Номер провадження: 11-кп/813/983/25
Справа № 523/9925/13-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2024 року про закриття кримінального провадженнята звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності відносно ОСОБА_10 , обвинуваченого за ч.2 ст.15 ч.4 ст.190, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК України,
установив
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання захисника ОСОБА_7 та кримінальне провадження № 12012170490000707 від 18.12.2012 року за обвинуваченням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України - закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Звільнено обвинуваченого ОСОБА_10 , від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності в порядку п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Судові витрати в сумі 1271 гривень за проведення експертиз по матеріалам кримінального провадження - віднесено на рахунок Держави.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 - залишено без розгляду.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
На вказану ухвалу суду, потерпілий ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вважає ухвалу місцевого суду відносно ОСОБА_10 такою, що підлягає скасуванню з підстав незаконності та порушенням вимог закону України про кримінальну відповідальність та вимог кримінального процесуального Закону.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що:
- суд першої інстанції у разі заперечення потерпілого про закриття справи за нереабілітуючих його підстав та розгляду справи у скороченому порядку повинен був виконати вимоги ст. 368 КПК України;
- відповідно до ч.2 ст. 288 КПК України, суд зобов'язаний був з'ясувати думку потерпілого ОСОБА_8 щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
- суд під час розгляду клопотання повинен був перевірити, чи дійсно строки давності спливли, чи особа не ухилялася від слідства та суду, чи не зупинявся перебіг строку давності, чи не переривався через вчинення нового злочину, чи правильно обчислені строки давності, чи дійсно настали передбачені ст.49 КК підстави;
-суд першої інстанції не перевірив доводи потерпілого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_10 ухилявся від слідства, роками знаходився в розшуку, та невірно порахував строки, внаслідок чого необґрунтовано звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності у даному кримінальному провадженні;
-суд першої інстанції не надав оцінки тому, що справа була з 2008 року призупинена до встановлення особи, яка скоїла злочин, і тільки в 2011 році було винесено постанову СВ Суворовського РВ ОТУ ГУМВС України в Одеській області від 23.12.2011 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по факту скоєння шахрайства в особливо великих розмірах. Після цього він неодноразово оголошувався у розшук, а про навмисне переховування від слідства він добровільно надав покази, які зафіксовані в протоколі його допиту. За таких обставин ухвала суду про закінчення строку давності є необґрунтованою;
-залишаючи цивільний позов потерпілого без розгляду, суд першої інстанції, вказавши в мотивувальній частині ухвали, що потерпілий не позбавлений права звернення з позовними вимогами в порядку цивільного судочинства, не вказав мотивів відмови в задоволенні позову, а також не вислухав думку обвинуваченого ОСОБА_10 щодо визнання чи не визнання вимог цивільного позову.
-суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_11 раніше приймав участь у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, потерпілий просить ухвалу відносно ОСОБА_10 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги
В судовому засіданні апеляційного суду потерпілий ОСОБА_8 , представник потерпілого - адвокат ОСОБА_9 доводиапеляційної скарги підтримали, просили задовольнити.
Прокурор, а також захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Апеляційний розгляд справи, за згодою учасників провадження проведений за відсутності обвинуваченого ОСОБА_10 , оскільки в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено також за відсутності потерпілого ОСОБА_12 , який в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення судового засідання не заявляв.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
У відповідності до положень ст. 2 КПК одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Відповідно до ст.ст. 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб'єктів, усі дії і процесуальні рішення.
У відповідності до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Тобто, обов'язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства на всіх стадіях судового розгляду.
Так, згідно п.1 ч.2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч.4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що 30.10.2024 року в судовому засіданні захисник та обвинувачений ОСОБА_10 звернулися до суду з клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України та закриття кримінального провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285,ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України, підстав закрити кримінальне провадження, звільнивши останнього від кримінальної відповідальності.
Тобто суд повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження, але до набрання вироком суду законної сили.
Так, під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, вчинених у 2007 році та останній епізод вчинений 20.10.2008 року.
На час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190КК України воно передбачало покарання у виді у виді позбавлення волі строком від 5 до 12 років з конфіскацією майна.
В подальшому, до вказаної статті неодноразово вносились зміни та в теперішній час санкція ч.4 ст.190 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
Водночас, правила чинності закону про кримінальну відповідальність у часі встановлюють, що закон, який встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Таким чином, до діяння не може застосуватися закон, який набрав чинності пізніше його вчинення, крім випадків, якщо цей закон якимось чином поліпшує становище особи, що вчинила таке діяння.
Відповідно до ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Згідно ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги потерпілого про те, що справа була з 2008 року призупинена до встановлення особи, яка скоїла злочин, і тільки в 2011 році було винесено постанову СВ Суворовського РВ ОТУ ГУМВС України в Одеській області від 23.12.2011 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по факту скоєння шахрайства в особливо великих розмірах, після чого він неодноразово оголошувався у розшук, а про навмисне переховування від слідства він добровільно надав покази, які зафіксовані в протоколі його допиту, у зв'язку з чим строки давності переривалися, апеляційний суд вважає необхідним надати їм наступну оцінку.
Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, доданого до обвинувального акту, відомості про кримінальне провадження № 12012170490000707 внесені до ЄРДР 18.12.2012 року, 24.01.2013 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України та 27.06.2013 року ОСОБА_10 вручений обвинувальний акт (а.с.21-29 Т.1).
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - 5 років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 23 травня 2023 року у справі № 653/679/15-к (провадження № 51-3504км21), від 11 січня 2024 року у справі № 186/1405/17 (провадження № 51-2627км23), від 09 квітня 2024 року у справі № 638/13757/20 (провадження № 51-7107км23), від 10 квітня 2024 року у справі № 754/339/19 (провадження № 51-6025км19), під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України необхідно розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство чи судовий розгляд. При цьому суд має з'ясувати, які дії особи мають визнаватися юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду.
Водночас, в реєстрі матеріалів досудового розслідування містяться відомості про постанову про залучення в якості обвинуваченого від 18.01.2009 року без зазначення даних про особу, якій пред'явлено обвинувачення (а.с. 29 т.1), постанови про зупинення досудового розслідування та оголошення обвинуваченого (без зазначення ПІБ будь-якої особи) у розшук, винесені заступником начальника СВ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в період часу з 20.01.2009 року по 09.02.2009 року, 17.07.2009 року по 05.10.2009 року, 06.10.2009 року по 17.03.2010 року, 24.12.2011 року, слідчим СВ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області в період часу з 24.01.2013 року по 14.03.2013 року.
Разом з тим, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_10 до повідомлення про підозру 24.01.2013 року у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України перебував у статусі обвинуваченого, колегія суддів не може беззаперечно визнати, що він в цей час будь-яким чином ухилявся від досудового розслідування.
Надана потерпілим копія постанови заступника начальника СВ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 23.12.2011 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_10 , не спростовує цих висновків апеляційного суду.
Під час перебування кримінального провадження на стадії судового розгляду, судові засідання відкладались також з причин неявки сторони захисту, проте, це не свідчить про зловживання обвинуваченим правами, оскільки згідно даних реєстру судових рішень, судом ОСОБА_10 у розшук не оголошувався.
При цьому, постановлення ухвал про привід, не є належним процесуальним засобом підтвердження ухилення особи від суду в розумінні ст. 49 КК України.
Разом з тим, навіть за умови, що в цьому кримінальному провадженні підлягали б застосуванню положення ч. 2 ст. 49 КК України, то в такому випадку, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20 (провадження № 13-26кс22), особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення. При цьому закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (п'ятнадцять років з моменту вчинення злочину і 5 років з моменту вчинення проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
Таким чином, на час апеляційного розгляду сплив загальний строк кримінальної відповідальності за найбільш тяжкий злочин, передбачений ч.4 ст. 190 КК України, з моменту вчинення якого з 20.10.2008 року минуло більше 15 років.
Виходячи з системного аналізу норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим. Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження. Суд, за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, та за згодою обвинуваченого, ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
При цьому, колегія суддів враховує, що суд з'ясував думку потерпілого ОСОБА_8 та його представника щодо звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого у зв'язку із закінченням строків давності, проте обґрунтовано зауважив, що це не впливає на необхідність прийняття судом рішення, відповідно до вимог чинного законодавства.
Аналізуючи доводи потерпілого про те, що суд першої інстанції у разі заперечення потерпілого про закриття справи за нереабілітуючих його підстав та розгляду справи у скороченому порядку повинен був виконати вимоги ст. 368 КПК України, встановити фактичні обставини провадження, колегією суддів встановлено наступне.
Так, вимоги ст. 368 КПК України стосуються постановлення вироку, а не ухвали суду.
При цьому, приписами ч. 1 ст. 372 КПК України передбачено, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з:1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження; 2) мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; 3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Ухвала є видом судових рішень. Постановлена у справі ухвала має бути гранично повною, ясною, чіткою, викладеною відповідно до вимог КПК України.
Водночас, суд відповідно до ст. 372 КПК зазначив в ухвалі суть питання, що вирішується ухвалою, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, які інкримінувалися ОСОБА_10 , встановлені судом обставини щодо наявності передбачених законом підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також мотиви, з яких суд виходив під час постановлення свого рішення.
