Справа № 361/4275/25
Провадження № 2/355/757/25
08 жовтня 2025 року Баришівський районний суд Київської області
у складі: головуючого-судді Чехова С.І.
за участю секретаря Котенко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Баришівка за правила спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчука Сергія Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
До суду звернувся представник позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» адвокат Пархомчук С.В. з позовною заявою у якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №136286 від 15 липня 2020 року у сумі 10400,00 гривень.
Свої позовні вимоги представник позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчук С.В. обґрунтував тим, що 15 липня 2020 року між ТОВ «Займер» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №136286 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641,644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, прав і обов'язків сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору. Відповідно до п.1.1 кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту 2000,00 гривень, дата надання кредиту 15 липня 2020 року, строк кредиту: 30 днів, стандартна процентна ставка-2% в день або 730% річних.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10400,00 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі становить 2000,00 гривень, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 8400,00 гривень Згідно п.2.4 кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 ..
Представник позивача від ТОВ ««ФК КЕШ ТУ ГОУ», що судового засідання не з'явився, повідомив про можливість розгляду справи за його відсутністю позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явилася, була належно повідомлена про час, місце розгляду справи на 01 липня 2025 року о 11 годині 45 хвилин особисто отримала конверт з ухвалою суду про відкриття справи та призначення до розгляд позовної заяви, на 24 липня 2025 року о 09 годині 45 хвилин, на 30 вересня 2025 року о 09 годин 30 хвилин з поштового повідомлення слід, що особисто отримала повістку до суду, а також на свою електронну адресу повідомлення про розгляд справи, далі повідомлялась через веб-сайт Судової влади України на 08 жовтня 2025 року о 11 годині 45 хвилин. причину неявки не повідомила яку слід вважати неповажною. Відзиву стосовно позовних вимог надано не було.
Суд прийшов до такого висновку відповідно до п.п.3,4 ч.8, ч.11 ст.128 ЦПК України слід, що днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З таких підстав суд вирішив розглядати справу заочно.
Суд дослідив матеріали справи, а саме:
Копію індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №136286 від 15 липня 2020 року стосовно якого ТОВ «Займер» та відповідач ОСОБА_1 уклали індивідуальну частину договору про надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту відповідно до п.1.1 Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000,00 гривень на умовах строковості, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.1.2 кредит надається строком на 16 днів тобто до 13 серпня 2020 року строком на 30 днів, але в будь якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. відповідно до п.1.3 за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730%(процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки-фіксована. Відповідно до п.1.4 кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки вказаної клієнтом. Відповідно до п.1.5 датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта. Мається електронний підпис та реквізити позичальника ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с.38-41)
Копію додатка №1 до договору про надання фінансового кредиту №136286 від 15 липня 2020 року з якого слід, що ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 склали додаток до договору про надання фінансового кредиту про наступне - графік розрахунків та орієнтована сукупна вартість кредиту: Строк надання кредиту 30 днів, сума кредиту 2000,00 гривень, фіксована процентна ставка за день користування 2%, сума нарахованих процентів за користування кредитом 1200,00 гривень, сума нарахованої пені 5% до оплати 3200,00 гривень, мається електронний підпис відповідача ОСОБА_1 KL1282.(а.с.42)
Копію довідки про ідентифікацію, яка надана директором ТОВ «Займер» Кривець В.В. з якого слід, що клієнт ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Займер». Акцепт договору позичальником здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі: одноразовий ідентифікатор KL1282 дата відправлення позичальнику 15 липня 2020 року .(а.с.50)
Копію договору факторингу №01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року слід, що ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «Кеш ТУ ГОУ» уклали договір факторингу виходячи з того, що клієнт володіє, використовує та розпоряджається правами грошової вимоги да третіх осіб-боржників, пов'язаними з отриманнями боржниками кредитами у відповідності до укладених кредитних договорів, погашення боржниками заборгованості за якими не відбулось в строк з тих чи інших причин. Відповідно до п.1.1 на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до ст.73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Відповідно до п.8.2.1 клієнт слід, що клієнт зобов'язаний передати фактору реєстр боржників в електронній формі на електронному носієві за формою в додатку №1-1 до цього договору, з усіма заповненими даними про боржників, які обов'язково повинні міститись в реєстрі боржників. Згідно п.8.2.2. за фактом передачі реєстру боржників сторони підписують акт приймання-передачі реєстр боржників.(а.с.30-37)
Копії платіжних доручень №1653 від 02 листопада 2021 року на суму 702417,04 гривень, №1672 від 23 листопада 2021 року на суму 722417,04 гривень, №432 від 02 листопада 2021 року на суму 20000,00 гривень за відступлення права грошової вимоги по договору факторингу №01-28/10/2021 від 26 жовтня 2021 року згідно реєстру боржників додаток №1 від 28 жовтня 2021 року.(а.с.23-25)
Копію інформаційної довідки директора ТОВ «Платежі Онлайн» Дмитра Ткаченка, стосовно якої вбачається, що ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція на суму 2000,00 гривень, 15 липня 2020 року платіжна картка НОМЕР_1 емітент платіжної картки «ОЩАДБАНК».(а.с.22)
Копію вимоги про виконання зобов'язань за кредитним договором направлену до відповідача ОСОБА_1 про зміну кредитора та вимогу повернути кредитні кошти.(а.с.53)
Копію виписки з особового рахунку за кредитним договором №136286 директора ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Осипенко І.С. з 15 липня 2020 року по 13 січня 2025 року слід, що заборгованість за кредитним договором №136286 від 15 липня 2020 року відповідача ОСОБА_1 становить 10400 гривень.(а.с.52)
Копію витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/102021 від 28 жовтня 2021 року з якого слід, що відповідач ОСОБА_1 знаходиться у списку боржників.(а.с.51)
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ч.1 ст. 2 ЦПК України слід, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
На підставі ч.1ч.7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як слід з ч.1 ст. 207 ЦК України, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно п.п.5,6,7 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» слід, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналогічною правовою позицією є Постанова Верховного Суду №61-20799св19 у справі №561/77/19 від 16 грудня 2020 року щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора та висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
З викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За ч.1 ст. 526 ЦК України слід, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як слід з ст.536 ЦК України, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 512 ЦК України слід, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);2) правонаступництва;3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
З ст.514 ЦК України слід, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
За положеннями частини 1 статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як слід за ст. 1077 ЦПК України, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
За ст. 1078 ЦК України слід, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
За ст.1082 ЦК України слід, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Як слід з правової позиції Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року (справа №301/2368/14-ц) де було зазначено, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором. На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі №2-879/11(провадження №61-10005св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
В Постанові Верховний Суд зауважив, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.»
Аналогічна позиція стосовно первинних документів відображена і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2018 у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.
Така ж позиція була висловлена і в Ухвалі Верховного Суду України від 15.06.2011 по справі №6-4882св11 згідно якої, належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості.
Отже, як вбачається із сталої судової практики Верховного суду, належними та допустимими доказами, які б могли підтвердити отримання Відповідачем коштів є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості.
Отже, банківські виписки з рахунків позичальника, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Доказів таких розрахунків стороною позивача надано не було.
Дана позиція суду узгоджується з висновками ВС від 24 травня 2018 року у справі №630/366/16-ц та від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Отже, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, надав докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Позивач не позбавлений можливості подати до суду клопотання про витребування з банку-емітенту картки відомостей щодо належних відповідачу карток та руху коштів по рахунку.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження № 61-17205ск19.
Як було встановлено судом відповідач уклав кредитний договір про надання фінансового кредиту з первісним кредитором який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Стороною позивача не було надано доказів про отримання відповідачем від первісного кредитора, кредитних коштів які б підтверджували факт виконання зобов'язання первинного кредитора, перед відповідачем стосовно укладеного договору. Інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» суд не може визнати належним та допустимим доказом, оскільки не відомо кому належить кредитна картка на яку були перераховані кредитні кошти. Виписку з особового рахунку цієї картки на огляд суду надано не було. Крім того у самому договорі факторингу між первинним кредитором та стороною позивача прямо вказано про конкретні дії виконання цього договору а саме акту прийому передачі та реєстр боржників. Стороною позивача не було надано доказів виконання договору факторингу у яких повинно було зазначено, посилання на пункти договору за якими виконується договір факторингу, кількість боржників які приймає сторона фактору, загальна сума заборгованості боржників яку фактор отримує для подальшого стягнення як сторона яка набула право на стягнення заборгованості за кредитними договорами. Стороною позивача не було надано доказів про знаходження відповідача в реєстрі боржників, з наданої виписки не видно його знаходження у черги боржників, під яким номером він там знаходиться. З таких підстав у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.
Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України слід, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,4,12,13,81,141,229,263-265 ЦПК України, ст.ст.205,207,512,514, ч.1ст.526, ч.1ст.610, ст.626, ст.ст.638, ст.639, ч.1ст.1048, ст.ст.1052,1054,1077,1078, ч.1 ст.1082 ЦК України,-
В задоволенні позовних вимог представника позивача «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчука Сергія Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити рішення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів, з дня його проголошення, шляхом направлення скарги через Баришівський районний суд.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя Баришівського
районного суду С. І. Чехов