14 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 754/12407/18
провадження № 51-347км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 4 грудня 2024 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100030003244, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ядути Борзнянського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15 і п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років; за ч. 1 ст. 121 КК - на строк 5 років; за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 на початку квітня 2018 року в мережі Інтернет побачив оголошення про продаж гранати Ф-1, та в період часу з 12 по 14 квітня 2018 року, з метою придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, перерахував через платіжний термінал невстановленим особам 1 350 грн, після чого у невстановлений час та місці, знаходячись між вулицями Тепловозною та Григоренка в м. Київ, підняв з земельного покриття гранату Ф-1, тим самим придбав її, поклав в кишеню куртки та став носити.
Крім того 16 квітня 2018 року приблизно о 00:20 ОСОБА_7 , перебуваючи в громадському місці, на території парку «Кіото» (вул. Кіото, 8 у м. Київ), на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, використовуючи малозначний привід, вступив у словесний конфлікт із невстановленими досудовим розслідуванням особами (двома чоловіками та жінкою). Також поряд знаходився ОСОБА_8 , котрий не був учасником конфлікту, в ході якого у ОСОБА_7 виник умисел на заподіяння смерті вищезазначеним особам.
Реалізуючи умисел на вбивство цих осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, під час перебування в громадському місці, достовірно знаючи, що навколо нього та поруч з ним перебуває багато сторонніх людей, які внаслідок вибуху можуть отримати тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості або загинути, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом по відношенню до вказаних осіб, ОСОБА_7 дістав з кишені одягу оборонну ручну осколкову гранату Ф-1, достовірно розуміючи, що вона є предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, шляхом зриву чеки привів пристрій для ініціації вибуху (запал) в дію та кинув його, в результаті чого стався вибух вищевказаного предмету, який утворив осколки при його розриві, тобто вчинив всі дії, спрямовані на умисне вбивство зазначених вище осіб, з хуліганських мотивів, у спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб.
Тим самим ОСОБА_7 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного умислу до кінця, однак бажаний для нього результат у вигляді настання смерті потерпілих (двох чоловіків, жінки та ОСОБА_8 ) не настав з причин, що не залежали від його волі, оскільки при вибуху вказані особи не отримали тілесних ушкоджень, які призвели б до їх смерті, а потерпілому ОСОБА_8 було заподіяно легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Крім цього, унаслідок вибуху гранати ОСОБА_7 також заподіяв тяжких та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я особі, яка проходила повз - потерпілому ОСОБА_9 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На думку захисника, судові рішення є незаконними, оскільки в їх основу покладено недопустимі докази, яким не було надано належну оцінку (зокрема, протоколи слідчих експериментів, впізнання особи по фотознімкам тощо). Звертає увагу, що з показань ОСОБА_7 вбачається, що він не висмикував чеку з гранати, не кидав її в бік людей та смерті нікому не бажав. Він стверджував, що після його побиття дістав гранату та продемонстрував її особам, з метою припинення неправомірних дій останніх, але під час конфлікту один з них вибив гранату з рук, яка впала на бруківку та вибухнула. Разом з тим вказана позиція засудженого не була спростована у суді.
При цьому, досліджені докази і показання свідків, потерпілого та спеціаліста свідчать про відсутність в діях ОСОБА_7 об'єктивної та суб'єктивної сторін злочину, передбаченого ст. 115 КК. Отже, у ОСОБА_7 був відсутній умисел на вчинення вбивства двох або більше осіб з хуліганських мотивів способом, небезпечним для життя багатьох осіб. З урахуванням того, що не було доведено вчинення ОСОБА_7 замаху на вбивство шляхом зривання запобіжної чеки та кидання гранати, то відповідно не доведений умисел останнього на спричинення тяжких тілесних ушкоджень перехожому ОСОБА_9 .
Крім іншого, захисник вказує, що апеляційне провадження здійснено за відсутності потерпілих, а судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання захисту про повторне дослідження доказів. Отже, судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК і підлягають скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі захисник серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Тобто, такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, в касаційній скарзі захисника не оскаржуються.
З вироку суду убачається, що ОСОБА_7 визнав вину у незаконному придбанні, носінні бойових припасів без передбаченого законом дозволу. При цьому зазначив, що гранату придбав в інтернеті за декілька днів до подій в парку, та зберігав за місцем свого проживання, однак для чого носив її із собою повідомити суду не зміг.
Що стосується доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 і п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 1 ст. 121 КК, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Так, відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані.
Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів, суд першої інстанції частково послався на показання самого засудженого, котрий не заперечував, що в день події вживав алкогольні напої та мав при собі гранату. В подальшому, під час конфлікту, він дістав з кишені гранату щоб налякати і зупинити осіб, які його били, і продемонструвати її останнім. Однак чоловік, який знаходився перед ним, не відреагував та боротьба продовжилась, в результаті якої по його руках були нанесені удари, від чого граната випала та вибухнула.
Водночас, показання ОСОБА_7 в тій частині, що він не мав умислу на вбивство невстановлених осіб та ОСОБА_8 , а також не мав умислу заподіяти тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , були перевірені судом та оцінені критично. Суд розцінив їх як позицію захисту з метою уникнення чи пом'якшення кримінальної відповідальності за вчинені злочини.
Крім цього суд зазначив, що такі показання ОСОБА_7 спростовуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів.
Так, потерпілий ОСОБА_8 у суді підтвердив, що до них підійшов чоловік в камуфляжних штанах, яким виявився ОСОБА_7 , з яким розпочався конфлікт і потерпілий, щоб не наражатись на бійку, забрав свою знайому та пішов до парку, де в подальшому побачив, як у ОСОБА_7 виникла суперечка з невідомим чоловіком, після чого пролунав вибув.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у суді пояснили, що бачили у парку компанію - жінку та 2-3 чоловіка. ОСОБА_10 пояснив, що жінка крикнула, що потрібна допомога, однак вони не звернули уваги, а через метрів 50 побачили спалах і почули вибух. ОСОБА_11 пояснив, що чув як жінка кричала, що у когось ніж, граната. Після вибуху пам'ятає, що один чоловік сидів на лавочці, біля нього сиділа жінка, а інший лежав на траві, він був одягнутий в камуфляжні штани і він же до вибуху тримав в руці предмет, схожий на гранату. Зазначив, що чоловік, який сидів на лавочці, просто йшов на зустріч компанії, в якій відбувся конфлікт.
Допитані у суді свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пояснили, що отримали виклик про вибух і прибули на місце події. На лавочці сиділо два чоловіка, а ще один лежав біля дерева. Місце вибуху було розташоване приблизно по середині алеї, за 2 м від лавочки. ОСОБА_7 їм повідомив, що придбав гранату, але чому вирішив її кинути не сказав. Другий чоловік пояснив, що у обвинуваченого був конфлікт, внаслідок чого і трапилась така ситуація. ОСОБА_14 також зазначив, що бачив біля вм'ятини від вибуху на відстані 1-1,5 м сліди бурого кольору та чеку від гранати.
Спеціаліст-вибухотехнік ОСОБА_15 , будучи допитаним у суді пояснив, що радіус дії гранати Ф-1 до 100 м. Для приведення гранати в дію необхідно зжати вусики захисного кільця та видалити його, після цього дістати чеку (для чого потрібно докласти значних зусиль, оскільки вона досить щільно зафіксована в запалі). Не розжавши вусики кільця активувати гранату майже не можливо. Також, граната містить речовину тротил, яка витримує постріл кулі, тому просто від падіння та удару граната не вибухне. Самовільний вибух гранати може відбутися, якщо її конкретні конструктивні елементи піддалися значній корозії.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема, протоколи прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, огляду, затримання особи, пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, проведення слідчих експериментів, акт перевірки об'єкта на наявність вибухових пристроїв, висновки експертиз (№ 10-1/1052; № 689; № 14-159,11-1/243; № 1036/е; № 1035/е; № 136) та інші докази.
Зокрема, висновком експерта № 1035/е від 7 серпня 2018 року встановлено наявність у ОСОБА_9 (на момент надходження до стаціонару 16 квітня 2018 року) тяжких та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а саме: осколкового проникаючого поранення живота з ушкодженням тонкої кишки; множинні осколкові поранення м'яких тканин обличчя, шиї, грудей та нижніх кінцівок. Ушкодження могли утворитись внаслідок вибухової травми (розриву гранати).
Висновком № 689 від 5 вересня 2018 року встановлено наявність у ОСОБА_8 тілесного ушкодження, що могло утворитись внаслідок вибуху вибухового пристрою (гранати).
Отже, суд зазначив, що сам ОСОБА_7 не заперечував, що був на місці події, мав конфлікт із невстановленими особами (двома чоловіками та жінкою), з якими поряд знаходився ОСОБА_8 , котрий до цього перебував в компанії, з якою у обвинуваченого був конфлікт, в результаті чого його побили. Він не заперечував, що у нього була граната, яку він демонстрував.
Крім того, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили присутність ОСОБА_7 на місці події та його конфлікт із особами в парку. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також підтвердили наявність в руках ОСОБА_7 гранати.
Проаналізувавши вказані докази суд дійшов висновку, що мотивом дій ОСОБА_7 , направлених на вбивство, була явна неповага до суспільства, що супроводжувалась особливою зухвалістю, та конфлікт, що раптово виник з невстановленими особами, а також ОСОБА_8 (конфлікт з ним був безпосередньо перед подіями у парку), а спосіб реалізації задуманого шляхом використання гранати, яка призначена для ураження живої сили та осколки якої розлітаються на відстань 100 м, у громадському місці - парку, де знаходиться багато людей. Таким чином суд зазначив, що ОСОБА_7 вчинив замах на умисне вбивство із хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).
Крім того, факт використання гранати у громадському місці - парку, при чіткому усвідомленні, що перед обвинуваченим перебувають як мінімум невстановлені особи (двоє чоловіків та жінка), ОСОБА_8 та інші особи, свідчить про наявність в діях ОСОБА_7 таких кваліфікуючих ознак (при вчиненні замаху на умисне вбивство), як вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) та вбивство вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК).
Відносно епізоду заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 (ч. 1 ст. 121 КК) суд зазначив, що застосовуючи гранату для вбивства осіб у громадському місці, де перебуває багато сторонніх осіб, ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер свої дій, передбачав можливість настання наслідків у виді заподіяння тілесних ушкоджень особам, які могли проходити поруч, що і мало місце із потерпілим ОСОБА_9 у даному випадку, і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
Таким чином, дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство двох і більше осіб, вчиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб з хуліганських мотивів, а також у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 і п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК.
Твердження захисника про недопустимість деяких доказів, зокрема, протоколів проведення слідчих експериментів та впізнання особи за фотознімками, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження касаційним судом. Не встановлено й судами попередніх інстанцій, під час перевірки та оцінки вказаних доказів порушень вимог кримінального процесуального закону з боку органів досудового розслідування в ході проведення цих слідчий.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, доводи якої за своїм змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, КПК перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому, предметом ретельної перевірки суду була версія захисту про те, що ОСОБА_7 , тримаючи гранату у руках, лише її демонстрував як погрозу для осіб, з якими у нього був конфлікт, проте наміру кидати її не мав, чеку не доставав, а під час бійки гранату вибили з рук і вона здетонувала. Суд апеляційної інстанції визнав твердження захисту неспроможними, зазначивши, що вони спростовуються дослідженими доказами, які покладені в основу вироку.
Відхиляючи вказані твердження суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки експерта в тій частині, що для приведення гранати у бойову готовність необхідно дістати чеку, докладаючи для цього значних зусиль; граната витримує постріл кулі та від падіння на землю граната з чекою не детонує; а також показання свідка ОСОБА_14 про те, що він бачив одразу після події неподалік воронки чеку -узгоджуються між собою, і свідчать про те, що ОСОБА_7 вчинив усі дії, спрямовані на приведення гранати у бойову готовність.
Крім того, згідно висновку експерта №10-1/1052 від 23 червня 2018 року, на «важилі спускового механізму» виявлено поодинокі клітини з ядрами та встановлено генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_7 , що також спростовує версію сторони захисту про те, що обвинувачений не приводив гранату у бойову готовність, а також підтверджує відсутність чеки на важилі спускового механізму гранати.
Отже, апеляційний суд, установивши наявність у матеріалах кримінального провадження доказів, які поза розумним сумнівом свідчили про скоєння ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень, залишив вирок районного суду без змін.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції та вважає, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, і положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, доводи захисника про недопустимість доказів, їх неналежну оцінку, недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та неправильну кваліфікацію дій останнього, перевірялись судами першої та апеляційної інстанції і не знайшли свого підтвердження.
Твердження захисту про те, що апеляційний розгляд було здійснено за відсутності потерпілих, яких не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів не бере до уваги враховуючи нижченаведене.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Як убачається з матеріалів справи потерпілі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у судове засідання апеляційного суду не з'явились. При цьому судом апеляційної інстанції вживались всі заходи в межах КПК, спрямовані на повідомлення потерпілих: конверт з повідомленням потерпілому ОСОБА_8 повернуто у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою; із матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцезнаходження ОСОБА_8 органами поліції не встановлено, а щодо потерпілого ОСОБА_9 з'ясовано, що він виїхав на тимчасово окуповану територію та назад не повертався.
Отже, встановивши зазначені обставини, судом було обґрунтовано проведено апеляційний розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 без участі потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .
Що стосується доводів захисника про те, що у кримінальному провадженні не було встановлено інших потерпілих, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки це ніяк не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 і п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин вчинених ним злочинів.
Аргументи сторони захисту про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК Суд відхиляє, адже клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів (а також про допит потерпілих) було розглянуте апеляційним судом, який не знайшов підстав для його задоволення.
Незгода із таким процесуальним вирішенням клопотання не зумовлює порушення правил ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції, а свідчить про те, що сторона захисту не навела достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких її клопотання потрібно було б задовольнити.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.
Отже, підстави для скасування цих рішень відсутні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 4 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3