При цьому, апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові ККС ВС від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23 (провадження № 51-2807км24) про те, що кримінальний процесуальний закон зобов'язує суд розглянути клопотання сторони захисту про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності невідкладно.
Положення ч. 1-3 ст. 49 КК України, якими передбачено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, не наділяють суд дискрецією, оскільки законодавець чітко визначив, що суд звільняє від кримінальної відповідальності особу в разі існування підстав для застосування положень ст. 49 КК України. Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною.
Як зазначив ККС ВС, у результаті закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння, адже, у разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду під час підготовчого судового засідання, суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.
Разом з тим, судом роз'яснено обвинуваченому ОСОБА_10 , що закриття кримінального провадження у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КПК України не відноситься до числа реабілітуючих обставин передбачених п.п. 1-3 ч.1 ст.284 КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати).
З цих підстав, доводи потерпілого про необхідність встановлення місцевим судом факту вчинення ОСОБА_10 інкримінованих кримінальних правопорушень, колегія суддів відхиляє.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_11 раніше приймав участь у даному кримінальному провадженні, колегія суддів їх відхиляє.
Згідно матеріалів судової справи, ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.06.2023 року була скасована ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2023 року про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12012170490000707, та призначений новий розгляд обвинувального акту у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження в іншому складі суду.
Ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2023 року, яка була скасована апеляційним судом постановлена судом у складі суддів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
У зв'язку з заявленим клопотанням обвинуваченого ОСОБА_10 про розгляд справи судом колегіально, 27.10.2023 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу Суворовського районного суду м. Одеси кримінальне провадження розподілено в провадження головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_11 , ОСОБА_16 (Т.1 а.п. 205)
Згідно реєстру судових рішень, раніше кримінальне провадження перебувало на розгляді Суворовського районного суду міста Одеси в складі головуючого - судді ОСОБА_17 , суддів ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , водночас, ухвали суду 1-ої інстанції, які скасовувались апеляційним судом, постановлялись іншим складом суду, а також судді ОСОБА_11 та ОСОБА_18 були замінені на суддів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Відповідно до ч.1 ст. 76 КПК України, суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Згідно ч.2 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що оскільки будь-яке процесуальне рішення, прийняте за участі судді ОСОБА_11 в апеляційному порядку не переглядалось, він рішення за наслідками розгляду справи в суді 1-ої інстанції не приймав, як і на стадії досудового розслідування, у зв'язку з чим прямої заборони на його участь при розгляді кримінального провадження не має.
При цьому, обставини, що виключають участь судді у розгляді кримінального провадження, передбачені ст. 75 КПК України, під час апеляційного розгляду, не встановлені.
Окрім того, під час розгляду провадження в суді 1-ої інстанції приймали участь прокурор ОСОБА_19 , обвинувачений ОСОБА_10 , захисник ОСОБА_7 , потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , представник потерпілого - адвокат ОСОБА_9 , які відводи судді ОСОБА_11 з будь-яких підстав не заявляли.
Призначення з цих підстав нового судового розгляду є безперечно формалізмом та з позиції потерпілого направлене лише на затягування судового розгляду та порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, результат якого при призначенні нового розгляду справи буде аналогічним прийнятому рішенню, оскільки у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та наявності клопотання захисту про закриття кримінального провадження, іншого рішення не може бути прийнято.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що цивільний позов судом першої інстанції розглянутий не був, а також суд не вислухав думку обвинуваченого ОСОБА_10 щодо визнання чи не визнання вимог цивільного позову, апеляційний суд зазначає наступне.
Порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентований главою 9 КПК України.
Нормами кримінального процесуального закону, зокрема ст. 129 КПК України, встановлено, що рішення про повне або часткове задоволення цивільного позову може бути винесене лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру.
Вирішення цивільного позову при звільненні особи від кримінальної відповідальності із закриттям провадження по справі суперечить вказаним вище нормам закону.
Враховуючи системний аналіз зазначених норм КПК, апеляційний суд вважає правильним висновок суду 1-ої інстанції про те, що цивільний позов не підлягає розгляду у випадках закриття кримінального провадження в суді.
В той же час, у випадку закриття кримінального провадження на встановлених КПК підставах, суд зобов'язаний роз'яснити цивільному позивачеві його право пред'явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд роз'яснив, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_8 підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Тому, у зв'язку зі звільненням обвинуваченого ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, заявлений потерпілим ОСОБА_8 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_10 матеріальної та моральної шкоди підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, під час якого обвинувачений висловить свою позицію щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_8 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, тому підстави для скасування або зміни ухвали - відсутні.
Керуючись статтями 49, 284, 370, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2024 року відносно ОСОБА_10 , обвинуваченого за ч.2 ст.15 ч.4 ст.190, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК України про закриття кримінального провадженнята звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4