Справа № 234/16108/21
Провадження № 2/202/347/2025
03 червня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., представника позивача - адвоката Литвиненко В.І., представника третьої особи - адвоката Карабут М.В., представника третьої особи - адвоката Соколова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Краматорського нотаріального округу Ісаченко Марія Олександрівна, ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру,
У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Краматорського нотаріального округу Ісаченко Марія Олександрівна, про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом їй належала на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 58,1 кв.м, житловою площею 40,4 кв.м.
Позивач зазначає, що вона є інвалідом третьої групи з дитинства пожиттєво та періодично проходить лікування.
Через хворобу їй важко самостійно вирішувати у комунальних підприємствах питання, пов?язані з комунальними платежами, так як коли вона проживала з батьками, то ці питання вирішували вони.
З цього приводу вона поскаржилася своєму знайомому ОСОБА_3 , який запропонував надати їй допомогу щодо оформлення комунальних платежів. Для цього вона повинна підписати документ у нотаріуса, на що вона, не підозрюючи обману з його боку, погодилася.
05.02.2020 ОСОБА_3 привів її до приватного нотаріуса Краматорського нотаріального округу Ісаченко М.О., яка склала документ і запропонувала його підписати. Зі змістом цього документа її не ознайомили. Була впевнена, що він стосується повноважень ОСОБА_3 відвідувати комунальні підприємства.
20.11.2021 року вона звернулася до нотаріальної контори з метою отримання витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, де дізналася, що її квартира продана.
Наміру відчужувати свою квартиру вона не мала, будь-якого іншого житла в неї немає.
Покупцем її квартири виявилася ОСОБА_2 , з якою вона не знайома і якої ніколи не бачила.
Позивач зазначає, що весь час вона мешкає в квартирі та сплачує комунальні платежі. Грошових коштів від продажу квартири від ОСОБА_3 не отримувала.
Тож, посилаючись на те, що зі змістом довіреності її не було ознайомлено, надавати ОСОБА_3 повноваження на відчуження квартири вона не мала наміру, останній при оформленні довіреності ввів її в оману щодо обсягу своїх повноважень, додавши право продати її квартиру на його умовах, позивач вважає, що продаж квартири здійснений всупереч її волі, а укладені правочини мають бути визнані недійсними на підставі статті 230 ЦК України.
Отже, позивач просила визнати недійсною довіреність на ім?я ОСОБА_3 , посвідчену 05.02.2020 року приватним нотаріусом Краматорського нотаріального округу Ісаченко Марією Олександрівною та зареєстровану в реєстру за № 100; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений 30.07.2020 приватним нотаріусом Краматорського нотаріального округу Ісаченко Марією Олександрівною та зареєстрований у реєстрі за № 963; визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2021 року у цій справі було відкрито загальне позовне провадження.
Справа Краматорським міським судом Донецької області розглянута не була.
Розпорядженням Верховного Суду від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" змінено територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.
Отже, не лише поточні, а й усі судові справи, які станом на день видання Верховним Судом розпорядження від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» перебували в провадженні Краматорського міського суду Донецької області та були не розглянуті по суті, підсудні Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.
В листопаді 2023 року справу було зареєстровано в Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2023 справу прийнято та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року за заявою представника позивача від 09 лютого 2024 року у справі вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов'язані з відчуженням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 .
Під час підготовчого провадження представником третьої особи ОСОБА_5 - адвокатом Соколовим В.В. були надані письмові пояснення, в яких він проти позову ОСОБА_1 заперечував, посилаючись на те, що 05.02.2020 року позивач надала повіреному ОСОБА_3 право представляти її інтереси в усіх підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, підпорядкування та галузевоі? приналежності, в тому числі в органах нотаріату. В довіреності зазначені конкретні діі?, які може вчиняти повірении? ОСОБА_3 , зокрема право продати за ціну та на умовах за и?ого розсудом належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 , з правом постановки та/або зняття позивача та будь-яких осіб з постіи?ного реєстраціи?ного обліку за вказаною адресою. Зазначені в довіреності діі? не суперечать вимогам закону, є конкретними та здійсненними.
Вважав, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про невідповідність змісту довіреності від 05.02.2020 року вимогам законодавства, чинного на час і?і? видачі.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при наданні повіреному ОСОБА_3 зазначених в оспорюваній довіреності повноважень вона насправді не мала наміру і?х надавати, а також те, що повірении? ввів її в оману, змусивши і?і? надати зазначені повноваження.
На думку представника третьої особи, посилання позивача на те, що вона, підписуючи довіреність, не читала і?і? зміст не заслуговують на увагу, оскільки це також не підтверджується жодними доказами, а також не відповідає принципу добросовісності, зазначеному в п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК Украі?ни.
Звертає увагу, що відповідно до глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом № 296/5 від 22.02.2012 року, нотаріус зобов?язании? установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальноі?
діі?; зобов'язании? встановити діи?сні наміри кожноі? із сторін до вчинення правочину, якии? він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожноі? з умов правочину. Установлення діи?сних намірів кожного з учасників правочину здіи?снюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та и?ого правових наслідків для кожноі? із сторін. Установлення діи?сних намірів однієі? із сторін правочину може бути здіи?снено нотаріусом за відсутності іншоі? сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та и?ого правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
За текстом спірної довіреності приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецькоі? області Ісаченко М.О. перед підписанням цієї довіреності було перевірено дієздатність ОСОБА_1 , роз'яснено зміст статей 237-241, 244-250 ЦК Украі?ни, що позивач підтвердила своі?м підписом на довіреності.
Крім того, вважає безпідставним посилання позивача на те, що відчуження квартири не відповідало і?і? інтересам, а діі? повіреного ОСОБА_3 суперечили принципу добросовісності, зокрема, що договір купівлі-продажу квартири від 30.07.2020 року вчинений під впливом обману, оскільки відповідно до статті 230 ЦК Украі?ни обман має місце якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує і?х існування. Натомість позивач стверджує, що взагалі не мала наміру укладати оспорювании? договір купівлі-продажу та не була присутня під час и?ого укладання, а тому можливість застосування обману до позивача виключається.
На думку представника третьої особи, наявність вільного волевиявлення з боку позивача щодо надання нею довіреності від 05.02.2020 свідчить про відсутність обману з боку і?і? представника ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу квартири 30.07.2020 діяв в межах повноважень, визначених у довіреності, тому немає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Також пояснив, що 30 січня 2024 року між ОСОБА_6 , який діяв за довіреністю в інтересах ОСОБА_2 , з одного боку, та ОСОБА_7 , з іншого боку, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який зареєстрований у реєстрі за № 553 та на підставі якого право власності на зазначену квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_7 .
Отже, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2025 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з?явилася.
В судовому засіданні приймав участь у режимі відеоконференції її представник - адвокат Литвиненко В.В., який позов підтримав та наполягав на його задоволенні.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, повідомлялися про розгляд справи, відзив на позов не надали, тому справу розглянуто в їх відсутність на підставі наявних даних та доказів.
У свою чергу, представник третіх осіб ОСОБА_8 і ОСОБА_5 - адвокати Карабут М.В. і Соколов В.В., які приймали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти позову заперечували.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з огляду на наступне:
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи з дитинства, що підтверджується копією довідки від 16.01.1991 та пенсійного посвідчення.
Відповідно до дубліката свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 29.06.2006 державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареником О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-4523, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 04 червня 2005 року і зареєстрованим у реєстрі за № 2-4618, ОСОБА_1 належала на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_3 .
Право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру 09.08.2006 року було зареєстровано Краматорським міським бюро технічної інвентаризації (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10857326), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11485150 від 09.08.2006 року.
