Справа № 645/2271/24 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/707/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
16 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 08 лютого 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221190000207за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого на момент винесення вироку:
- 03 грудня 2024 року вироком Фрунзенського районного суду м.Харкова за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 ККУкраїни,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вирокомФрунзенського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 рокубільш суворим, призначеним за даним вироком, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 2 роки), з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.
Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 визнаний винним в тому, що він перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де він мешкає разом зі своїм дідусем - ОСОБА_10 , та дядьком ОСОБА_11 , діючи умисно, в період дії воєнного стану, повторно, скориставшись відсутністю у вказаній квартирі інших осіб, з приміщення квартири, шляхом вільного доступуздійснив ряд крадіжок, а саме:
- 08 вересня 2023 року, в денний час доби, таємно викрав пральну машинку ТМ «Whirpool TDLR 65230», що належить потерпілому ОСОБА_11 , вартістю - 13 211 грн. 54 коп. Після чого, з викраденим майном ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 13211 грн. 54 коп.;
- 17 вересня 2023 року, в денний час доби, таємно викрав телевізор ТМ «Satelit» модель «24H9100T», що належить потерпілому ОСОБА_11 , вартістю 3 131 грн. Після чого, з викраденим майном ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 3131 грн.;
- 19 вересня 2023 року, в денний час доби, таємно викрав холодильник з морозильною камерою ТМ «Bosch KGN33NL206/06», що належить потерпілому ОСОБА_11 , вартістю 14 037 грн. Після чого, з викраденим майном ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 14 037 грн.
Окрім цього, ОСОБА_7 , в період часу з листопада 2023 року по початок січня 2024 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не представилося можливим, в денний час доби, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , діючи умисно, в період дії воєнного стану, повторно, скориставшись відсутністю у вказаній квартирі інших осіб, з приміщення кімнати квартири, в якій мешкає ОСОБА_10 та яка була зачинена на ключ, шляхом розбиття антресолі, яка знаходиться над дверима вищезазначеної кімнати, таємно викрав: DVD плеєр ТМ «Supra» модель «S-DP166B» вартістю 325 грн.; пульт для телевізора ТМ «JVC» модель «AV-2140QE» вартістю 270 грн.; відеоплеєр ТМ «LG» модель «L417» вартістю 365 грн.; шуруповерт акумуляторний ТМ «POWERTEC» модель «PT 3151» вартістю 1 105 грн. 50 коп.; телевізор ТМ «LG» модель «32LG 5010» вартістю 2700 грн.; барометру модель «БТК-СН-8» вартістю 1 585 грн.; НD медіаплеєр ТМ «iNexT TV5 Ultra», вартістю 733 грн.
Із викраденим майном ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 7083 грн. 50 коп.
Крім того, на початку січня 2024 року, в денний час доби, більш точний час під час досудового розслідування встановити не передбачалось можливим, ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, в період дії воєнного стану, шляхом вільного доступу, таємно викрав шафу-купе бежевого кольору з розсувними дверцятами, що належить потерпілому ОСОБА_11 , вартістю 5 058 грн. 63 коп.
Із викраденим майном ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 5 058 грн. 63 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_7 , правову кваліфікацію, вважає вирок Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2024 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м'якості.
Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вирокомФрунзенського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 рокубільш суворим, призначеним за даним вироком, визначити остаточно ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано особу винного, конкретні обставини та ступінь суспільної небезпеки правопорушення, формально враховано тяжкість злочину, а також характеристику особи обвинуваченого, який судимий, неодружений, не працює, що може вказувати на ймовірну можливість продовження злочинної діяльності.
В судове засідання захисник ОСОБА_12 будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги прокурора не з'явився, про причини неявки суду апеляційної інстанції не повідомив.
Враховуючи, що судом вживалися заходи для повідомлення захисника про дату та час розгляду апеляційної скарги прокурора, а також думку обвинуваченого, який просив судовий розгляд провести без участі захисника та відмовився від призначення йому захисника з центру безоплатної правової допомоги, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу прокурора за відсутності захисника ОСОБА_12 .
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.
Обвинувачений в судовому засіданні вважав необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, зваживши на доводи обвинуваченого, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню за наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З огляду на ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.
За змістом апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи призначений судом ОСОБА_7 сам вид та розмір покарання, фактично не погоджується із застосуванням до останнього правового інституту звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України.
Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно із законом стаття 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.
Відповідно до вимог ст.414 КПК України невідповідним ступню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд прийшов до правильного висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк із застосуванням правової формули, передбаченої ч.4 ст.70 КК України. Однак, мотивуючи своє рішення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, тобто із застосуванням ст.75 КК України з подальшим звільненням його від покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на те, що він щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, судимий, не працює, неодружений.
Зазначені обставини, а також дані щодо особи обвинуваченого, на думку суду першої інстанції, обґрунтовували обраний судом захід примусу.
Але з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.ст.50, 65 КК України, у зв'язку з тим, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості, мету та спосіб вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його мотив, кількість злочинних посягань, даних щодо особи останнього, його процесуальну поведінку, а також інші обставини, що відображають особливості конкретного кримінального правопорушення у межах даної кримінально-правової кваліфікації.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 не працює, неодружений; вчинивкримінальне правопорушення, яке за класифікацією злочинів, передбачених ст.12 КК України, відносяться до тяжкого злочину проти власності, вчиненого під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», повторно, поєднане з проникненням у приміщення, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.
Відповідно до висновку досудової доповіді, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення - дуже високий, ризик небезпеки для суспільства - високий.
Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання та можливість застосування до нього такої правової пільги, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.ст.50, 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, у зв'язку з чим доводи прокурора в апеляційній скарзі про це є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У зв'язку з викладеним, на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати в частині звільнення його від відбування призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК України і ухвалити свій вирок.
Призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність відповідно до обвинувачення з реальним його відбуванням та застосуванням ч.4 ст.70 КК України, як про це слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи,цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.ст.50, 65 КК України.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року ( справа N 953/6840/22, провадження N 51-4139км23).
На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вирокомФрунзенського районного суду м.Харкова від 03 грудня 2024 рокубільш суворим, призначеним за даним вироком, вважати ОСОБА_7 засудженим до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
В решті вирок залишити без змін.
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_7 обчислювати з моменту його фактичного затримання для виконання вироку.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4