20 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 452/5127/23
провадження № 61-7522св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційнускаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 травня
2024 року, ухвалене в складі судді Пташинського І. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 22 жовтня 2023 року о 22 год. 55 хв. на залізничній станції м. Самбір Львівської області, пасажирський електропоїзд
№ НОМЕР_6 міжміського сполучення «Львів-Сянки» під керуванням машиніста ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм загинув на місці події. За даним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023141290000811 та слідчим Самбірського РВП ГУНП у Львівській області розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України, яке 29 грудня 2023 року постановою слідчого було закрито
у зв'язку з відсутністю в діянні машиніста ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.
Смерть чоловіка та батька через транспортну пригоду на залізничному транспорті негативно вплинула на позивачів, є причиною їх душевних страждань, розладу нервової діяльності, пригнічення, роздратування, порушення сну, погіршення здоров'я, зміни способу життя та необхідності докладати надзвичайних зусиль для організації життя, чим їм завдано моральної шкоди.
Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь: ОСОБА_1 - 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_2 - 6 695,00 грн на відшкодування майнової шкоди (витрат на поховання) та 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 травня
2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 16 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із АТ «Укрзалізниця» на користь:
- ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;
- ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави 1 073,60 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову обґрунтовано тим, що причиною загибелі ОСОБА_4 стали травми, завдані внаслідок наїзду на нього вантажного потягу, що є джерелом підвищеної небезпеки, у зв'язку з грубим порушенням потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили). Тому суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої дружині загиблого ОСОБА_2 та синові ОСОБА_1 . Моральна шкода виявилася у глибоких емоційних переживаннях та моральних стражданнях позивачів через передчасну смерть чоловіка і батька, порушення укладу їх життя. При визначенні розміру відшкодування суд урахував, що причиною загибелі
ОСОБА_4 було виключно грубе порушення ним «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України». Оскільки транспортна пригода на залізничному транспорті сталася внаслідок грубої необережності потерпілого, а відповідачем не було порушено правил безпеки руху або експлуатації транспорту, суд вважав, що заявлений позивачами розмір відшкодування у сумі 500 000,00 грн кожному не відповідає засадам розумності та справедливості, та відповідно до статті 1193 ЦК України підлягає зменшенню.
Апеляційний суд, з урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, погодився з розміром стягнутої судом першої інстанції на відшкодування завданої моральної шкоди
у сумі 300 000,00 грн кожному, та залишив без змін рішення суду першої інстанції, вказавши, що апеляційні скарги сторін не є підставою для його скасування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
12 червня 2025 року АТ «Укрзалізниця» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2025 року (у зв'язку з тим, що електронні сервіси Верховного Суду не працювали, заявник 16 червня 2025 року направив касаційну скаргу засобами поштового зв'язку, касаційна скарга надійшла до суду 19 червня 2025 року), у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 355/981/16-ц (провадження
№ 61-28019св18), від 25 березня 2019 року у справі № 355/813/17 (провадження
№ 61-11325св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 161/3557/19 (провадження
№ 61-18595св19), від 15 червня 2022 року у справі № 748/702/21 (провадження
№ 61-16363св21), від 29 грудня 2022 року у справі № 642/4882/20 (провадження
№ 61-8847св22), від 25 березня 2023 року у справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23), від 07 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (провадження
№ 61-2109св24), від 05 червня 2024 року у справі № 543/855/21 (провадження
№ 61-15269св23), від 21 червня 2024 року у справі № 629/2372/23 (провадження
№ 61-2964св24), від 24 січня 2025 року у справі № 624/946/23 (провадження
№ 61-3291св24)
АТ «Укрзалізниця» вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що при визначенні розміру моральної шкоди, крім наявності грубої необережності потерпілого (порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54) підлягає також врахуванню характер та обсяг страждань позивачів з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у життєвих обставинах, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа. Відповідно розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи і доведеності позову.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 червня 2025 року касаційна скарга АТ «Укрзалазниця» передана на розгляд судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця», витребувано матеріали справи № 452/5127/23 із Самбірського міськрайонного суду Львівської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
21 липня 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 жовтня 2023 року о 22 год. 55 хв. на залізничній станції м. Самбір, Львівської області, пасажирський електропоїзд № НОМЕР_6 міжміського сполучення «Львів-Сянки» під керуванням машиніста ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм загинув на місці події.
За даним фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди Самбірським РВП ГУ НП у Львівській області внесені відомості в ЄРДР за № 12023141290000811
від 24 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України.
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 24 жовтня 2023 року, виданого відділом ДРАЦС у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 83 років (актовий запис
№ 321) у м. Самборі Львівської області.
Відповідно до довідки про причину смерті від 24 жовтня 2023 року, причина смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : пішохід травмований при зіткненні з поїздом.
Згідно із висновком судово-медичного експерта Самбірського районного відділення КЗ ЛОР «ЛОБСМЕ» № 136/23 від 24 листопада 2023 року, причиною смерті ОСОБА_4 , 1940 року народження, є тупа поєднана травма тіла у вигляді розривів внутрішніх органів (спинного мозку, аорти, печінки, селезінки, нирок, діафрагми), переломів ребер та хребтового стовпа, крововиливів у внутрішні органи, що призвело до гострої крововтрати. Виявлена тупа поєднана травма тіла утворилась прижиттєво, в короткому проміжку та в швидкій послідовності, могли виникнути під час залізничної пригоди, від дії великої сили твердими тупими предметами, якими могли бути колеса рейкового транспорту та їх виступаючі частини, що рухався, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент її спричинення та перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень, слід вважати, що ОСОБА_4 знаходився у горизонтальному положенні чи близькому до такого в момент наїзду на нього електропоїздом. При судово-токсикологічній експертизі крові з трупа ОСОБА_4 спиртів не виявлено.
Із довідки РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з розшифрування діаграмної швидкостемірної стрічки електропоїзда № НОМЕР_6 міжміського сполучення «Львів-Сянки» в складі локомотива ЕПЛ2Т 006 встановлено, що поїзд
о 22.40 год. прибув на станцію Самбір, о 22.54 год. відправився із станції Самбір
у напрямку станції Сянки.
Згідно акту огляду від 24 жовтня 2023 року, освітлювальні прилади знаходяться у справному стані, пошкоджень головної частини вагона не виявлено, шляхоочисник знаходиться у справному стані без видимих пошкоджень, тифон та сигнал малої гучності (свисток) знаходяться у справному стані, автогальмівне обладнання відповідає вимогам інструкції, автоматичні двері знаходяться в справному стані.
За результатами оперативної наради розгляду в РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» випадку травмування сторонньої особи на станції Самбір в добу
ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що вини працівників моторовагонного депо Львів (машиніст ОСОБА_5 та помічник машиніста ОСОБА_6 ) у випадку травмування сторонньої особи, допущеного в добу ІНФОРМАЦІЯ_2 на другій колії станції Самбір, не вбачається.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2023 року, під час досудового розслідування встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 22 год. 55 хв. на 71 км перегону Стрий-Сянки, на станції м. Самбір Львівської області, пасажирський електропоїзд № НОМЕР_6 міжміського сполучення «Львів-Сянки», в складі локомотива ЕПЛ2Т та 6 пасажирських вагонів, який рухався
в напрямку станції Сянки під керуванням машиніста ОСОБА_3 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ураховуючи встановлені обставини, з яких вбачається, що смерть ОСОБА_4 настала не внаслідок умисних протиправних дій сторонніх осіб, а очевидно внаслідок нещасного випадку, пов'язаного із тим, що пішохід ОСОБА_4 , порушуючи вимоги Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, а саме пункту 2.16 - «забороняється підходити ближче ніж на 0,5 м до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки», в нічну пору доби на ділянці платформи знаходився на її краю та в результаті впав на полотно колії і на нього здійснив наїзд електропоїзд ЕПЛ2Т 006, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи 136/23, відсутністю в діях локомотивної бригади пасажирського електропоїзду № НОМЕР_6 міжміського сполучення «Львів-Сянки» в складі локомотива ЕПЛ2Т та 6 пасажирських вагонів складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України, слідчий Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області Цабак В. постановив закрити кримінальне провадження за № 12023141290000811 від 24 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України (по факту смерті ОСОБА_4 ) у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 08 червня 1965 року, районним бюро ЗАГС виконавчого комітету Жидачівського району Львівської області, засвідчується, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис
№ 2 від 16 січня 1961 року) і його батьком записаний ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 31 серпня
1989 року, у відділі ЗАГС Старосамбірського райвиконкому Львівської області 31 серпня 1989 року було зареєстровано укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (актовий запис № 62). Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ».
Із паспорта громадянина України НОМЕР_4 , виданого Старосамбірським РВ УМВС України 06 грудня 1995 року встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Із копії паспорта громадянина України НОМЕР_5 , який був виданий Старосамбірським РВ УМВС України 10 жовтня 1997 року, та який наявний
у матеріалах кримінального провадження № 12023141290000811 від 24 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України, встановлено, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» задоволенню не підлягає.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральну шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18 (провадження № 61-8734 св 19), від 05 серпня 2020 року
у справі № 439/1218/18 (провадження № 61-11853 св 18).
У частині другій статті 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування
з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись
з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що переглядається, АТ «Українська залізниця» не спростувало презумпцію завдавача шкоди як власника джерела підвищеної небезпеки та не довело, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При цьому суди при визначенні розміру шкоди врахували ступінь вини (наявність грубої необережності) загиблого ОСОБА_4 .
Отже, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, задовольняючи вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача як власника джерела підвищеної небезпеки обов'язку відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану смертю чоловіка та батька.
При цьому суди врахували, що факт заподіяння моральної шкоди позивачам у зв'язку з передчасною втратою близької людини підтверджений, позивачі переживають душевні та психологічні страждання, що тягне за собою порушення їх нормальних життєвих зв'язків та докладання з їх боку додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахували усі обставини справи в їх сукупності, зокрема, що нещасний випадок із ОСОБА_4 стався, в тому числі, внаслідок особистої грубої необережності самого потерпілого, та дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Інші наведені у касаційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди
з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Тому такі доводи відхиляються.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у відповідних постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У справах, на які посилався заявник, суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду про часткове задоволення позову.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 травня
2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник