Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/13677/2025
м. Київ Справа № 361/10501/21
02 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" Мамедової Інги Русланівни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Дутчак І.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про стягнення страхового відшкодування,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про стягнення страхового відшкодування.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 08 грудня 2020 року, близько 21.00 год., водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі Київ-Прилуки допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , у результаті ДТП останній отримав тілесні ушкодження, був госпіталізований до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_2 , на дату вчинення вказаної ДТП була застрахована згідно із Полісом № АО703459 у ПрАТ СК "Арсенал Страхування".
09 грудня 2020 року по даному факту СВ Броварського РУП ГУ НП у Київській області було внесено відомості до ЄРДР за № 12020110130002937 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
17 серпня 2021 року наадресу ПрАТ СК "Арсенал Страхування" надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах дочки загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , загальний розмір якого становить 240 000 грн, з яких: 60000 грн - моральна шкода та 180 000 грн - відшкодування на утримання. До даної заяви про виплату страхового відшкодування було долучено копію постанови про закриття кримінального провадження № 12020110130002937 від 30 квітня 2021 року.
20 серпня 2021 року ПрАТ СК "Арсенал Страхування" листом повідомило позивача про необхідність долучення документів відповідно до зазначеного у листі переліку.
03 вересня 2021 року позивачем на адресу ПрАТ СК "Арсенал Страхування" направлено заяву про долучення документів, до якої долучено нотаріально завірені заяви про відмову інших осіб, яким належить право на отримання страхової виплати, від часток страхового відшкодування на користь позивача.
12 листопада 2021 року ПрАТ СК "Арсенал Страхування" проведено часткову виплату страхового відшкодування, а саме: виплачено 120 000 грн страхового відшкодування дочці загиблого ОСОБА_1 . В обґрунтування відмови у виплаті 50% страхового відшкодування страхова компанія посилалася на наявність провини пішохода ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої останній загинув.
Позивач ОСОБА_1 вважала відмову ПрАТ СК "Арсенал Страхування" у виплаті їй 50 % страхового відшкодування неправомірною та такою, що не ґрунтується на нормі закону.
З урахуванням наведених обставин та заяви про збільшення позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просила суд: стягнути із ПрАТ СК "Арсенал Страхування" на її користь страхове відшкодування на утримання в розмірі 30 000 грн та моральну шкоду в розмірі 90 000 грн, а також стягнути пеню в розмірі 63 600 грн, 3 % річних у розмірі 5109,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 36 377,62 грн за період з 03 листопада 2021 року по 04 квітня 2023 року та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ СК "Арсенал Страхування" про стягнення страхового відшкодуваннязадоволено.
Стягнуто з ПрАТ СК "Арсенал Страхування" на корить ОСОБА_1 страхове відшкодування в загальному розмірі 120 000 грн.
Стягнуто з ПрАТ СК "Арсенал Страхування" на корить ОСОБА_1 за період з 03 листопада 2021 року по 04 квітня 2023 року пеню в розмірі 63 600 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 5109 грн 04 коп, інфляційні втрати в розмірі 36377 грн 62 коп, всього 105 086 грн 66 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Стягнуто з ПрАТ СК "Арсенал Страхування" на користь держави судовий збір у розмірі 1214 грн 46 коп.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ПрАТ СК "Арсенал Страхування" - Мамедова Інга Русланівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ДТП сталася внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_3 п. п. 4.7, 4.8, 4.10, 4.14 а, б Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження № 12020110130002937.
Отже, у даному випадку наявні дві особи - учасники дорожнього руху в розумінні п. 1.10. Правил дорожнього руху України, які є відповідальними за завдання шкоди: водій автомобіля «ВАЗ 2105», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який у ДТП не винен, та пішохід ОСОБА_3 , який порушив вимоги п. п. 4.7, 4.8, 4.10, 4.14 а, б Правил дорожнього руху України, що і стало причиною дорожньо-транспортної пригоди.
З урахуванням наявності двох осіб, сукупними діями яких завдано шкоди, та які були учасниками ДТП, страховиком було застосовано п. 36.3 ст. 36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо поділу розміру заподіяної шкоди на кількість відповідальних осіб.
Сторона відповідача вважає, що ця норма може застосовуватися і у випадку, якщо цивільно-правова відповідальність настала у всіх учасників ДТП, в тому числі, і у пішохода.І саме такий порядок визначення розміру страхового відшкодування відповідатиме як нормам спеціального Закону, так і принципам справедливості судочинства.
Однак, суд першої інстанції, мотивуючи рішення, неповно та неправильно оцінивши постанову про закриття кримінального провадження, не застосувавши норму права, яка підлягала застосуванню до даних правовідносин, п. 36.3. ст. 36 спеціального Закону, а також не застосував норми ч. 2 ст. 1193 ЦК України при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, що є підставою для скасування судового рішення.
Посилання суду першої інстанції на положення постанови Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 345/3335/17, на думку сторони відповідача, є необгрунтованим, оскільки обставини у цій справі є відмінними, а саме-страховою компанією було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Сторона відповідача (страховик) також не погоджується із висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення зі страховика пені, 3 % річних та інфляції.
Вважає, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат може бути здійснено лише після ухвалення судом рішення, яким буде встановлено неправомірність розрахунку розміру страхового відшкодування.
Крім того, відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону, страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Оскільки заяву про страхове відшкодування було отримано страховиком 20.08.2021 то, на переконання сторони відповідача, початок для розрахунку періоду прострочення, якщо суд вирішитьзадовольнити позов, повинен відраховуватися від 19.11.2021 року, а не з 03.11.2021року.
Крім того, стягнення пені застрок, що перевищує рік, суперечить положенням ст. 258 ЦК України.
В частині витрат на правову допомогу сторона відповідача зазначає, що суд першої інстанції вважав, що орієнтовного розрахунку витрат на правову допомогу достатньо для стягнення її вартості з відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2023 року представником позивача було подано до суду заяву про те, що докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу будуть надані нею протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.
Однак, станом на день ухвалення рішення матеріали справи не містили передбачених ст. 141 ЦПК України документів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, а тому оскаржуване рішення у цій частині є незаконним та необгрунтованим.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З копії договору від 10.11.2021року не вбачається, що послуги пов'язані саме з розглядом судової справи № 361/10501/21, що перебувала в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області, а тому відповідач не має обов'язку відшкодовувати позивачу витрати на правову допомогу, що не є пов'язані із розглядом справи у суді.
До того ж, вартість підготовки позовної заяви є завищеною та не співмірною із ціною позову та обсягом виконаних адвокатом робіт.
У договорі про надання правової допомоги заначено, що оплата правової допомоги здійснюється відповідно до додатків до цього договору. Водночас, жодного додатку, який би встановлював порядок оплати правової допомоги, представником позивача не надано. Ця обставина не дає можливостіз'ясувати, чи всі докази щодо вартості та факту понесення витрат на правову допомогу надані суду.
Представником позивача не надано також жодного документального підтвердження того, що позивач здійснювала оплату послуг адвоката.
З урахуванням відсутності порядку сплати позивачем гонорару адвоката та відсутністю доказів, які б підтверджували існування поважних причини неможливості подати докази, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, сторона відповідача вважає, що подання такої заяви після ухвалення судом рішення є таким, що здійснене з порушенням процесуальних строків, встановлених ЦПК України.
18 вересня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна через підсистему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу, у якому сторона позивача просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу подано з пропуском строку, встановленого судом, проте заявник просить цей строк поновити, посилаючись на те, що зі змістом апеляційної скарги сторона позивача ознайомилась лише 15 вересня 2025 року.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника позивачаОСОБА_1 адвоката Скочиляс Ірини Мирославівни та поновити процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відзив обґрунтований тим, що не оспорюючи факт, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , як володільця транспортного засобу, на момент дорожньо - транспортної пригоди була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів у ПрАТ СК "Арсенал Страхування", згідно Полісу, відповідач нівелює факт необхідності виплати страхового відшкодування та уникає виконання обов'язків, покладених на страховика, щодо гарантування потерпілим належного та швидкого відшкодування шкоди, завданої у результаті експлуатації транспортного засобу, у даному випадку, у разі смерті пішохода - ОСОБА_3 .
При цьому, відсутність складу злочину у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
У постанові про закриття кримінального провадження від 30 квітня 2021 року відсутня будь-яка інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди, так як і відсутня інформація про наявність у діях загиблого ОСОБА_3 грубої необережності (як на це неодноразово посилається представник відповідача).
Посилання представника відповідача на ст.36.3 Законудля поділу розміру заподіяної шкодисторона позивача вважає безпідставним, оскільки вказане положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об'єктів підвищеної небезпеки.
Однак, у даній ситуації смерть пішохода настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не мав технічної можливості уникнути скоєння наїзду на нього. Законодавством чітко передбачено відшкодування шкоди потерпілому в незалежності від його вини.
Відтак, саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 1167 ЦК України, а відповідно до Закону, відповідальність за відшкодування заподіяної шкоди покладається на відповідача, як на страховика.
Стягнення штрафних санкцій є похідною позовною вимогою, не може існувати окремо від основного відшкодування шкоди, а тому теж стосується правовідносин, які виникли внаслідок смерті потерпілого.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі №6-192цс16, від якого не відступав Верховний Суд, право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто, з моменту відмови страховика у виплаті повної суми страхового відшкодування, у даному випадку- з 02 листопада 2021 року (було проведено 50% виплати).
Щодо витрат на правничу допомогу сторона позивача зазначає, що до позовної заяви додано Договір про надання правової допомоги №10.11.21 від 10 листопада 2021 року, за умовами якого адвокат Скочиляс І.М. бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема, здійснювати представництво інтересів ОСОБА_1 по відношенню до всіх суб'єктів дій, метою яких є встановлення обставин ДТП, яка мала місце 08 грудня 2020 року, а також її наслідків, пред'явлення цивільно-правових претензій, які з цього випливають, та отримання відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди від учасників ДТП (фізичних та/або юридичних осіб), представляє клієнта з усіма правами, які надано законом, зокрема, позивачу.
Пунктом 6.1. цього Договору сторони обумовили вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції в розмірі 15 000 грн.
З огляду на умови Договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, а саме: позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та стягнення страхового відшкодування, відповіді на відзив (в порядку ст. 179 ЦПК України), письмових пояснень, клопотань, заяв та участь у судових засіданнях, можна дійти висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 15 000 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи, та такими що дозволяють встановити зміст, обсяг та вартість наданих послуг.
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, сторона позивача звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним відповідно до позиції Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Сторона позивача вважає, що судом першої інстанції належним чином було здійснено всебічне, повне, об'єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів, а тому рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року є законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції зазначив чітко та доступно доводи і мотиви прийнятого ним рішення. Суд першої інстанції, прийнявши таке рішення, гарантував позивачу право на справедливий суд, передбачене ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Судом було правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, враховано вимоги Цивільного кодексу України, які регулюють порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
В судове засідання представник відповідача Приватного акіонерного товариства «Страхова компанія « Арсенал Страхування» не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, 30 вересня 2025 року через вистему Електронний суд представник Мамедова Інга Русланівна подала до апеляційного суду заяву про розгляд справи без її участі. З огляду на зазначене, суд вважає можливим розгляд справи у відсутності представника відповідача.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08 грудня 2020 року, близько 21.00 год, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_2 , на автодорозі Київ-Прилуки допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . У результаті ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, був госпіталізований до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
09 грудня 2020 року по даному факту СВ Броварського РУП ГУ НП у Київській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110130002937 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
30 квітня 2021 року заступником начальника СВ Броварського РУП ГУ НП в Київській області капітаном поліції Більком В.П. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12020110130002937, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 грудня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно із полісом № АО703459 у ПрАТ СК "Арсенал Страхування".
17 серпня 2021 року на адресу ПрАТ СК "Арсенал Страхування" представником Шелепінським О.М. надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах дочки загиблого ОСОБА_1 назагальну суму страхового відшкодування 240 000 грн: з яких 60 000 грн - моральна шкода та 180 000 грн - відшкодування на утримання (а. с. 6).
До вказаної заяви про виплату страхового відшкодування, в тому числі, було долучено копію постанови про закриття кримінального провадження № 12020110130002937 від 30 квітня 2021 року.
25 серпня 2021 року ПрАТ СК "Арсенал Страхування" повідомило позивача про необхідність долучення документів відповідно до зазначеного у листі переліку, а саме: надати документ, що містить відомості про склад сім'ї загиблого ОСОБА_3 (витяг з державного реєстру актів цивільного стану), надати інформацію про батьків та дітей загиблого (надавши відповідні документи та/або їх прізвища, ім'я, по батькові, дати народження, адреси), повідомити місце захоронення загиблого (а. с. 20).
03 вересня 2021 року на адресу ПрАТ СК "Арсенал Страхування" направлено заяву про долучення документів, до якої долучено нотаріально завірені заяви від 13 серпня 2021 року, зареєстровані в реєстрі за № 1749, № 1748, № 1747 про відмову інших осіб, яким належить право отримання страхової виплати, від часток страхового відшкодування на користь позивача ОСОБА_1 , а саме: родичів ОСОБА_3 - батька ОСОБА_3 , матері ОСОБА_7 та сина ОСОБА_8 .
Також, від отримання страхового відшкодування на користь дочки ОСОБА_1 , нотаріально посвідченою заявою від 10 серпня 2021 року (зареєстровано в реєстрі за № 1356), відмовилась і дружина загиблого ОСОБА_9 , яка перебувала із ним у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується наданою копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , про що 13 серпня 1994 року в книзі реєстрації укладень шлюбу зроблено відповідний актовий запис № 284.
Таким чином, судом встановлено, що до кола осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого ОСОБА_3 належить дочка ОСОБА_1 , позивач у справі, яка навчається в Навчально-науковому інституті міжнародних відносин та соціальних наук на ІІ курсі за спеціальністю "Психологія" денної форми навчання. Термін навчання з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2023 року, про що свідчить довідка № 165 від 01 березня 2021 року.
Листом за вих. № 021121-04367/к/у від 02 листопада 2021 року ПрАТ СК "Арсенал Страхування" повідомлено потерпілу ОСОБА_1 про те, що із врахуванням вимог п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прийнято рішення щодо виплати їй страхового відшкодування за вказаним вище випадком у сумі 120 000 грн, з яких: 90 000 грн - відшкодування витрат на утримання ОСОБА_1 , 30 000 гр. - відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, зазначену суму буде сплачено протягом семи робочих днів шляхом переказу на рахунок вказаний у заяві на виплату страхового відшкодування.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про стягнення страхового відшкодування, суд першої інстанції вказав на те, що ПрАТ СК "Арсенал Страхування" не доведено тих обставин, що пішохід ОСОБА_3 , який помер унаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком або існували надзвичайні або невідворотні за даних умов події обставини. Постанова про закриття кримінального провадження не містить буль-яких відомостей про те, що груба необережність пішохода ОСОБА_3 призвела до ДТП та її наслідків. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.
Встановлена у справі безпідставність прийнятих відповідачем рішень про виплату позивачу лише 50 % визначеного страхового відшкодування свідчить про те, що прострочення решти недоплаченої позивачці суми страхового відшкодування відбулося з вини відповідача, враховуючи вимоги закону щодо строків випдати страхового відшкодування, тому наявні підстав для відповідальності останнього згідно із п. 36.5 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення пені та трьох відсотків річних за допущені дні прострочення. Із розрахунку заявлених позовних вимог вбачається, що позивач рахувала період прострочення зобов'язання, починаючи з 03 листопада 2021 року, тобто, з наступного дня після прийнятого відповідачем рішення про здійснення часткового страхового відшкодування по 04 квітня 2023 року, що узгоджується з вимогами ст. 36 Закону № 1961-ІV та фактичними обставинами справи.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року відповідає в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування) (стаття 980 Цивільного кодексу України).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується, у разі настання певної події (страхового випадку), виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, дійшов висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача незалежно від наявності вини.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах по справах: 751/8121/17 від 14 січня 2019 року, №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року, №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року, та № 126/1439/17 від 01 лютого 2018 року.
Судом встановлено, відповідачем не заперечувалося, що 08 грудня 2020 року, близько 21.00 год, сталася ДТП за участю автомобілямарки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті якої настала смерть пішохода ОСОБА_3 .
Автомобіль марки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_2 , у відповідності до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України є джерелом підвищеної небезпеки.
Таким чином шкода, спричинена смертю ОСОБА_3 , має бути відшкодована у повному обсязі, незалежно від наявності вини водія автомобіля марки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
Підпунктом 3 ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Також, судом встановлено, відповідачем не зарперечувалося, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ 2105, д.н.з. НОМЕР_2 , застрахована вПрАТ СК "Арсенал Страхування" за полісом № АО703459.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і надалі, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з п. 22.1. ст. 22 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Пунктами 27.1, 27.2, 27.3 статті27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, батькам (усиновлювачам). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Отже, особою, яка має право на отримання страхового відшкодування шкоди у зв'язку із смертю ОСОБА_3 , є, зокрема, його дочка - ОСОБА_1 .
Статтею Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік установлено з 1 вересня 2020 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 5000 гривень; у погодинному розмірі - 29,20 гривні.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування в повному розмірі позивачу є повністю доведений, тому, оцінюючи заявлений позивачем розмір страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника та моральної шкоди, враховуючи вже здійснену їй виплату страхового відшкодування у розмірі 30 000 грн моральної шкоди та у розмірі 90 000 грн пов'язаних з втратою годувальника, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про невідворотність відшкодування завданої шкоди та відповідність заявленого розміру шкоди вимогам п.п. 27.2-27.4 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент ДТП - 5000 грн, відсутністю інших осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого, які претендують на таку виплату, наявності законодавчого обмеження у розмірі виплат 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку відшкодування моральну шкоду (12 х 5000 = 60 000 грн. - 30 000 грн), наявності законодавчого обмеження у розмірі виплат 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі відшкодування, пов'язаних з втратою годувальника (36 х 5000 = 180 000 - 90 000), та стягненню з відповідача на користь позивача не доплачного страхового відшкодування в загальному розмірі 120 000 грн, що складається з недоплачених сум страхового відшкодування в розмірі 30 000 грн моральної шкоди та 90 000 грн відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15,провадження № 14-68цс18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18, зазначила, що положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Уразі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 ЦК України).
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Тобто, відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Як встановлено судом першої інстанції та неспростовано відповідачем в суді апеляційної інстанції, безпідставність прийнятих відповідачем рішень про виплату позивачу лише 50 % визначеного страхового відшкодування свідчить про те, що прострочення виплати позивачці решти недоплаченої їй суми страхового відшкодування відбулося з вини відповідача враховуючи вимоги, тому наявні підстави для відповідальності останнього згідно із п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення пені та трьох відсотків річних за допущені дні прострочення.
Із розрахунку заявлених позовних вимог вбачається, що позивач рахувала період прострочення зобов'язання, починаючи з 03 листопада 2021 року, тобто, з наступного дня після прийнятого відповідачем рішення про здійснення часткового страхового відшкодування по 04 квітня 2023 року, що узгоджується з вимогами статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та фактичними обставинами справи.
Таким чином, перевіривши наданий розрахунок пені, з урахуванням облікової ставки НБУ у вказаний період, 3 % річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції встановлено законні і достатні підстави для задоволення позову і в цій частині та стягнення з відповідача ПрАТ СК "Арсенал Страхування" на користь позивача пені в розмірі 63 600 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 51 09 грн 04 коп та інфляційних втрат в розмірі 36 377 грн 62 коп, а всього 105 086 грн 66 коп.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем в суді першої інстанції до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги від 10.11.2021 № 10.11.21, за умовами п. 6.1 якого сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги відповідно до цього договору у суді першої інстанції становить 15 000 грн.
Колегія суддів вважає, що заявлена позивачем вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції є співмірною та обґрунтованою з огляду на те, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Доводи апеляційної скарги про те, що у даній справі наявні дві особи - учасники дорожнього руху в розумінні п. 1.10. Правил дорожнього руху України, які є відповідальними за завдання шкоди: водій водій автомобіля «ВАЗ 2105», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який у ДТП не винен, та пішохід ОСОБА_3 , який порушив вимоги п. п. 4.7, 4.8, 4.10, 4.14 а, б Правил дорожнього руху України, що і стало причиною дорожньо-транспортної пригоди, а тому страховиком булоправомірнозастосовано п. 36.3 ст. 36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо поділу розміру заподіяної шкоди на кількість відповідальних осіб, колегія суддів відхиляє так як вони не шрунтуються на вимогах закону.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року в справі № 200/19873/16-ц (провадження № 61-10261св18) зазначено, що:«відповідно до пункту 3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Тобто, у зв'язку із тим, що вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська встановлено, що відповідальними у смерті потерпілого є двоє водіїв, то розмір страхового відшкодування визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на два».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 274/4882/17-ц (провадження № 61-38295св18) вказано, що «за змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Відтак, положення пункту 36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту ОСОБА_7 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що: «42. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров'ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали. 47. Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров'ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними». Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі №554/858/19
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що потерпілий ОСОБА_3 мав умисел щодо спричинення собі шкоди, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.
Відповідач дійшов помилкового висновку, що шкоди ОСОБА_3 було завдано внаслідок непрямого умислу самого потерпілого на вчинення ним протиправних дій, що полягали в порушені ним п.п. 4.7, 4.8, 4.10, 4.14 а, б Правил дорожнього руху України. Такі висновки, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження наявності умислу у потерпілої особи, є припущеннями щодо можливості або неможливості ОСОБА_3 вчинити певні дії та в силу закону не є беззаперечним доказом наявності в останнього умислу на спричинення собі шкоди.
Таким чином, у спірному випадку ДТП мала місце внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки та поведінки потерпілого, а не внаслідок умислу останнього.
Відтак, моральна шкода в цій справі не завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, а тому підстави для застування абзацу 1 пункту 36.3статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відсутні.
За обставин, коли смерть потерпілого ОСОБА_3 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а саме- транспортного засобу автомобіля «ВАЗ 2105», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ СК "Арсенал Страхування" за полісом № АО703459, що не заперечувалось під час розгляду справи відповідачем, то саме ПрАТ СК "Арсенал Страхування" зобов'язане відшкодувати доньці потерпілого ОСОБА_3 шкоду, завдану смертю батька, незалежно від вини водія ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги про те, що посилання суду першої інстанції на положення постанови Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 345/3335/17, на думку сторони відповідача, є необгрунтованим, оскільки обставини у цій справі є відмінними, а саме - страховою компанією було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, правильності висновків суду першої інстанції по суті спору не спростовують.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, а тому початок для розрахунку періоду прострочення повинен відраховуватися від 19.11.2021 року , а не з 03.11.2021року є помилковими, з огляду на наступне.
Пунктом 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Тобто, нормотворцем визначено граничний строк розгляду заяви- 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Проте, норми вказаної статті не містять заборони страховику прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його в строк, який є меншим ніж 90 днів.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі №6-192цс16, від якого не відступав Верховний Суд, право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто, з моменту відмови страховика у виплаті повної суми страхового відшкодування. В даній справі саме 02 листопада 2021 року відповідачем було проведено 50% виплати позивачу страхового відшкодування. Відтак, позивач правомірно здійснила розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, з 03.11.2020 року.
Доводи апеляційноїскарги про те, що стягнення пені за строк, що перевищує рік,суперечить положенням ст. 258 ЦК України, колегія суддів відхиляє, зогляду на наступне.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені, яка сплачується за кожен день прострочення, полягає в тому, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожним днем (місяцем)нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, а також принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена, як у письмовій, так і усній формі.
Матеріали справи не містять і відповідачем не надано доказів подання/заявлення в суді першої інстанції заяви про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення пені.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано документів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, а тому оскаржуване рішення у цій частині є незаконним та необгрунтованим, не грунтуються на фактичних обставинах справи, з огляду на наступне.
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
За положенням частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, частина третя статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), норми процесуального права не визначають, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 137 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
За умовами п. 6.1 договору про надання правової допомоги від 10.11.2021 року № 10.11.21 сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги відповідно до цього договору у суді першої інстанції становить 15 000 грн.
Як установлено судом апеляційноїінстанції, відповідач із заявою про зменшення витрат на правничу допомогу не звернувся. Докази зворотнього матеріали справи не містять.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих висновків про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" Мамедовою Інгою Русланівною в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" Мамедової Інги Русланівни.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" Мамедової Інги Русланівни залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" Мамедової Інги Русланівни залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: