ЄУН: 336/9386/25
Провадження №: 4-с/336/52/2025
Іменем України
17 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Пустовіт В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса),-
ОСОБА_1 звернувся із скаргою на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), вказавши, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2005 року з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 21500 гривень, а також держмито в сумі 331 гривня. За вказаним рішенням суду проводились виконавчі дії, в ході яких постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , в тому числі і на частку квартири АДРЕСА_1 . Боржник звернувся до органу ДВС з вимогою про зняття арешту з майна, однак, йому було відмовлено. По суті вимог просив визнати неправомірною бездіяльність начальника Центрального ВДВС у м. Запоріжжя Пенязева О.В. щодо незняття арешту з усього майна та заборони на його відчуження, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 23.07.2008 року, зобов'язати начальника Центрального ВДВС у м. Запоріжжя зняти арешт, накладений на все нерухоме майно та заборону його відчуження відносно ОСОБА_1 , в тому числі з 1/3 частки квартири, накладеного на підставі постанови державного виконавця від 23.07.2008 року.
В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 скаргу підтримав, пояснивши, що за рішенням суду з нього було стягнуто шкоду внаслідок ДТП, рішення суду ним виконано не було, причин чого він не пояснив. Після цього ОСОБА_1 покинув судове засідання, зауваживши, що в своїй скарзі наголошував на розгляді скарги без його участі.
Центральний ВДВС у м. Запоріжжя був належним чином сповіщений про місце та час розгляду скарги, до суду представника не направили, пояснень чи заперечень по скарзі не надходило.
При дослідженні наданих скаржником документів судом встановлено наступне.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2005 року, ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 стягнуто в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 21500 гривень, а також державне мито в сумі 331 гривня.
Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ від 06.10.2005 року накладено арешт на майно ОСОБА_1 в межах виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Водночас в постанові державного виконавця зазначено, що арешт на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 накладений згідно із ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.07.2005 року.
Вирішуючи скаргу, суд виходить з наступного.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до положень ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, в даному випадку суд перевіряє лише чи діяв державний виконавець в межах своїх повноважень, чи відповідали його рішення та дії вимогам чинного законодавства.
З наявних у справі документів вбачається, що арешт на майно ОСОБА_1 накладено в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду від 08.07.2005 року та згідно із ухвалою суду від 30.07.2005 року.
Натомість заявником не вказано, у зв'язку з чим постановлялась ухвала 30.07.2005 року, заявник вказану ухвалу не оскаржував.
При цьому жодних доказів того, що ОСОБА_1 фактично виконав рішення суду, сплатив борг та судові витрати, а так відшкодував можливі витрати виконавчого провадження немає.
Арешт майна є засобом забезпечення реального виконання рішення суду.
Підстави для зняття арешту з майна визначені ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Натомість скаржником не надано доказів того, що рішення суду, для забезпечення виконання якого було накладено арешт, фактично було виконано боржником, не зазначено про існування ухвали суду, про яку йдеться мова у постанові про накладення арешту.
За таких обставин скаржником не доведено, що органом ДВС допущено бездіяльність, яка б суперечила положенням чинного законодавства, а відтак немає і підстав для задоволення скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. 447, 448, 450 451 ЦПК України,-
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення через суд першої інстанції.
Суддя О.І. Дацюк