Справа № 553/4737/24 Номер провадження 22-ц/814/3289/25Головуючий у 1-й інстанції Подмаркова Ю. М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
07 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Подільського районного суду м.Полтави від 29 квітня 2025 року, постановлене суддею Подмарковою Ю.М. (повний текст складено 05 травня 2025 року),
у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги постачання теплової енергії,
23.12.2024 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 19 022,96 грн. та 3 028,00 грн. судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» є виконавцем послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води.
За обліковими даними підприємства відповідач ОСОБА_1 є суб'єктом користування послуг, які надаються позивачем на підставі індивідуального договору про надання послуг. Такий договір є публічним договором приєднання, який набув чинності з 01.12.2021 та встановлює порядок і умови надання послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, а його текст розміщений на офіційному сайті підприємства http://te.pl.ua.
Згідно із пунктом 5 договору позивач взяв на себе зобов'язання надавати послуги в строки і на умовах, що визначені цим договором. Цьому обов'язку кореспондує і обов'язок споживача оплачувати надані послуги своєчасно та в повному обсязі.
Наведений обов'язок відповідачем не виконано унаслідок чого за період із 01.10.2021 по 01.12.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість за надані послуги в сумі 16 987,52 грн.
Крім того, відповідно до вимог статті 625 ЦК України за період з 21.12.2023 по 01.12.2024 нараховано індекс інфляції в сумі 1 608,76 грн. та 3% річних в сумі 426,68 грн.
Рішенням Подільського районного суду м.Полтави від 29.04.2025 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» заборгованість за надані послуги постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за період із 01.10.2021 по 01.12.2024 у загальному розмірі 19 022,96 грн., із яких: заборгованість за надані послуги постачання теплової енергії - 16 987,52 грн., інфляційні втрати - 1 608,76 грн. (за період із січня 2024 року по листопад 2024 року); 3% річних - 426,68 грн. (за період із 21.12.2023 по 30.11.2024).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідач, як власник майна несе тягар його утримання. Відтак, зобов'язана сплатити вартість спожитих послуг з постачання теплової енергії, яка надана за адресою: АДРЕСА_1 , за період із 01.10.2021 по 01.12.2024, а також нарахування у порядку статті 625 ЦК України.
Не погодившись із указаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом залишено поза увагою, що відповідач неодноразово зверталася до позивача з приводу розірвання договору надання послуг з постачання теплової енергії та Договору надання послуги з постачання гарячої води та припинення надання послуг.
Наполягає на тому, що не користується послугами, які надає ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та просить врахувати, що підприємство безпідставно відмовляється від розірвання договору, тим самим протиправно примушує її до вчинення дій, які відповідачка вважає не обов'язковими для себе.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено, що із 25.07.2016 ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.6/
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» є виконавцем послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, які надаються за адресою: АДРЕСА_1 на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.12.2021./а.с.7-10/
Ухвалою Ленінського районного суду м.Полтави від 30.10.2024 (справа №553/3130/24) відмовлено ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 ./а.с.5/
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» складено розрахунок 3% річних від простроченої суми боргу за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , о/р НОМЕР_1 , за яким за період із 01.10.2021 по 01.12.2024 заборгованість становить 19 022,96 грн., із яких: заборгованість за надані послуги постачання теплової енергії - 16 987,52 грн., інфляційні втрати - 1 608,76 грн. (за період із січня 2024 року по листопад 2024 року); 3% річних - 426,68 грн. (за період із 21.12.2023-30.11.2024)./а.с.11, 12/
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що відповідач, будучи власником майна, за яким надаються послуги з постачання теплової енергії, несе тягар його утримання. У зв'язку із невиконанням зобов'язання щодо сплати наданих послуг згідно із розрахунком, наданим позивачем, за період з жовтня 2021 року по листопад 2024 року утворилась заборгованість в сумі 16 987,52 грн.
Суд першої інстанції також дійшов висновку, що розмір нарахованої суми заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та послуги постачання гарячої води обраховано правильно, вказаний розмір відповідачкою не спростовано, доводи відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив не містять обґрунтованих підстав, які б спростовували правильність наведеного розрахунку.
Доказів на підтвердження неправильного обрахування розміру стягнення, включно із періодом нарахування, відповідачкою не надано, як і не доведено порушення підприємством Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.
Заперечення відповідачки, викладені у доводах заперечення проти відповіді на відзив щодо поставки такої кількості енергії як більше ніж 10 Гкал до однієї квартири, районний суд відхилив, указавши, що такі твердження зводяться до нерозуміння методики розрахунку вартості спожитої теплової енергії за період із 01.10.2021 по 01.12.2024, виходячи із розміру опалювальної площі 50,5 м.кв.
Одночасно, у зв'язку із простроченням виконання зобов'язань щодо сплати наданих послуг у відповідності до статті 625 ЦК України, позивачем нараховано інфляційні втрати- 1 608,76 грн (за період з січня 2024 року по листопад 2024 року); три відсотки річних 426,68 грн (за період з 21.12.2023 по 30.11.2024). Відтак, загальна сума заборгованості з урахування індексу інфляції та 3 % річних за вищевказані періоди становить 19 022,96 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України, з якою кореспондується частина четверта статті 319 ЦК України, власність зобов'язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, який набув чинності з 10.12.2017, та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015.
За змістом частини першої статті 19 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформованій у справах №750/12850/16-ц від 26.09.2018, №642/2858/16 від 06.11.2019.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (належне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (статті 610, 611 ЦК України).
Із огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
При цьому закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №210/5796/16-ц).
Із огляду на викладені норми матеріального права, установивши, що товариство належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання, а відповідач, власники майна, з урахуванням положень ч.4 ст.319 ЦК України, не здійснювала їх повну оплату, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості з урахуванням 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до нерозуміння природи зобов'язання, незгода з яким не звільняє споживача послуг від обов'язку сплатити їх вартість.
Заперечення відповідача щодо фактичного споживання послуг з постачання теплової енергії не ґрунтуються на належних і допустимих доказах та не можуть бути спростовані наявними у справі листами адресованими ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та Полтавській ОДА щодо незгоди із застосованими одноставковими тарифами.
Натомість, доказів, які б підтверджували припинення існування між сторонами зобов'язання у спірний період - матеріали справи не містять, а одностороння відмова виконання умов договору, який є дійсним, не припустимою, зокрема, в контексті фактичного споживання послуг з постачання теплової енергії. При цьому колегія суддів звертає увагу, що заперечуючи факт споживання послуг та обсяг спожитої енергії, відповідач не ініціювала питання проведення взаємозвірки та не надала суду контррозрахунку, а також не звернулася в судовому порядку із вимогою розірвати договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Інших доводів, які б у розумінні статті 376 ЦПК України були б обов'язковою підставою для скасування судового рішення, апеляційна скарга не містить та зводиться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду залишити без змін
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м.Полтави від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак