Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7983/2025
17 жовтня 2025 року місто Київ
справа №752/8658/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В., повний текст рішення складено 15 січня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Російської Федерації в особі посольства держави Російська Федерація в Україні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
В квітні 2024 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача, в якому просили стягнути з РФ на користь кожного з позивачів на відшкодування моральної шкоди по 35000,00 євро, що еквівалентно 1 475 663,00 грн.та матеріальної шкоди по 274 156,04 доларів США, що еквівалентно 10 849 369,03 грн.
В обґрунтування вимог посилалися на те, що згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії РФ та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VIII, збройна агресія РФ проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію проти України, розпочавши у квітні 2014 року другу фазу збройної агресії, коли контрольовані, керовані і фінансові спецслужбами РФ озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). 23 серпня 2014 року почались масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил РФ.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку РФ розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.
Вказували, що своїми протиправними діями РФ заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки України, а й її громадянам, порушуючи їхні права на життя, право мирно володіти, розпоряджатися своїм майном і майновими правами на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. РФ несе відповідальність за порушення права і свободи українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
Зазначали, що кожен громадянин України, в тому числі і сім'я позивачів, є об'єктами права власності частки всіх природних ресурсів. Громадяни України понесли збитків в сумі 12 трильйонів 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 274 156,04 доларів США.
Вказували, що агресія РФ призвела до понесення ними та їх донькою матеріальної шкоди у розмірі 274 156,04 доларів США кожному.
Щодо відшкодування моральної шкоди позивачі посилалися на те, що ОСОБА_3 та донька ОСОБА_2 у липні 2022 року виїхали до Румунії, за майже два роки їх відсутності вони бачились з позивачем ОСОБА_1 всього два рази.
Позивач ОСОБА_1 зазнає душевних страждань через: неможливість відвідати членів своєї сім'ї за кордоном, так як військовозобов'язані чоловіки не можуть виїжджати за кордон; неможливість проводити довільний час з дитиною, влаштовувати сімейні фотосесії, неможливість лікувати зуби доньці в Києві; неможливість дозволити собі народити другу дитину; неможливість відвідати разом з донькою дідуся; загибель брата ОСОБА_4 , як учасника бойових дій.
Душевні страждання позивача ОСОБА_1 також виникли, через те, що дружина боїться повертатися до України через постійні ракетні та дронові атаки, вона залишилась без роботи.
Позивач ОСОБА_3 вказувала, що вона зазнає моральних страждань через залишення в м. Києві свого дому. Переїзд до іншої країни з дитиною через військову агресію РФ потягнули у неї певні труднощі щодо пошуку роботи, забезпечення дитини освітою; складнощі в освоєнні румунської мови; віддаленість від рідних, близьких та позбавлення можливості у спілкуванні.
Посилалися на те, що їх дитина страждає через відсутність можливості проживати вдома разом з мамою та татом, відсутність можливості спілкуватися з друзями зі школи. Дитина вчиться віддалено в школі №85 міста Києва та навчається у школі в місті Бухарест.
Позивачі зазначали, що саме збройна агресія РФ порушила низку їх прав, а моральна шкода, завдана їм, пов'язана з порушенням права на мир, що спричинило душевні страждання і приниження - вони пережили неодноразові стреси і побоювання за свою безпеку, безпеку своїх близьких, порушено нормальні життєві зв'язки.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з РФ на користь ОСОБА_1 100 000 грн.на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з РФ на користь ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з РФ на користь ОСОБА_3 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з РФ на користь держави судовий збір у розмірі 22,71 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з РФ на користь кожного з позивачів на відшкодування моральної шкоди по 35000,00 євро, що еквівалентно 1 475 663,00 грн. та матеріальної шкоди по 274 156,04 доларівСША, що еквівалентно 10 849 369,03 грн.
На обґрунтування вимог посилалися на те, що позивачі мають законне право вимагати компенсації за завдану матеріальну шкоду, адже вони, як і всі громадяни України, є співвласниками природних ресурсів, незаконно експропрійованих РФ. Суд першої інстанції неправомірно відкинув цей аргумент, що є підставою для скасування рішення та задоволення позову в повному обсязі.
Вказували, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди, незважаючи на пряму норму ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з якою РФ несе відповідальність за матеріальні збитки, заподіяні громадянам України.
Зазначали, що висновок суду про те, що позивачі не надали доказів матеріальної шкоди, є безпідставним, оскільки відповідні розрахунки здійснені на основі економічних даних щодо захоплених РФ природних ресурсів, що підтверджується статтями у міжнародних ЗМІ.
Посилалися на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги реальні втрати позивачів, спричинені військовою агресією РФ, зокрема втрату нормальних умов проживання, розлучення сім'ї, неможливість нормального навчання дитини та ведення підприємницької діяльності.
Вказували, що суд необґрунтовано зменшив розмір моральної шкоди до 100 000 грн. на кожного позивача, що є явно недостатнім з огляду на характер порушених прав, тривалість страждань останніх та тяжкість наслідків агресії РФ для їхнього життя. Вимога позивачів щодо моральної шкоди у 35 000 євро на кожного є обґрунтованою та відповідає міжнародним стандартам компенсації за подібні порушення прав людини.
Зазначали, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що позивачі змушені були залишити домівки, розлучитися на тривалий час, втративши через війну бізнес та постійну роботу. Були проігноровані докази, що дитина вимушена навчатися у двох школах (дистанційно в київській та румунській) через зміну місця проживання, що негативно вплинуло на її соціальну адаптацію та психологічний стан.
Посилалися на те, що суд першої інстанції не врахував факти, що загиблий у зв'язку із виконанням обов'язку із захисту держави ОСОБА_4 є братом ОСОБА_1 .
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надійшли заяви, в яких останні просили розглядати справу у їх відсутність, просили задовольнити апеляційні скарги.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 28 квітня 2012 року відповідно до свідоцтва про шлюб серії № НОМЕР_1 від 28 квітня 2012 року, актовий запис №345 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають дочку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_1 з 28 березня 2022 року перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 28 березня 2022 року №1244-5001068246, за інформацією якою позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішеннями Управління соціального захисту Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 15 липня 2022 року №№ 143,144 знято з обліку внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 та дочку ОСОБА_2 .
Відповідно до вказаних рішень адреса реєстрації позивачів: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Вказано, що відповідно до ст.12 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасовано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 28 березня 2022 року №№ 1244-5001075226, 1244-5001075875.
З паспортів громадянина України для виїзду за кордон вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перетинали кордон 23 липня 2022 року.
Свідоцтвом Асоціації єзуїтської служби біженців Румунії (JRS Румунія) номер та дата виходу 100.04.04/01.04.2024, підтверджується, що неповнолітня ОСОБА_5 з ІПН НОМЕР_2 , станом на 01 травня 2023 року бере участь у освітніх заходах в рамках хабу/освітнього центру середньої школи № 95 в Бухаресті.
Позивачу ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 вересня 2023 року на праві приватної власності лежить 1/2 частка будинку АДРЕСА_4 . Свідоцтво посвідчено державним нотаріусом Верхньодніпровської державної контори Дніпропетровської області, реєстровий номер 792.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 10 квітня 2024 року, позивачу ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_5 , реєстраційний номер майна 36415483.
На відшкодування матеріальної шкоди позивачі посилаються на статтю, як вони вказують, опубліковану у газеті The Washington Post (WP) «In the Ukraine war, a battle for the nation's mineral and energy wealth», розміщену в мережі інтернет.
Переклад статті «У війні в Україні йде битва за мінеральні та енергетичні багатства країни», що міститься на аркушах справи 203-209, завіреної 20 червня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкодимовою К.О.
Стаття опублікована 10 серпня 2022 року, в якій зазначається, що «Кремль позбавляє цю країну основи її економіки - природних ресурсів. Після шести місяців недолугих бойових дій москви війна принесла принаймні одну велику нагороду: розширення контролю над одним з найбагатших на корисні копалини землями у Європі. В Україні знаходяться одні з найбільших у світі запасів титанової та залізної руди, родовища літію та величезні поклади вугілля…12,4 трильйона втраченого багатства…».
Позивачі зазначають, що кожному громадину України завдано РФ збитків на 274 156,04 дол США, посилаючись на зміст даної статті.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння безпосередньо позивачам майнової шкоди внаслідок військової агресії РФ та тимчасової окупації суверенної території України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на нсатупне.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження №61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід зазначити, що саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір.
Матеріали справи не містять належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заподіяння безпосередньо позивачу майнової шкоди внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України.
Суду не надано також доказів щодо пошкодження чи знищення нерухомого майна належного позивачам внаслідок військової агресії РФ.
У статті 13 Конституції України зазначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації».
Відсутність порушеного належного саме позивачу майнового права виключає відшкодування майнової шкоди на його користь.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24), від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/32497/23 (провадження № 61-8489св24), від 02 квітня 2025 року ц справі № 686/32221/23 (провадження № 61-8488св24).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди.
Посилання позивачів на доведеність ними вимог про відшкодування майнової шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені належними доказами.
Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі №279/1834/22 (провадження №61-1382сво23)).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і під час її визначення враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 (провадження №61-21130сво21)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок збройної агресії РФ проти України позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та малолітня ОСОБА_2 були вимушені покинути місце свого постійного проживання в м. Києві, яке з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року вважалось територією активних бойових дій.
Позивачі мають зареєстроване місце проживання у місті Києві, яке з травня 2022 року вже не входило до переліку території, на яких велись бойові дії.
Суд першої інстанції вірно врахував, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту припинення підприємницької діяльності позивача ОСОБА_1 внаслідок збройної агресії відповідача, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що загиблий у зв'язку із виконання обов'язку із захисту держави ОСОБА_4 є братом ОСОБА_1 .
Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги ОСОБА_1 , останній до неї долучив копії: свідоцтва про народження ОСОБА_4 , військового квитка ОСОБА_4 , сповіщення про смерть ОСОБА_4 , свідоцтва про народження ОСОБА_6 , свідоцтва про одруження батьків ОСОБА_4 .
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавалися позивачем ОСОБА_1 , вони не були предметом дослідження суду першої інстанції та позивач із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів не звертався, а також не обґрунтував на не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивачі зазнали моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації їх життя й безпеки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та визначеним ним розміром відшкодування моральної шкоди у розмірі по 100000 грн. на кожного.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №686/32571/23, від 18 грудня 2024 року у справі №686/29638/23, від 12 лютого 2025 року у справі №686/32497/23, від 02 квітня 2025 року у справі №686/32221/23, від 06 серпня 2025 року у справі №686/32094/23.
Доводи апелянтів про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не з'ясував усіх доводів щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки суд з'ясував чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме негативні наслідки, які настали для позивачів у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України, характер і обсяг страждань, яких вони зазначили, можливість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у їх житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Доводи апеляційних скарг зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для часткового задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 та апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Головуючий:
Судді: