Справа №760/28568/25 Провадження №1-кс/760/12588/25
20 жовтня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
слідчого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у залі судових засідань Солом'янського районного суду міста Києва у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 , погоджене прокурором який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 року, за підозрою громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, -
16 жовтня 2025 року до суду надійшло клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 , погоджене прокурором який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22025101110000063, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 року, за підозрою громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
16 жовтня 2025 року (на підставі протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 16 жовтня 2025 року) клопотання та додані до нього документи були передані в провадження слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 .
Клопотання обґрунтовано наступним. Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 за підозрою громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» збройна агресія російської федерації (далі - рф) розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24.02.2022 переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам рф, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ, а також за допомогою окупаційної адміністрації рф, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні рф самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів рф від 01.03.2014 № 48-СФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» за результатами звернення Президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту ЗС рф, що дислокується на території Автономної Республіки Крим, надано згоду Президенту рф на використання ЗС рф на території України. У березні - квітні 2014 року в м. Луганську та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія рф шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, організації і підтримки протиправної діяльності та діяльності, спрямованої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України. В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11.05.2014 окупаційною владою «Луганской Народной Республики» проведено незаконний референдум, на який винесено питання про підтримку «Акта о провозглашении государственной самостоятельности Луганской Народной Республики» та «Акта про державну самостійність Луганської Народної Республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення псевдодержавного утворення «Луганская Народная Республика». 18.05.2014 представниками нелегітимного органу «Народный Совет Луганской Народной Республики» прийнято «Закон «Конституция Луганской Народной Республики», яким визначено правовий устрій «Республіки», гілки влади, що поділяються на законодавчу, виконавчу та судову, та органи державної влади, до яких входить «глава Луганской Народной Республики», «Народный Совет Луганской Народной Республики», «Совет министров Луганской Народной Республики». У результаті зазначених вище подій під контролем регулярних з?єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань рф, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів протягом квітня-вересня 2014 року опинилась велика кількість територій і населених пунктів Луганської області, які Законом України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 N? 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнані тимчасово окупованими територіями. Органи державної та місцевої влади України і бюджетні установи згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 N? 595 припинили свою діяльність на вказаних територіях і переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію. Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими рф (у тому числі окупаційною адміністрацією рф) починаючи з 07.04.2014. Надалі політичне та військове керівництво РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1 та 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об?єднаних Націй і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланувало, підготувало і розв?язало агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддало наказ на вторгнення підрозділів ЗС рф на територію України. З метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України, рф та світовою спільнотою «Указом» Президента рф ОСОБА_7 від 21.02.2022 № 72 визнано псевдодержавне утворення «Луганская Народная Республика» суверенною та незалежною державою.24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй. Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Крім того, у статтях 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН. Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них. Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії. Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація. Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги. 31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України. Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади російської федерації (далі - рф) та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі - ЗС) рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту рф на території України - в АР Крим та м. Севастополі. Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС рф вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС рф, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та рф створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань (далі - НЗФ) та вчинення інших злочинів. При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання. З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС рф), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей рф, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України. Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС рф. У подальшому представниками влади рф вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії. Також представниками влади і ЗС рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави. Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України. З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права. Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС рф, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «днр»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «лнр»), у складі яких утворені НЗФ. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс рф. Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.Враховуючи викладене, «днр» і «лнр» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями. 7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО). 13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань. Визнання Верховною Радою України «днр» і «лнр» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII. Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «днр» і «лнр» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації. Керівники терористичних організацій «днр» і «лнр» за сприяння та координації представників влади рф провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами». НЗФ терористичних організацій «днр» і «лнр», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці зс рф чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади рф під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації рф, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру. Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року. Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія рф розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств рф, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «днр» та «лнр», рф чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам рф, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації рф, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні рф самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «днр», «лнр», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади рф, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивні воєнні дії проти України. Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами рф та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року рф визнано «днр» та «лнр» незалежними державами. 22.02.2022 Президент рф направив до Ради Федерації звернення про використання зс рф за межами РФ, яке було задоволено. 24.02.2022 приблизно о 05 год Президент рф ОСОБА_7 оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України. 3С рф, які діяли за наказом вищого військово-політичного керівництва РФ, здійснили пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах зброї та підрозділах Збройних Сил України, інших об?єктах на території України, а військові формування рф вторглися на територію суверенної держави Україна. На виконання зазначеного вище наказу військовослужбовці ЗС р шляхом. збройної агресії, застосовуючи зброю, 24.02.2022 незаконно перетнули державний кордон України в Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській, Луганській, Донецькій, Херсонській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, вторглись на територію України та здійснили окупацію частин указаних територій, що продовжується до цього часу і призводить до загибелі великої кількості людей та інших тяжких наслідків. У подальшому, Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України 17 березня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який діє на теперішній час. Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Луганська область, у тому числі місто Луганськ, з 07.04.2014 належить до тимчасово окупованої території України. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1207-VII тимчасово окупована рф територія України є невід?ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України. За п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 1' Закону № 1207-VII, окупаційна адміністрація РФ - сукупність державних органів і структур РФ, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб?єктів адміністративних послуг. Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування р та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф. Згідно зі ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатком до неї: Положенням про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Тимчасова окупація р територій України, визначених ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для ф жодних територіальних прав. Таким чином, ураховуючи викладені вимоги Закону № 1207-VII, так звані нормативно-правові акти окупаційних сил та окупаційних адміністрацій РФ у частині, що стосується України, є нікчемними та не створюють жодних правових наслідків, зокрема такі, якими незаконно створено псевдодержавні утворення, судові, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування а саме: «Закон «Народного Совета Луганской Народной Республики» «Конституция Луганской Народной Республики» від 18.05.2014; «Закон «Народного Совета Луганской Народной Республики» «О военных судах Луганской Народной Республики» від 05.09.2014 № 29-1; «Указ Президента РФ «О признании Луганской Народной Республики» від 21.02.2022 № 72; «Постановление Народного Совета Луганской Народной Республики» «О назначении на должность судей Верховного Суда Луганской Народной Республики» від 09.08.2022 № 874-НС; «Договор между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой о принятии в Российскую Федерацию Луганской Народной Республики и образовании в составе Российской Федерации нового субъекта» від 30.09.2022, який ратифіковано Федеральним законом від 04.10.2022 N? 373-Ф3; «Федеральный конституционный закон «О принятии в Российскую Федерацию Луганской Народной Республики и образовании в составе Российской Федерации нового субъекта - Луганской Народной Республики» від 04.10.2022 N? 6-ФК3; «Закон «Народного Совета Луганской Народной Республики» «Конституция Луганской Народной Республики» від 30.12.2022. У відкритій військовій агресії проти України широкомасштабного застосовувалися ЗС рф із залученням НЗФ терористичних організацій «днр» та «лнр», які діяли на території окремих регіонів Донецької на Луганської областей України під загальним керівництвом військового командування рф. При цьому, представники підконтрольних російській федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території Луганської області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації. Так, у громадянина України ОСОБА_6 , з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу російської федерації, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання рф поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, виник умисел на співпрацю з представниками держави-агресора. У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 07.10.2024 року громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області Біловодського району смт. Біловодськ, т.зв. «лнр», діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, надав згоду і добровільно був призначений на посаду «Начальника отдела агропромышленного развития Администрации муниципального округа муниципальное образование Беловодский муниципальный округ Луганской Народной Республики» (розташований смт. Біловодськ Луганської області). Отже, громадянин України ОСОБА_6 , у період часу з 07.10.2024 (більш точної дати органом досудового розслідування не встановлено) по теперішній час, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області Біловодського району смт. Біловодськ, т.зв. «ЛНР», обіймаючи посаду «Начальника отдела агропромышленного развития Администрации муниципального округа муниципальное образование Беловодский муниципальный округ Луганской Народной Республики», виконує організаційно-розпорядчі функції в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації російської федерації в т.зв. «Администрации муниципального округа муниципальное образование Беловодский муниципальный округ Луганской Народной Республики». Відповідно до своїх функціональних обов'язків громадянин України ОСОБА_6 здійснює організаційно-розпорядчі функції спрямовані на покращення якості життя населення, розвитку сільського господарства та розвитку економіки муніципалітету в смт. Біловодськ Біловодського району Луганської області. Таким чином, громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на займаній посаді, з моменту свого призначення та по даний час, усвідомлюючи протиправний характер своїх умисних дій, направлених на повалення основ національної безпеки України та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, переслідуючи злочинні наміри та цілі, будучи наділеним організаційно-розпорядчими функціями, маючи вплив на осіб, які перебувають під його прямим підпорядкуванням, здійснює загальну організаційну та господарську роботу у незаконно створеному окупаційною владою підрозділу на користь країни-агpecopa російської федерації, чим приймає безпосередню участь в організації та проведенні незаконних заходів на тимчасово окупованій території України т.зв. «ЛНР». Таким чином, за викладених обставин, громадянин України ОСОБА_6 , підозрюється у колабораційній діяльності у формі добровільного зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. 29.07.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. 08.08.2025 підозрюваного ОСОБА_6 на підставі ст. 281 КПК України - оголошено в розшук. Підозра ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України обґрунтовується здобутими в ході досудового розслідування доказами. На виконання вимог ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення та відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою, та відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. 29.07.2025 належним чином повідомлено про підозругромадянину України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 українцю, уродженцю Луганської області Біловодського району смт. Біловодське, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, офіційно перебуваючого на посаді «Начальника отдела агропромышленного развития Администрации муниципального округа муниципальное образование Беловодский муниципальный округ Луганской Народной Республики», у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. У відповідності до п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру та повістки про виклик громадянина України ОСОБА_6 на 05.08.2025, 06.08.2025 та 07.08.2025 були опубліковані на сайті загальнодержавного засобу масової інформації - «Урядовий кур'єр», за результатами чого підозрюваний не з'явився. Разом з цим, відповідно до п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру та повістки про виклик громадянина України ОСОБА_6 на 05.08.2025, 06.08.2025 та 07.08.2025 було опубліковано на сайті «Офіс Генерального прокурора». 05.08.2025 громадянин України ОСОБА_6 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття. 06.08.2025 громадянин України ОСОБА_6 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття. 07.08.2025 громадянин України ОСОБА_6 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття. Згідно з повідомленням оперативного підрозділу ГУ «І» ДЗНД СБ України, громадянин України ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України, а саме на території Луганської області де й знаходиться до теперішнього часу. Разом з тим, під час проведення досудового розслідування встановити точне місцезнаходження підозрюваного не вдалося. У зв'язку з цим, 08.08.2025 підозрюваного громадянина України ОСОБА_6 оголошено у розшук, про що слідчим винесено відповідну постанову. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні громадянином ОСОБА_8 кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, копії яких надаються суду. Таким чином, є достатні підстави вважати, що підозрюваний громадянин України ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, який карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Вказані докази є вагомими та дають обґрунтовані підстави для підозри громадянину України ОСОБА_6 , у вчиненні інкримінованого йому злочину. Повідомлення про підозру громадянину України ОСОБА_6 , повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», відображеним зокрема у п. 175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990, п. 32, Series A, N 182). Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України - з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Так, аналізуючи зібрані в процесі документування злочинної діяльності відомості про особу підозрюваного, отриману доказову базу на підтвердження винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, сторона обвинувачення приходить до висновку, що громадянин України ОСОБА_6 , обґрунтовано підозрюється в учиненні тяжкого злочину, який карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Так, громадянинУкраїни ОСОБА_6 з 08.08.2025 перебуває в державному розшуку, протягом тривалого часу переховується від органу досудового розслідування. За таких підстав, беручи до уваги те, що підозрюваний громадянин України ОСОБА_6 , ухиляється від явки до органу досудового розслідування, що перешкоджає проведенню з нею слідчих та процесуальних дій із забезпеченням прийняття законного процесуального рішення у даному кримінальному провадженні в розумні строки, згідно відповіді оперативного підрозділу - ГУ «І» ДЗНД СБ України підозрюваний громадянин України ОСОБА_6 не перетинав кордон України в визначених пунктах пропуску, станом на теперішній час перебуває на тимчасово окупованій території України, орган досудового розслідування вважає необхідним застосування процедури спеціального досудового розслідування. Відповідно до частини другої ст. 1 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Згідно з ч. 1 ст. 297-1 КПК України, спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Частиною 2 ст. 297-1 КПК України передбачено, що спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до п. 20-1 перехідних положень КПК України, спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 115, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 365, 368, 368-2, 379, 400, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. Згідно з ч. 5 ст. 139 КПК України встановлено, що ухилення від явки на виклик слідчого (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування. Враховуючи викладене, просив ухвалити рішення та винести ухвалу про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063 від 30.01.2025.
В судове засідання слідчий з'явився клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Захисник приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення клопотання заперечувала, вказала, що клопотання є необґрунтованим, ОСОБА_6 не повідомлений про підозру належним чином, клопотання не містить у собі даних щодо його місцезнаходження на території Луганської області.
Вислухавши слідчого та захисника, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали у їх сукупності, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 22025101110000063, 30.01.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 111-1 КК України; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: громадянин ОСОБА_9 вчинив умисні дії, спрямовані на добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням адміністративно - господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території; повідомлено про підозру ОСОБА_6 (а.с. 18).
Також, слідчим суддею було досліджено додані до клопотання слідчим Рапорт щодо виявленого кримінального правопорушення від 10 січня 2025 року (а.с. 19 - 20), Доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій (у порядку ст ст. 40 та 41 КПК України) (а.с. 22 - 23), Лист Броварського районного відділу Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області від 01.04.2025 року (а.с. 23 - 24), Протокол огляду інтернет - сторінки від 10 лютого 2025 року (а.с. 24 - 27), Протокол огляду інтернет - сторінки від 10 лютого 2025 року (а.с. 28 - 29), Протокол допиту свідка від 31 березня 2025 року (а.с. 31 - 33), Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 березня 2025 року (а.с. 33 - 34), Протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 28 березня 2025 року (а.с. 35 - 37), Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 березня 2025 року (а.с. 37 - 38), Протокол огляду інтернет - сторінки від 24 липня 2025 року (а.с. 39 - 41), Постанову про призначення судової портретної експертизи від 26 травня 2025 року (а.с. 42 - 43), Висновок експерта №342/1 від 01.07.2025 року (а.с. 44 - 50), Постанову про зупинення досудового розслідування від 08 серпня 2025 року (а.с. 65 - 66), Доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій (на підставі ст. 39 та 41 КПК України) (а.с. 68).
Таким чином, слідчим суддею було встановлено, що до клопотання додані копії документів, що підтверджують обставини, викладені у клопотанні.
Як вбачається з Повідомлення про підозру від 29 липня 2025 року, ОСОБА_6 повідомлено про те, що він підозрюється у колабораційній діяльності у формі добровільного зайняття громадянином України посади, пов'язаної з використанням організаціно - розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави - агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України (а.с. 50 - 57).
Як вбачається з листа Слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (Вих. №51/12-116/1 від 30.07.2025 року) та Протоколів огляду від 01 серпня 2025 року вказане повідомлення про підозру було опубліковано на веб - сайті газети «Урядовий кур'єр» та веб - сайті Офісу Генерального прокурора (а.с. 57 - 63).
Повістками про виклик ОСОБА_6 було повідомлено про необхідність з'явитись до слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області на 05.08.2025 року, 06.08.2025 року, 07.08.2025 року о 10 год. 00 хв, які опубліковані на веб - сайті газети «Урядовий кур'єр» та веб - сайті Офісу Генерального прокурора.
Постановою про оголошення підозрюваного у розшук від 08 серпня 2025 року ОСОБА_6 оголошено у розшук у кримінальному провадженні, який доручено співробітникам Броварського РВ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області (а.с. 67).
Згідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Як встановлено ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно до ч. 1 ст. 111 КПК України, повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
Таким чином, ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного та вважається таким, який належним чином повідомлений про виклик.
Постановою про оголошення підозрюваного у міжнародний розшук від 08 серпня 2025 року ОСОБА_6 оголошено у розшук.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 297 - 4 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, якщо прокурор, слідчий не доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. Під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов'язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.
Слід зазначити, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві. Виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 Рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, п.32, Series A, N 182).
Водночас, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року, в яких суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Водночас, слідчому судді під час вирішення питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування не надається весь обсяг доказів, зібраних під час досудового розслідування та дані щодо джерел їх отримання. Такі матеріали мають надаватися суду при судовому провадженні відповідного кримінального провадження та саме на цій стадії передбачено здійснення оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів лише щодо пред'явленої підозри з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, не вирішуючи наперед питання про винуватість підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості підозрюваного, вважає, що зміст клопотання та долучених до нього матеріалів кримінального провадження можуть свідчити про існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 297 - 1 КПК України, спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтею 109 КК України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого підозрюваним, стосовно якого уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України у кримінальному провадженні № 22025101110000063.
Як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження у вчиненні якого ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється вчинено на тимчасово окупованій території, підозрюваний зареєстрований у смт. Біловодськ, Старобільського району Луганської області, з врахуванням чого слідчий суддя дійшов висновку, що є підстави вважати, що ОСОБА_6 на цей час перебуває на тимчасово окупованій території України.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що інформування особи про порушене щодо неї обвинувачення є правовим актом такої важливості, що воно має здійснюватися згідно з вимогами матеріального та процесуального права, здатними гарантувати ефективне здійснення обвинуваченим своїх прав, про що, зокрема, свідчить підпункт (a) пункту 3 статті 6 Конвенції; розпливчастого та неофіційного повідомлення недостатньо (див. «T. v. Italy», цит. в цій справі, p. 42, § 28) (пункт 75 рішення).
Матеріали справи містять у собі докази належного повідомлення ОСОБА_6 про необхідність з'явитись до слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та повідомлення його про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Також, слідчий суддя враховує те, що відповідно до Постанови про оголошення підозрюваного у розшук від 08 серпня 2025 року ОСОБА_6 оголошено у розшук у кримінальному провадженні № 22025101110000063.
Водночас, чинне процесуальне законодавство не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває у будь-якому із видів розшуку, однак регламентує, що про оголошення розшуку (державного та міжнародного) органом досудового розслідування має бути винесена відповідна постанова (ч. 2 ст. 281 КПК України), що в даному випадку і було здійснено органом досудового розслідування шляхом винесення постанов про оголошення підозрюваного в розшук.
Вказані обставини свідчать про факт переховування підозрюваного ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 , погоджене прокурором який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 року, за підозрою громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
При цьому приймаючи рішення про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 року, слідчий суддя враховує, що неможливість проведення досудового розслідування in absentia може паралізувати проведення кримінального провадження, оскільки це може призвести, наприклад, до спливу строку давності у кримінальному провадженні, а тому за конкретних обставин цієї справи, враховуючи, що тяжкість злочину, про який йдеться, є співмірною із значним суспільним інтересом у відправленні правосуддя, проведення такого розслідування за відсутності підозрюваного саме по собі не суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Керуючись ст. ст. 3, 9, 22, 36, 40, 42, 297 - 1, 297 - 2, 297 - 3, 297 - 4 КПК України, слідчий суддя, -
клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 , погоджене прокурором який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 року, за підозрою громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, - задовольнити.
Надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000063, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2025 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Роз'яснити, що відповідно до ч. 5 ст. 297 - 4 КПК України, якщо підозрюваний, стосовно якого слідчим суддею постановлено ухвалу про здійснення спеціального досудового розслідування, затриманий або добровільно з'явився до органу досудового розслідування, подальше досудове розслідування щодо нього здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Копія ухвали надсилається прокурору, слідчому та захиснику.
Слідчий суддя ОСОБА_1