Житомирський апеляційний суд
Справа №296/11249/23 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В.
Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.
30 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Талько О.Б.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 296/11249/23 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 6 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Петровської М.В.,-
встановив:
У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідачки на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.03.2015 у розмірі 20 168,49 грн станом на 20.09.2023 року, яка складається з наступного: 11 558,14 грн - заборгованість за кредитом; 8 610,35 грн - заборгованість за відсотками.
В обґрунтування позову зазначено, що 25.03.2015 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, у зв'язку з чим підписала анкету - заяву. На підставі вказаної анкети - заяви відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 38,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Оскільки ОСОБА_1 не повернула своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за зобов'язаннями, у неї виникла заборгованість, яка станом на 20.09.2023 року становить 20168,49 грн.
З урахуванням викладеного, просив позов задовольнити.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 6 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, зазначає, що відповідачка в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг підтвердила під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язалася у подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржниця користувалася кредитом, а отже, ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і погодилася з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Позичальниця отримала кредитну карту та скористалася кредитними коштами, тобто вона погодилася з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинна сплачувати процентну ставку. У будь-якому випадку суд повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 березня 2015 року ОСОБА_1 підписала анкету-заву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
У вищевказаній анкеті - заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодна з тим, що дана заява разом з пам'яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею і банком договір про надання банківських послуг, екземпляр якого вона отримала шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту.
Обгрунтовуючи вимоги, банк надав копію витягу з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ "Акцент-Банк".
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 25.03.2015 року станом на 20.09.2023 року складає 20 168,49 грн., у тому числі: 11 558,14 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 610,35 грн - заборгованість зі сплати відсотків.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості вимог банку, оскільки позивач не довів наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч. 1 ст. 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Наявний в матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на платіжну картку та нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Умови та правила були надані відповідачці для ознайомлення та були погоджені нею при підписанні Анкети-заяви.
У самій заяві відсутня інформація про вид банківської послуги, яку відповідач мав намір отримати, тип кредитної картки, кредитний ліміт, строк кредитування та відсоткову ставку.
Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 03 липня 2019 року дійшла висновку про те, що в даному випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин положення частини 1 ст. 364 ЦК України, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок та умови надання кредитних коштів та відсоткову ставку, долучені до матеріалів справи Умови та правила не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору.
Надані позивачем Умови та правила, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником Умов та правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді кредитний ліміт, строк кредитування та процентну ставку.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови та правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння.
Таким чином, при укладенні договору з відповідачкою банк не дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Решта доводів апеляційної скарги спростовується викладеним вище та додаткового правового обґрунтування не потребує.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення ухвалене судом першої інстанції без додержання норм матеріального та процесуального права, а тому суд першої інстанції законно відмовив у задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 6 лютого 2024 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча Судді