Провадження № 11-кп/821/504/25 Справа № 703/2546/21 Категорія: ч. 3 ст. 185 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
13 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали кримінального провадження № 12021250350000401 за апеляційними скаргами заступника керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні 3-х неповнолітніх дітей, раніше судимого:
- 11 грудня 2024 року Соснівським районним судом м. Черкаси за ч.3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, на 4 роки 3 місяці позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_7 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, призначеного вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2024 року, більш суворим покаранням у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці, призначеного цим вироком, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 3 місяців.
Строк відбуття покарання визначено рахувати з моменту фактичного затримання в порядку виконання вироку після набрання ним законної сили.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь:
- потерпілої ОСОБА_10 25648 грн. матеріальної та 10000 грн. моральної шкоди, а всього - 35 648 грн.;
- держави витрати на проведення експертиз в сумі 6006,70 грн.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.
Згідно вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, 27.05.2021, в період часу з 07:00 год до 11:28 год, перебуваючи в с. Костянтинівка Черкаського району Черкаської області, з корисливих мотивів, таємно проник на територію будинковолодіння АДРЕСА_3 , де, пошкодивши пластикове вікно, проник в будинок ОСОБА_10 , звідки таємно викрав грошові кошти в сумі 20 800 грн. та золоті ланцюжок з кулоном, загальною вагою 5 гр., вартістю 4 848 грн, чим завдав збитків потерпілій на загальну суму 25 648 грн.
Не погоджуючись з вироком суду, заступник керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу в якій, не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_7 , просив його змінити через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність частині призначеного покарання, виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання суду про призначення ОСОБА_7 покарання згідно з положеннями ч. 4 ст. 70 КК України. Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі. Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.12.2024 стосовно ОСОБА_7 виконувати самостійно. Урешті вирок суду залишити без змін.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що при визначенні остаточного покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції не враховано вимоги ч. 4 ст. 70 КК України та п. 23 Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких, якщо за попереднім вироком особу засуджено із застосуванням ст. 75 КК України, а за знову постановленим - до покарання, яке належить відбувати реально, то поглинення або складання призначених цими вироками покарань не допускається і кожен вирок, а отже і призначене ним покарання виконується самостійно.
Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.12.2024 ОСОБА_7 засуджений до покарання у виді 4 років позбавлення волі із звільненням від його відбуття на підставі ст. 75 КК України. За даним вироком ОСОБА_7 засуджений за вчинення кримінального правопорушення до постановлення попереднього вироку, до покарання, яке належить відбувати реально, тобто положення ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні остаточного покарання не застосовуються, а вироки повинні виконуватись самостійно.
В апеляційній скарзі, захисник ОСОБА_8 просив вирок суду змінити та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, встановивши обвинуваченому іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що при призначенні покарання судом не враховано наявність на утриманні ОСОБА_7 трьох малолітніх дітей, часткове відшкодування завданих потерпілій матеріальних збитків, відсутність тяжких чи невідворотних наслідків від дій, позитивні характеристики по місцю проживання, те, що ОСОБА_12 на час скоєння інкримінованого правопорушення раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
Також не взято до уваги те, що обвинувачений вибачився та висловлював жаль з проводу вчиненого, критично оцінив свої дії та щиро розкаявся.
Вказані обставини можуть бути враховані судом в якості пом'якшуючих покарання обставин та як наслідок підставою для призначення покарання без реального його відбування.
Станом на час подання апеляційної скарги заподіяні потерпілій збитки відшкодовані в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила її задовольнити та заперечила проти задоволення апеляційної скарги захисника; думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу захисником та частково підтримали апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення, а апеляційна скарга прокурора - до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню вказані вимоги закону були дотримані не в повній мірі.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій в апеляційних скаргах прокурора та захисника не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються.
Згідно ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, а тому вирок Смілянського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2025 року підлягає перегляду лише в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
За приписами ст. 75 КК України визначено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 413, 414, 409 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статті 75 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (ст. 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні ОСОБА_7 покарання відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, активної участі у житті територіальної громади не приймає, не працевлаштований, його вік, наявність зареєстрованого місця проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, те, що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк - 4 роки 3 місяці позбавлення волі та на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці.
Колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 в даному провадженні за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі, враховуючи фактичні обставини, є явно не справедливим та не відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції не враховано наявність на утриманні ОСОБА_7 трьох малолітніх дітей, повне відшкодування потерпілій ОСОБА_10 завданих збитків - 26000 грн., відсутність тяжких чи невідворотних наслідків від дій обвинуваченого, того, що ОСОБА_7 на час скоєння інкримінованого кримінального правопорушення до кримінальної відповідальності не притягувався.
Враховуючи зазначена обставини, а також обставини, на які послався суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів визнає можливим звільнення ОСОБА_7 від призначеного йому судом першої інстанції покарання за ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі ст. 75 КК України, на чому наголошує сторона захисту в апеляційній скарзі, уважаючи, що таке звільнення сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання, відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства, та вимогами захисту основоположних прав особи.
Враховуючи вищевикладене, вирок місцевого суду необхідно змінити в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з підстав, що передбачені ст.ст. 407-409,413, 414 КПК України, та застосувати положення ст. 75 КК України до покарання призначеного ОСОБА_7 за вироком Смілянського міськрайонного суду від 10 квітня 2025 року з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладанням обов'язків, передбачених ч. ст. 76 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, призначеного вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2024 року, більш суворим покаранням у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці призначеного цим вироком, визначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від остаточного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладанням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
У решті вирок Смілянського міськрайонного суду від 10.04.2025 залишити без змін.
Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, оскільки судом першої інстанції при ухваленні вироку допущено неправильне застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2025 щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
Застосувати положення ст. 75 КК України до покарання призначеного ОСОБА_7 за вироком Смілянського міськрайонного суду від 10 квітня 2025 року з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки передбачені ч. 1: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомлять уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, призначеного вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2024 року, більш суворим покаранням у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці призначеного цим вироком, визначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від остаточного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
На підставі ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_7 обов'язки передбачені ч. 1: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомлять уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
У решті вирок Смілянського міськрайонного суду від 10.04.2025 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді