Справа № 177/591/25
Провадження № 2/177/557/25
Іменем України
09 жовтня 2025 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Коваль Н. В.
секретаря судового засідання Андрійчук А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
Позивач звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що юридичною особою ТОВ «Газорозподільні мережі України» шляхом нав'язування цивільно правових відносин та примушування до них, подано до суду безпідставно цивільний позов за № 177/647/24 від 26 березня 2024 року, у зв'язку з порушенням цим прав споживача, а саме ОСОБА_1 вона звертається до суду.
Вказує, що шахрайськими діями у шахрайський спосіб (моральний та психологічний тиск шляхом подання до суду), які полягають у неправомірних вимогах стосовно стягнення коштів за доставку/транспортування газу за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 598,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 3,22 грн, 3% річних у розмірі 3,66 грн. та 302,80 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Зазначає, що із 28.05.2015 відбулося повне розмежування сфери розподілу природного газу від сфери постачання природного газу, при цьому для операторів ГРМ встановлено по суті пряму заборону здійснювати господарську діяльність у сфері постачання природного газу. Вважає, що оскільки у Оператора ГРМ відсутня ліцензія на здійснення господарської діяльності у сфері постачання природного газу, то використовування данні газових лічильників які призначені для обчислень у сфері постачання, не може здійснюватися для визначення об'ємів (обсягів) природного газу у абсолютно іншій, відокремленій сфері ринку природного газу якою є розподіл.
Крім того вказує, що зміст Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (затвердженого постановою НКРЄКП від 16.02.2017 №201) покладає на відповідача обов'язок вести бухгалтерський облік та фінансову звітність . Відтак на відповідача поширюється дія Закону України від 16.07.199 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, щодо первинних документів (актів виконаних робіт). Жодного акту виконаних робіт на підтвердження реального надання послуг з розподілу природного газу між відповідачем та ОСОБА_1 , відповідач до суду по цивільній справі не надав, відтак і не довів що ОСОБА_1 надано послуги з розподілу природного газу.
Отже, вказує, що факт того, що комунальна послуга з розподілу природного газу є небільше ніж абстрактною формальністю і по суті ніколи не надавалася, не надається і не надаватиметься , так як для її надання відсутні технічні можливості в юридичної особи ТОВ «Газорозподільні мережі України». Таким чином, будь-які посилання на сплату неіснуючої комунальної послуги з розподілу природного газу, є незаконним впливом на економічну поведінку споживача з метою незаконного заволодіння коштами споживача під виглядом надання міфічної, абстрактної послуги і не є більше ніж шахрайством та дає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.
Таки чином, сума нарахованого їй боргу після незаконного втягнення її у цивільно-правові відносини становить -907,68 грн, що в подвійному розмірі становить 1815,36 грн. Спричинену їй моральну шкоду оцінює в 1000000,00 грн.
Просить суд: визнати порушенням юридичною особою ТОВ «Газорозподільні мережі України» ЄДРПОУ 44907200 статті 1 Протоколу першого (994_535) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через незаконне втручання юридичною особою ТОВ «Газорозподільні мережі України» ЄДРПОУ 44907200 у праві позивача ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , мирно володіти майном (грошовими коштами);
- зобов'язати ТОВ «Газорозподільні мережі України» компенсувати їй матеріальну шкоду в розмірі 907,68 грн. та моральну шкоду 1000000,00 грн;
- суду самостійно повідомити про виявленні обставини скоєного злочину юридичною особою ТОВ «Газорозподільні мережі України» ЄДРПОУ 44907200 шляхом шахрайських дій у відповідні органи окремою ухвалою у відповідності до ст.262ЦПК;
- визнати незаконність вимог юридичною особою ТОВ «Газорозподільні мережі України» ЄДРПОУ 44907200 до ОСОБА_1 щодо заборгованості за розподіл природного газу, постачання /розподіл;
- заборонити дії, пред'являти вимоги шляхом виставлення вимог юридичною особою ТОВ «Газорозподільні мережі України» ЄДРПОУ 44907200 щодо стягнення за розподіл природного газу, газопостачання та розподіл стосовно ОСОБА_1 , у відповідності до ст.16 ЦК України;
- заборонити відповідачу вчиняти дії шляхом подання вимог до ОСОБА_1 за ненадані послуги з розподілу природного газу, доставку та розподіл у відповідності до ст.16 ЦК України;
- судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою судді від 09 квітня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду та за заявою позивача в порядку підготовки справи до судового розгляду, зобов'язано ТОВ «Газорозподільні мережі України» надати докази на підтвердження викладених в позові обставин (а.с. 29).
02.06.2025 представник відповідача ТОВ «Газорозподільні мережі України» - Домбровська Є.В. надала відзив на позовну заяву, в якому вказувала на те, що позивачем не надано жодних доказів які б підтверджували незаконність дій ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Криворізької філії, щодо нарахування заборгованості за послугу з розподілу природного газу, і тим самим підтверджували обставини порушення відповідачем ЗУ «Про захист прав споживачів», саме на тих умовах які заявлені позивачем, також відсутні будь-які докази заподіяння позивачу матеріальної шкоди, його належного розрахунку. Крім того, позивачем не доведено факту заподіяння моральних страждань, протиправність дій ТОВ «Газорозподільні мережі України» та причинного зв'язку між моральними стражданнями позивача та діями Товариства. У задоволені позовних вимог просила відмовити у повному обсязі (а.с. 43-47).
06.06.2025 позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якому заперечуючи проти відзиву на позовну заяву, просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 57-60).
26 червня 2025 року підготовче провадження закрите та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 69).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити у повному обсязі (а.с. 99).
Представник відповідача ТОВ «Газорозподільні мережі України» - Домбровська Є.В., в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила в їх задоволені відмовити (а.с. 101-102).
В зв'язку з тим, що сторони правом на участь в судовому засіданні не скористалися, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи приходить до наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.
Судом встановлено, що Криворізьким районним судом Дніпропетровської області за заявою ТОВ «Газорозподільні мережі України» видано судовий наказ № 177/647/24, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за послугу з розподілу природного газу за період з 01.08.2023 по 01.03.2024 у розмірі 598,22 грн, інфляційні втрати в розмірі 3,22 грн та 3% річних у розмірі 3,66 грн. Цей судовий наказ набрав законної сили.
В позовній заяві позивач заперечуючи як факт заборгованості, так і наявність будь-яких договірних відносин з ТОВ «Газорозподільні мережі України вказує, що відповідачем через незаконне втручання у її права порушено її право мирно володіти майном (грошовими коштами).
Однак, Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Законом України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ), який розроблений відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем. Дія цього Кодексу поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об'єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників.
Постановою НКРЕКП № 1839 від 26.12.2022 Товариству з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, в межах території міста Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району) та Криворізького району Дніпропетровської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України».
Відтак, з 01.01.2023 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» є Оператором ГРМ, та виконує функції визначені Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань відокремленим підрозділом Заявника є Криворізька філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», яка згідно з Положенням про Криворізьку філію діє від імені ТОВ «Газорозподільні мережі України» та здійснює діяльність з забезпечення розподілу природного газу від місць його надходження до споживачів природного газу.
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції
України 06.11.2015 за N 1384/27829, затверджено Типовий договір розподілу природного газу. Пунктом 1.1 вказаного договору зазначено, що він є публічним і регламентує порядок та умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Пунктом 2 глави 1 Розділу 6 Кодексу ГРМ, передбачено, що доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до газорозподільної мережі для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498.
В пункті 7 глави 3 Розділу 6 Кодексу ГРМ, зазначено, що фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Відповідно п. 1 глави 6 Розділу 6 Кодексу ГРМ, рахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Як видно позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 400067521 та відповідно споживачем природного газу, яким користується, про що у відзиві на позовну заяву зазначала представник відповідача та не заперечила відповідач.
Таким чином, вище викладене спростовує твердження позивача, щодо відсутності договорених відносин з ТОВ «Газорозподільні мережі України» та неможливості здійснювати ТОВ «Газорозподільні мережі України» діяльності щодо розподілу природного газу.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження порушення ТОВ «Газорозподільні мережі України», її права мирно володіти майном (грошовими коштами), через незаконне втручання у її права.
Отже, вимоги позивача про визнання порушенням ТОВ «Газорозподільні мережі України» її прав мирно володіти майном (грошовими коштами), через незаконне втручання у її права та визнання незаконності вимог ТОВ «Газорозподільні мережі України» до неї, щодо заборгованості за розподіл природного газу, постачання /розподіл задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ТОВ «Газорозподільні мережі України» компенсувати їй матеріальну шкоду в розмірі 907,68 грн. Та моральної шкоди в розмірі 1000000,00 грн.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст.88 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1. протиправної поведінки; 2. шкоди та її розміру; 3. причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою; 4. вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Позивачем не надано доказів заподіяння їй відповідачем матеріальної шкоди в розмірі 907,68 грн., про яку вказує позивач, оскільки заборгованість виникла з договірних зобов'язань, а саме у зв'язку із несплатою позивачем послуг з розподілу природного газу, внаслідок чого видано судовий наказ, та стягнено ці кошти в примусовому порядку, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 4 Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пункт 5 Постанови встановлює, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіючава та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. За яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В свою чергу, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесених нею моральних страждань, спричинених протиправними діями ТОВ «Газорозподільні мережі України», а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Що до вимоги позивача самостійно суд повідомити про виявленні обставини скоєного злочину ТОВ «Газорозподільні мережі України» шляхом шахрайських дій у відповідні органи окремою ухвалою у відповідності до ст.262 ЦПК України, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Так, при розгляді справи судом не встановлено порушення ТОВ «Газорозподільні мережі України» законодавства або недоліки в їх діяльності, які містять шахрайські дії, тому у суду не має підстав для постановлення окремої ухвали відносно ТОВ «Газорозподільні мережі України».
Щодо вимоги позивача про заборону дії, пред'являти вимоги шляхом виставлення вимог ТОВ «Газорозподільні мережі України» щодо стягнення за розподіл природного газу, газопостачання та розподіл стосовно неї та заборонити відповідачу вчиняти дії шляхом подання вимог до неї, ОСОБА_1 , за ненадані послуги з розподілу природного газу, доставку та розподіл, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно матеріалів справи, вимоги про стягнення за ненадані розподіл природного газу, газопостачання відповідачем до ОСОБА_1 не заявлено, а також беручи до уваги, що вимога стосується можливого порушення на майбутнє, суд позбавлений можливості здійснити захист всупереч положень ст. 15 ЦК України.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 81, 142, 206, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд-
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Н.В. Коваль