводів.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи наведене, судовий розгляд клопотання здійснювався за відсутності фіксації судового процесу технічними засобами.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження та потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручаюся у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, а також може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертався із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено не обґрунтовано.
З матеріалів клопотання встановлено, що земельна ділянка, на яку накладено арешт ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.09.2025 (справа № 127/27315/25), в рамках кримінального провадження № 12025025030000104 внесеного до ЄРДР 13.06.2025, є предметом вчинення кримінального правопорушення, є речовим доказом, а тому, з метою забезпечення запобігання можливості перетворення, відчуження вказаного майна, проведення необхідних експертиз, слідчий суддя вважає, що до вирішення питання по кримінальному провадженню та розгляду справи по суті, арешт майна скасуванню не підлягає.
З огляду на вищенаведене, враховуючи, що в клопотанні не доведено підстав вважати, що в застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна відпала потреба, тому слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про скасування арешту майна та повернення майна є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 169, 170 - 172, 174, 309, 369, 370, 372 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що застосовано ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.09.2025 (справа № 127/27315/25), в рамках кримінального провадження № 12025025030000104 внесеного до ЄРДР 13.06.2025 - відмовити.
Ухвала слідчого судді є остаточною та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя