Справа № 619/2923/18
Провадження № 2/535/37/25
15 жовтня 2025 року селище Котельва
Котелевський районний суд Полтавської області у складі: головуючого - судді Шолудько А.В., з участю секретаря судового засідання Коросташової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №619/2923/18 за позовом ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
24.07.2018 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Васильєва Є.О., який діє на підставі договору №2018/07/02 про надання правничої допомоги від 20.07.2018, ордера серії ХВ №000008 від 20.07.2018 (т. 1 а.с. 97, 98), звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним рішення VIII сесії VII скликання Дергачівської міської ради №59 від 31.03.2016 про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 , та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:00:003:1892.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель літ. «Б», літ. «Г» по АДРЕСА_2 , його права як власника нерухомого майна та землекористувача, на підставі ст. 377, ст. 415 ЦК України, були порушені через реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 , на підставі рішення міської ради про затвердження технічної документації з землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не були враховані права позивача, як суміжного користувача, в результаті чого частина земельної ділянки під його нежитловою будівлею-складом літ. «Г» увійшла в межі земельної ділянки ОСОБА_2 . Крім того ОСОБА_2 придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 , яка набула право власності на вказаний об'єкт на підставі рішення Дергачівського районного суду від 06.10.2015, яке в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.09.2016. На час подачі позовної заяви право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, та на земельну ділянку 6322010100:00:003:1892 площею 0,0987 га, зареєстровані за ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 14 квітня 2016 року, що були укладені ним з ОСОБА_2 .
Ухвалою судді Дергачівського районного суду Харківської області від 14.08.2018 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 103).
13.09.2018 до Дергачівського районного суду Харківської області надійшов відзив на позовну заяву від Дергачівської міської ради Харківської області, в якому зазначено, що позов задоволенню не підлягає, оскільки до клопотання про затвердження технічної документації із землеустрою та передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 надано: копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим планом земельної ділянки; копію витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; копію договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом; копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Розглянувши вказане клопотання ОСОБА_2 та надані ним документи Дергачівською міською радою 31.03.2016 прийнято рішення №59 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 , та передачу її у власність ОСОБА_2 . Межі земель комунальної власності Дергачівської міської ради, а саме: точки А-Б, В-Г, Д-Е погоджувались секретарем міської ради. Межі інших суміжних земельних ділянок погоджувались суб'єктами користування суміжних земельних ділянок. В акті погодження меж земельної ділянки від 07.12.2015 зазначені назви та прізвища суміжних землекористувачів. З приводу неврахування прав ОСОБА_1 , як землекористувача земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 зазначають, що згідно з виготовленою технічною документацією із землеустрою, а саме кадастровим планом земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені ділянки не мають межування. В наданих документах зміни конфігурації земельної ділянки не було. Документальне оформлення вилучення у землекористувача ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 не здійснювалось. Також зазначають, що вказана земельна ділянка ОСОБА_1 в користування (оренда тощо) не надавалась, правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку відсутні. А тому посилання на норми чинного законодавства стосовно захисту права власності є безпідставними й необґрунтованими з огляду на те, що позивач не набув вказані права у встановленому законом порядку. Отже, земельна ділянка передана ОСОБА_2 відповідно до вимог законодавства та підстави для визнання рішення недійсним відсутні (т. 1 а.с. 113-161).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гребенюк Олена Олегівна, яка діє на підставі довіреності від 08.08.2016 (т. 1 а.с. 172), 13.09.2018 подала до суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що склад літ. «Г» площею 235,20 кв. м, який за словами позивача начебто був розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 взагалі не межує із земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; на час придбання ОСОБА_2 домоволодіння, жодних складів, приміщень площею 235,2 кв. м на земельній ділянці не було розміщено; вартість складу, що є меншим за площею в чотири рази, перевищує вартість складу «Г», площею 235,20 кв. м, продаж якого фактично здійснений за балансовою вартістю, що фактично підтверджує факт продажу неіснуючого на час вчинення правочину об'єкту для можливості в подальшому оформлення права на земельну ділянку; договори купівлі-продажу, технічні паспорти містять різні адреси одного й того ж об'єкта та суперечливі дані про матеріал будівлі (цегла/метал). Згідно з інвентаризаційною справою №3729 на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме зведеним оціночним актом та відомістю, звертає увагу, що станом на 1966 рік, позначена на експлікації позивачем будівля «№3», яка на його думку є складом літ «Г» є квартирою АДРЕСА_4 , площа якої складає 228,7 кв. м. Відповідно п. 5.7 Договору купівлі-продажу складу літ. «Г», позивачу роз'яснено зміст ст. 120 ЗК України про необхідність укласти договір оренди, проте, жодних дій протягом восьми років останнім не вчинялось. Позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований склад «Г», а тому, його посилання на норми чинного законодавства стосовно захисту права власності, є безпідставним та необґрунтованим з огляду на те, що позивач не набув вказані права у встановленому законом порядку. Водночас, посилаючись на вимоги ст. ст. 377, 415 ЦК України, ст. 87 ЗК УРСР та обґрунтовуючи таким чином своє право на звернення до суду, позивачем не надано жодного доказу в підтвердження прав власності або право користування земельною ділянкою у попереднього власника, які б перейшли до нього. Позивачем не підтверджено належними доказами порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а не встановлення факту такого порушення свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову (т. 1 а.с. 162-219).
24.09.2018 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 подала до суду пояснення на позовну заяву, в якій зазначила, що до позовної заяви додаються технічні паспорти на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 235,20 кв. м, датований 28.01.2001, який підтверджує металеву конструкцію будівлі, та літера «Б», загальною площею 221,10 кв. м, датований 28.02.2007; згідно з договором купівлі-продажу від 05.11.2008 Дергачівська районна спілка споживчих товариств передала у власність позивачу, нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та складається зі складу 1971 року, позначеного в плані літера «Б», загальною площею 221,10 кв. м, що не відповідає технічному паспорту від 28.02.2007, а саме адресою місце знаходження нежитлової будівлі; твердження позивача, про склад визначений літерою «Г» за адресою: АДРЕСА_3 , який начебто був розібраний, також не відповідає дійсності, це спростовується наданою їй відповіддю №9 від 10.02.2017 Дергачівської районною державної адміністрації Харківської області Сектор містобудування, архітектури та цивільного захисту з наданням стереотопографічної зйомки, що виконана Харківським відділенням українського державного інституту інженерно-геодезичних вишукувань у 1992 році, яка підтверджує відсутність на зазначеній території будь якого складу (т. 1 а.с. 220-224).
Представником позивача - адвокатом Васильєвим Є.О. до суду подана відповідь на відзиви відповідачів від 12.10.2018, в якому зазначив, що рішенням виконавчого комітету Дергачівської міської ради народних депутатів №649 від 27.09.1978, що були додані до позовної заяви (додаток №7) беззаперечно підтверджують факт відведення Дергачівській райспоживспілці земляних ділянок під забудову в межах кварталу, що обмежений АДРЕСА_5 та залізничними коліями зі сходу, таким чином відповідач безпідставно ігнорує права землекористування, що виникли на підставі рішення чинного законодавства; твердження відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності у позивача порушеного (невизнаного, оспорюваного) права й відтак права на судовий захист є абсурдним, оскільки: по-перше, земля під нежитловим приміщенням літ. «Г» по АДРЕСА_6 до укладання договору купівлі-продажу від 05.11.2018 між позивачем та КП «Торгівельно-закупочна база» перебувала у постійному землекористуванні Дергачівської райспоживспілки та відповідно до норм ст. ст. 377, 415 ЦК України до позивача перейшло відповідне право постійного землекористування, по-друге, включення земельної ділянки під нежитловим приміщенням літ. «Г» по АДРЕСА_6 , до складу земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:00:003:1892 призвело до знищення приналежного позивачу приміщення, за даним фактом заподіяна майнова шкода та розпочато кримінальне провадження, по-третє, судове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06.10.2015 у цивільній справі №619/2942/15-ц скасовано Апеляційним судом Харківської області 19.09.2016, де суд встановив, що рішення зачіпають інтереси ОСОБА_1 , який є власником будівель, що розташовані на суміжній земельній ділянці, по четверте, позивач продовжує сумлінно сплачувати податок на землю. Також твердження відповідача ОСОБА_2 й третьої особи ОСОБА_4 про відсутність на місцевості на час укладання договору купівлі-продажу від 05.11.2018 між позивачем та КП «Торгівельно-закупочна база» будь-якої будівлі (гаражу, складу) є помилковим, спростовується письмовими доказами у справі та показаннями свідків (т. 2 а.с. 9-62, 69).
19.12.2018 ОСОБА_2 до суду подано заперечення на відзив в якому зазначив, що жодних документі, які б підтверджували надання Дергачівській РССТ, КП «Торгівельно-закупочна база» та ОСОБА_1 земельної ділянки, на якій розташований склад літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_3 , позивачем не надано; відсутня будь-яка інформація щодо місця розташування складу літ. «Г»; на час придбання ОСОБА_2 домоволодіння, складів на земельній ділянці не було, що підтверджується договором купівлі-продажу від 23.12.2015 та технічним паспортом на житловий будинок від 31.07.2015; позивачем не надано жодних документів якими б підтверджували право власності або право користування земельною ділянкою у попереднього власника, які б перейшли до нього, так право власності або право користування земельною ділянкою у ОСОБА_1 , а тому посилатися на норми чинного законодавства стосовно захисту права власності є безпідставними та необґрунтованими (т. 2 а.с. 145-175).
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 19.02.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті (т. 3 а.с. 221).
Розпорядженням голови Верховного Суду №10/0/9-22 від 16.03.2022 Котелевському районному суду Полтавської області визначено територіальну підсудність справ Борівського районного суду Харківської області та Дергачівського районного суду Харківської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.11.2022 справа №619/2923/18 розподілена судді Нечипоренко І.М. (т. 4 а.с. 19).
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Котелевського районного суду Полтавської області від 16.01.2023, призначеного через припинення суддею Нечипоренко І.М. виконання повноважень судді Котелевського районного суду Полтавської області, у зв'язку із закінченням строку її відрядження з Дергачівського районного суду Харківської області, справа №619/2923/18 надійшла на розгляд судді Шолудько А.В. (т. 4 а.с. 20-22).
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 08.03.2023 постановлено ухвалу про прийняття суддею Шолудько А.В. до свого провадження справи №619/2923/18 та призначено справу до розгляду по суті (т. 4 а.с. 23).
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 21.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Васильєва Є.О. про огляд доказів за їх місцезнаходженням (т. 4 а.с. 105-107).
Учасники справи про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, у тому числі й у порядку, визначеному пунктами 3, 4 частини 8 статті 128 ЦПК України (т. 5 а.с. 163-175), про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення судового розгляду до суду не подавали.
05.09.2024 представник позивача - адвокат Васильєв Є.О., який діє на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1163287 від 14.12.2023, подав до суду через систему «Електронний суд» клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (т. 4 а.с. 208-210).
Представник відповідача Дергачівської міської ради - Шенькарук С.М., яка діє на підставі довіреності від 10.05.2023, надіслала 28.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі представника відповідача (т. 5 а.с. 151-152).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Лівшиц Маргарита Юріївна, 19.02.2020 подала до Дергачівського районного суду Харківської області заяву про розгляд справи без її участі (т. 3 а.с. 154).
Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі №1519/2-5034/11 зазначено, що згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України необхідно розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, приходить до переконання, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю, з наступних підстав.
Рішенням VIII сесії VII скликання Дергачівської міської ради №59 від 31.03.2016 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 , та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:00:003:1892, загальною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9, 10).
Статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (ч. 1, ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року в справі №582/18/21).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).
Згідно з ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Отже, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07.06.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 12.09.2018, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області, треті особи - Дергачівська міська рада Харківської області, Дергачівський районний союз споживчих товариств, приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Коробець Олена Миколаївна, про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці площею 0,0987 га кадастровий № земельної ділянки 63220101:00:00:003:1892, та скасування Витягу з Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності 29 жовтня 2015 року, індексний №46540589, № запису про право власності: 11806712, реєстровий № об'єкту нерухомого майна: 762005263220, який було видано ОСОБА_4 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за цією адресою, що розташований на земельній ділянці площею 0,0987 га від 03 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та скасування Державної реєстрації права власності на житловий будинок, скасування Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2015 року, індексний номер витягу: 50575841, номер запису про право власності: 12691665, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 762005263220; договір дарування цього житлового будинку з надвірними будівлями від 14 квітня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за №937, яким ОСОБА_2 подарував житловий будинок з надвірними будівлями своєму сину ОСОБА_3 та скасування Державної реєстрації права власності на житловий будинок та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29295412 від 18.04.2016 11:42:59, номер запису про право власності: 14205198, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 762005263220, договір дарування земельної ділянки площею 0,0987 га, яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за цією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки 6322010100:00:003:1892 від 14 квітня 2016 року, яким ОСОБА_2 подарував вище вказану земельну ділянку своєму сину ОСОБА_3 та скасування Державної реєстрації права власності на житловий будинок та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29295651 від 18.04.2016 11:49:53, номер запису про право власності: 14205365, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 899594663220; заборонення будь-яких дій на земельній ділянці, де був розташований склад літ. «Г», загальною площею 235,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , у тому числі будівництво будь-яких будівель та споруд. Постановою Верховного Суду від 03.07.2020 рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року залишено без змін з підстав того, що суди дійшли обґрунтованих висновків про відмову у позові, встановивши, що позивач не довів порушення свого права (т. 2 а.с. 140-143, т. 3 а.с. 207-213).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПУ України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 по справі №234/16272/15-ц).
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).
У рішеннях Дергачівського районного суду Харківської області від 07.06.2018 та Апеляційного суду Харківської області від 12.09.2018, постанови Верховного Суду від 03.07.2020 встановлено, що 05 листопада 2008 року між Дергачівською районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, за яким позивач набув у власність нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , яка складається зі складу, 1971 року побудови, позначеного на плані літ. «Б», площею 221,10 кв. м.
05 листопада 2008 року між Колективним підприємством «Торгівельно-закупочна база» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 12/100 частин комплексу за адресою: АДРЕСА_3 .
Умовами договору не зазначено конкретні площі та розміри земельної ділянки, на якій знаходиться склад, її кадастровий номер або інші дані, що дозволили б ідентифікувати цю земельну ділянку.
Пунктом 5.7 Договору позивачу роз'яснено зміст ст. 120 ЗК України про необхідність укладання договору оренди земельної ділянки.
У цілому комплекс складається зі споруди складу, 1963 року побудови, позначеного на плані літ. «Б1», загальною площею 809,40 кв. м, складу 1963 року побудови, позначеного на плані літ. «В», загальною площею 773,90 кв. м, та складу 1979 року побудови, позначеного на плані літ. «Г», загальною площею 235,20 кв. м, загальною площею 1818,50 кв. м.
У договорі зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу у власність до покупця переходить склад, зазначений на плані літ. «Г», загальною площею 235,20 кв. м.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06.10.2015 у цивільній справі №619/2942/15-ц за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок літ. «А-1» з верандою літ. «а», верандою літ. «а1», прибудовою літ. «а2», тамбуром літ. «а3», літ «а4», терасою літ. «а5» житловою площею 66,0 кв. м, загальною площею 159,5 кв. м та надвірні будівлі: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», гараж літ «Г», колонка літ. «К», що розташовані по АДРЕСА_1 .
23 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0987 га з кадастровим номером - 6322010100:00:003:1892 по АДРЕСА_1 . Договір, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. та зареєстровано в реєстрі за №3667.
Згідно з договорами дарування земельної ділянки та житлового будинку від 14 квітня 2016 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0987 га, та житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19.09.2016 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06.10.2015 скасовано, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Щодо безпідставності набуття ОСОБА_4 прав на нерухоме майно на АДРЕСА_1 та посилання позивача щодо вже встановлення факту порушення його прав рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2016 року, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки, рішення місцевого суду скасовано з інших підстав: подання позову до неналежного відповідача, відсутність підстав для визнання права власності за набувальною давністю. Обставини щодо порушення прав саме ОСОБА_1 внаслідок захоплення частини земельної ділянки під складом літ. «Г» не були предметом судового розгляду та не встановлювалися судом апеляційної інстанції у зазначеній справі.
Також суд звертає увагу, що ОСОБА_1 надано до позовної заяви технічний паспорт від 28.01.2001 на нежитловий будинок - склад каркасний металічний, площею 235,20 кв. м, та технічний паспорт від 28.02.2007 на склад «Б», площею 221,10 кв. м, розмір частки становить 12/100, власником яких зазначений ОСОБА_1 , вище зазначені об'єкти згідно вказаних технічних паспортів знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 , однак в договорах купівлі-продажу від 05.11.2008 склад позначений на плані «Б» знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , а вказаний розмір частки комплексу в 12/100, відноситься до складу позначеному в плані літ. «Г», площею 235,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , тобто є наявні невідповідності даних між технічною документацією складів та договорами купівлі-продажу.
Відповідно до наданої інформації Відділу містобудування, архітектури та цивільного захисту Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №207 від 09.10.2018, у відділі відсутня інформація щодо конкретного місця розташування нежитлової будівлі (складу «Г») за адресою: АДРЕСА_3 , та нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 136).
Згідно з наданою інформацією Комунального підприємства Технічної інвентаризації «Інвенрос» №748 від 18.10.2018, під суміжністю не розумілось розташування нежитлової будівлі складу «Г», розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , між будинком АДРЕСА_1 , та складом «Б» площею 221,10 кв. м, який належить ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_8 , а малось на увазі у територіальному розташуванні на місцевості, як окремо сусідські будівлі. В 2001 році була проведена інвентаризація 4-х складів, у тому числі складу каркасного металевого «Г» за адресою: АДРЕСА_6 , й оформлено право власності за вищевказаною адресою. На думку директора підприємства, якщо склад «Г» був розташований біля будинку АДРЕСА_1 , то в листі КП «Торгівельно-закупочна база» на інвентаризацію цього складу повинна була б вказана адреса: Вокзальна №175. Інформацією про розташування складу «Г» по відношенню до будинку по АДРЕСА_1 . не володіють, оскільки земельна ділянка під складом «Г», згідно з даними інвентаризаційних справ, не була відведена. З приводу наданих копій викопіювання місцевості по вищезазначеним адресам, із вказівкою на розташування об'єктів за цими адресами КПТІ «Інвенрос» не володіє, оскільки ця інформація про відведення та закріплення земельних ділянок є адміністративною послугою відділу Дергачівського земельного кадастру з питань геодезії і картографії (т. 2 а.с. 139).
Крім того, Верховний Суд у постанові 03.07.2020 врахував наявність протиріччя у відомостях про адреси, які зазначив сам позивач, обґрунтовуючи свої вимоги. Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивачем у позовній заяві від 22 листопада 2016 року з урахуванням уточненого позову від 19 листопада 2016 року зазначено про знесення складу літ. «Г», площею 235,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_9 та, у пункті 5 прохальної частини позову зазначено про вимогу заборонити вчиняти будь-які дії на земельній ділянці, де розташований належний йому склад літ. «Г», площею 235,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_9 . Водночас, відповідно до укладеного між сторонами договору від 05 листопада 2008 року належний позивачу склад літ. «Г» розташований на АДРЕСА_3 , тобто, фактично йдеться про різні об'єкти нерухомості за різними адресами. З приводу наявності наведеної розбіжності позивачем доводів не наведено. На спростування наведених протирічь позивач не посилається на жодні обставини щодо зміни нумерації, назв вулиць, отже такі обставини судами й не встановлені.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення міської ради №59 від 31.03.2016, ОСОБА_1 зазначає, що при розробці проекту відведення спірної земельної ділянки кадастровий номер 6322010100:00:003:1892 площею 0,0987 га, та при прийнятті оскаржуваного рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не були враховані його права, як суміжного землекористувача, до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) були внесені зміни, що призвели до суттєвого збільшення розміру земельної ділянки ОСОБА_2 за рахунок включення до її складу землі, що розташована під складом позивача - літ. «Г», на підтвердження чого посилається на договори купівлі-продажу нерухомого майна від 05.11.2008 (т. 1 а.с. 11-17), технічними паспортами від 28.01.2001 та від 28.02.2007 (т. 1 а.с. 19-26), довідками КП Технічної інвентаризації «Інвенрос» щодо розташування приналежних позивачу об'єктів нерухомого майна по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 27, 28), та додатком до рішення виконавчого комітету Дергачівської районної ради народних депутатів від 27.09.1978 р. №649, що містить експлікацію існуючої забудови, де існуюча одноповерхова будівля склад літ. «Г», позначена на схемі номером 3 (т. 1 а.с. 29-31), нарахуванням органами державної фіскальної служби земельного податку та його сплата позивачем (т. 1 а.с. 32-36), схематичне зображення нежитлових будівель позивача літ. «Б» і «Г» по АДРЕСА_2 по відношенню до житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 станом на 31.07.2015 р. (т. 1 а.с. 57), актом погодження меж земельної ділянки від 07.12.2015 із планом земельної ділянки (т. 1 а.с. 76, 77), матеріалами кримінального провадження (висновок судової оціночно-будівельної експертизи) (т. 1 а.с. 82-93), фотознімками, які наочно демонструють наявність залишків нежитлового приміщення позивача в периметрі земельної ділянки кадастровий номер 6322010100:00:003:1892 (т. 1 а.с. 94-96), а також показаннями свідків.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона є головою Дергачівської районної спілки споживчих товариств з липня 2004 року, у в 2008 році товариство продало склад ОСОБА_1 по АДРЕСА_7 , поряд був склад металевий, мав фундамент, одну стіну, і металеві конструкції; у 2015 році ОСОБА_4 зверталася з питанням щодо оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку, однак власник - юридична особа припинила свою діяльність і була офіційно ліквідована; у 2016 році вона дізналася, що позивач звернувся до суду про захист своїх прав; ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 земельну ділянку; коли оформляли землю, ОСОБА_4 не запрошувала погоджувати межі землі.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що спір йде за склади ОСОБА_1 , які він купив у 2008 році, які належали колишній заготконторі. У ОСОБА_1 були три склади: капітальний, металевий та будівля, що прилягала до житла ОСОБА_4 . На даний час на місці металевого складу, який вже не існує (зруйнувався), складені дрова.
Під час судового розгляду не встановлено підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.
Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0,0987 га, яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322010100:00:003:1892, а також житловий будинок за вищевказаною адресою, належить ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 14.04.2016 (т. 1 а.с. 210, 211).
Згідно з статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок комунальної власності у користування або у власність здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування.
Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Стаття 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладання договорів купівлі-продажу), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів (449-2002-п) затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Таким чином, положення статей 120, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю), гарантують захист права набувача житлового будинка, будівлі або споруди щодо переходу права на земельну ділянку під даними об'єктами, однак для реалізації цих прав набувач повинен обов'язково отримати відповідні документи та здійснити державну реєстрацію.
Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна - склад літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_1 , як власник цього майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у позивача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо власності або користування земельною ділянкою.
ОСОБА_1 не надав до суду доказів набуття або законного користування земельною ділянкою під складом літ. «Г» по АДРЕСА_3 , зокрема державного акта на право власності на землю або договір оренди землі, та їх державної реєстрації.
При обґрунтуванні позову, ОСОБА_1 посилався на те, що частина земельної ділянки, на якій розташований належний йому склад літ. Г, була включена до земельної ділянки кадастровий номер 6322010100:00:003:1892, втім, зазначена обставина судом не встановлена.
Відповідно до інформації відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.01.2019 №29-20-0.23-18-51/109-19, станом 01.01.2013 згідно з державним актом серії ІІ-ХР №002344, зареєстрованим за №30 від 05.08.1998, під №23 «склад ТЗБ» (торгівельно-закупочна база) обліковується земельна ділянка площею 0,029 га за адресою Привокзальна площа, що входить до складу земель, які праві постійного користування належать Дергачівському міському споживчому товариству. Відомості про землі, право користування якими посвідчене вказаним державним актом, не внесені до Державного земельного кадастру, у зв'язку з чим встановити факт накладання вказаної земельної ділянки з ділянкою, що має кадастровий номер 6322010100:00:003:1892, та на сьогодні належить ОСОБА_3 , неможливо (т. 2 а.с. 213).
Надана технічна документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 не підтверджує межування з земельною ділянкою ОСОБА_1 , межі земельної ділянки погоджені з власниками суміжним земельних ділянок, про що складено акт від 07 грудня 2015 року, відповідного до якого земельна ділянка межує з: - від А до Б - землі комунальної власності Дергачівської міської ради; - від Б до В - земельна ділянка по пл. Привокзальній, 1 ТОВ «Туча»; - від В до Г- землі комунальної власності Дергачівської міської ради; - від Г до Д - земельна ділянка по АДРЕСА_10 , ОСОБА_7 ; - від Д до Е - землі комунальної власності Дергачівської міської ради; - від Е до Є - земельна ділянка по АДРЕСА_7 , ОСОБА_6 ; - від Є до А - земельна ділянка по АДРЕСА_11 ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 64 - 75).
Згідно з ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Суд вважає, що позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах включена до земельної ділянки кадастровий номер 6322010100:00:003:1892. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №441/123/16). Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення кадастрового номера; місця розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення площі, міри ліній по периметру, координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
Враховуючи вище зазначене, ОСОБА_1 не довів, що саме його права або охоронювані законом інтереси були порушені рішенням VIII сесії VII скликання Дергачівської міської ради №59 від 31.03.2016 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 , та передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:00:003:1892, загальною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 , а тому суд вважає, що відсутні підстави для визнання вищевказаного рішення незаконним.
Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, п. 39).
Натомість, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, п. 84).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача. Відповідачі про понесення ними судових витрат суд не повідомляли.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення VIII сесії VII скликання Дергачівської міської ради №59 від 31.03.2016 про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Дергачівської міської ради АДРЕСА_1 та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:00:003:1892, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , мешканець АДРЕСА_12 .
Відповідач - Дергачівська міська рада Харківської області, місцезнаходження: м. Дергачі, Харківський район, Харківська область, площа Перемоги, буд. 5, поштовий індекс 62302, код ЄДРПОУ 04059496.
Відповідач - ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_13 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Третя особа - ОСОБА_3 , мешканець АДРЕСА_14 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Третя особа - ОСОБА_4 , мешканка АДРЕСА_15 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Повне судове рішення складено 20.10.2025.
Суддя А.В. Шолудько