16 жовтня2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 369/16883/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13024/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до ОСОБА_1 про зобов'язання до вчинення певних дій, -
У жовтні 2023 року представник ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» - Панченко Ю.В. звернувся до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого зазначав, що в адміністративних межах села Личанка Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області проходить магістральний газопровід-відвід до газорозподільної станції «Іванків» умовним діаметром - Ду 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа, розмір охоронної зони з обох боків від осі газопроводу становить - по 150 метрів. Газопровід є державною власністю та перебуває на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що підтверджується відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року форма № 26б(к).
Газопровід «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа відповідно до п. 2.1. «СНиП 2.05.06-85 Магистральные трубопроводы» відноситься до І класу та внесено до Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки, а його охоронна зона становить 150 метрів з кожної сторони.
Після отримання у користування газопроводів та інших об'єктів газотранспортної системи, при виконання обов'язків, покладених на позивача, під час обстеження охоронної зони газопроводу, працівниками ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» виявлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 ОСОБА_1 в адміністративних межах с. Личанка Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області, в охоронній зоні на ділянці газопроводу здійснюється порушення охоронної зони, а саме: збудовано житловий будинок на відстані 102,1 метри від газопроводу та господарські споруди на відстані 104,1 метрів та 96,7 метрів.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 належить відповідачу на праві приватної власності, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки.
Факт порушення відповідачем вимог охоронної зони підтверджується фотографіями земельної ділянки відповідача із зображенням об'єктів, які знаходяться на вказаній земельній ділянці.
Також, представником ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за участю представника спеціаліста ЖКГ, інфраструктури та екології Бучанської райдержадміністрації, старости округу № 2 Личанка складено акт від 31 січня 2023 року, в якому відображено порушення вимог охоронної зони газопроводу на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054. Обставини порушення охоронної зони зафіксовані, також, в акті за 2018 рік.
Крім того, порушення вимог статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» підтверджується даними топографічного знімання, відображеному у Ситуаційному плані М 1:1000 №013483-ІВ з чітким позначенням: меж охоронної зони на місцевості, а саме: на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, господарські споруди та будинок, а також точна відстань об'єктів порушень магістрального газопроводу-відводу до газорозподільної станції «Іванків».
Так, згідно з вказаним Ситуаційним планом земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 перебуває в охоронній зоні магістрального газопроводу-відводу до газорозподільної станції «Іванків», на відстані 102,1 м від неї збудовано будинок, а на відстані 96,4 м та 104,1 м розміщені господарські споруди.
При чому, з метою запобігання порушення охоронних зон Боярське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів повідомляло органи державної влади, органи місцевого самоврядування та Держгеокадастру про проходження по адміністративній території Києво-Святошинського району Київської області магістральних газопроводів, у тому числі магістрального газопроводу-відводу до ГРС «Іванків».
Крім цього, з метою запобігання порушення охоронних зон, здійснювались публікації оголошень-попереджень про проходження територією Київської області магістральних газопроводів та газопроводів-відводів високого тиску, газорозподільчих станцій, зокрема у виданні газети «Час Київщини» від 08 січня 2016 року та від 19 грудня 2014 року.
Представником позивача зазначено, що відповідно до п. 1.6 та п. 1.7 розділу глави IV Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 27 січня 2010 року № 11, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2010 року за № 292/17587, магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа ідентифікований як об'єкт підвищеної небезпеки. Дані обставини також підтверджуються листом Головного управління Держпраці у Київській області від 26 березня 2020 року № 54/1/20/866 про реєстрацію газопроводу в Державному реєстрі об'єктів підвищеної небезпеки.
Будівництво відповідачем на земельній ділянці в охоронній зоні магістрального газопроводу-відводу до ГРС «Іванків» є небезпечним для цілісності та безпечності експлуатації газопроводу, небезпечним для оточуючих людей та населення, навколишнього середовища та екологічної безпеки, особливо в опалювальний період, а також є порушенням вимог частини четвертої ст. 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних магістральних трубопроводів».
Враховуючи викладене, просив суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути загрозу магістральному газопроводу-відводу до газорозподільчої станції «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа шляхом невідкладного демонтажу господарських споруд та будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн. (т. 1 а.с. 1-14).
Представник відповідача до суду подав відзив на позовну заяву, у якій позов не визнав і зазначив, що відповідач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054. Так, 20 липня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу спільно придбали земельну ділянку площею 0,1520 га з кадастровим номером 322244601:01:005:0047, 16 жовтня 2015 року між співвласниками було укладено договір поділу нерухомого майна, в результаті якого ОСОБА_1 набув право власності на утворену в результаті поділу земельну ділянку площею 0,0760 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054. На вказаній земельній ділянці розміщений житловий будинок, загальною площею 86,3 кв м, в якому проживає відповідач разом з сім'єю: дружиною та двома малолітніми дітьми. Право власності на житловий будинок було зареєстровано у встановленому порядку, а отже фактично державою визнано право власності на вказаний житловий будинок. Зазначає, також, що відповідачу не було відомо про наявність обмежень щодо забудови земельної ділянки. Так, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач отримував витяг з Державного земельного кадастру від 16 липня 2015 року, з якого вбачається, що земельна ділянка зареєстрована 05 січня 2012 року, а відомості щодо обмеження у її використанні не зареєстровані. Таким чином, в Державному земельному кадастрі щодо даної земельної ділянки відсутня інформація про наявність будь-яких обмежень щодо її використання, оскільки позивач не вжив жодних дій для внесення цієї інформації до Державного земельного кадастру.
Також, у відзиві зазначав, що збудований житловий будинок є єдиним житлом відповідача та його сім'ї, що підтверджується інформацією з ДРРП, а задоволення позовної вимоги фактично призведе до позбавлення їх права на єдине житло та зробить їх безхатьками. З врахуванням викладених обставин просив відмовити у задоволенні позовних вимог. (т. 1 а.с. 109-118)
В свою чергу, від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що зважаючи на те, що відповідач 20 липня 2015 року отримав право власності на земельну ділянку в результаті поділу більшої земельної ділянки та 22 червня 2021 року зареєстрував право власності на житловий будинок, що розташований на даній житловій ділянці, це підтверджує факт обізнаності відповідача про наявність обмежень, що діяли в охоронній зоні МГВ до ГРС «Іванків».
Також, зазначає, що обмеження у використанні земельних ділянок в охоронній зоні магістральних газопроводів встановлені Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», а саме: статтею 11, таким чином ці обмеження діють з дня набрання чинності вказаним законом з 25 березня 2011 року. Також, позивач зазначає, що перехід права власності чи користування земельною ділянкою не є підставою для припинення дії обмежень на використання земельної ділянки в межах охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів. Тобто, обмеження у використанні земельної ділянки, яка належить відповідачу набули чинності з 25 березня 2011 року і такі обмеження не потребують додаткової реєстрації в Державному земельному кадастр, оскільки вони встановлені безпосередньо законом ( т. 1 а.с. 187-200).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до ОСОБА_1 про зобов'язання до вчинення певних дій - відмовлено (т. 1 а.с. 245-252).
Не погодившись з рішенням районного суду, 12 червня 2025 року представник ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» - адвокат Панченко Ю.В. направив до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу через систему «Електронний суд», у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у повному обсязі задовольнити позов (т. 2 а.с. 1-12).
В обґрунтування скарги зазначав, що оскаржуване рішення є таким, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Апелянт вказує у своїй скарзі, що суд повністю проігнорував ті обставини справи, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, що перебуває у власності відповідача, була ним придбана по договору купівлі-продажу земельної ділянки 20 липня 2015 року, тобто вже під час дії норм Закону України № 3041-VI «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів», які почали діяти з моменту опублікування у газеті «Голос України» 25 березня 2011 року. У договорі купівлі-продажу земельної ділянки 20 липня 2015 року з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 відсутні будь-які відомості про розташування на ній будь-яких об'єктів нерухомого майна (будинку, господарських споруд).
Також представник апелянта наголошував у своїй апеляційній скарзі, що відповідачем не надано жодного доказу, які б підтверджували, що ним був придбаний будинок чи інше нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 263201869 від 25 червня 2021 року реєстрацію житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 проведено 22 червня 2021 року.
ТОВ «Оператор ГТС України» безпосередньо повідомляв відповідача про порушення охоронної зони на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054.
Окрім цього, як зазначав представник апелянта, спеціальна норма Земельного кодексу України (стаття 111) не вимагає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру чи інших державних реєстрів обов'язкової державної реєстрації обмежень охоронної зони магістрального газопроводу.
В апеляційній скарзі представник апелянта зазначав, що висновок місцевого суду про те, що з матеріалів справи вбачається, що житловий будинок, котрий позивач просить демонтувати на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 було збудовано до 05 серпня 1992 року, тобто до набрання чинності обмежень щодо охоронної зони в зоні розміщення газопроводу, а таким чином, суд може прийти до висновку, що положення про зони з мінімальними відстанями охоронних зон під час будівництва будинку не мали обов'язкового характеру, є необґрунтованим та ґрунтується лише довідці № 516 від 12 травня 2021 року, виданої ТОВ «Інженерно-технічним центром «Будівельна експертиза» в якій зазначено, що садибний будинок за адресою: АДРЕСА_1 побудований господарським способом до 05 серпня 1992 року.
Крім цього, як вказував представник позивача, матеріали справи містять інші докази, які судом не було враховано при виснуванні таких обставин у рішенні. Так, зокрема у цій Довідці № 516 від 12 травня 2021 року, виданої ТОВ «Інженерно-технічним центром «Будівельна експертиза» зазначено, що це є об'єкт самочинного будівництва і в силу статті 376 Цивільного кодексу України підлягає або реконструкції або знесенню, як об'єкт самочинного будівництва без набуття права власності на нього.
По-друге, земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 утворена у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:0047 на підставі договору від 16 жовтня 2015 року. Вказаний договір не містить інформації про наявність будь-яких об'єктів нерухомого майна на вказаній земельній ділянці.
Крім того, Довідка № 516 від 12 травня 2021 року не містить інформації чи графічного зображення в якій частині земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:0047 самочинно зведено садовий будинок, чи один він зведений на вказаній земельній ділянці.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 263201869 від 25 червня 2021 року реєстрацію житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 проведено 22 червня 2021 року.
Як вказував представник позивача, суд не звернув увагу що Довідка № 516 від 12 травня 2021 року окрім інформації про самочинне будівництво вказано, що це будинок садового типу, в той же час, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 263201869 від 25 червня 2021 року проведено реєстрацію житлового будинку.
Позивач звертаючись до суду просив суд провести невідкладний демонтаж саме житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 зареєстрованого 22 червня 2021 року.
Крім того, надаючи оцінку житловому будинку, місцевий суд повністю проігнорував вимоги щодо невідкладного демонтажу господарських будівель, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, не надав жодної оцінки їх зведення, знаходження в охоронній зоні та загрозу, що вони можуть нести для безпеки експлуатації магістрального газопроводу.
Окрім цього, апелянт зазначив, що Боярським лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів надсилались листи, якими здійснювалось повідомлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Держгеокадастру про проходження по адміністративній території Києво-Святошинського району Київської області магістральних газопроводів, у тому числі МГВ до ГРС «Іванків».
Також апелянт наводив, що Боярським лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів надсилались листи, якими здійснювалось повідомлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Держгеокадастру про проходження по адміністративній території Києво-Святошинського району Київської області магістральних газопроводів, у тому числі МГВ до ГРС «Іванків». Так, листами «Про чергове інформування щодо проходження трас магістральних газопроводів» від 04 березня 2014 року за № 567/11, від 18 лютого 2015 року за № 442/11 та від 28 грудня 2016 року за № 3263/11 Боярське ЛВУМГ повідомило Відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинського району про проходження територією Києво-Святошинського району Київської області магістральних газопроводів, газопроводів-відводів та газорозподільчих станцій, у тому числі МГВ до ГРС «Іванків». Аналогічні листи надсилались до Личанської сільської ради: лист від 11 лютого 2014 року за № 356/11, лист від 06 лютого 2015 року за № 333/11, лист від 29 березня 2016 року за № 796/11. Крім того, Боярське ЛВУМГ надсилало лист про порушення охоронної зони до Бучанської РДА та голові Дмитрівської ОТГ: від 15 листопада 2022 року за № 7503ВИХ-22-1619, Директору державної інспекції архітектури та містобудування України від 15 листопада 2022 року за № 7305ВИХ-22-1601, Начальнику ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 листопада 2022 року за № 7305ВИХ-22-1611, Голові Києво-Святошинської РДА: від 28 березня 2018 року за №2407ВИХ-18-315, від 09 липня 2018 року за № 2407ВИХ18-857, Директору Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області: від 21 жовтня 2016 року за № 2661/11, від 12 травня 2017 року за № 1400/11, від 31 січня 2017 року за № 441/11, Керівнику Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області: від 12 травня 2017 року за № 1400/11, 12 червня 2025 року Начальнику Держсільгоспінспекції в Київській області: від 21 жовтня 2016 року за № 2661/11.
Також, ТОВ «Оператор ГТС України» безпосередньо повідомляв відповідача про порушення охоронної зони на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054.
Крім того, з метою запобігання порушення охоронних зон, здійснювались публікації оголошень-попереджень про проходження територією Київської області магістральних газопроводів та газопроводів-відводів високого тиску, газорозподільчих станцій зокрема у виданні газети «Час Київщини» від 08 січня 2016 року та від 19 грудня 2014 року. Поряд з цим, позивачем розміщено на офіційному веб-сайті ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» інформацію щодо розміщення територією України магістральних газопроводів, газопроводів-відводів та ГРС (газорозподільчих станцій). Таким чином, Відповідач був обізнаний про наявність обмежень, що діють в охоронній зоні МГВ до ГРС «Іванків» (листом від 01 грудня 2016 року за № 3048/11) та про наслідки і відповідальність такого будівництва, однак проігнорував це, внаслідок чого свідомо допустив порушення, висновок суду про те, що акти були складені у відсутності відповідача не спростовує факт обізнаності відповідача про наявність охоронної зони магістрального газопроводу, а акти обстеження не є інформаційними листами, а лише докази, які підтверджують фактичні протиправні дії відповідача в охоронній зоні магістрального газопроводу.
Також представник апелянта наголошував, що обмеження у використанні земельних ділянок, які знаходяться в охоронній зоні магістральних трубопроводів встановлені наступними нормативними актами: постановою Ради Міністрів СРСР № 341 від 12 квітня 1979 року «Про посилення охорони магістральних газопроводів»; положеннями СНиП 2.05.06-85 «Магістральні трубопроводи»; Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних газопроводів»; Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів». Таким чином, обмеження у використанні земельних ділянок, які перебувають в охоронних зонах магістральних трубопроводів, до яких також відноситься магістральний газопровід «Південний Промінь» Ду 500 мм, були передбачені ще 1979 року. На законодавчому рівні такі обмеження встановлені з прийняттям Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» 17 лютого 2011 року, який набув чинності 25 березня 2011 року. Це означає, що обмеження у використанні земельних ділянок, які перебувають у межах охоронної зони встановлені не рішенням підприємства, установи або організації, чи органом державної влади або місцевого самоврядування, а встановлені безпосередньо Законом. Крім того, відповідно до пункту «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані дотримуватись охоронних зон. Тобто обмеження у використанні земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 , набули чинності з 25 березня 2011 року і такі обмеження не потребують додаткової реєстрації в Державному земельному кадастрі, оскільки вони встановлені безпосередньо Законом.
Апелянт зауважував, що відповідно до статті 6 Закону України «Про трубопровідний транспорт» основними принципами державної політики у сфері трубопровідного транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є зокрема забезпечення надійного та безпечного функціонування трубопровідного транспорту. Відповідно до статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.
Позовні вимоги позивача ґрунтуються на приписах статті 1163 ЦК України та статей 20, 147 Господарського кодексу України, відповідно до яких юридична особа, майну якої загрожує небезпека, має право вимагати її усунення від того, хто її створює, а також на підставі статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів».
Вчинення дій, направлених на уникнення виникнення надзвичайних ситуацій із закономірним при їх настанні пошкодженням майна позивача, а також усунення порушення вимог охоронних зон і стало однією із підстав для звернення останнім до Суду. Відповідно до пунктів 1.6 і 1.7 розділу 1 глави ІV Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 27 січня 2010 року № 11, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2010 року за № 292/17587, магістрального газопроводу-відводу до газорозподільчої станції «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа ідентифікований, як об'єкт підвищеної небезпеки.
Згідно з пунктом 1.11 розділу 1 глави V Правил, до потенційно небезпечних об'єктів відносяться в тому числі і ділянки з порушенням охоронної зони, що загрожують безпечній життєдіяльності населення та навколишнього природного середовища. Статтею 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року № 2245-ІІІ, наведено визначення, згідно яких потенційно небезпечний об'єкт - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.
Таким чином, будівництво відповідачем будівлі на земельній ділянці в охоронній зоні магістрального газопроводу-відводу до газорозподільчої станції «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа є небезпечним для цілісності та безпечної експлуатації газопроводу, небезпечним для оточуючих людей і населення, навколишнього середовища та екологічної безпеки, а також є порушенням вимог частини четвертої статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних магістральних трубопроводів». Крім того, слід зазначити, що по вказаному газопроводу транспортується природній газ до населених пунктів, у тому числі Київської області та міста Києва, тому 12 червня 2025 року завдання шкоди газопроводу є також особливо небезпечним, оскільки виникнення надзвичайних ситуацій на газопроводі може спричинити припинення транспортування природного газу як до об'єктів соціальної та критичної інфраструктури, так і до побутових споживачів.
Отже, магістральному газопроводу загрожує небезпека, яка виражається в недотриманні відповідачем вимог Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, Правил охорони магістральних трубопроводів, Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», оскільки будівництво огорож, будівель в охоронних зонах перешкоджає, а іноді й робить неможливим проведення робіт по ремонту та обслуговуванню газопроводів і газорозподільчих станцій, може значно збільшити збитки та ускладнити ліквідацію можливої аварії, призвести до людських жертв, завдати шкоди навколишньому природному середовищу тощо.
Наголошував, що висновки суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (що неповно з'ясовані судом першої інстанції), які підтверджують перебуванням господарської споруди зведеної відповідачем в охоронній зоні магістрального газопроводу-відводу до газорозподільчої станції «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа, а тому у відповідності до 12 червня 2025 року статті 376 ЦПК України рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі (т. 2 а.с. 1-12).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сандугей І.В. зазначав, що у Витягу в розділі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки» будь-які обмеження, пов'язані з охоронною зоною відсутні. Таким чином в Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, яка перебуває у власності відповідача, відсутня інформація про будь-які обмеження у використанні вказаної земельної ділянки. Всупереч вимогам законодавства, позивач не вжив жодних дій для внесення цієї інформації до ДЗК. Більше того, як зазначалося вище 20 липня 2015 року ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 як покупці уклали Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1520 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:0047. Вказана земельна ділянка була придбана у ОСОБА_3 , якому належала на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 322585, виданого Личанською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області 05 січня 2012 року, на підставі рішення 18 сесії 4 скликання Личанської сільської ради від 24 жовтня 2005 року № 228. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру від 16 липня 2015 року, вказана земельна ділянка була зареєстрована 05 січня 2012 року. У вказаному витягу зазначено, що «відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані».
Також зазначав, що будинок, який позивач просить демонтувати на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, було збудовано до 05 серпня 1992 року, тобто до набрання чинності обмежень щодо охоронної зони в зоні розміщення газопроводу, а таким чином, положення про зони з мінімальними відстанями охоронних зон під час будівництва будинку не мали обов'язкового характеру.
Додатково представник відповідача вказував, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 разом із сім'єю: дружиною ОСОБА_4 та двома малолітніми дітьми: ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). ОСОБА_1 є учасником бойових дій, станом на цей час проходить службу в ЗС України та стоїть на захисті України. Вказаний будинок є єдиним житлом відповідача, його дружини та двох малолітніх дітей. Задоволення позовної вимоги фактично призведе до позбавлення як відповідача, так і двох малолітніх дітей, права на єдине житло та зробить їх безхатьками. У відповідача відсутнє інше житло, що підтверджується Інформацією з ДРРП, яка наявна в матеріалах справи (т. 2 а.с. 24-28).
У судовому засіданні представники апелянта ТОВ «Оператор ГТС України» - адвокат Підлипенський Д.В., ОСОБА_7 підтримали скаргу і просили її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сандугей І.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. ОСОБА_1 до суду не прибув, був сповіщений належним чином, факт належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 підтвердив в суді його представник - адвокат Сандугей І.В. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 20-23, 31-44, 63).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок, який позивач просить демонтувати, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 було збудовано до 05 серпня 1992 року, тобто до набрання чинності обмежень щодо охоронної зони в зоні розміщення газопроводу, а таким чином, суд вважав, що положення про зони з мінімальними відстанями охоронних зон під час будівництва будинку не мали обов'язкового характеру. Позивачем не доведено факт обізнаності відповідача або попереднього власника земельної ділянки про обмеження, які застосовуються до земельних ділянок, що розміщені в охоронній зоні саме на момент здійснення початку будівництва. Відповідно до актів обстеження траси магістрального газопроводу від 25 жовтня 2016 року, акту обстеження від 2018 року та акту від 31 січня 2023 року вбачається, що на момент обстеження житловий будинок вже був повністю збудований. Крім цього, вказані акти були складені у відсутності відповідача та позивачем не надано доказів повідомлення відповідача про складення таких актів і надання відповідачу можливості надати пояснення щодо обставин, викладених в акті. В той же час, з інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається щодо земельної ділянки площею 0,1520 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:0047 та щодо утвореної в результаті поділу земельної ділянки площею 0,076 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 будь-які відомості наявність відомостей щодо обмеження у використанні земельної ділянки, як то - охоронна зона навколо (уздовж) об'єкта транспорту чи будь-які інші відсутня. Відтак, твердження позивача про обізнаність відповідача про розміщення належної йому земельної ділянки в охоронній зоні та наявність будь-яких обмеження щодо будівництва на початок здійснення будівництва та на момент придбання земельної ділянки у власність ґрунтуються виключно на припущеннях.
Колегія суддів погодилась з таким висновком суду з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, по адміністративній території села Личанка Бучанського (до 17 липня 2020 року - Києво-Святошинський) району Київської області (Личанська сільська рада) проходить магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» діаметром (Ду) - 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа, розмір охоронної зони з обох боків від осі газопроводу становить - 150 метрів.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24 грудня 2019 року за № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було прийнято рішення про видачу ліцензії на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», котре здійснює експлуатацію магістральних газопроводів, отриманих на праві господарського відання в державі та забезпечує транспортування і транзит газу за міждержавними угодами.
Вказаний магістральний газопровід перебуває на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що підтверджується Відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року форма N 2б (к) (т. 1 а.с. 23-25).
Право користування позивачем даним Газопроводом підтверджується Актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 30 вересня 1986 року, а також Актом приймання-передачі державного майна, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01 січня 2020 року від АТ «Укртрансгаз» до ТОВ «Оператор ГТС України» (т. 1 а.с. 22, 23-25, 28).
Згідно з пунктом 6 Плану Мінфіну, Мінекоенерго (Міненерговугілля), Мінекономіки, Фонд державного майна, НАК «Нафтогаз України», AT «Магістральні газопроводи України», AT «Укртрансгаз», ТОВ «Оператор ГТС України» зобов'язані забезпечити на підставі договору про передачу на праві господарського відання майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, укладеного між Мінфіном та ТОВ «Оператор ГТС України», передачу з 01 січня 2020 року, але не раніше дати набрання чинності законом щодо внесення змін до деяких законів у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, в управління ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» безвідкличностроком на 15 років на праві господарського відання майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, балансовою вартістю, яка визначена станом на дату передачі за даними бухгалтерського обліку AT «Укртрансгаз», шляхом підписання акту приймання-передачі майна уповноваженими представниками AT «Укртрансгаз» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за погодженням з НАК «Нафтогаз України», Фондом державного майна, Мінекоенерго (Міненерговугіллям), Мінфіном та Мінекономіки.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 942 «Про деякі питання управління майном, що перебуває в державній власності та використовується для забезпечення транспортування природного газу магістральними газопроводами» затверджено порядок передачі на праві господарського відання об'єктів права державної власності, що використовуються у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами та умови договору про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
Таким чином, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» отримало від AT «Укртрансгаз» вказані об'єкти газотранспортної системи, і є підприємством, яке несе повну відповідальність перед державою, за магістральні газопроводи, в тому числі, за газопровід-відвід до ГРС «Іванків» Ду - 500 мм, Ру - 5,5 МПа.
Згідно з приписами ст. ст. 20, 22 Закону України «Про ринок природного газу» оператор ГТС на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані ГТС та зобов'язаний, зокрема, вживати необхідних заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, у тому числі безаварійної та безперебійної роботи ГТС.
Положеннями глави 3 розділу I та глави 1 розділу V Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року N 2493, визначено, що оператор ГТС забезпечує, зокрема, стале й надійне функціонування ГТС, ремонти мереж, установок та пристроїв ГТС, її безаварійну експлуатацію шляхом проведення технічного обслуговування, поточного або капітального ремонтів.
МГВ до ГРС «Іванків» Ду 500 мм Ру 5,5 МПа, відповідно до пункту 2.1 «СНиП 2.05.06-85» відноситься до І класу.
Згідно з вимогами пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів» для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об'єктів магістральних газопроводів, встановлюються охоронні зони для газопроводу I класу, умовним діаметром - від 300 міліметрів до 600 міліметрів, включно - 150 метрів.
Отже, магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» діаметром (Ду) - 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа відносяться до І класу і охоронна зона цього Газопроводу становить по 150 метрів з кожної сторони.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 набув 20 липня 2015 року шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_3 (якому вона належала на підставі Державного акту серії ЯМ № 322585 на право власності на земельну ділянку, виданого Личанською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області 05 січня 2012 року, на підставі рішення 18 сесії 4 скликання Личанської сільської ради від 24 жовтня 2005 року № 228) право власності на 1/2 частку земельної ділянки земельної ділянки площею 0,152 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:0047, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотовою О.В. і зареєстрований за № 4300 (т. 1 а.с. 119-122, 128-131).
У результаті укладення договору поділу нерухомого майна від 16 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Чемериською Н.В., здійснено поділ земельної ділянки площею 0,1520 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:0047 між співвласниками ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , в результаті якого ОСОБА_1 набув право власності на утворену у результаті поділу земельну ділянку площею 0,076 га з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 червня 2016 року (т. 1 а.с. 123-124, 126-127).
Відповідно до довідки Личанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 24 вересня 2020 року за № 402 земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 140).
Як вбачається з технічного паспорту та довідки про показники об'єкта нерухомого майна від 12 травня 2021 року за № 516 садибний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв м, житловою площею 10,9 кв м, побудований господарчим способом до 05 серпня 1992 року і згідно з листом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01 вересня 2011 року за № 40-12-2409 не відноситься до категорії самочинного будівництва та не потребує прийняття в експлуатацію (т. 1 а.с. 139, 141-147).
На підставі довідки про показники об'єкта нерухомого майна від 12 травня 2021 року за № 516 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказаний житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 153-154).
У належному відповідачу ОСОБА_1 на праві власності будинку АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають, згідно з відомостями з Реєстру територіальної громади: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (2016 року народження), ОСОБА_6 (2011 року народження) (т. 1 а.с. 148-151). ОСОБА_1 26 липня 2023 року отримав статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26 липня 2023 року (т. 1 а.с. 152).
Матеріали справи не містять відомостей, якими б спростовувалася інформація про побудову належного відповідачу ОСОБА_1 на праві власності будинку пізніше ніж 05 серпня 1992 року.
Відповідно до акту від 31 січня 2023 року, при виконанні обов'язків покладених вказаними нормативними актами, під час обстеження охоронної зони зазначеного Газопроводу, працівниками Боярського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ТОВ «Оператор ГТС України» виявлено, що в адміністративних межах с. Личанка Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, яка належить ОСОБА_1 , в охоронній зоні на ділянці магістрального газопроводу-відводу до ГРС «Іванків» діаметром (Ду) - 500 мм, робочий тиск (Ру) - 5.5 МПа здійснюється порушення охоронної зони, а саме - на відстані 102,1 м від МГВ до ГРС «Іванків» збудовано житлову будівлю, на відстані 96, 7 м і 104, 1 м - господарські споруди (т. 1 а.с. 38).
Обставини порушення охоронної зони також зафіксовані актами обстеження траси магістрального газопроводу від 25 жовтня 2016 року, акту обстеження від 2018 року (т. 1 а.с. 39, 44).
Відповідно до п. п. 1.6, 1.7 розділу 1 глави IV Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 27 січня 2010 N 11, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 квітня 2010 року за N 292/17587, магістральний газопровід-відвід до ГРС «Іванків» Ду - 500 мм Ру-5.5 МПа ідентифікований, як об'єкт підвищеної небезпеки.
Так, відповідно до частини другої статті 73 Земельного кодексу України уздовж підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Аналогічні правові положення містяться у статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт», за якою: уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони; земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору; порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.
Пунктом «е» частини першої статті 96 Земельного кодексу України визначений обов'язок землекористувача земельної ділянки дотримуватися обмежень, встановлених охоронними зонами.
У відповідності до частини четвертої статті 111 Земельного кодексу України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.
У частині першій статті 112 Земельного кодексу України передбачено, що охоронні зони встановлюються серед іншого навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти (пункт «б» частини 1); правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України (частина 2).
Таким чином, наведеними правовими положеннями у контексті спірних правовідносин передбачено встановлення охоронних зон уздовж трубопроводів, правовий режим яких визначається додатковим законодавством - Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17 лютого 2011 року N 3041-VI, що набрав чинності 25 березня 2011 року.
Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами.
Охоронна зона об'єктів магістральних трубопроводів - це територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності (абзац 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів»).
Встановлення охоронних зон уздовж об'єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому, тому у разі недотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон, підприємства магістральних трубопроводів наділені правом звертатися до суду з позовами про усунення порушень правового використання земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів. У зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов'язку доказування можливості настання негативних наслідків.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц (провадження № 61-13603св20).
Статтею 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» визначено, що до особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів, належить заборона: будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, громадські будівлі; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, дачні і садові будинки та господарські споруди; будувати автомобільні дороги та залізничні колії, що проходять паралельно до магістрального газопроводу, крім випадків спорудження відомчих технологічних доріг підприємств магістральних газопроводів; влаштовувати звалища, виливати розчини кислот, солей та лугів, а також інших речовин, що спричиняють корозію; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов'язані з масовим скупченням людей; будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо; зберігати сіно та солому, розбивати польові стани і табори для худоби, розміщувати пересувні та стаціонарні пасіки; висаджувати багаторічні насадження; облаштовувати цвинтарі, скотомогильники; переорювати (руйнувати) під'їзні шляхи та відомчі технологічні дороги до магістральних газопроводів; розводити вогонь і розміщувати відкриті або закриті джерела вогню (частина четверта).
Аналогічна заборона міститься у пункті 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року N 1747.
Поряд з цим, вищевказаний Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» від 17 лютого 2011 року N 3041-VI, набрав чинності 25 березня 2011 року, а матеріали справи не містять об'єктивних доказів на спростування доводів відповідача про побудову належного відповідачу ОСОБА_1 на праві власності будинку до 05 серпня 1992 року.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте, попередні положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).
Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, передбаченими у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».
Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року у справі «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 140).
За усталеною практикою ЄСПЛ, у разі скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), № 29979/04).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц (провадження 14-14свц25) ).
Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
У рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, ухвалене за результатами розгляду заяв № 27849/15 та № 33358/15, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Такий висновок ЄСПЛ зробив, оцінивши, чи було втручання у право власності законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.
Оцінюючи законність втручання, ЄСПЛ звернув увагу на те, що різні підходи національних судів у їхніх рішеннях зумовлені відсутністю чіткості та ясності у відповідному національному законодавстві.
Щодо того, чи переслідує втручання у право власності особи суспільний інтерес, то ЄСПЛ урахував, що існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон, зокрема, уздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення.
В оцінці пропорційності втручання ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право власності особи, крім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на неї непропорційний тягар, оскільки заявниці не було запропоновано жодної компенсації за вилучені в неї земельні ділянки.
З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ констатував, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу, та вважав, що потрібно відновити настільки, наскільки це можливо, попереднє правове становище особи, яке вона мала до порушення. Тож держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявниці на рекультивовану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це може бути застосовано), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики суду), або надання рівнозначного майна.
У цій справі судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054 та садибний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв м, житловою площею 10,9 кв м, побудований господарчим способом до 05 серпня 1992 року і згідно з листом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01 вересня 2011 року за № 40-12-2409 не відноситься до категорії самочинного будівництва та не потребує прийняття в експлуатацію. Право власності відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку і житловий будинок за вищевказаною адресою зареєстровано Державою Україна встановленим порядком, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та на час розгляду справи апеляційною інстанцією не оспорено і не скасовано (т. 1 а.с. 139-147, 153-154).
У будинку АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають, згідно з відомостями з Реєстру територіальної громади: відповідач ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 (2016 року народження), донька ОСОБА_6 (2011 року народження) (т. 1 а.с. 148-151).
Вищевказаних обставин справи і наявних в ній доказів позивач не спростував та представники апелянта - адвокат Підлипенський Д.В., ОСОБА_7 не заперечували в суді апеляційної інстанції про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 35-36, 63).
Земельна ділянка та житловий будинок з господарськими спорудами за вищевказаною адресою, про які йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12 листопада 2013 року у справі «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50; у справі «Байкін та інші проти Росії» (№ 45720/17) ).
За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов'язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).
З іншого боку, колегія суддів в судовому засіданні звернула увагу відповідача та його представника, що у випадку накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222484601:01:005:5054, на якій збудовані: житловий будинок (102,1 метри від газопроводу) та господарські споруди (104,1 метри та 96,7 метрів від газопроводу) належні відповідачеві на праві власності, на охоронну зону магістрального газопроводу, такі відносяться до потенційно небезпечних, яка виражається у недотриманні вимог Правил, оскільки будівництво в охоронних зонах перешкоджає, а іноді й робить неможливим проведення робіт по ремонту та обслуговуванню газопроводів, наявність такого будівництва та (або) проживання житловому будинку в межах охоронюваної зони газопроводу створює небезпеку та (або) призвести до людських жертв, на що представник ОСОБА_1 - адвокат Сандугей І.В. повідомив суду апеляційної інстанції, що відповідачем вживаються заходи до облаштування захисної смуги із залученням відповідних державних органів (т. 2 а.с. 63).
Поряд з цим, позивач ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не заперечував і не спростував правомірності набуття та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та житловий будинок з господарськими спорудами за відповідачем ОСОБА_1 , не встановлено таких і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення позову ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» без виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам, в цій справі призвело б до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушило б справедливий баланс між інтересами держави, пов'язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання - ОСОБА_1 , що є несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22) та від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц (провадження 14-14свц25) та підстав відступу від таких у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Щодо судового збору.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 жовтня2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов