17 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 374/52/25
апеляційне провадження № 22-ц/824/12709/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 21 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Потапенко А.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2025 року представник ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» подав до Ржищівського міського суду Київської області надійшла позов у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію 25 560,53 грн.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем електроенергії, яка постачається ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 400861300 від 1 січня 2019 року, за адресою: АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплачує вартість спожитої електроенергії, представник ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з листопада 2022 року по березень 2024 року в розмірі 25 560,53 грн.
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 21 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 25 560 грн. 53 коп. та витрати на відшкодування судового збору у розмірі 3 028 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує свої зобов'язання щодо оплати вартості електричної енергії, в наслідок чого виникла заборгованість в розмірі 25 560 грн. 53 коп., яка підлягає стягненню на користь позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення, посилаючись упередженість судді, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також неправильне тлумачення закону.
На обґрунтування вимог скарги зазначила, що прийняття позовної заяви ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» суперечить вимогам чинного законодавства щодо оформлення документів як достовірних і належних доказів. Також, що позовна заява подана неналежним представником, адже довіреність не посвідчена нотаріально, а самого лише свідоцтва недостатньо для представництва юридичної особи в суді.
Вказувала, що у ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» відсутні законні підстави для нарахування та вимоги по стягненню заборгованості за спожиту електроенергію, відсутні договірні відносини між сторонами, у товариства відсутня ліцензія та витяг з Ліцензійного реєстру, відсутній запис у Виписці з Єдиного державного реєстру про внесення відомостей до Ліцензійного реєстру. Також, присутній факт викрадення персональних даних апелянта, відсутня згода та дозвіл на збір, обробку та використання персональних даних. Вказувала, що використання персональних даних у діяльності товариства з метою отримання прибутку, порушення прав і свобод людини та здійснення нечесної та агресивної діяльності товариства.
Зазначала, що відмова суду у розгляді справи за правилами загального позовного провадження порушила процесуальні права та можливість на справедливий судовий захист.
Вказувала, що у період з 21.10.2022 по 20.02.2023 була відсутні електроенергія, про що апелянтом було вказано у надісланому до ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» запиті про надання публічної інформації, сповіщенні №1, сповіщенні №2 від 28.02.2022 року, а також додано акт про встановлення факту відсутності електроустановки в житловій квартирі від 27.02.2022 року. Оскільки житлова квартира оснащена тільки електроенергією, апелянт зі своєю сім'єю змушена була виживати без світла, тепла і їжі. Через постійні відключення електроенергії були зафіксовані різні критичні перепади напруги в мережі, внаслідок чого пошкодилися електричні прилади.
Зауважувала, що ЗУ «Про ринок електричної енергії» неможливо застосувати до правовідносин з людиною, населенням, бо такі категорії не підпадають під дію вказаного закону. На момент створення ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» ЗУ «Про ринок електричної енергії»
Щодо твердження позивача про фактичне споживання електроенергії зазначала, що апелянт має повне законне право користуватись електричною енергіє, бо це надбання попередніх поколінь, переданих у спадок на безмежне користування всіма ресурсами та енергетичним потенціалом, а також вкладом апелянта у розвиток економіки України у вигляді сумлінної праці та сплатою податків. Також, апелянтом не була прийнята пропозиція на укладення Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, оскільки даним постачальником не доведено, що послуги надавалися.
Щодо довідки про звірку взаєморозрахунків на особовому рахунку № НОМЕР_1 вказувала, що тарифи на електроенергію не затверджені і не зареєстровані згідно вимог чинного законодавства ст. 117 Конституції України тому не підлягають застосуванню. В реквізитах сторін містяться недостовірні дані споживача, відсутній підпис споживача, тому цей документ є фіктивним, підробним і не може братися судом до уваги.
Щодо підтвердження факту відсутності зобов'язання апелянта сплачувати за електричну енергію вказувала, що в українського народу відсутній обов'язок купувати у юридичних осіб приватного права свою власну електроенергію, яка виробляється (генерується) підприємствами та передається електро-мережами, які є власністю всього громадян України. Тобто, електрична енергія вже оплачена за рахунок коштів державного бюджету, а вимагання повторної сплати є прямим порушенням діючого законодавства, прав і свобод людини.
Відзив на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 21 травня 2025 року не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно з договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (редакція діє з 01.01.2019) (а.с.14-17), постачальник діє на підставі Статуту та ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу (постанова НКРЕКП №429 від 14.06.2018). До договору долучено (Додаток 3) Комерційна пропозиція «Побут» (розповсюджується лише для побутових споживачів) (а.с.18).
Відповідно до рахунків за електроенергію за період з листопада 2022 по березень 2024 сума до сплати складає 25 560 грн. 53 коп. (а.с. 20-35).
Відповідно до особової картки споживача по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 встановлено, що за період з січня 2019 року по березень 2024 року ОСОБА_1 здійснювала оплату за спожиту електроенергію, останній раз у грудні 2022 року (а.с. 37-38).
Згідно з довідкою про звірку взаєморозрахунків на особовому рахунку № НОМЕР_1 станом на 07.02.2025 встановлено, що за власником особового рахунку ОСОБА_1 існує заборгованість в сумі 25 560 грн. 53 коп. (а.с.30).
Згідно інформацією наданою ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» фактичний обсяг спожитої електричної енергії згідно договору 200861300 ОСОБА_1 АДРЕСА_2 складає: з січня 2019 по червень 2024 - 51 385 кВт.год. (а.с. 40 зворот-42).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №802030412 (а.с.19) встановлено, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 15.03.2018.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і в подальшому - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (стаття 714 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 2, 4, 9 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку. Оператор системи передачі та оператори систем розподілу забезпечують приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у порядку, встановленому статтею 21 цього Закону. Відносини між учасниками роздрібного ринку регулюються правилами роздрібного ринку та договорами між його учасниками. Правила роздрібного ринку оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Регулятора та електропостачальників. Споживач сплачує за поставлену йому електричну енергію та надані послуги згідно з умовами договорів, укладених відповідно до правил роздрібного ринку.
Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Відповідно до пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії», під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб'єкт господарювання повинен до 1 січня 2019 року вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб'єктів господарювання.
З метою забезпечення надійного та безперервного постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам відокремлення оператора системи розподілу, кількість приєднаних споживачів до системи розподілу якого перевищує 100 тисяч, здійснюється з урахуванням вимог цього пункту, а саме:
- суб'єкт господарювання, створений у результаті здійснення заходів з відокремлення з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам, у строк не пізніше ніж 12 місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний в установленому порядку отримати ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії;
- упродовж двох років з 01 січня 2019 року такий електропостачальник, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території, яка визначається як область, міста Київ та Севастополь, Автономна Республіка Крим, на якій до відокремлення проводив свою діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом вертикально інтегрований суб'єкт господарювання;
- фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №312 (далі - ПРРЕЕ).
Відповідно до пункту 6 вказаної Постанови, до укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб'єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), врегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства. Після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо. До укладення договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії відповідно до Правил відносини між власником мереж та/або ОСР/ОСП, та/або споживачем щодо компенсації перетікань реактивної електричної енергії регулюються договорами про постачання електричної енергії та договорами про технічне забезпечення електропостачання споживача між основним споживачем та субспоживачем. В іншій частині договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії припиняють свою дію.
Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.
Ці Правила є обов'язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
Пунктом 1.1.2 ПРРЕЕ визначено, що договір про постачання електричної енергії споживачу - це домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.
Відповідно до пункту 3.1.1 ПРРЕЕ постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії». Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами у даній справі не оспорюється, що до дня запровадження нового ринку електричної енергії, 01 січня 2019 року, між ОСОБА_1 та ПАТ «АЕС Київобленерго» було укладено договір про постачання електричної енергії №200861300 від 13 листопада 2012 року, за змістом якого постачання електроенергії здійснювалось за адресою: АДРЕСА_2 , на ім'я споживача ОСОБА_1 .
Отже, з урахуванням положень п. 6 Постанови НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312, до дня укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії положення Договору №200861300 були чинним та мали виконуватися ОСОБА_1 , у зв'язку з чим посилання ОСОБА_1 про те, що вказаний договір не має правового значення для спірних правовідносин, не відповідають законодавству.
Крім того, пункт 3.1.6 ПРРЕЕ встановлює, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об'єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики; 6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії або про надання послуг системи розподілу/передачі.
Відповідно до пункту 3.2.5 ПРРЕЕ укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору (пункт 4.8 ПРРЕЕ)).
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ визначено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 4.13 ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Відповідно до пунктів 4.21, 4.29 ПРРЕЕ оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно зі строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу. Порядок оплати споживачем послуг оператора системи та послуг постачальника послуг комерційного обліку мають відповідати порядку розрахунків, визначеному в укладеному договорі про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору).
Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу. Платіжний документ (рахунок) має надаватися споживачу в терміни та спосіб, визначені відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції або умов договору. Датою отримання платіжного документа вважається, зокрема, дата отримання іншими засобами комунікації (електронною поштою, факсимільним зв'язком тощо) чи в інший спосіб з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу та комерційною пропозицією та/або договором споживача на розподіл (передачу) електричної енергії (підпункт 5 пункту 4.14 ПРРЕЕ).
Пунктом 4.3 ПРРЕЕ визначено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Відповідно до пункту 8.6.1 Кодексу комерційного обліку, зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору.
Сторонами у даній справі не оспорено фактичний обсяг розподіленої електричної енергії.
Про споживання електричної енергії ОСОБА_1 свідчить інформація оператора системи розподілу, на якого, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії», покладено обов'язок забезпечення комерційного обліку відповідно до цього Закону, правил ринку та Кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Зокрема, відповідно до Довідки ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні мережі» у період з січня 2019 по березень 2024 року споживачу ОСОБА_1 розподілялася електрична енергія.
Також факт постачання позивачем та споживання ОСОБА_1 активної електроенергії підтверджується рахунками за електроенергію за період - листопад 2022 року по березень 2024 року.
Відповідно до положень абз. 5 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідно до яких приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) може вважатися не лише фактичне укладення такого договору, а й вчинення конклюдентних дій споживачем, таких як: оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/ або факт споживання електричної енергії.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов'язку зі сплати спожитої за період з листопада 2022 по березень 2024 року електроенергії, у відповідача обліковується заборгованість у розмірі 25 560 грн 53 коп.
Як встановлено судом з особової картки споживача, особовий рахунок НОМЕР_2 (а.с. 37-38) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , за період з січня 2019 по березень 2024 року була споживачем електричної енергії та здійснювала часткову оплату пред'явлених постачальником рахунків за спожиту електроенергію періодично, включно до грудня 2022 року, проте з січня 2023 року оплату не здійснювала.
Зазначено, що сам факт сплати заборгованості від імені ОСОБА_1 свідчить про прийняття відповідачем пропозиції позивача укласти з ним договір про постачання електроенергії.
Крім того, ОСОБА_1 не доведено факту відмови від отримання електроенергії наданої позивачем. Також матеріали даної справи не містять доказів про визнання транзакції щодо оплати третіми особами від імені відповідача за спожиту електроенергію протягом 2019-2022 років недійсними.
Що стосується посилання ОСОБА_1 на те, що рахунки про оплату електричної енергії не відповідають вимогам закону, не містять акту приймання-передачі, то необхідно вказати таке.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі- Правила).
Відповідно до пунктів 4.1-4.3 Правил, розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів. Послуги з розподілу або передачі електричної енергії оплачуються відповідно до умов договору споживача з електропостачальником або споживачем, або електропостачальником на зазначений у відповідних договорах поточний рахунок оператора системи. Дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Відповідно до пункту 4.13 Правил для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Відповідно до абз. 5 п. 4.14 Правил вимоги щодо порядку та форми надання інформації в платіжних документах (рахунках) електропостачальника встановлені розділом ІХ цих Правил.
Згідно з вказаним Порядком не передбачено надання побутовому споживачу додаткових документів разом з рахунком на оплату електричної енергії а саме: акта приймання-передачі електричної енергії.
Щодо надання послуг електропостачання неналежної якості відповідачем будь-яких доказів на підтвердження даних обставин не надано. Реєстрація кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 сама по собі не доводить обставин неналежної якості наданих позивачем послуг.
На спростування доводів апелянта про те, що представник позивача «Київська обласна енергопостачальна компанія» не був неналежним представником, суд зазначає наступне.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якого Конституцію України доповнено статтями 131-1 та 131-2 щодо здійснення представництва у судах.
Згідно з ч. 2 ст. 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Підпунктом 11 п. 16-1 розділу ХV Перехідних положень Конституції України встановлено, що представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції - з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Таким чином, з 01 січня 2018 року представництво в судах апеляційної інстанції у справах, провадження в яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися виключно адвокатами.
Відповідно до ч. 4 ст. 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
За змістом ч. 3 ст. 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву подано та підписано Кричевським В.В., який на підтвердження своїх повноважень до позовної заяви долучив довіреність від 01.04.2024 № 154 підписану директором ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» Сахотюк С. Також, долучив копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 5200/10 та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань де згідно статуту Сахатюк С.Л. є керівником ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія».
З огляду на наведене вище, до матеріалів позовної заяви додано докази на підтвердження того, що Кричевський В.В у даній справі має право відповідно до закону представляти ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» у якості представника за довіреністю як адвокат.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог, відсутності заборгованості за отримані послуги чи існування її в меншому розмірі, ніж заявлено позивачем та/або доказів ненадання відповідних послуг.
Крім того, як вбачається з досліджених доказів, умови договору споживачем належним чином не виконані, в передбачені строки оплата за користування послугами не здійснювалась, заборгованість не сплачена, тому суд вірно вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягали до задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи по суті спору, а стосуються лише на невірному тлумаченні норм права, колегія суддів їх відхилила.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 21 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: