17 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 214/734/15-к
Провадження № 51-3982 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 03 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Валове Криворізького району Дніпропетровської області, громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 03 жовтня 2024 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито на підставі ст. 49 КК України, звільнено обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, цивільні позови потерпілих залишено без розгляду. Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Згідно з ухвалою ОСОБА_5 02 червня 2014 року, приблизно о 21:30, керуючи технічно справним автобусом марки «MERSEDES-BENZ 312D», р/н НОМЕР_1 , на перехресті автомобільних доріг пров. Бульварний - вул. Космонавтів у
м. Кривому Розі, порушуючи п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дав дороги транспортним засобам, що рухались у зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого допустив зіткнення з мопедом марки «Мустанг» під керуванням водія ОСОБА_6 , чим грубо порушив п. п. 1.3, 1.5, 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України.
Порушення водієм ОСОБА_5 вимог зазначених пунктів ПДР спричинило дорожньо-транспортну пригоду, під час якої ОСОБА_6 було спричинено тілесні ушкодження, що мають ознаки тяжких як небезпечні для життя, й спричинили смерть потерпілого ОСОБА_6 , а потерпілому ОСОБА_7 було спричинено тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Своїми діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та заподіяло тяжке тілесне ушкодження іншому потерпілому.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2025 року апеляційну скаргу зі змінами потерпілої ОСОБА_4 та її представника адвоката
ОСОБА_8 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано тривалий час проводив розгляд кримінального провадження, який безпідставно відкладався на значний проміжок часу, що спричинило закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Крім того, при закритті кримінального провадження та звільненні ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності суд не перевірив, чи не вчинив він за цей проміжок часу нового злочину й не надав оцінки постійному затягуванню судового процесу.
Апеляційний суд на вказані доводи не відреагував, не перевірив наявну у неї інформацію про вчинення ОСОБА_5 нового кримінального правопорушення та факту ухилення ним від явки до суду з урахуванням наявності в ухвалі апеляційного суду відомостей про приводи обвинуваченого.
Також місцевий суд, закриваючи кримінальне провадження, безпідставно, на думку потерпілої, не вирішив питання щодо цивільних позовів потерпілих.
Крім того, скаржник зауважує, що в тексті ухвали апеляційного суду зазначено, що вона може бути оскаржена саме в апеляційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, вбачаючи таким чином, що право на касаційне оскарження їй апеляційним судом належно роз'яснено не було.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що положення ст. 49 КК України, ст. 284 КПК України не мали в цьому разі застосовуватися судами, оскільки закінчення строків давності було спричинено необґрунтовано тривалим розглядом кримінального провадження, що порушувало права потерпілої, гарантовані в тому числі й нормами міжнародних актів, то вони, на думку колегії суддів Верховного Суду, є безпідставними.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 згаданої статті закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
За частиною 1 статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Як слідує зі змісту оскаржуваної ухвали місцевого суду, в судовому засіданні захисник обвинуваченого заявив клопотання про закриття кримінального провадження на підставі положень ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, вказавши, що обвинуваченому відомі підстави звільнення від кримінальної відповідальності та їх наслідки.
Зазначене клопотання підтримав обвинувачений та підтвердив в судовому засіданні, що йому відомі підстави звільнення від кримінальної відповідальності та їх наслідки, просив суд закрити кримінальне провадження та звільнити його від кримінальної відповідальності.
При цьому прокурор ОСОБА_9 та присутня потерпіла ОСОБА_4 , кожен окремо, не заперечували проти задоволення заявленого клопотання.
Як убачається з оскаржених судових рішень, інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення було вчинено 02 червня 2014 року. При цьому органом досудового розслідування його дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років у разі вчинення тяжкого злочину
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження та керуючись положеннями статей 12, 44, п. 4 ч. 1 ст. 49, ч. 2 ст. 286 КК України, ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, встановив, що з часу вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення спливло десять років; врахував прохання обвинуваченого та його захисника про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності; врахував обізнаність обвинуваченого про наслідки такого звільнення, після чого дійшов висновку про наявність підстав про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Крім того, було з'ясовано думки учасників кримінального провадження про заявлене клопотання, зокрема сторони обвинувачення, тобто прокурора, та потерпілої ОСОБА_4 , які не заперечували проти задоволення клопотання сторони захисту щодо звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі ст. ст. 49, 284 КПК України.
Судом апеляційної інстанції також перевірялися аналогічні доводи, й було надано на них вмотивовані відповіді.
Зокрема, апеляційним суд прийшов до правильного висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано розглянув клопотання, ухвалив відповідне рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності й закрив на цій підставі кримінальне провадження.
При цьому причини, з яких судовий розгляд прожовувався тривалий час взагалі, й причини відкладення окремих судових засідань зокрема, не впливають на аспекти спливу строку давності за відсутності передбачених законом підстав для переривання чи зупинення такого строку (ч. ч. 2, 3 ст. 49 КК України).
Крім цього потерпіла, серед доводів касаційної скарги, зазначає, що суд, закриваючи кримінальне провадження на підставі положень ст. 49 КК України, не перевірив, чи вчиняв обвинувачений за цей проміжок часу нове кримінальне правопорушення, вказуючи при цьому про наявність у неї інформації із ЄДРСР, яка підтверджує факт притягнення ОСОБА_5 до відповідальності.
Однак вказане нею у скарзі посилання на провадження № 214/3680/16 містить в ЄДРСР відомості про притягнення ОСОБА_5 у 2016 році до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, що не може впливати на аспекти переривання строку давності у кримінальному провадженні.
Інших конкретних посилань на факти вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за указане вище кримінальне правопорушення касаційна скарга потерпілої не містить.
Твердження скаржниці про те, що такі правопорушення гіпотетично могли мати місце протягом вказаного періоду, й суди нижчих інстанцій порушили вимоги КПК України, не перевіривши даних про це, носять характер суб'єктивного припущення, яке не може бути покладене в основу висновку про необхідність про скасування оскаржуваних рішень.
Потерпіла також зазначає, що судами не враховано обставину, яка свідчить про ухилення ОСОБА_5 від явки до суду, зокрема те, що щодо нього застосовувався привід, що, на її думку, мало б виключати можливість звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України.
З копії ухвали апеляційного суду вбачається, що судовий розгляд відносно
ОСОБА_5 був неодноразово відкладений з різних причин, а не тільки з причини неявки обвинуваченого в судове засідання. Щодо самого обвинуваченого дійсно було постановлено дві ухвали від 08 червня 2021 року та від 08 грудня 2022 року про привід у судове засідання. При цьому підстав для оголошення обвинуваченого у розшук та зупинення розгляду судом не було встановлено, в оскаржуваних рішеннях про це немає даних.
Таким чином, суд першої інстанції не вбачав ознак ухилення від суду у процесуальній поведінці обвинуваченого під час судового розгляду, унаслідок чого в контексті положень ч. 2 ст. 49 КК України можна було б вести мову про підстави для зупинення перебігу давності.
Відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування положень ст. 49 КК України необхідно розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
З урахуванням викладеного, сам факт наявності ухвал про привід обвинуваченого не є достатньою підставою для констатації факту умисного ухилення від суду, а тому не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у звільненні особи від кримінальної відповідальності.
Що стосується доводів потерпілої про безпідставне залишення судом першої інстанції без розгляду цивільних позовів потерпілих, то вони також є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі змістом ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Статтею 129 КПК України передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
При цьому характер і розмір шкоди з'ясовується при розгляді кримінального провадження по суті.
У випадку закриття провадження судом цивільний позов не розглядається, тобто залишається без розгляду, а вимоги позивача про відшкодування шкоди у цьому випадку можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, що й було констатовано судами нижчих інстанцій.
Стосовно вказівки потерпілої про те, що в тексті ухвали апеляційного суду була зазначена можливість її оскарження в апеляційному порядку, колегія суддів вважає це очевидною опискою, яка може бути усунута судом в порядку положень ст. 379 КПК України.
Крім цього, як вбачається з факту подання потерпілою касаційної скарги, вказана технічна помилка не вплинула на реалізацію права потерпілої на касаційне оскарження, оскільки вона фактично скористалася цим правом у межах строку, визначеного КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу
від 03 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2025 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3