справа №757/51922/24-ц Головуючий у суді І інстанції: Петров Д.В.
провадження №22-ц/824/16050/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кручанюк Наталії Леонідівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» про стягнення коштів, 3 % річних та інфляційних витрат,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 31.03.2021 року між ПАТ «ЗНВКІФ «ЕВЕРЕСТ», як майбутнім продавцем, та ОСОБА_1 , як майбутнім покупцем, укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 332, за яким відповідач та позивач домовились укласти в майбутньому, у строки, визначені даним договором, основний договір.
Пунктом 3.3. попереднього договору встановлено, що розмір забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) на момент укладення цього договору визначений відповідачем та становить 11 707 790,20 грн., що еквівалентно 418 592,83 доларам США.
На виконання графіку платежів, встановленого п. 3.4. попереднього договору, позивач станом на 10.02.2022 року сплатив відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) у розмірі 4 544 087,90 грн.
Скориставшись своїм правом, яке передбачене п. 6.6. договору, на односторонню відмову від договору, у зв'язку із важким фінансовим становищем, а також форс-мажорними обставинами, що призвело до істотної зміни обставин, за яких їх наявності перед укладенням договору, не підписувався б договір, позивач направив на адресу відповідача повідомлення від 24.07.2023 про розірвання, а також з проханням про повернення грошових коштів.
За таких обставин, договір відповідно до пункту 6.6. є розірваним 30.07.2023 (25.07.2023 + 5 календарних днів).
За таких обставин, відповідач зобов'язаний був повернути забезпечувальний платіж до 28.10.2023 (30.07.2023 + 90 днів), проте, відповідач не виконав свого обов'язку, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Просив суд стягнути з ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» на користь ОСОБА_1 загальну заборгованість у розмірі 4 890 895 грн 36 коп., в тому числі основну заборгованість (неповернутий забезпечувальний платіж) - 4 494 087 грн 90 коп., інфляційні втрати - 276 285 грн 57 коп., 3% річних від простроченої суми - 120 521 грн 89 коп..
28.03.2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій представник позивача просив суд:
визнати недійсним частину речення абзацу 3 пункту 6.6. попереднього договору від 31.03.2021, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н.В. за № 332, наступного змісту: «За вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості Квартири), визначеного розміром 3 даного Договору»;
стягнути з ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» на користь ОСОБА_1 загальну заборгованість у розмірі 5 244 939,62 грн, в тому числі основну заборгованість - 4 394 087,90 грн, інфляційні втрати - 660 826,98 грн, 3% річних від простроченої суми - 120 521,74 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» на користь ОСОБА_1 заборгованість неповернутого забезпечувального платежу у розмірі 3 223 308 грн 88 коп, інфляційні втрати у розмірі 249 483 грн 23 коп. та 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 86 442 грн 30 коп., а загалом - 3 559 234 грн 41 коп..
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Кручанюк Н.Л., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним частини речення абзацу 3 пункту 6.6 Попереднього договору від 31.03.2021 року, що укладений між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н.В. за № 332, та часткового задоволення вимог з стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що на обгрунтування позовної вимоги в частині визнання недійсною частину речення абзацу 3 пункту 6.6 попереднього договору від 31.03.2021 року позивач посилався на правові висновки Верховного Суду, та зазначав, що недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору.
Зазначав, що стягнення неустойки можливе лише у разі неналежного виконання умов договору, тому вважає, що умова договору суперечить чинному цивільному законодавству, відповідно п. 6.6 договору стосовно права продавця на вирахування штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом у даного договору є недійсним.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, позивачем з урахуванням відповідних приписів законодавсва та усталеної практики Верховного Суду в позовній заяві на обгрунтування суми інфляційних втрат - 660 826,98 грн та 3% річних від простроченої суми заборгованості - 190 024,74 грн наведено розрахунок, в якому за період нарахування обрано 28.10.2023 року (дата до якої відповідач мав повернути забезпечувальний платіж) - 20.03.2025 року (дата перед звернення з заявою про зміну предмету до суду).
Однак, судом в рішенні наведено розрахунок, відповідно до якого періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості обрано період з 28.12.2024 року по 30.12.2024 року, однак представник апелянта посилався на те, що судом першої інстанції не надано обгрунтування здійснення розрахунку саме за вказаний період і правова природа визначення такого періоду є недостовірною, на думку позивача.
Позивач вважає необгрунтованим часткове задоволення його вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення заборгованості, зважаючи на необгрунтованість рішення суду в цій частині, не надання правової оцінки доказами позивача - розрахунку заборгованості та підстав незадоволення позовної вимоги в повному обсязі, нехтуванням висновками Верховного Суду, на які окрім зазначених позивачем, посилається в своєму рішенні суд першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо недійсності пункту 6.6. попереднього договору в частині вирахування штрафу в розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що укладаючи вищевказаний договір, сторони діяли вільно, на власний розсуд визначаючи умови договору, які не суперечать чинному цивільному законодавству, а тому вимога позивача, щодо недійсності пункту 6.6. Попереднього договору є такою, що не підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості (неповернутий забезпечувальний платіж), 3% річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що Згідно умов п. 6.6. попереднього договору, відповідач мав протягом 90 (дев'яноста) банківських днів з 30.07.2023 року повернути позивачу сплачені ним кошти в якості забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) за попереднім договором за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеної в п. 3.3. попереднього договору, тобто за вирахуванням грошових коштів у сумі 1 170 779,02 грн.
Крім того, відповідачем повернуто позивачеві грошові кошти у загальній сумі 150 000 грн.
Таким чином, сума основної заборгованості (забезпечувального авансового платежу), яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за попереднім договором, становить 3 223 308,88 грн. (три мільйони двісті двадцять три тисячі триста вісім гривень 88 копійок) (4 544 087,90 - 1 170 779,02 - 150 000,00).
Також з урахуванням положення ст. 625 ЦК України, судом першої інстанції здійснено розрахунок за період прострочення погашення заборгованості з 28.12.2024 року по 30.12.2024 року, розмір 3 % річних складає 86 442 грн 30 коп. (3 днів [проценти]: заборгованість відповідача складала 3 223 308 грн 88 коп., відповідно, 3 223 308 грн 88 коп. (сума боргу) * 3 % (процентна ставка) / 100% * 7 (кількість днів в періоді) / 366 (днів у 2024 р.) = 371 грн 37 коп.).
Окрім цього, суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за період прострочення погашення заборгованості з 28.12.2024 року по 30.12.2024 року у розмірі 249 483 грн 23 коп.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 31.03.2021 року між ПАТ «ЗНВКІФ «ЕВЕРЕСТ», як майбутнім продавцем, та ОСОБА_1 , як майбутнім покупцем, укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 332, за яким відповідач та позивач домовились укласти в майбутньому, у строки, визначені даним договором, основний договір.
Пунктом 1.1.12. попереднього договору встановлено, що відповідач має право на набуття права власності на квартиру на підставі укладеного між відповідачем та замовником будівництва - ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД», Інвестиційного договору № РБЛ/01-Е від 07 грудня 2020 року.
Пунктом 2.2. попереднього договору визначено, що сторони домовились укласти основний договір на умовах, передбачених цим договором, після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, реєстрації права власності відповідача на квартиру за собою та після здійснення позивачем повної оплати забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), на умовах та в порядку, визначених цим договором. Такий основний договір укладається сторонами протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати настання останньої в часі події з усіх вказаних у цьому пункті подій.
Згідно п. 3.1. попереднього договору, сторони погодили, що вартість (ціна продажу) квартири за основним договором дорівнює розміру забезпечувального авансового платежу, що має бути сплачений позивачем згідно з Розділом 3 цього договору та може бути змінений на умовах, передбачених п.п. 3.5.-3.7., п.п. 4.5.-4.6., пп. 5.4.6., п. 6.4. цього договору. Вартість (ціна продажу) квартири є договірною, встановленою за погодженням сторін, та є істотною умовою основного договору.
Пунктом 3.3. попереднього договору встановлено, що розмір забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) на момент укладення цього договору визначений відповідачем та становить 11 707 790,20 грн., що еквівалентно 418 592,83 доларам США.
Положеннями п. 3.4. попереднього договору визначено, що позивач сплачує відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) у строк до 10 березня 2024 року (включно) з урахуванням зазначеного в даному пункті договору графіку платежів.
Крім того, пунктом 3.5. попереднього договору встановлений порядок індексації кожного чергового платежу в залежності від курсу української гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на дату здійснення такого платежу за договором.
На виконання графіку платежів, встановленого п. 3.4. попереднього договору, позивач станом на 10.02.2022 року сплатив відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) у розмірі 4 544 087,90 грн.
Підпунктом 5.3.4. пункту 5.3. попереднього договору визначено право позивача до дати укладання основного договору відмовитися від цього договору шляхом дострокового розірвання цього договору та отримати суму сплаченого забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) з урахуванням вимог п. 6.6. цього договору.
Відповідно до п. 6.6. попереднього договору, позивач може відмовитись від цього договору в односторонньому порядку шляхом направлення ним відповідачу в порядку, передбаченому п. 8.4. повідомлення про розірвання. У такому випадку даний договір припиняє свою дію через 5 (п'ять) календарних днів з дати направлення позивачем повідомлення про розірвання. В цьому випадку відповідач зобов'язаний повернути позивачу оплачений ним згідно з розділом 3 даного договору забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) протягом 90 (дев'яноста) банківських днів з моменту розірвання цього договору за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного Розділом 3 даного договору.
Скориставшись своїм правом, яке передбачене п. 6.6. попереднього договору, позивач направив на адресу відповідача повідомлення від 24.07.2023 року про розірвання, а також з проханням про повернення грошових коштів.
Після припинення дії попереднього договору 30.07.2023 року, відповідачем здійснено наступні повернення позивачу частини сплаченого останнім забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) за попереднім договором, що підтверджується відповідними платіжними документами: 05.02.2024 року - 50 000 грн, 31.05.2024 року - 25 000 грн, 20.09.2024 року - 25 000 грн, 01.10.2024 року - 50 000 грн (а.с. 74-75).
Переглядаючи справи в частині позовних вимог щодо визнання недійсним частину речення абзацу 3 пункту 6.6 Попереднього договору: «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору», суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
У ЦК України закріплений підхід при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зазначено, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Дослідивши надані позивачем та наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції вважає, що перед укладенням оспорюваного договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Доказів зворотнього позивачем не надано.
Позивач на момент укладення оспорюваного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов вказаного договору та виконав його, здійснивши сплату забезпечувального авансового платежу у загальному розмірі 4 5544 087,90 грн, відтак, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, при цьому ознак для кваліфікації умов договору несправедливими колегією суддів також не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про недопустимість встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки укладаючи попередній договір позивач був ознайомлений з його умовами та своїх заперечень щодо змісту договору, в тому числі і оскаржуваного позивачем частину речення абзацу 3 пункту 6.6 Попереднього договору.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на правову позицію викладену у постанові Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не практику судів апеляційної інстанції.
Так як позивачем не доведено факту введення його в оману з боку відповідача при укладанні попереднього договору, який був вчинений за його добровільної згоди, його дії під час укладення договору та його подальшого виконання свідчать про те, що він добре розумів та усвідомлював умови, зміст та правову природу цього правочину, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним частину речення абзацу 3 п. 6.6 Попереднього договору від 31.03.2021 року, що укладений між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» від імені, в інтересах та за рахунок якої ді ТОВ «Компанія з управління активами «Портофін» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Каравай Н.В. за № 332, наступного змісту: «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми Забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору», як недоведеного та необґрунтованого.
Переглядаючи справи в частині незадоволених позовних вимог про стягнення основної заборгованості (неповернутий забезпечувальний платіж), інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.
Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, позивач сплатив відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) за попереднім договором у розмірі 4 544 087,90 грн.
Відповідно до умов п. 6.6 попереднього договору, відповідач мав протягом 90 банківських днів з 30.07.2023 року повернути позивачу сплачені ним кошти в якості забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) за попереднім договором за вирахуванням штрафу у розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеної в п. 3.3. попереднього договору, тобто за вирахуванням грошових коштів у сумі 1 170 779,02.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем повернуто позивачеві грошові кошти у розмірі 150 000 грн.
Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що сума основної заборгованості (забезпечувального авансового платежу), яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за попереднім договором становить 3 223 308,88 грн (з розрахунку 4 544 087,90 - 1 170 779,02 - 150 000 грн).
Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір дійшов обґрунтованого висновку, та правильно вважав, що сплачений позивачем забезпечувальний авансовий платіж підлягав поверненню позивачу в строк до 28.10.2023 року, оскільки останній взяті на себе зобов'язання за попереднім договором не виконав у погоджений сторонами строк, тому суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив і вимоги позивача про стягнення із відповідача трьох відсотків річних в сумі 86 442,30 грн та інфляційних втрат в сумі 249 483,23 грн за період з 28.10.2023 року по 30.12.2024 року, що передбачено ч.2 ст.625 ЦК України, здійснивши власник розрахунок.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції необгрунтовано частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Отже, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Кручанюк Наталії Леонідівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «20» жовтня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко