Провадження №2/760/3040/25
Справа №760/22373/23
14 жовтня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,
розглянувши в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, суд, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів від 19 жовтня 2021 року у розмірі 3816,07 доларів США та штраф у сумі 15000 грн, судового збору у розмірі 1545,48 гривень, а також витрати на надання правничої допомоги.
Позивач зазначив, що відповідно до договору позики від 19 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 112570 грн, що еквівалентно на дату укладання 4256 доларів США та зобов'язався повернути до 19.04.2022.
Позивач зазначає, що із настанням вказаної дати, а саме 19.04.2022, відповідач взяті в борг кошти не повернув.
Невиконання взятих відповідачем зобов'язань щодо повернення грошових коштів стало підставою для звернення позивача до суду.
Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та надано відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
На адресу суду повернувся конверт, який направлявся відповідачу, із копією ухвали про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви, з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».
У встановлений строк відзив від відповідача не надійшов.
Відповідно до. ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Указане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18 (провадження №12-233гс18), а також у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2020 року в справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року в справі № 826/20408/14 (провадження №К/9901/16143/20), від 10 листопада 2021 року в справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21) та інших.
Також відповідача було повідомлено на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи.
Повідомлення про розгляд справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України є належним повідомленням.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що були вжиті всі визначені законом заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
02.11.2023 до суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно якої просить стягнути правничу допомогу у сумі 9000 грн.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З наявного в матеріалах справи договору позики від 19.10.2021 вбачається, що представник позикодавця до укладення цього договору передав у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 112 570,00 грн, що еквівалентно за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору 4 256,00 дол. США, а позичальник прийняв від нього у власність грошові кошти в розмірі 112 570,00 грн, що еквівалентно за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору 4 256,00 дол. США та зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саме суму грошових коштів без нарахування процентів до 19.04.2022. Цей договір є безпроцентним.
Згідно п.2 вказаного договору виконання зобов'язання за договором має бути здійснено в готівковій формі. Позика повертається у строки та порядку, визначеному пунктом 6 цього договору, у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошей в рахунок повернення позики.
Згідно умов договору своїм підписом під цим договором позичальник підтверджує факт отримання ним грошових коштів у сумі 112 570,00 грн, що еквівалентно за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору 4 256,00 дол. США від позикодавця. За неповернення суми позики своєчасно, позичальник відповідає всім своїм майном. Та позикодавець має право у разі порушення позичальником строків виплати будь-якого з платежів, передбачених пунктом 6 (шість) більш ніж на 5 (п'ять) календарних днів, достроково вимагати повернення всієї суми позики, що залишилася.
Згідно п. 13 сторони домовилися про черговість погашення вимог в наступному порядку: у першу чергу сплачується штраф, у другу чергу сплачується пеня, у третю чергу відшкодовуються витрати позикодавця, пов'язані з одержанням виконання (зокрема, але не виключно, витрати, пов'язані із зверненням стягнення на предмет застави або реалізацією предмета застави), у четверту чергу сплачується основна сума боргу.
Відповідно до п. 2 Договору позики сторони домовились, що позика повертається у строки та порядку визначеному у п. 6 Договору позики, у гривнях за середнім курсом продажу долара США Комерційними банками (http://minfin.com.ua/ua/crency/banks/) на день кожної передачі грошей в рахунок повернення позики.
Згідно п. 6 Договору позики, сторони домовились, що позика повертається частинами, згідно наступного графіку:
1) в строк до 19.11.2021 - поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 176,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2 договору позики;
2) в строк до 19.12.2021 - поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 176,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2 договору позики;
3) в строк до 19.01.2021 - поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 176,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2 договору позики;
4 )в строк до 19.02.2021 - поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 176,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2 договору позики;
5) в строк до 19.03.2022 - поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 176,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2 договору позики;
6) в строк до 19.04.2022 - поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 3 376,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2 договору позики.
З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача щодо повернення суми позики за договором позики, 19.10.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір застави транспортного засобу, що посвідчений 19.10.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., за реєстровим № 1988, відповідно до якого відповідач передав у заставу позивачу належний йому на праві приватної власності транспортний засіб.
Вбачається, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмовий договір позики від 19 жовтня 2021 року підтверджує не лише факт його укладення, а й факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, тому суд доходить обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.
Позивач (позикодавець) виконав свій обов'язок за договором позики щодо передачі грошових коштів відповідачу в розмірі 112570 грн, що підтверджується п. 10 договору позики, відповідно до якого підписанням договору позики відповідач підтверджує факт отримання грошових коштів у сумі 112570 грн, еквівалентній 4 256,00 доларів США від представника позивача.
Станом на дату звернення до суду з цим позовом заборгованість відповідача перед позивачем з повернення суми позики складає 3 728,00 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором позики.
Відповідно до пункту 8 Договору позики, у разі неповернення частини позики в розмірі та строк, зазначені у пункті 6 Договору позики, позичальник сплачує позикодавцю штраф в розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Крім того, пунктом 9 Договору позики передбачено, що при неповерненні чи несвоєчасному поверненні суми позики, тобто у строки, зазначені у пункті 6 Договору позики, Позичальник сплачує пеню в розмірі 10 (десять) процентів від суми простроченого платежу за кожен день прострочки сплати боргу.
Сума пені, що нарахована відповідачу до 19.04.2022 в розмірі та порядку передбаченому пунктом 9 Договору позики, складає 88,00 доларів США.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу в тому числі три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входить до складу основного зобов'язання, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц).
Згідно розрахунку заборгованості за договором позики розмір 3% річних нарахованих за порушення зобов'язання з повернення позики до 19.04.2022, складає 0,07 долара США.
Отже, загальний розмір заборгованості відповідача за договором позики, станом на день звернення з цим позовом до суду складає 3816,07 доларів США, та 15 000,00 гривень, в тому числі:
- 3 728,00 доларів США - заборгованість за основною сумою позики;
- 88,00 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення суми позики;
- 0,07 доларів США - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України;
- 15 000,00 гривень - штраф за порушення умов договору щодо розміру та строків повернення позики.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У ст.1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:
«валютні цінності»: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;
іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що із відповідача на користь позичальника ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики у розмірі еквівалентному 3 816,07 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленому для відповідної валюти на день платежу та 15 000, 00 грн.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3статті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. позивач надав суду: ордер на надання правової допомоги від 25.09.2023, договір №05/04/2023 про надання правової допомоги від 05.04.2023 укладений між адвокатом Тихомировим Р.Л. та ОСОБА_1 , додатковий договір №1 до договору №05/04/2023 про надання правової допомоги від 05.04.2023.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Оскільки позивачем в передбаченому ЦПК порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн., суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати по сплаті судового збору, в сумі 1 545,48 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованость за договором позики у розмірі еквівалентному 3 816,07 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленому для відповідної валюти на день платежу та 15 000, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 545,48 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Усатова І.А