05 лютого 2020 року в м. Краматорську Донецької області ОСОБА_1 була видана довіреність на ім?я ОСОБА_3 , згідно з якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси в усіх підприємства, установах, організаціях незалежно від їх форми власності, підпорядкування та галузевої приналежності, в тому числі в органах державної влади та місцевого самоврядування (виконавчому комітеті, органах архітектури та ін.), органах бюро технічної інвентаризації, державній реєстраційній службі, центрах надання адміністративних послуг, будь-яких інших реєстраційних органах, органах будівельного контролю, органах міністерства надзвичайних ситуацій, комунальних службах та підприємствах, підприємствах газо-, водо-, електро- та теплопостачання, органах зв?язку санітарно-епідеміологічних органах, органах нотаріату та інших органах з питань експлуатації та продажу за ціну та на умовах за його розсудом належної їй квартири АДРЕСА_2 , з правом постановки та/або зняття її та будь-яких осіб з постійного реєстраційного обліку за вищевказаною адресою; представляти її інтереси в будь-яких банківських установах, з питань зарахування та/або внесення грошових коштів на поточний та/або картковий рахунок, що відкритий на її ім'я, що отримані/надійшли від продажу за вищезазначене нерухоме майно.
Для чого представникові надається право: подавати та отримувати від її імені будь-які документи, заяви, в тому числі заяви про її сімейний стан, розписуватися за неї, замовити та отримати витяг про реєстрацію права власності, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, замовити та отримувати довідку про зареєстрованих у квартирі осіб, сплачувати належні з неї платежі, в тому числі державне мито, розписуватися за неї, укладати будь-які договори, угоди, зміни та доповнення до них, у тому числі на надання комунальних послуг, підписати договір купівлі-продажу, попередній договір, отримати належні їй гроші від продажу майна, вносити грошові кошти на рахунки (картки), перераховувати їх на інші рахунки (картки), а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю.
Зазначена довіреність підписана 05.02.2020 особисто ОСОБА_1 та посвідчена приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Ісаченко М.О. в реєстрі за № 100.
У довіреності нотаріусом зазначено, що довіреність підписана ОСОБА_1 у її присутності, особу встановлено, дієздатність перевірено, здійснено усний переклад тексту довіреності з української мови на російську мову.
Також судом установлено, що 30 липня 2020 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_3 , (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Ісаченко М.О. та зареєстрований у реєстрі за № 963.
Відповідно до цього договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 .
Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 241 800 грн, які сплачені покупцем продавцю до моменту укладення цього договору та продавець підтверджує, що розрахунки за цим договором проведені в повному обсязі, майнових претензій до покупця за цим договором купівлі-продажу немає (п. 2.1 Договору).
Крім того, судом установлено, що 30 січня 2024 року між ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої Першою краматорською державною нотаріальною конторою 16.12.2023 року за реєстровим № 2-2388, (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 178 00 грн.
Право власності ОСОБА_5 на це нерухоме майно було зареєстровано того ж дня в Державному реєстрі речових прав, що підтверджується відповідним витягом за № 363745666.
В своєму позові ОСОБА_1 просить визнати недійною довіреність, видану нею 05.02.2020 на ім?я ОСОБА_3 , визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 30.07.2020, відповідно до якого спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 , повернувши це нерухоме майно в її власність.
При вирішенні спору між сторонами суд виходить із такого:
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Частиною 1 статті 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Частиною 1 статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець передає майно у власність другій стороні - покупцю, покупець приймає майно і сплачує за нього певну суму.
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України.)
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1-5 ст. 203 ЦК України).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов?язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 365/349/16-ц, від 05 червня 2019 року в справі № 693/45/18, від 15 квітня 2020 року в справі № 626/601/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки або обману визначенні у статтях 229 та 230 ЦК України.
Так, частиною першою статті 229 ЦК України в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваних правочинів, визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року у справі № 731/43/21 (провадження № 61-18990св21) зазначено, що тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність, властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: "немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину". Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить).
Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.
Отже, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Таким чином, для визнання недійсним правочину на підставі статті 229 ЦК України особа повинна довести належними і допустимими доказами наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
В свою чергу, згідно з частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що "тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.
Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.
Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.
Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18), від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)".
Таким чином, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
При цьому відповідно до вимог закону при вирішенні спору про визнання правочину недійсним як вчиненого під впливом обману саме на позивача покладається обов'язок довести наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману.
Також суд бере до уваги, що відповідно до частини десятої статті 44 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
Згідно з пунктом 1 Глави 6 Розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус зобов'язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.
Згідно з пунктами 3, 10 Глави 9 Розділу 1 цього ж Порядку перед підписанням документа нотаріус зобов'язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників). Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, якою вона володіє.
Поряд із цим правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів не входить до сфери ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності або нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для цього матеріальне право не містить.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Подібного висновку дотримується й Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 5-7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У своєму позові про визнання недійсною довіреності, виданої на ім?я ОСОБА_3 , та відповідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного останнім від її імені на підставі такої довіреності, позивач посилалася на те, що зі змістом довіреності її не було ознайомлено, надавати ОСОБА_3 повноваження на відчуження належної їй квартири вона не мала наміру, останній при оформленні довіреності ввів її в оману щодо обсягу своїх повноважень, додавши право продати її квартиру на його умовах, отже подальший продаж належної їй квартири був здійснений всупереч її волі.
Отже, з урахуванням принципу змагальності, норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, саме позивач, яка стверджує про видачу нею довіреності під впливом обману, повинна довести обставини, на які вона посилається як на обґрунтування заявлених нею позовних вимог, - наявність факту введення її в оману.
Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою видача довіреності є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, в якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі № 710/475/20-ц.
Слід відзначити, що в доктрині цивільного права є дискусійним застосування положень статті 230 ЦК України, виходячи з її конструкції, до односторонніх правочинів.
Водночас з огляду на те, що деформувати волю особи, яка вчиняє односторонній правочин, може й інша особа, яка не є стороною правочину, суд при розгляді цієї справи дотримується такої позиції, що фактично під впливом обману може бути вчинений і односторонній правочин (в даному випадку - видача довіреності).
Разом із тим, позивач не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_3 умислу щодо введення її в оману та недобросовісності його дій, що спонукали її до вчинення правочину, а саме видачі довіреності з правом продажу за ціну та на умовах за його розсудом належної їй квартири АДРЕСА_2 , що є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Також у справі відсутні будь-які дані та докази, що при видачі довіреності на ім?я ОСОБА_3 позивач не розуміла або неповною мірою розуміла, в тому числі неправильно розуміла, зміст цього правочину, зокрема його правову природу та наслідки.
Твердження позивача про те, що вона не була ознайомлена зі змістом довіреності та вважала, що надає довіреність виключно з правом оформлення щодо своєї квартири особових рахунків та платежів у комунальних підприємствах, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені відповідними доказами.
Суд звертає увагу, що у довіреності, виданій 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 на ім?я ОСОБА_3 , визначений перелік питання, з приводу яких він наділяється повноваженнями представляти її інтереси: експлуатація та продаж за ціну та на умовах за його розсудом квартири АДРЕСА_2 , постановка та/або зняття її та будь-яких осіб з постійного реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, зарахування та/або внесення грошових коштів від продажу на поточний та/або картковий рахунок, що відкритий на її ім'я.
Також у довіреності визначений перелік прав, що надається представнику: подавати та отримувати будь-які документи, заяви, в тому числі заяви про сімейний стан, розписуватися, замовити та отримати витяг про реєстрацію права власності, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, замовити та отримувати довідку про зареєстрованих у квартирі осіб, сплачувати платежі, в тому числі державне мито, розписуватися та укладати будь-які договори, угоди, зміни та доповнення до них, у тому числі на надання комунальних послуг, підписати договір купівлі-продажу, попередній договір, отримати належні їй гроші від продажу майна, вносити грошові кошти на рахунки (картки), перераховувати їх на інші рахунки (картки), а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю.
В довіреності зазначено, що вона підписана ОСОБА_1 у присутності нотаріуса, яким встановлено її особу та перевірено дієздатність, а також здійснено усний переклад тексту довіреності з української мови на російську мову.
Зазначена довіреність містить особистий підпис ОСОБА_1 та посвідчена нотаріусом.
Звертаючись із позовом про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, позивач не зазначила, в чому саме полягав обман з боку з ОСОБА_3 з огляду на те, що довіреність в установленому порядку була оформлена та посвідчена нотаріусом, саме який перед підписанням цього документа зобов?язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням такої нотаріальної дії, та забезпечити ознайомлення з його змістом.
Посилання позивача на те, що вона не була ознайомлена зі змістом довіреності спростовується її підписом на довіреності, підписавши яку вона підтвердила, що ознайомлена з її змістом, який відповідає її волі.
Суд вважає, що само по собі не ознайомлення позивача зі змістом довіреності через власну неуважність чи недбалість не може свідчити про наявність з її боку помилки щодо обставин, які мають істотне значення, тобто про неправильне сприйняття нею фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, а тим більше про застосування обману з боку відповідача.
Якщо позивач не ознайомилася зі змістом довіреності або була незгодна з ним, то могла її не підписувати та не видавати ОСОБА_3 , але обставини справи свідчать про те, що воля позивача була направлена на видачу довіреності, в тому числі з правом продажу належної їй квартири, що підтверджується змістом інших наданих представнику повноважень (право укладати попередній договір, отримувати належні їй гроші від продажу майна тощо).
Отже, об'єктивних підстав вважати, що при видачі довіреності 05.02.2020 позивач неправильно розуміла зміст цього правочину чи була введена в оману, немає.
Суд бере до уваги, що позивач після видачі нею довіреності на ім?я ОСОБА_3 з приводу вчинення щодо неї протиправних дій з боку ОСОБА_3 , зокрема введення її в оману, до правоохоронних органів не зверталася. Будь-яких претензій до нотаріуса з приводу посвідчення цього правочину не мала, дії нотаріуса з підстав не ознайомлення її зі змістом цього документа не оскаржувала.
Крім того, незадовільний стан здоров?я позивача не свідчить про наявність у діях відповідача передбачених законом ознак, необхідних для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, на яку безпосередньо посилається позивач як на правову підставу своїх позовних вимог.
Доводи позивач про те, що вона весь час проживала в спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги, іншого житла не має, жодним чином не впливають на правомірність оспорюваних правочинів.
Суд звертає увагу, що по-перше, позивач доказів відсутності в неї іншого житла не надала, по-друге, договір купівлі-продажу є відплатним, тому вона не позбавлена можливості придбати собі житло взамін відчуженого.
Більш того, з пояснень представника позивача та третьої особи в судовому засіданні установлено, що на час розгляду справи позивач у спірній квартирі не мешкає. Обставин, за яких позивач була виселена з цього житла, представник позивача суду не зміг повідомити. Позивач у судове засідання не з?явилася та будь-яких інших обставин, які б могли вплинути на правову оцінку вчинених нею правочинів, не навела та доказів на підтвердження своїх позовних вимог не надала.
Позивачем не доведено, що на момент вчинення правочину вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, або, що відповідач навмисно ввів її в оману щодо таких обставин, тому відсутні правові підстави для визнання виданої нею на ім?я відповідача довіреності недійсною.
Суд ураховує, що, укладаючи 30.07.2020 року від імені позивача договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_3 діяв на підставі та в межах виданої йому позивачем довіреності.
Тож, оскільки судом не встановлена недійсність такої довіреності, підстави для визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу та витребування спірного нерухомого майна на користь позивача також відсутні.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та визнання за нею права власності на квартиру необхідно відмовити.
При цьому позивач у разі неналежного виконання повіреним зобов'язань за договором доручення, зокрема не передання їй грошових коштів, отриманих від продажу належного їй майна, в сумі 241 800 грн (п. 2.1 Договору купівлі-продажу), вправі звернутися з позовом про стягнення з відповідача цих коштів на свою користь.
У зв'язку з відмовою в позові відповідно до статті 141 ЦПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню відповідачами не підлягають.
Щодо заходів забезпечення позову, то згідно з частиною 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до частин 9 та 10 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Приймаючи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено, заходи забезпечення позову у цій справі після набрання рішенням суду законної сили слід скасувати.
Керуючись ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Краматорського нотаріального округу Ісаченко Марія Олександрівна, ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані на підставі ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року, у вигляді заборонити вчиняти будь-які дії, пов'язані з відчуженням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_2 .
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили цим судовим рішенням.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 20 жовтня 2025 року.
Суддя Наталія Марченко