16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 760/5782/24
провадження № 61-6895св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Наконечний Віталій Леонідович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 26 грудня 2024 року у складі судді Зуєвич Л. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у складі колегії суддів:
Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 18 серпня 2022 року сторони уклали договір позики, відповідно умов якого відповідач отримав від позивача позику у розмірі 20 375 000,00 грн, що еквівалентно 500 000,00 доларів США, строком повернення до 28 лютого 2023 року.
У день укладення договору, позичальником отримано суму позики у повному обсязі, що підтверджує розписка складена ОСОБА_2 .
Позивач зазначив, що у вказаний у договорі термін ОСОБА_2 не повернув суму позики, у зв'язку з чим позивач в особі свого представника звернувся до позичальника з вимогою від 01 березня 2023 року про повернення коштів.
Однак відповідач, незважаючи на отриману вимогу, повернення грошових коштів не здійснив, у зв'язку з чим позикодавець звернувся до позичальника з претензією від 31 березня 2023 року.
Зрештою, сума позики була повернута позичальником 20 липня 2023 року, проте останній вчинив таке повернення без сплати будь-яких процентів за договором позики.
У договорі позики відсутні положення, що цей правочин є безпроцентним, а тому зазначений договір не можна вважати безпроцентним на підставі пункту 1 частини другої статті 1048 ЦК України.
Оскільки нарахування процентів за договорами позики можливо тільки в рамках передбаченого правочином періоду за правомірне користування позикою, позивач просив стягнути з 19 серпня 2022 року (наступний день з моменту отримання грошових коштів) до 28 лютого 2023 року (остання дата їх правомірного використання) 2 707 363,01 грн, з розрахунку встановленої Національним банком України облікової ставки 25% річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування звільняється від сплати процентів за користування позикою у силу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає. Також з позивача на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв'язку із розглядом справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 рокурішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати процентів за договором позики від 18 серпня 2022 року у розмірі 2 707 363,01 грн, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 15 140,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 22 710,00 грн, а всього 37 850,00 грн.
Додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року скасовано.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що положення договору позики від 18 серпня 2022 року не містять прямих положень щодо його безвідплатності; попередньо встановлено, що валютою зобов'язання є гривня; у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач ОСОБА_1 визначив період нарахування процентів з 19 серпня 2022 року по 28 лютого 2023 року, що відповідає строку, протягом якого ОСОБА_2 міг правомірно не сплачувати борг. За наявності перелічених обставин, у ОСОБА_1 виникло право на отримання від відповідача процентів згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що оскільки у цій справі ОСОБА_1 заявлено позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_2 відсотків за правомірне користування позикою на підставі частини другої статті 1048 ЦК України, то суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які регулюють звільнення боржників від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а не від сплати відсотків за користування позикою. Суд апеляційної інстанції стягнув проценти за
за правомірне користування грошовими коштами за період з 19 серпня 2022 року до 28 лютого 2023 року, виходячи із облікової ставки НБУ 25% річних.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
29 травня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 - адвокат Наконечний В. Л. подав касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції скасувати частково та змінити його мотивувальну частину з урахуванням доводів касаційної скарги, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 753/14634/22, від 18 квітня 2023 року у справі № 489/3488/18, від 30 квітня 2025 року у справі № 522/18664/16-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від 16 лютого 2022 року у справі
№ 757/4041/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню суперечитиме частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Відповідач посилається на те, що позика була надана у іноземній валюті - доларах США, що підтверджується належними та допустимими доказами, а тому до спірних правовідносин не застосовується положення статті 1048 ЦК України.
29 травня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 - адвокат Наконечний В. Л. подав касаційну скаргу на додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні судових витрат та змінити його в цій частині стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 424 951,30 грн судових витрат, в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 522/18664/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір понесених відповідачем витрат на правову допомогу, оскільки вони були доведеними та такими, що відповідали вимогам розумності і справедливості.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
Інші процесуальні заяви сторін
23 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Наконечний В. Л. подав клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду для відступлення від висновку, зробленого у постановах Верховного Суду
від 08 вересня 2021 року у справі № 752/26485/17 та від 13 серпня 2025 року
у справі № 758/9848/23.
У вересні 2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Кухарчука В. О. надійшло заперечення на зазначене клопотання з посиланням на нерелевантність висновків Верховного Суду, на які посилається сторона відповідача, до обставин справи, яка переглядається. Також сторона позивача подала заяву, в якій просить залишити клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду, оскільки вважає, що воно подано з пропуском строку, визначеним ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Відповідно до копії договору позики від 18 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів у порядку та у строки, визначені цим договором.
Оригінал такого договору оглянуто місцевим судом у судовому засіданні
13 червня 2024 року, що відображено у протоколі судового засідання (а. с. 224-226, т. 1).
Сума позики складає 20 375 000,00 грн, що еквівалентно 500 000,00 доларів США, відповідно до встановленого у відділеннях АТ «Таксомбанк» курсу продажу доларів США на момент підписання даного договору (п. 1.2 договору позики).
У п. 2.1 Договору позики сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму позики у повному обсязі у термін до 28 лютого
2023 року (включно).
Позика надається в гривнях у готівковій формі. Факт надання позики підтверджується розпискою, яка є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1 договору позики).
Позика повертається в гривнах виходячи із еквіваленту суми позики в доларах США за середньозваженим курсом продажу доларів США, встановленим у відділеннях АТ «Таскомбанк» в останній робочий день, що передував даті повернення Суми позики (пункт 3.2 договору позики).
Позика повертається в готівковій формі. В момент повернення позики розписка повертається позичальнику (пункт 3.3 договору позики).
Згідно з пунктом 4.1 договору позики у випадку прострочення повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю проценти у розмірі 12% річних, що нараховуються на суму простроченого платежу за весь період прострочення.
20 липня 2023 року відповідач повернув позивачу суму позики, що сторонами не заперечується.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті
411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові
від 20 листопада 2024 року у справі №551/2272/22.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові
від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня
2018 року у справі №14-318цс18.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установивши, що умови договору позики від 18 серпня 2022 року не містять розмір процентів, які підлягають сплаті позичальником за користування коштами, та не містять прямих положень щодо його безвідплатності, та що валютою зобов'язання є гривня, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позикою у розмірі 2 707 363,01 грн, нарахованих з 19 серпня 2022 року до 28 лютого 2023 року, що відповідає періоду, протягом якого ОСОБА_2 міг правомірно не сплачувати борг.
Посилання у касаційній скарзі на те, що позика надавалася у доларах США, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини першої статті 1048 ЦК України помилкові, оскільки спростовуються умовами договору позики, зокрема пунктами 1.2, 3.1, 3.2 якими передбачено, що сума позики складає 20 375 000 грн, що еквівалентно 500 000 доларів США, позика надається в гривнях у готівковій формі та повертається також в гривнях виходячи із еквіваленту суми позики в доларах США за середньозваженим курсом продажу доларів США, встановленим у відділеннях АТ «ТАСКОМБАНК» в останній робочий день, що передував даті повернення суми позики.
Отже, сторони передбачили валюту зобов'язання саме у гривнях, а не доларах США, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина перша статті 1048 ЦК України щодо сплати позичальником процентів від суми позики.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував додаткове рішення місцевого суду про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 753/14634/22,
від 18 квітня 2023 року у справі № 489/3488/18, від 30 квітня 2025 року у справі
№ 522/18664/16-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/4041/18, є необґрунтованими.
Так, у справах № № 369/5625/16, 753/14634/22, 489/3488/18, № 522/18664/16, 130/82/2015, на відміну від справи, яка переглядається, позивачами не заявлялися вимоги про стягнення процентів на підставі статті 1048 ЦК України, відповідно зазначена норма права не застосовувалася, що свідчить про неподібність правовідносин зі справою, яка переглядається.
У справі № 757/4041/18 позивач заявляв вимогу про стягнення процентів за користування позикою на підставі статті 1048 ЦК України, однак на відміну від справи, яка переглядається, у зазначеній справі позику було надано саме у доларах США, а не у гривні із визначенням еквіваленту іноземної валюти.
Щодо клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Наконечного В. Л. про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду
Представник ОСОБА_2 адвокат Наконечний В. Л. звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду для відступлення від висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 752/26485/17 та
від 13 серпня 2025 року у справі № 758/9848/23 щодо можливості стягнення процентів на підставі статті 1048 ЦК України у подібних правовідносинах.
Питання про передачу справи на розгляд палати, Об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
У частинах першій, другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. В усіх інших випадках, зазначених у частинах третій-шостій статті 403 ЦПК України, передбачені підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Тлумачення змісту частини другої статті 403 ЦПК України свідчить про те, що на розгляд об'єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їхніми елементами: суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин).
Так, відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов'язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Отже, необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Задля гарантування юридичної визначеності об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, лише за наявності для цього належної підстави.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
Такі висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
У клопотанні про передачу справи на розгляд об'єднаної палати сторона відповідача посилається на те, що аналогічних (подібних) справах
№ № 753/14634/22, 489/3488/18 Верховним Судом у постановах, відповідно від 31 січня 2024 року та від 18 квітня 2023 року викладено інший висновок щодо застосування норми права (статті 1048 ЦК України), порівняно із висновками, зробленими у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі
№ 752/26485/17 та від 13 серпня 2025 року у справі № 758/9848/23.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи відповідача.
У справі № 753/14634/22 Верховний Суд погодився із висновками суду попередньої інстанції про стягнення заборгованості за договором позики у національній валюті - гривні, з огляду на те, що позичальник отримав від позикодавця кошти в національній валюті з визначенням еквіваленту іноземної валюти.
У справі № 489/3488/18 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про спонукання виконання умов мирової угоди та стягнення заборгованості за кредитним договором у доларах США. У цій справі валютою кредитування були саме долари США, а не гривні.
У справах № № 752/26485/17, 758/9848/23 зроблено висновки щодо можливості стягнення процентів на підставі статті 1048 ЦК України у справах про стягнення заборгованості за договорами позики, де валютою позики була гривня з визначенням еквіваленту іноземної валюти - долари США.
Оскільки правовідносини у справах № № 753/14634/22, 489/3488/18 не є подібними із правовідносинами у справах № № 752/26485/17, 758/9848/23, з огляду на різний предмет позову (відсутність вимоги про стягнення процентів), неоднакового застосування положення статті 1048 ЦК України допущено не було, наведені заявником аргументи для відступу від висновків Верховного Суду в розумінні статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що свідчать про існування виключної правової проблеми, судова практика щодо вирішення питань порушених заявником у клопотанні є однозначною, що свідчить про недоведеність заявником якісного показника виключності правової проблеми, а тому в задоволенні клопотання потрібно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції колегія суддів не переглядає, оскільки вони скасовані судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Наконечний Віталій Леонідович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара